Постанова № 14159098, 03.03.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

03 березня 2011 р. (14:39) Справа №2а-12360/10/2/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Яковлєва С.В.,Яковлєва С.В., при секретарі Дрягіні В.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Громадської організації "Судацький футбольний клуб "Сурож"

до Державної податкової інспекції в м. Судак третя особа Судацька міська рада

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників:

від позивача Крупко О.О. пред-к,дов. від 18.10.2010 р.

від відповідача Щукіна О.В. пред-к, дов. № 1448/10/10-007 від 23.06.2010 р.

Голенко В.О. - пред-к, дов. № 55/10/10-014 від 14.01.2011 р.

від третьої особи Отченашенко М.М. пред-к,дов. № 02.116/1987 від 15.12.2010р.

Суть спору: Громадська організація «Судацький футбольний клуб «Сурож» ( далі позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Судак (далі відповідач) №0000151500/3 від 20.09.2011 р. Вимоги мотивовані тим, що за наслідками проведення невиїзної документальної перевірки працівники відповідача склали акт, в якому зробили помилкові висновки про порушення ним діючого законодавства , що призвело до неправомірного визначення сум податкових зобовязань та необгрунтованного застосування штрафних санкції.

Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, визначених у позові.

Представник відповідача під час судового засідання, яке відбулось 08.11.2010р., надав відзив на позов (вих. № 2586/10-007 від 08.11.2010р.) , в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши, що висновки акту перевірки зроблені при повному зясування обставин справи, позивачу правомірно нараховані податкові зобовязання, до нього обґрунтовано застосовані штрафні санкції.

Суд ухвалою від 19.10.2010р. залучив для участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на сторона відповідача Судацьку міську раду (далі третя особа), представник якої у судових засіданнях наполягав на правомірності нарахування відповідачем сум податкових зобовязань, обґрунтованості застосування до позивача штрафних санкції.

Представники учасників процесу наполягали на вимогах та запереченнях, викладених у позовній заяві, відзиві та поясненнях на позов.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників учасників процесу , суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідач провів невиїзну документальну перевірку повноти обчислення позивачем погодженого податкового зобовязання по орендній платі за землю, за результатами якої 06.05.21010р. був кладений акт № 388/15-3/19453098 . У зазначеному акті було зафіксовано висновок про порушення позивачем вимог ст.13 Закону України «Про плату за землю» , ст.21 Закону України «Про оренду землі» , що призвело до заниження податкового зобовязання по орендній платі за землю на 160771,61 грн.

Після вивчення матеріалів зазначеної перевірки відповідачем 12.05.2010р. прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000151500/0 , згідно з яким позивачу нараховане податкове зобовязання по орендній платі за землю у сумі 241157,42 грн., з яких 160771,61 грн. - за основним платежем, 80385,81 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з прийнятим відповідачем рішенням, позивач, діючи відповідно до п. 5.2.2. Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який діяв на час проведення перевірки, звернувся до першого зі скаргою , в який просив скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000151500/0 від 12.05.2010р.

За результатами розгляду скарги позивача відповідачем 28.05.2010р. було прийнято рішення № 1184/10/31-007 про відмову в її задоволенні.

Позивач звернувся до ДПА в АРК зі скаргою , в який просив скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача № 0000151500/0 від 12.05.2010р.

ДПА в АРК , розглянувши скаргу , 29.06.2010р. прийняла рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Відповідачем 29.06.2010р. прийнято податкове повідомлення - рішення №0000151500/2 , згідно з яким позивачу нараховане податкове зобовязання по орендній платі за землю у сумі 241157,42 грн., з яких 160771,61 грн. - за основним платежем, 80385,81 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач надіслав до ДПА України скаргу , який просив скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача № 0000151500/0 від 12.05.2010р.

ДПА України 14.09.2010р. прийнято рішення про відмову у задоволенні вимог позивача.

Відповідачем 20.09.2010р. прийнято податкове повідомлення - рішення №0000151500/3 , згідно з яким позивачу нараховане податкове зобовязання по орендній платі за землю у сумі 241157,42 грн., з яких 160771,61 грн. - за основним платежем, 80385,81 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Ст.19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 67 Конституції України визначає, що кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.

На час розгляду спору порядок регулювання земельних відносин встановлений у Земельному кодексі України ( далі ЗК України).

Серед передбачених ст. 12 ЗК України повноважень сільських, селищних , міських рад в галузі земельних відносин є передача земельних ділянок комунальній власності у власність громадянам та юридичним особам , надання їх у користування відповідно до вимог цього кодексу.

Ст. 83 ЗК України визначає, що у комунальній власності знаходяться всі землі в межах населених пунктах, окрім земель приватної і державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розміщені об'єкти комунальної

Право оренди земельної ділянки це застосоване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності(ст.93 ЗК України).

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України ( далі ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України. Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, право на на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (ст.125 ЗК України). Ст. 126 ЗК України передбачає, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, право оренди земельної ділянки оформляється договором , який реєструється відповідно до закону .

Розміри плати за використання земельних ресурсів та порядок її сплати , відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справлення земельного податку визначені у Законі України «Про плату за землю».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю здійснюється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок і землекористувачі, окрім орендарів і інвесторів - учасників угод про розділ продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки , надані в оренду , справляється орендна плата.

Згідно зі ст. 5 вказаного Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка знаходиться у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди

Ст. 13 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

У ст. 14. Цього Закону вказано ,що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця наступного за звітним.

У ст. 15 Закону України «Про плату за землю» визначено, що у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачуються за фактичний період перебування землі у власності або у користуванні у поточному році.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (ст.19 Закону України «Про плату за землю).

У ст.1 Закону України « Про оренду землі» визначено,що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ст.2 Закону) .

Відповідно до ст.21 Закону України « Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю") . Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який діяв на час проведення перевірки позивача та прийняття податкових повідомлень-рішень, визначав, що податковим зобовязанням було зобовязання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Розмір штрафних санкції, які накладались на платника податків за порушення податкового законодавства , та порядок їх застосування були визначені у ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та третьою особою 30.04.1998 р. укладено договір на право тимчасового користування землею ( в тому числі на умовах оренди ) №260 . Згідно з умовами зазначеного договору оренди позивач отримав у тимчасове користування на умовах довгострокової оренди строком на 50 років земельну ділянку площею 1,6998 га . Вказаний догові був зареєстрований в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 12.05.1998 р. за № 245.

У п. 2.1. договору зазначено, що позивач вносить щорічно орендну плату за 1,6998 га згідно з діючим законодавством.

Під час розгляду справи представники позивача та третьою особи підтвердили факт дії вказаного договору, вони зазначили,що він не втратив чинність , не визнаний недійсним повністю або в будь-який частині.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги домовленість сторін щодо порядку внесення орендної плати за користування земельною ділянкою, викладену у п. 2.1 договору №260 від 30.04.1998 р., суд приходить до висновку ,що на вказані правовідносини розповсюджуються зазначені вище положення ЗК України, Законів України «Про плату за землю» та «Про оренду землі».

До матеріалів справи залучені відомості відділу Держкомзему в м.Судак ( форма 6-зем) відповідно до яких станом на 01.01.2010 р. позивачем використовується земельна ділянка площею 1, 6845 га.

Третьою особою на 26 сесії 5 скликання 30.01.2008 р. прийнято рішення №31327/26 «Про орендну плату за землю» , в п.2 якого визначено,що з 01.01.2008 р. річна орендна плата для земель несільськогосподарського призначення встановлюється в троєкратному розмірі земельного податку, який визначений Законом України « Про плату за землю». Зазначено рішення було надруковано 08.02.2008 р. у газеті «Судацські відомості» №6.

За таких обставин, керуючись встановленим у ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» принципом обовязковісті рішень рад з питань, віднесених до їх компетенції, суд приходить до висновку,що , починаючи з 08.02.2008 р., позивач мав сплачувати орендну плату за надану йому в користування земельну в сумі, яка дорівнювала троєкратному розміру земельного податку, який визначений Законом України « Про плату за землю».

Матеріали справи свідчать про те,що позивачем надані розрахунки орендної плати та ним сплачено за 2008 р., 2009 р. та 3 місяця 2010 р. орендна плата у розмірі 83944,27 грн., в той час, як згідно з умовами договору оренди № 260 від 30.04.1998 р., на підставі вимог Законів України «Про плату за землю» та «Про оренду землі», відповідно до рішення Судацької міської ради №31327/26 від 30.01.2008 р. він мав нарахувати та сплатити орендну плату у сумі 244715,88 грн.

Вивчивши матеріали справи, площу орендованої позивачем земельної ділянки, умови договору оренди, розмір орендної плати, платежі позивача, розрахунок податкового органу, суд прийшов до висновку,що платнику податків правомірно нараховане податкове зобовязання по орендній платі за землю у сумі 241157,42 грн., з яких 160771,61 грн. - за основним платежем, 80385,81 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В силу викладеного відсутні підстави для визнання протиправними та скасуваню рішень відповідача, прийнятих за результатами вивчення матеріалів перевірки, зафіксованих в акті № 388/15-3/19453098 від 06.05.2010 р.

Разом з тим, слід враховувати наступне. Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Прийняття рішень, вчинення дій суб'єктами владних повноважень передбачає, зокрема, до тримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на до сягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який випливає з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання прин ципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та ін тереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності зо крема передбачає, що:

-здійснення повноважень, як правило, не повинно спри чиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б ці лям, які заплановано досягти;

-якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані не обхідністю досягнення більш важливих цілей;

-несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за від сутності такого рішення чи дії;

-для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно оби рати найменш “шкідливі” засоби.

В силу викладеного можна зробити висновок , що принцип пропорційності має на меті досягнен ня балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (ст. 19 Закону України „Про міжнародні договори України”).

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до названої Конвенції ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що ст.1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі „Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” (1986 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що має бути обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, яку намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Матеріали справи свідчать про те,що позивач є добровільно громадською організацією, основною метою діяльності якої є зміцнення здоровя, розвиток моральних, вольових та інтелектуальних здібностей громадян, що з 05.12.2000 р. внесена податковим органом до Реєстру неприбуткових організацій.

До матеріалів справи залучені докази того, що платником податків вчинялись заходи щодо вирішення з третьою особою питання щодо надання йому пільги щодо сплати орендної плати.

В силу викладеного , приймаючи до уваги значну суму донарахованого податкового зобовязання по орендній платі, суд вважає, що застосування до позивача штрафних санкцій ще в більшому розмірі призведе до зростання негативних наслідків для платника податків, що порушує принцип пропорційності.

В силу викладеного , на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини , керуючись тим,що відповідно до Рішення Конституційного суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004 р. справедливість є вирішальним регулятором суспільних відносин, одним із вимірів права, суд приходить до висновку, що існують підстави для скасування податкових повідомлень-рішень відповідача , прийнятих за результатами вивчення матеріалів перевірки, зафіксованих в акті № 388/15-3/19453098 від 06.05.2010 р. , в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 80385,81 грн.

Під час судового засідання, яке відбулось 03.03.2011р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 09.03.2011 р.

Керуючись ст.ст. 98, 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м.Судак № 0000151500/0 від 12.05.2010р. , № 0000151500/2 від 29.06.2010 р., № 0000151500/3 від 20.09.2010р. в частині нарахування штрафних санкцій у сумі 80385,81 грн.

3. В іншій частині позовних вимог у позові відмовити.

Суддя Яковлєв С.В.