Постанова № 14157192, 10.02.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

10 лютого 2011 р. № 2-а- 15508/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бартош Н.С.,

при секретарі судового засідання Островській М.О.,

за участю:

представника позивача Машир В.О.,

представника відповідача Чернової О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Техком»до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

ПП «Техком» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова № 0001361540/0 від 08.09.2010 р., № 0001361540/1 від 06.10.2010 року, № 0001361540/2 від 22.12.2010 року.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

У судовому засіданні представник позивача вимоги адміністративного позову підтримали у повному обсязі. Не погоджуючись з висновком відповідача щодо заниження податку на додану вартість на суму 113354,98 грн., позивач пояснив, що відповідачем зменшений податок на додану вартість за отримані товари (послуги) від контрагентів. Однак, сума податку на додану вартість була задекларована на підставі податкових накладних отриманих від контрагентів, які на час виписки податкових накладних були зареєстровані платниками податку на додану вартість. Товар та послуги були отримані позивачем, сплачені по безготівковому рахунку та використані в господарської діяльності. Висновок про зменшення позивачем податку на додану вартість був зроблений відповідачем лише на підставі того, що податкову звітність контрагентів податкові інспекції не визнали податковою. Вважає, що робити такий висновок позивач позбавлений права без дослідження первинних документів господарської діяльності підприємства. Також зазначив, що вважає посилання податкового органу про нікчемність угод, укладених ПП «Техком» з постачальниками, є необґрунтованим, оскільки останніми податкова звітність була подана, але не визнана податковим органом як звітність.

Представник відповідача проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, в зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», за що у відповідності до Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.

Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ПП «Техком» зареєстроване виконавчим комітетом Харківської міської ради 07.09.ж2001 р. та є платником податку на додану вартість.

Фахівцем Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова була проведена документальна невиїзна перевірка відповідача з питань правомірності формування податкового кредиту у квітні 2010 р. по взаємовідносинам з контрагентами, правильності обчислення ПДВ за квітень 2010 р., за результатами якої 27.08.2010 року було складено акт перевірки № 4061/15-409/31632887, де були зафіксовані порушення вимог пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість до сплати за квітень 2010 року на загальну суму 113354,98 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001361540/0 від 08.09.2010 року, згідно з яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 170032,47 грн., у тому числі за основним платежем 113354,98 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 56677,49 грн. та аналогічні податкові повідомлення-рішення № 0001361540/1 від 06.10.2010 року, № 0001361540/2 від 22.12.2010 року.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення з податку на додану вартість, відповідач посилався на п.п. 7.2.3, п.п. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: факт не подачі податкової декларації по податку на додану вартість контрагентами позивача, свідчить про відсутність здійснення ними господарської діяльності та відповідно відсутності виникнення податкових зобовязань, звідси у позивача відсутні правові підстави для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, визначених в податкових накладних виданих контрагентами позивача.

Суд зазначає, що порушення, про яке зазначене в Акті перевірки, стосується порядку формування податкового кредиту платника ПДВ по операціям, що є обєктом оподаткування зазначеним податком.

Згідно наданих позивачем копій договорів, судом встановлено, що позивачем були укладені договори з наступними постачальниками ТОВ «С ДЖ.Р.Груп», ТОВ «Штудіан», ТОВ ЗЕТТА-ФИН», ТОВ Скап ХОЛДИНГС», ТОВ «Т.Л. АВТО».

Так, згідно наданої позивачем копії договору, судом встановлено, що позивачем 01.05.2009 р. був укладений договір на поставку товарів з ТОВ «ЗЕТТА-ФИН» та додаткова угода №2 до вказаного договору.

Факт передачі товару підтверджується видатковими накладними виписаними ТОВ «ЗЕТТА-ФИН»: №3864 від 01.04.2010 р., №4033 від 06.04.2010 р., №4123 від 08.04.2010 р., №4637 від 21.04.2010 р., №4722 від 23.04.2010 р., №4786 від 26.04.2010 р., №4884 від 28.04.2010 р.

На адресу покупця були виписані податкові накладні: №3864 від 01.04.2010 р., №4033 від 06.04.2010 р., №4123 від 08.04.2010 р., №4637 від 21.04.2010 р., №4722 від 23.04.2010 р., №4786 від 26.04.2010 р., №4884 від 28.04.2010 р.

Доставка товару відбувалося на підставі договору перевезення вантажу №1 від 01.03.2010 р., укладеного позивачем з ФОП ОСОБА_5, відповідно товарно-транспортних накладних: серії 12ААА №094423 від 01.04.2010 р., серії 12ААА №094424 від 06.04.2010 р., серії 12ААА №094425 від 08.04.2010 р., серії 01АА №551301 від 21.04.2010 р., серії 01АА №551302 від 23.04.2010 р., серії 01АА №551303 від 26.04.2010 р.

Оплата за товар на адресу ТОВ «ЗЕТТА-ФИН» зроблена в повному обсязі згідно платіжних документів.

01.04.2010 р. ПП «Техком» уклало договір з ТОВ «СКАП ХОЛДИНГС» №04/10-06 на поставку товарів.

Товари були передані на адресу покупця згідно видаткових накладних, виписаних ТОВ «СКАП ХОЛДИНГС», а саме: №1408 від 19.04.2010 р., №1449 від 20.04.2010 р., №1518 від 22.04.2010 р., №1636 від 27.04.2010 р., №1679 від 28.04.2010 р. та податкових накладних: №1408 від 19.04.2010 р., №1449 від 20.04.2010 р., №1518 від 22.04.2010 р., №1636 від 27.04.2010 р., №1679 від 28.04.2010 р.

Доставка товару відбувалася транспортом ФОП ОСОБА_6. з яким позивачем укладений договір перевезення від 25.02.2010 р. Оплата за товар зроблена в повному обсязі згідно платіжних документів.

Також, позивачем 01.02.2009 р. був укладений договір на поставку товарів з ТОВ «Штудіан» та додаткова угода №5 до вказаного договору.

На адресу покупця були виписані податкові накладні:№261604 від 16.04.2010 р., №272104 від 21.04.2010 р., №262304 від 23.04.2010 р., №262804 від 28.04.2010 р., №262904 від 29.04.2010 р., №281504 від 15.04.2010 р.

Факт передачі товару підтверджується видатковими накладними виписаними ТОВ «Штудіан»: №261604 від 16.04.2010 р., №272104 від 21.04.2010 р., №262304 від 23.04.2010 р., №262804 від 28.04.2010 р., №262904 від 29.04.2010 р., №281504 від 15.04.2010 р.

Доставка товару відбувалося також на підставі договору перевезення вантажу з ФОП ОСОБА_6. від 25.02.2010 р. та підтверджується товарно-транспортними накладними: серії 01АА №531411 від 16.04.2010 р., серії 01АА №551306 від 21.04.2010 р., серії 01АА №551307 від 23.04.2010 р., серії 01АА №551308 від 28.04.2010 р., серії 01АА №531412 від 29.04.2010 р., серії 01АА №551305 від 15.04.2010 р. Вказана продукція також була оплачена в повному обсязі згідно платіжних документів.

Згідно копії договору, судом встановлено, що позивачем 01.07.2009 р. був укладений договір на поставку товарів з ТОВ «С ДЖ.Р.Груп» та додаткова угода №1 від 31.12.2009 р. до вказаного договору.

Товари були передані на адресу покупця згідно видаткової та податкової накладної №3553 від 16.04.2010 р. та доставлені згідно товарно-транспортної накладної серії 01АА №531413 від 16.04.2010 р. Оплата здійснена згідно платіжних документів.

01.04.2010 р. ПП «Техком» уклало договір з ТОВ «АКЕРІТ» №04/10-05 на поставку товарів.

Товари були передані на адресу покупця згідно видаткових та податкових накладних: №36 від 13.04.2010 р., №42 від 14.04.2010 р., №48 від 15.04.2010 р., №55 від 16.04.2010 р., №75 від 21.04.2010 р., №100 від 28.04.2010 р., №115 від 30.04.2010 р.

Доставка товару відбувалося на підставі договору перевезення вантажу №1 від 01.03.2010 р., укладеного позивачем з ФОП ОСОБА_5, відповідно до товарно-транспортних накладних. Оплата за товар зроблена в повному обсязі згідно платіжних документів.

Позивач також придбавав у ТОВ «Т.Л. АВТО» продукцію, а саме: шини та акумулятори. На підтвердження господарської операції ТОВ «Т.Л. АВТО» були виписані накладні №ТЕ-Н0093-010 від 03.04.2010 р., №ТЕ-Н0092-010 від 02.04.2010 р., податкові накладні: №1150093001 від 03.04.2010 р., №1150092002 від 02.04.2010 р.

Згідно з п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на день подання позову) податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а податкове зобовязання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п.п 7.2.4. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку, у порядку, передбаченому ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Стаття 9 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає реєстрацію осіб як платників податку на додану вартість податковим органами.

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, у якому визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість» встановлено декілька необхідних умов, за наявності яких платник податку отримує право на віднесенні сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у складі ціни товарів, робіт, послуг, що придбаваються ним для використання у власній господарській діяльності, до складу податкового кредиту, а саме:

- наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- настання першої з подій, з якими Закон повязує право платника податку на податковий кредит.

Отже, отримання податкової накладної, оформленої саме до вимог чинного законодавства, є необхідною умовою правомірного формування податкового кредиту покупця товарів, робіт, послуг.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-вр від 03.04.1997 р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями.

Суд зазначає, що згідно ст. 42 Господарського Кодексу - підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Необхідність здійснення тих або інших витрат, а так само їх звязок з власною господарською діяльністю визначає сам платник податку, оскільки субєкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Помилковим є думка відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит з огляду на ненадання звітності його контрагенами.

Суд зазначає, що підприємства подавали податкову звітність до податкової інспекції за квітень 2010 року, але вона не визнана податковою звітністю.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Підпункти 10.1., 10.2. ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачають, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку.

У даному випадку така відповідальність покладена на ТОВ «С ДЖ.Р.Груп», ТОВ «Штудіан», ТОВ ЗЕТТА-ФИН», ТОВ Скап ХОЛДИНГС», ТОВ «Т.Л. АВТО», на позивача по справі не може бути покладена відповідальність за неподання податковому органу звітності усіма контрагентами або невизнання її податковим органом.

Закон України «Про податок на додану вартість» не має відповідних норм, які б зобовязували покупця слідкувати та контролювати подачу звітності податковим органам з боку продавця товарів.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі не подача податкової звітності, або не визнання звітності інспекцією податковою, при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця.

Як свідчить аналіз приписів закону «Про податок на додану вартість», законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі. Судом встановлено, що позивач оплатив отримані товари, додаткових вимог щодо права на податковий кредит, чинним законодавством не передбачено.

Податкові накладні, складені контрагентами позивача, відповідають вимогам чинного законодавства.

Одночасно з цим суд зауважує, що Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання.

Тобто, суд приходить до висновку, що позивач не наділений правом та можливістю відстежувати порядок формування податкових зобовязань своїх контрагентів і не може нести відповідальність за їх протиправні дії.

Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемним.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та контрагентом, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

На підставі викладеного, суд не погоджується з доводами відповідача про те, що правочини, укладені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки відповідачем не надано доказів щодо недійсності правочинів, вчинених позивачем, а тому підстав вважати їх такими суд не має.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не навів відповідну норму права, згідно якої на визначення податку на додану вартість прямо та безумовно повязано з фактом подачі податкової звітності контрагентами.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення сплаченого судового збору з держбюджету на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Техком" до Державної податкової інспекції в Комінтернівському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень- рішень задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Комінтернівському районі м. Харкова № 0001361540/0 від 08.09.2010р., № 0001361540/1 від 06.10.2010р., № 0001361540/2 від 22.12.2010р.

Стягнути з Державного бюджету на користь ПП "Техком" сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 3,40 грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка ї подала не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 15 лютого 2011 р.

СуддяБартош Н.С.