Ухвала суду № 14157568, 11.03.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Твердохліб Р.С.

Суддя-доповідач - Радіонова О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2011 року справа №2а-6253/10/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Радіонової О.О.

суддів Нікуліна О.А. , Жаботинської С.В.

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:Радіонової О.О.

суддів:Нікуліна О.А., Жаботинської С.В

при секретарі судового засіданняІванченко О. В.

за участю представників від:

позивача: Образков В.Є., директор

Холод С.М., представник за дов. від 27.01.11р.

відповідача: Жадан О.О., представник за дов. від 31.12.10р.

Шишова Л.В., представник за дов від 10.03.11р.

розглянувши у відкритому судовомуДержавної податкової інспекції

засіданні апеляційну скаргу в м. Лисичанську Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду

від21 грудня 2010 року

по адміністративній справі № 2а-6253/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фест»

доДержавної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області

про визнання протиправним податкового повідомлення рішення №0000512301/1 від 13.08.2010 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фест» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в м.Лисичанську Луганської області про визнання протиправним податкового повідомлення - рішення №0000512301/1 від 13 серпня 2010 року (том 1 арк. спр. 3-7).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2010 року відкрито провадження у справі за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (том 1 арк. спр. 1).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року позовні вимоги задоволені повністю, визнано протиправним податкове повідомлення рішення №0000512301/1 від 13 серпня 2010 року про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 215187 грн. (том 3, арк. спр. 262-268).

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що правомірність включення підприємством до складу податкового кредиту з податку на додану вартість витрат по сплаті податку на суму 176445 грн. підтверджується податковими накладними, отриманими від приватного підприємства «ТНіК». Позивачем до суду надані докази, що підтверджують виконання зобовязань за генеральним договором № 15 купівлі продажу нафтопродуктів від 11 січня 2007 року, укладеного між позивачем та приватним підприємством «ТНіК», а отже фактичне реальне здійснення конкретної операції у межах господарської діяльності платника податку.

Також суд першої інстанції зазначив, що висновок перевірки про порушення підприємством підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованим, а висновки акту перевірки спростовуються матеріалами справи.

Державна податкова інспекція в м. Лисичанську Луганської області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі (том. 3 арк. спр. 272-282).

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що під час проведення перевірки здійснення господарської операції не підтверджено відповідними первинними документами, які б підтвердили фактичне виконання умов договору відповідно до того, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕСТ» та Приватного підприємства «ТНіКО» відсутні необхідні умови для здійснення таких господарських операцій.

Також апелянт посилається на те, що у підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не належать до складу валових витрат.

На думку апелянта, надані товарно-транспортні накладні не відповідають типовим формам первинного обліку роботи вантажного автомобіля затвердженим сумісним наказом Мінтрансу України, Мінстату України від 29 грудня 1995 року №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля».

Скаржник посилається на те, що до перевірки Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЕСТ» не надано документів які б надавали повноважень Відповідачу перебувати на території режимного обєкту Закритого акціонерного товариства «ЛІНІК». Не надано документів, яким чином здійснювалось відвантаження бітуму. Взагалі не надано документального підтвердження того, яке відношення має Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕСТ» до Закритого акціонерного товариства «ЛІНІК».

Згідно наявних даних у Державній податковій інспекції в м. Лисичанську такого господарюючого субєкта, як Приватне підприємство «ТНіК» зареєстровано не було, відповідні докази були надані суду та не взяти ним до уваги.

Також, апелянт зазначає, що згідно Журналу реєстрації довіреностей Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕСТ», довіреності були видані директору Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕСТ» Образкову В.Є., а значить він особисто мав бути присутнім, як вантажоотримувач на території Закритого акціонерного товариства «ЛІНІК», що не підтверджує в своїй відповіді підприємство на території та з резервуарів якого мала бути проведено відвантаження бітуму та не заперечував і сам керівник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕСТ».

На апеляційну скаргу позивачем 09 березня 2011 року були надані заперечення, в яких позивач просив залишити постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року без змін, апеляційну скаргу відповідача без задоволення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що постанова суду першої інстанції винесена без порушень норм матеріального та процесуального права.

Також, позивач посилається на те, що всі господарські операції здійснені відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та підтверджуються відповідними первинними документами. Ствердження апелянта про порушення вимог вказаного закону не підтверджуються відповідними доказами, наявними у матеріалах справи.

У судовому засіданні представники позивача заперечували проти апеляційної скарги та просили залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Представники апелянта апеляційну скаргу підтримали та просили суд її задовольнити.

Як встановлено судом першої інстанції та визнається сторонами по справі:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фест» зареєстроване у виконавчому комітеті Лисичанської міської ради 12 вересня 1995 року за №13811070001000704, розташовано за адресою: 93118, Луганська область, м. Лисичанськ, кв. Жовтневої революції 10/5 та має ідентифікаційний код 23474189 (том 1 арк. спр. 8, 19).

Відповідно до свідоцтва №100150013 серії НБ№166429 ТОВ «Фест» з 07 липня 1997 року зареєстровано платником податку на додану вартість та має індивідуальний податковий номер 234741812097 (том 1 арк. спр. 18).

11 січня 2007 року між Приватним підприємством «ТНіК» та Позивачем укладений генеральний договір № 15 купівлі-продажу нафтопродуктів. Відповідно до умов укладеного договору, та додаткової угоди № 1 до генерального договору купівлі-продажу нафтопродуктів Приватне підприємство «ТНіК» брало на себе зобовязання передати у власність позивача бітум нафтовий дорожній, а останній, в свою чергу, отримати та сплатити відповідні кошти. Пунктом 2 цієї угоди був передбачений базис поставки, а саме ЕWX (Резервуари ЗАТ «Лінік») (том 1, арк. спр. 29-30).

18 січня 2007 року між Приватним підприємством «ТНіК» та Позивачем укладена додаткова угода № 2 (том 1, арк. спр. 32) до генерального договору купівлі-продажу нафтопродуктів, де підпункт 4.6 генерального договору викладений у наступній редакції:

«Датою вивантаження товару є: автомобільним транспортом або іншим видом транспорту - дата, вказана в товарно-транспортній накладній або видатковій накладній; при умові передання товару в нафтобазі збереження - дата вказана в актах прийому - передавання або видатковій накладній.»

З 31 травня 2010 року по 12 липня 2010 року на підставі направлень від 31 травня 2010 року №239, від 01 червня 2010 року №239/1, від 29 червня 2010 року №297(том 3 арк. спр. 198-199) виданих Державною податковою інспекцією в м. Лисичанську була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Фест» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2010, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2010 року за результатами якої складено акт №24/23-23474189 від 19 липня 2010 року (том 1, арк. спр. 20-27).

В акті планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фест» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2010 року №24/23-23474189 від 19 липня 2010 року серед іншого зазначено, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2010 року встановлено його завищення на суму 176445,15 грн. у тому числі за квітень 2007 року на суму 63156,00 грн., травень 2007 року на суму 61772,00 та червень 2007 року 51517,00 грн., у звязку із вчиненням Товариством з обмеженою відповідальністю «Фест» нікчемного правочину при правовідносинах з Приватним підприєсмвтвом «ТНіКо», код 31023138. Договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фест» та Приватним підприємством «ТНіКо» (код 31023138) №15 від 11 січня 2007 року не спричиняє реального настання правових наслідків.

Згідно висновків, викладених в акті планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фест» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2010 року №24/23-23474189 від 19 липня 2010 року вказується на порушення позивачем підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із внесеними змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 176445,15 грн. у тому числі за квітень 2007 року на суму 63156,00 грн., травень 2007 року на суму 61772,00 та червень 2007 року №51517,00 грн.

На підставі висновків, викладених в акті планової виїзної перевірки Державною податковою інспекцією в м. Лисичанську Луганської області було винесено податкове повідомлення-рішення №0000512301/1 від 13 серпня 2010 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Фест» визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у сумі 215187,00 грн. з яких за основним платежем 143458,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 71729,00 грн. (том 1 арк. спр. 28).

Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі Закон №168) та Законом України від 04 грудня 1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (надалі Закон №509).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 5 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідального рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Отже, законодавець не ставить в залежність формування податкового кредиту покупцем товару від несплати податку або не подання звітності продавцем, оскільки за загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 1997 року за №250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає в декларації.

Пунктом 3.4 Порядку передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовуються грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними матеріалами справи, що фактична сплата позивачем - отримувачем товарів (послуг) сум податку на додану вартість в ціні товару (послуг) постачальникам таких товарів (послуг), які включені до складу податкового кредиту, та використання отриманого товару у господарській діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фест» підтверджується наступними первинними документами: генеральним договором купівлі-продажу нафтопродукту №15 від 11 січня 2007 року (т.1 а.с.29-30); додатковою угодою №1 до генерального договору купівлі-продажу нафтопродуктів №15 від 11 січня 2007 року (т.1 а.с.31); додатковою угодою №2 до генерального договору купівлі-продажу нафтопродуктів №15 від 11 січня 2007 року (т.1 а.с.32); видатковими накладними за період з 04 квітня 2007 року по 20 червня 2007 року (а.с.33-63); товарно-транспортними накладними за період з 04 квітня 2007 року по 20 червня 2007 року (а.с.64-100); податковими накладними за період з 30 березня 2007 року по 19 червня 2007 року (т.1 а.с.101-13 розрахунком №42/579 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 19 червня 2007 року №579 (т.1 а.с.131); рахунками-фактурами за період з 03 квітня 2007 року по 20 червня 2007 року (т.1 а.с.132-138); банківськими виписками за період з 03 квітня 2007 року по 19 червня 2007 року (т.1 а.с.139-154); сертифікатами відповідності серії ДІ №029604 на бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 90/130 та серії ДЗ №184868 на бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90 (т.2 а.с.1-2); паспортами на бітум (т.2 а.с.3-19); заявками на відвантаження бітума (т.2 а.с.37-51); актом звірки взаємних розрахунків по договору №15 від 11 січня 2007 року, укладеним 01 липня 2007 року (т.2 а.с.52-53); товарно-транспортними накладними за період з 04 квітня 2007 року по 20 червня 2007 року (т.2 а.с.54-90); видатковими накладними та рахунками-фактурами за період з 04 квітня 2007 року по 20 липня 2007 року (т.2 а.с.91-156); договорами на перевезення бітуму між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Логрус-Авто» від 08 січня 2002 року та між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рутеск XXI» №24/05.2007 від 24 травня 2007 року (т.2 а.с. 157-158); актами прийому-сдачі виконаних робіт та рахунками-фактурами до них (т.2 а.с. 159-174); журналом-ордером та відомістю по рахунку 6311 розрахунки з вітчизняними постачальниками за квітень, травень та червень 2007 (т.2 а.с. 175-177); податковими накладними за період з 04 квітня 2007 року по 20 червня 2007 року (т.2 а.с. 178-214); реєстрами отриманих та виданих податкових накладних за період з 01 квітня 2007 року по 30 червня 2007 (т.2 а.с.215-224); податковими накладними з 04 квітня 2007 року по 20 червня 2007 року (т.2 а.с.244-250 та т.3 а.с. 1-18); договорами поставки нафтопродуктів та додатковими угодами до них між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» та Приватним підприємством «ТНіКо» (т.3 а.с.19-40); накладними за період з 04 квітня 2007 року по 20 червня 2007 року (т.3 а.с.41-73).

Тобто, виконання сторонами своїх договірних обовязків свідчить про вчинення сторонами угоди дій, направлених на їх виконання.

Отже, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про недослідженість судом першої інстанції укладених угод та операцій за цими угодами.

Також, судова колегія не приймає доводи апелянта щодо неправомірності включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду з підстав порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобовязань, оскільки факт порушення контрагентами-постачальниками своїх податкових зобовязань не підтверджуються наявними у справі доказами, а ґрунтуються лише на припущеннях податкового органу, викладених у скарзі.

Колегія суддів встановила, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо порушення кримінальної справи відносно директорів вказаних підприємств в частині підроблення та використання завідомо підроблених документів або докази визнання недійсними податкових накладних в установленому законом порядку.

Вказані первинні документи фіксують факти здійснення господарських операцій, а саме факт придбання позивачем товару.

Відповідач доводами викладеними в апеляційній скарзі не оскаржує факт встановлений судом першої інстанції щодо відповідності сум податку на додану вартість, зазначених у податкових накладних, загальній сумі податкового кредиту, зазначеного у податкових деклараціях позивача у звітному періоді

Колегія суддів також зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази нікчемності правочинів, визнання недійсною угоди, укладеної позивачем та його контрагентами або анулювання виданих цим підприємствам Свідоцтв платника податку на додану вартість саме на час господарських відносин із позивачем.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168).

Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавче не встановлено, а тому посилання державної податкової служби на факт не підтвердження сплати податкового зобов'язання по податку на додану вартість контрагентами, судом першої інстанції вірно не оцінені як суттєві.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що позивачем включено до податкового кредиту фактично сплачений ним в ціні послуг податок на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від постачальників послуг, які зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Згідно з статтею 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тому, колегія суддів зазначає, що несплата контрагентами постачальників позивача до бюджету сум податку на додану вартість та недекларування контрагентами своїх зобовязань не може впливати на результати діяльності підприємства позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина 1 статті 19 Конституції України). Чинне законодавство, зокрема, Закон №168, не встановлює обов'язки покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Судова колегія вважає, що неподання звітності до податкового органу контрагентами позивача не тягне за собою недійсність угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей податкової звітності.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству податкової звітності своїх контрагентів за угодами та господарськими операціями.

Невиконання контрагентами зобов'язань зі сплати податку на додану вартість до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо документального підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, відповідальність за порушення податкового законодавства настає за порушення встановлених нормами законодавства вимог і має індивідуальний характер, а відтак платник податків не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства, допущені іншими платниками податків.

Відповідно до статті 10 Закону №168 та статей 1, 4 Закону №2181 ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в акті перевірки та в матеріалах справи відсутні докази несплати всіма переліченими постачальниками по ланцюгу податку на додану вартість до бюджету, не надані докази визнання недійсними угод укладених між позивачем та його постачальниками, й між постачальниками за ланцюгом.

Податковий орган посилаючись на факт порушення постачальниками по ланцюгу вимог податкового законодавства щодо внесення податку на додану вартість до бюджету в порушення вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надає до справи жодного доказу недотримання визначеними в акті перевірки підприємствами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, як і не доведено відсутність правових підстав для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про фактичне здійснення господарських операцій, за наслідками яких була включена до складу податкового кредиту відповідна сума податку на додану вартість, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача щодо порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168.

Судова колегія не приймає посилання апелянта на недоліки складання товарно-транспортних накладних, оскільки ці первинні документи є чинними та не скасовані й не визнані недійсними в установленому Законом порядку.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року у адміністративній справі № 2а-6253/10/1270 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року у адміністративній справі № 2а-6253/10/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фест» до Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області про визнання протиправним податкового повідомлення рішення №0000512301/1 від 13.08.2010 року залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали проголошені у судовому засіданні 11 березня 2011 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі.

Ухвала у повному обсязі складена та підписана колегією суддів 14 березня 2011 року.

Головуючий суддя О.О.Радіонова

Судді О.А. Нікулін

С.В. Жаботинська