Постанова № 14151889, 07.02.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

07.02.11 10 год. 30 хв.Справа №2а-2619/09/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі: головуючого судді - Лотової Ю.В.;

при секретарі - Барташ В.О.,

з участю представників:

позивача Микитюк М.Б., довіреність від 07.12.2010 року № 9397/09-07,

відповідача не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовомУправління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя (вул. Карантинна, 16-56, м. Севастополь, 99008)допідприємства «Будівельне управління Чорноморського флоту Міністерства оборони Російської Федерації» (пр. Нахімова, 13, м. Севастополь, 99011) про стягнення заборгованості у сумі 725 036,83 грн.,

Обставини справи:

02.12.2009 р. Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя (УПФУ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до підприємства «Будівельне управління Чорноморського флоту Міністерства оборони Російської Федерації»(далі по тексту підприємство) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 725 036,83 грн. за період з червня по вересень 2009 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 03.12.2009 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-2619/09/2770.

Ухвалою від 03.12.2009 року закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 11.01.2010 року провадження в адміністративній справі № 2а-2549/09/2770 зупинено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 27.01.2011 року провадження в адміністративній справі № 2а-2619/09/2770 поновлено.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Позовні вимоги обґрунтовані Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту Закон України № 1058) та Законом України «Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування»від 26 червня 1997 року № 400/97ВР (далі по тексту Закон України № 400).

Представник відповідача у судове засідання не зявилась, надала до суду клопотання про закриття провадження у справі в порядку п. 4 ч. 1. ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27 січня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини у справі, об'єктивно оцінивши докази, досліджені в судовому засіданні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 12 Прикінцевих положень Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту Закон України № 1058), у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України. Бюджет Пенсійного фонду України в зазначений період затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ст.ст. 58, 63 Закон України № 1058 та п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України N 121/2001 від 01.03.2001, (далі по тексту Положення) Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень п. 7 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у звязку з здійсненням субєктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у звязку з публічним формуванням субєкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Таким чином позивач є субєктом владних повноважень, що має право звернутись до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом про стягнення заборгованості по страхових внесках.

Судом встановлено, що підприємство «Будівельне управління Чорноморського флоту Міністерства оборони Російської Федерації» - є юридичною особою, що включена до ЄДРПОУ за номером 30120798, є платником страхових внесків, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя.

Згідно зі ст. 14 Закону України № 1058 роботодавці підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, є страхувальниками.

Відповідно до п.п.4, п.п. 6 п. 2 ст. 17 Закону України № 1058 страхувальники зобовязані подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом; нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Пунктом 1 ч. 8 Прикінцевих положень Закону України № 1058 встановлено, що до набрання чинності Закону про спрямування частини страхових внесків у накопичувальний фонд, страхові внески, що перераховуються до солідарної систем, сплачуються страхувальниками і застрахованими особами на умовах і в порядку визначених цим Законом і в розмірах, передбачених Законом «Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування» № 400/97 від 26.06.1997 р. (далі по тексту Закон України № 400/97) для відповідних платників збору.

Розділом 5 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками і застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. № 21-1 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 р. під № 64/8663 (далі Інструкція) страхові внески нараховуються незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати і використання, а також незалежно від того, чи були вказані суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати. Нараховані за відповідний базовий звітний період страхові внески сплачуються платниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків не пізніше, ніж через 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної платні (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески.

У наданих відповідачем до позивача розрахунках по сплаті внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, сума зобовязань за червень-вересень 2009 року склала 725036,83 грн.

Але, судом встановлено, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Севастополі звернулось до господарського суду міста Севастополя із заявою до підприємства «Будівельне управління Чорноморського флоту Міністерства Оборони Російської Федерації» про визнання боржника банкрутом.

Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 17.08.2010 у справі № 5020-4/263 було визнано грошові вимоги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Севастополі до підприємства «Будівельне управління Чорноморського флоту Міністерства Оборони Російської Федерації» в розмірі 317873,48 грн., зобов'язано заявника - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Севастополі в десятиденний строк з дня отримання ухвали суду подати до офіційних друкарських органів оголошення про порушення справи про банкрутство підприємства.

Після опублікування оголошення, УПФУ в межах справи про банкрутства відповідача була подана заява про визнання позивача конкурсним кредитором та включення до реєстру вимог кредиторів вимог УПФУ в сумі 11712149,26 грн., у тому числі заборгованості, що є предметом розгляду у цій справі.

Ухвалою від 24.11.2010 судом було визнано вимоги кредиторів та затверджено реєстр вимог кредиторів підприємства. Зокрема, вимоги позивача були визнані та включені до реєстру вимог кредиторів.

Ухвалою суду від 21.12.2010 відкрита процедура санації підприємства «Будівельне управління Чорноморського флоту Міністерства Оборони Російської Федерації» строком на шість місяців.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечувались представником позивача у судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 209 та ч. 1 ст. 210 Господарського кодексу України у разі нездатності суб'єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед іншими особами, територіальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності цей суб'єкт (боржник) відповідно до частини четвертої статті 205 цього Кодексу визнається неспроможним. Кредиторами неплатоспроможних боржників є суб'єкти, зазначені в частині першій статті 209 цього Кодексу, які мають підтверджені відповідно до законодавства вимоги до боржника щодо грошових зобов'язань, включаючи кредиторів, вимоги яких повністю або частково забезпечені заставою. Правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників користуються також визначені законом органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів).

Умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів встановлені Законом України від 14.05.1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі по тексту Закон України № 2343).

В статті 1 вказаного Закону визначено, що: неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності; кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом; санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржник.

Відповідно до ч. 15 ст. 11 Закону України № 2343 після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону.

Згідно зі ст. 14 Закону України № 2343 конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду зазначених вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обґрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд. Вимоги кредиторів, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Статтею 15 вказаного Закону встановлено, що у попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів. Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені). Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.

Відповідно до ст. 17 Закону України № 2343 господарський суд за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, установленого відповідно до цього Закону, має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що вимоги позивача, які є предметом розгляду у цій справі, вже були розглянути та визнані судом, підлягають задоволенні у порядку передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у даному випадку під час проведення процедури санації.

Відповідно до ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами; 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Суд не може погодитись с твердженням представника позивача, що існує таке, що набрало законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами. Ця підстава може застосовуватися, якщо набрало законної сили судове рішення у тотожній адміністративній справі, тобто: 1) спір у такій справі виник між тими самими сторонами; 2) спір у справі стосується одного й того самого предмета; 3) позов у справі заявлений з тих самих підстав. У даному випадку таки обставини відсутні.

Стаття 157 Кодексу адміністративного судочинства України має вичерпний перелік підстав для закриття провадження у справі, не містить такі підставу для закриття адміністративної справи, як відсутність предмету спору (як це передбачено ст. 80 Господарського процесуального кодексу України) або визнання вимог кредитора під час розгляду справи про банкрутство.

З урахуванням зазначеного, підстави для закриття провадження у справі відсутні.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно зі ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Представником позивачем не надано суду доказів, що УПФУ має право декілька разів стягувати одну ту саму заборгованість по сплаті страхових внесків із субєкта господарювання, використовуючи при цьому різні правові інструменти, а також того, що на час розгляду справі існує публічно-правовий спір, а права та інтереси позивача потребують судового захисту.

Тому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 01.02.2010 р.

Керуючись ст. 6, 17, 69 - 71, 94, 98, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

СуддяЮ.В. Лотова

Судді:

СуддяЮ.В. Лотова Судді: