Ухвала суду № 14152433, 25.02.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-16546/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: узьменко В.А.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"25" лютого 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Межевича М.В., суддів Борисюк Л.П. та Губської О.А., при секретарі Бурді Л.М., за участю представника позивача Есманової Н.М. та представника відповідача Піскуна І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кленовий лист»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2010 року позовні вимоги задоволенні.

Відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Крім того, апелянт подав клопотання про поновлення пропущеного строку, оскільки повний текст постанови отримав лише 31.12.2010 року, що позбавило його можливості вчасно її оскаржити.

Відповідно до ч. 2 ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови

14.01.2011 року апелянтом подана апеляційна скарга.

Колегія суддів дійшла висновку, що строк апеляційного оскарження постанови суду апелянтом не пропущено, оскільки повний текст постанови отримав лише 31.12.2010 року, а тому відсутні правові підстави окремо вирішувати питання щодо його поновлення.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, а тому податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 14.06.2010 року №0000492320/0; від 15.07.2010 року №0000492320/1 та від 23.09.2010 року №0000492320/2 є протиправними та підлягають скасуванню.

З таким висновком суду не можна не погодитися, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у червні 2010 року посадовими особами ДПІ у Голосіївському районі міста Києва проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань декларування податкового кредиту та податку на додану вартість період з 01.03.2008 року по 31.05.2008 року, про що складено акт від 01.06.2010 року № 622/1/23-20/25391817.

Під час перевірки були встановлені порушення підпункту 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 164833,00 грн., а саме: по періодах: березень 2008 року 42333,00 грн.; квітень 2008 року 65000,00 грн.; травень 2008 року 57500,00 грн.

За наслідками складення вищезазначеного акту позивачем винесено податкове повідомлення-рішення від 14 червня 2010 року №0000492320/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 247250 грн., в тому числі за основним платежем 164833 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 82417 грн.

В результаті адміністративного оскарження, зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15 липня 2010 року №0000492320/1 та від 23 вересня 2010 року №0000492320/2 аналогічного змісту.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «Алант Тех»укладено Договір № 107, яким останній зобов'язувався надати послуги підряду на об'єктах будівництва, а позивач відповідно оплатити та прийняти вказані роботи.

За перевіряємий період TOB «Алант Тех»були надані будівельні послуги на загальну вартість 989000 грн., в т.ч. ПДВ - 164833,34 грн., що підтверджується податковими накладними: № 312 від 11.03.2008 року на суму 54000 грн., (в т.ч. ПДВ - 9000 грн.); №317 від 14.03.2008 року на суму 130000 грн. (в т.ч. ПДВ - 21666,67 грн.); № 327 від 19.03.2008 року на суму 70000 грн. (в т.ч. ПДВ - 11666,67 грн.); № 362 від 28.03.2008 року на суму 390000 грн. ( в т.ч. ПДВ - 65 000 грн.); № 396 від 22.04.2008 року на суму 345000 грн., (в т.ч. ПДВ - 57500 грн.).

Однак, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 липня 2008 року визнано недійсним статут ТОВ «Алант Тех»з часу реєстрації, та визнано недійсною його реєстрацію.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість здійснюється лише при настанні законодавчо встановлених випадків відповідно до п. п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

З системного аналізу вищезазначених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до анулювання реєстрації статусу платника податку на додану вартість особа, що перебуває у процесі ліквідації, має право та зобов'язана, у випадках встановлених законодавством, видавати податкові накладні на загальних підставах.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на момент укладання договору та видачу податкових накладних, контрагент позивача був зареєстрований як платник ПДВ, йому було видане відповідне свідоцтво, а тому відсутні підстави для того, щоб вважати податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та є недійсними.

Аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів погодитись з висновком суду першої інстанції, що прийняті податковим органом податкові повідомлення-рішення є необґрунтованим та безпідставним.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно зясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2010 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Л.П. Борисюк

Суддя О.А. Губська