Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/696/26
Господарський суд Закарпатської області в складі: головуючого судді Сисина С.В., за участю секретаря судового засідання Далекорій Б.В., розглянувши у загальному позовному провадженні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД», код ЄДРПОУ 40234919, місцезнаходження 03143, місто Київ, вулиця Метрологічна, будинок 14Б,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ», код ЄДРПОУ 43370253, місцезнаходження 88017, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Івана Франка, будинок 1Б/6,
про стягнення заборгованості за договором поставки, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат,
за участі представників сторін:
від позивача не з`явився,
від відповідача не з`явився,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» (далі позивач, ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД»), від імені якого діє адвокат Шунтов О.М. (згідно ордеру серії АТ №1125330 від 14.01.2026), звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 25.06.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-05/741/26 від 25.06.2026) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» (далі відповідач, ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ») про стягнення 1400070,25 грн, з яких: 1053892,21 грн основний борг за договором поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025 з урахуванням укладених додаткових угод №1 від 03.02.2025 і №2 від 01.05.2025, 27665,53 грн 3 % річних, 32635,35 грн інфляційні збитки та 285877,16 грн пеня нараховані за неналежне виконання договору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025 в частині повної та своєчасної оплати за отриману сільськогосподарську продукцію (макуху соєву). На виконання додаткової угоди №1 від 03.02.2025 до договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1516502,27 грн, який відповідач оплатив лише частково в розмірі 917010,15 грн, внаслідок чого заборгованість склала 599492,12 грн. Крім того, на виконання додаткової угоди №2 від 01.05.2025 до договору позивач поставив відповідачу товар на суму 454400,09 грн, яка взагалі не була оплачена. Оскільки відповідач порушив встановлений додатковими угодами строк оплати (21 календарний день після поставки), позивач, керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та п.п. 4.2, 4.3 договору поставки, нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 3% річних та інфляційні збитки за періоди прострочення, які разом із сумою основного боргу просить стягнути в судовому порядку.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2026.
Процесуальні дії у справі
Згідно з ухвалою від 29.06.2026 суд залишив без руху позовну заяву ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» від 25.06.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-05/741/26 від 25.06.2026) та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
30.06.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника позивача адвоката Шунтов О.М. надійшла заява про усунення недоліків від 30.06.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/6407/26).
Згідно з ухвалою суду від 06.07.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 03.08.2026; сторонам встановлені строки на подачу заяв по суті справи.
Разом з тим, згідно наказу Господарського суду Закарпатської області №19 к від 15.07.2026 судді Сисину С.В. надано відпустку станом на 03.08.2026, а тому суд згідно з ухвалою від 22.07.2026 призначив підготовче засідання по справі на 27.08.2026.
26.08.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника відповідача адвоката Майор І.В. надійшов відзив на позовну заяву від 22.07.2026 (який зареєстрований за вхідним №02.3.1-02/7239/26).
Згідно з ухвалами від 23.07.2026 і від 02.09.2026 суд задовольняв заяви представника позивача адвоката Шунтов О.М. про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції від 21.07.2026 та 31.08.2026 (які зареєстровані за вхідним №02.3.1-02/7204/26 від 22.07.2026 і №02.3.1-02/8504/26 від 31.08.2026).
Згідно з ухвалою від 27.08.2026 суд задовольнив клопотання представника відповідача адвоката Майор І.В. про відкладення підготовчого засідання і про продовження строку підготовчого провадження від 26.08.2026 (яке зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/8414/26 від 26.08.2026); продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів; відклав підготовче засідання на 10.09.2026.
Згідно з ухвалою від 10.09.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 07.10.2026.
На підставі наказу Господарського суду Закарпатської області від 30.09.2026 №98-к суддя Сисин С.В. з 05.10.2026 по 09.10.2026 проходив навчання підготовки суддів місцевих судів, яку проводила Національна школа суддів України. Відтак, згідно з ухвалою від 01.10.2026 суд призначив розгляд справи по суті у судовому засіданні на 26.10.2026.
26.10.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника відповідача адвоката Борсенко О.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи від 26.10.2026 (яке зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/10512/26), згідно з яким такий учасник справи просить відкласти на інший день призначене на 26.10.2026 судове засідання у зв`язку з його захворюванням.
Відповідач ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» у судове засідання по розгляду справи по суті 26.10.2026 участі уповноважених представників не забезпечив, будучи належним чином повідомлений про дату, місце та час проведення судового засідання; представник відповідача адвокат Борсенко О.В. у день проведення судового засідання по розгляду справи по суті подав клопотання про відкладення судового засідання від 26.10.2026 через його хворобу, водночас доказів такого захворювання до клопотання не долучив.
26.10.2026 в судовому засіданні, з`ясувавши думку представника позивача щодо можливості проведення судового засідання без участі відповідача; врахувавши, що відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання; беручи до уваги, що явка учасників справи не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення питань, які вирішуються у судовому засіданні; врахувавши положення ч.1 ст.202 ГПК України, суд згідно ухвали, постановленої в судовому засіданні без оформлення окремого документа, та зазначеної у протоколі судового засідання, постановив: відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Борсенко О.В. про відкладення розгляду справи від 26.10.2026 та проводити розгляд справи по суті за відсутності представників відповідача.
Щодо цього, суд також врахував, що до клопотання про відкладення розгляду справи від 26.10.2026 представник відповідача адвокат Борсенко О.В. не долучив доказів його захворювання, з посиланням на яке він обгрунтовував причину неявки в судове засідання. Також судом враховано наявність у відповідача іншого представника адвоката Майор І.В. (діє на підставі ордеру серії АО №1188528 від 06.08.2025), який подавав клопотання про відкладення підготовчого засідання від 26.08.2026 у даній справі та який міг забезпечити участь в судовому засіданні, тим більше з урахуванням, що суд відповідно до ухвали від 27.08.2026 задовольняв клопотання представника відповідача адвоката Майор І.В. про відкладення підготовчого засідання, тобто має місце повторна неявка 26.10.2026 представників відповідача у судове засідання.
Крім того, відповідач як юридична особа не позбавлений можливості залучити для захисту своїх інтересів інших представників чи діяти у порядку самопредставництва, а також представники відповідача не були обмежені у праві взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, подавши відповідну заяву в порядку ст. 197 ГПК України.
Застосовуючи при розгляді справи відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Отже, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, відповідно до ст. 202 ГПК України, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд за участі представника позивача 26.10.2026 розглянув справу за наявними у ній доказами, після чого відповідно до ст. 219 ГПК України оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, повідомивши дату та час його проголошення 26.10.2026.
Згідно з ч.ч.1 та 4 ст. 240 ГПК України рішення суду (повне або скорочене) проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
На підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, яких достатньо для встановлення обставин справи і вирішення спору по суті, суд 26.10.2026 ухвалив рішення, вступна та резолютивна частини якого не проголошувалися, враховуючи неявку учасників справи у судове засідання 26.10.2026, яким завершено розгляд справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Аргументи сторін
Суть спору за позицією позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 03.02.2025 між ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» (постачальник) та ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» (покупець) укладено договір поставки №03/02/25/02, за умовами п. 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити сільськогосподарську продукцію на умовах, передбачених договором та відповідними додатковими угодами до нього. Відповідно до п.п. 1.2. та 1.4. договору кількість, якість і ціна товару вказуються в додаткових угодах, що є невід`ємною частиною договору, а прийняття товару здійснюється згідно з кількістю, зазначеною у залізничній та/або товарно-транспортній накладній. Пунктом 3.2 договору передбачено, що оплата вартості товару проводиться відповідачем у термін, встановлений у відповідній додатковій угоді.
03.02.2025 на виконання умов договору сторонами укладено додаткову угоду №1 про постачання макухи соєвої у кількості 100 тонн (+/- 10%) загальною вартістю 2210000,00 грн з ПДВ зі строком поставки з 13.02.2025 до 28.02.2025 включно (п. 6 додаткової угоди №1) та порядком оплати протягом 21 календарного дня після поставки товару (п. 3 додаткової угоди №1).
На виконання умов додаткової угоди №1 та договору поставки позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 1516502,27 грн, що підтверджується видатковими накладними №1 від 24.02.2025, №2 від 26.02.2025 та №3 від 28.02.2025, які підписані та скріплені печатками обох сторін. Відповідач частково розрахувався за отриманий за додатковою угодою №1 товар на загальну суму 917010,15 грн, здійснивши платежі: 08.04.2025 у сумі 200000,00 грн, 09.04.2025 у сумі 200000,00 грн, 22.04.2025 у сумі 400000,00 грн, 23.04.2025 у сумі 42010,15 грн та 02.10.2025 у сумі 75000,00 грн. У зв`язку з цим заборгованість відповідача перед позивачем за додатковою угодою №1 станом на день звернення до суду становить 599492,12 грн.
01.05.2025 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №2 до договору поставки про постачання макухи соєвої у кількості 100 тонн (+/- 10%) загальною вартістю 2000000,00 грн з ПДВ зі строком поставки з 01.05.2025 до 30.05.2025 включно (п. 6 додаткової угоди №2) та порядком оплати протягом 21 календарного дня після поставки товару (п.3 додаткової угоди №2).
На виконання умов додаткової угоди №2 позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 454400,09 грн за видатковою накладною №1 від 01.05.2025, яка підписана та скріплена печатками обох сторін. Відповідач вартість отриманої за додатковою угодою №2 продукції не оплатив, через що заборгованість відповідача за цією угодою становить 454400,09 грн.
Загальний розмір основного боргу відповідача перед позивачем за договором поставки та додатковими угодами №1 і №2 становить 1053892,21 грн (599492,12 грн + 454400,09 грн).
У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, позивач на підставі умов договору та норм чинного законодавства, обставин справи та простроченого зобов`язання по оплаті за договором, згідно долучених до позовної заяви розрахунків здійснив нарахування до стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені, а саме:
- 3% річних у загальному розмірі 27665,53 грн, з яких: за додатковою угодою №1 на суму основного боргу 674492,12 грн за період з 24.04.2025 по 01.10.2025 - у сумі 8925,47 грн; за додатковою угодою №1 на суму основного боргу 599492,12 грн за період з 03.10.2025 по 10.03.2026 - у сумі 7834,46 грн; за додатковою угодою №2 на суму основного боргу 454400,09 грн за період з 23.05.2025 по 10.03.2026 - у сумі 10905,60 грн.
- інфляційних збитків у загальному розмірі 32635,35 грн, з яких: за додатковою угодою №1 на суму основного боргу 674492,12 грн за період з 01.05.2025 по 30.09.2025 - у сумі 13540,25 грн; за додатковою угодою №1 на суму основного боргу 599492,12 грн за період з 03.10.2025 по 31.12.2025 - у сумі 9029,59 грн; за додатковою угодою №2 на суму основного боргу 454400,09 грн за період з 01.06.2025 по 31.12.2025 - у сумі 10065,51 грн.
- пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період несвоєчасної оплати, нараховану відповідно до п. 4.2 договору поставки, у загальному розмірі 285877,16 грн, з яких: за додатковою угодою №1 на суму основного боргу 674492,12 грн за період з 24.04.2025 по 01.10.2025 - у сумі 92229,87 грн; за додатковою угодою №1 на суму основного боргу 599492,12 грн за період з 03.10.2025 по 10.03.2026 - у сумі 80956,07 грн; за додатковою угодою №2 на суму основного боргу 454400,09 грн за період з 23.05.2025 по 10.03.2026 - у сумі 112691,22 грн.
При нарахуванні пені позивачем також враховано п.4.3. договору, відповідно до якого сторони відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за даним договором, здійснюється протягом п`яти років з моменту підписання даного договору.
Отже, загальна сума заборгованості, яка, на переконання позивача, підлягає стягненню з відповідача, становить 1400070,25 грн, з яких 1053892,21 грн основного боргу, 27665,53 грн 3% річних, 32635,35 грн інфляційних збитків та 285877,16 грн пені.
Позиція відповідача
У відзиві на позовну заяву від 22.07.2026, відповідач заперечує проти позовних вимог повністю та зазначає таке.
Щодо вимог про стягнення 3% річних у розмірі 27665,53 грн та інфляційних втрат у розмірі 32635,35 грн відповідач зазначає про їх повну правову безпідставність з огляду на імперативні приписи пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України. Відповідач наголошує, що вказаним пунктом передбачено звільнення боржника від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки у період дії воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.
Окремо відповідач наголошує, що спірні правовідносини сторін мають виключно грошовий характер і реалізовувалися в умовах безпрецедентного впливу обставин, пов`язаних із військовою агресією, перебоями з логістикою та блекаутами. Оскільки відповідач вживав усіх можливих заходів для проведення розрахунків, а норми законодавства, передбачені пунктом 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, впроваджені саме для захисту суб`єктів господарювання від надмірного фінансового навантаження, а тому, на переконання відповідача, нарахування позивачем річних та інфляційних втрат суперечить прямій вказівці закону.
Щодо заявленого позивачем розміру пені в сумі 285877,16 грн, відповідач зауважує, що ця сума становить понад 27% від основного боргу, є вкрай неспівмірною, надмірною та набуває ознак каральної санкції замість компенсаційного механізму. Спираючись на приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідач вказує на наявність підстав для зменшення пені щонайменше на 99%.
Обґрунтовуючи у відзиві на позовну заяву, клопотання про зменшення пені, відповідач просить врахувати, по-перше, ступінь виконання зобов`язання, наголошуючи, що він не уникав виконання своїх обов`язків за договором поставки, наголошуючи на його добросовісній поведінці, прикладом чого є добровільне часткове виконання зобов`язання за договором шляхом сплати коштів на загальну суму 917010,15 грн. По-друге, відповідач вказує на відсутність збитків у позивача, так як ним не надано жодних доказів понесення ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» реальних матеріальних збитків внаслідок несвоєчасної оплати за поставлений товар. По-третє, ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» наголошує про необхідність врахування балансу інтересів та дотримання співмірності при стягнення пені, а тому з цього приводу зазначає, що стягнення пені у визначеному позивачем розмірі в умовах воєнного стану порушить баланс інтересів сторін та призведе до безпідставного збагачення позивача зав рахунок відповідача.
Підсумовуючи викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю, а у випадку повного або часткового задоволення позову просить зменшити розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, на 99%, але в будь-якому разі до суми, що, не перевищує розмір доведених позивачем збитків.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
03.02.2025 ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» (у договорі покупець) та ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» (у договорі - продавець) уклали договір поставки №03/02/25/02 (далі - договір).
Згідно з п. 1.1. договору, продавець зобов`язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію (далі товар) на умовах, передбачених даним договором і відповідними додатковими угодами до договору.
Відповідно до п. 1.2. договору, кількість, якість, ціна товару вказується в додаткових угодах до договору, що є невід`ємною частиною договору.
Згідно з п. 1.4. договору, товар приймається згідно кількості, зазначеної у залізничній та/або товарно-транспортній накладній на товар.
Відповідно до п. 2.1. договору, продавець здійснює поставку товару в повному об`ємі на умовах: DAP (франко-перевізник) згідно Інкотермс 2010, за винятком положень прямо передбачених цим договором.
Згідно з п. 2.3. договору, поставка товару підтверджується оригіналами наступних документів: відповідно залізничними та/або товарно-транспортними накладними; видатковими накладними на відповідну кількість товару; податковими накладними на відповідну кількість товару, складеними в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до п. 2.5. договору, обов`язок продавця щодо поставки товару є виконаним у повному обсязі з моменту отримання покупцем товару документів, визначених у п. 2.3. договору.
Згідно з п. 2.6. договору, право власності на товар виникає у покупця з моменту завантаження Товару в залізничний та/або автомобільний транспорт, наданий покупцем на складі продавця.
Відповідно до п. 2.7. договору, кількість товару визначається згідно кількості, вказаної в залізничній та/або товарно-транспортній накладній на товар при відвантаженні на складі продавця.
Згідно з п. 3.1. договору, оплата вартості товару проводиться покупцем самостійно, безготівково в національній валюті України на підставі рахунку-фактури на оплату товару шляхом банківського переказу грошових коштів на банківський рахунок продавця.
Відповідно до п. 3.2. договору, оплата вартості товару проводиться покупцем в термін, який встановлений у відповідній додатковій угоді.
Відповідно до п. 4.1. договору, сторона, яка порушила умови даного договору, відшкодовує іншій стороні спричинені своїми діями чи бездіяльністю збитки та втрачений прибуток у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Згідно з п. 4.2. договору, у випадку несвоєчасної оплати вартості товару покупцем, останній зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період несвоєчасної оплати, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 4.3. договору, сторони, відповідно до ст. 259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п`ять років з моменту підписання даного договору. Крім цього сторони відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за даним договором, здійснюється протягом п`яти років з моменту підписання даного договору.
Згідно з п. 6.2. договору, у випадку, якщо сторони не дійдуть згоди спір буде передано на розгляд в Господарський суд України відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до п. 7.6. договору, договір вступає в силу від дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2025, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, що випливають з даного договору. Розірвання цього договору в односторонньому порядку не допускається, крім випадків, що передбачені законодавством України та/або цим договором.
03.02.2025 між ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» та ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» було укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025 (далі додаткова угода №1), відповідно до умов якої продавець зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити макуху соєву в кількості 100,00 тон з можливим відхиленням кількості поставленого товару на 10 відсотків, за ціною 18416,67 грн за одну тону без урахування податку на додану вартість. Загальна вартість товару за вказаною додатковою угодою склала 2210000,00 грн.
У додатковій угоді №1 сторони, серед іншого, погодили порядок розрахунків, згідно з яким оплата товару здійснюється протягом 21 календарного дня після його поставки (п.3 додаткової угоди) та погодили термін поставки з 13 лютого 2025 року по 28 лютого 2025 року (п.6 додаткової угоди).
На виконання умов договору та укладеної додаткової угоди №1, у період з 13 лютого 2025 року по 28 лютого 2025 року (у строк, зазначений у п.6 додаткової угоди №1), ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» поставило ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» товар на загальну суму 1516502,27 грн.
Так, згідно з видатковою накладною №1 від 24.02.2025 вартість поставленого позивачем ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» відповідно до умов договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025 товару макухи соєвої кількістю 22,88 тони становить 505648,09 грн з ПДВ.
Відповідно до видаткової накладної №2 від 26.02.2025 вартість поставленого позивачем ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» відповідно до умов договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025 товару макухи соєвої кількістю 22,84 тони становить 504764,09 грн з ПДВ.
Згідно з видатковою накладною №3 від 28.02.2025 вартість поставленого позивачем ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» відповідно до умов договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025 товару макухи соєвої кількістю 22,9 тони становить 506090,09 грн з ПДВ.
01.05.2025 між ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» та ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» було укладено додаткову угоду №2 до договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025 (далі додаткова угода №2), відповідно до умов якої продавець зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити макуху соєву в кількості 100,00 тон з можливим відхиленням кількості поставленого товару на 10 відсотків, за ціною 16666,67 грн за одну тону без урахування податку на додану вартість. Загальна вартість товару за вказаною додатковою угодою склала 2000000,00 грн.
У додатковій угоді №2 сторони, серед іншого, погодили порядок розрахунків, згідно з яким оплата товару здійснюється протягом 21 календарного дня після його поставки (п.3 додаткової угоди) та погодили термін поставки: з 01 травня 2025 року по 30 травня 2025 року (п.6 додаткової угоди).
На виконання умов договору та укладеної додаткової угоди №2, 01 травня 2025 року (у строк, зазначений у п.6 додаткової угоди№1), ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» поставило ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» товар - макуху соєву кількістю 22,72 тони на суму 454400,09 грн з ПДВ відповідно до видаткової накладної №4 від 01.05.2025.
Отже, загальна сума поставленого ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» товару за договором поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025 та за укладеними додатковими угодами №1 і №2 становить 1970902,36 грн.
За період з 08 квітня 2025 року по 12 березня 2026 року за банківським рахунком ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» в АТ «Райффайзен Банк» зафіксовано поступлення коштів від платника ТОВ «ТПФК» (код ЄДРПОУ 43370253), тобто від відповідача в загальній сумі 917010,15 грн як оплата за макуху соєву згідно з договором поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025. Наведене підтверджено долученою до позовної заяви випискою по банківському рахунку позивача з АТ «Райффайзен Банк» за період з 08.04.2025 по 12.03.2026 стосовно надходження коштів від такого кореспондента ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ». Зокрема, 08.04.2025 надійшло 200000,00 грн (згідно платіжного доручення №8), 09.04.2025 - 200000,00 грн (згідно платіжного доручення №9), 22.04.2025 - 200000,00 грн (згідно платіжного доручення №28) та ще 200000,00 грн (згідно платіжного доручення №30), 23.04.2025 - 42010,15 грн (згідно платіжного доручення №31) та 02.10.2025 - 75000,00 грн (згідно платіжного доручення №2).
Враховуючи умови п.3 додаткових угод №1 і №2; зважаючи на прострочення відповідачем грошового зобов`язання по оплаті за отриманий товар згідно умов договору та додаткових угод; врахувавши положення ст.625 ЦК України та умови п.4.2 і 4.3. договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025, згідно долучених до позовної заяви розрахунків 3% річних, інфляційних збитків та пені позивач здійснив нарахування до стягнення з відповідача 285877,16 грн пені, 32635,35 грн інфляційних збитків та 27665,53 грн 3% річних. Зазначені розрахунки 3% річних, інфляційних збитків та пені позивачем здійснено за три окремі періоди прострочення:
- по додатковій угоді №1 від 03.02.2025 позивачем сума прострочення сплати основного боргу за договором станом на 24.04.2026 визначена у розмірі 674492,12 грн (з урахуванням поставленого товару на загальну суму 1516502,27 грн та з урахуванням здійснених відповідачем оплат); відтак за період з 24.04.2025 по 01.10.2025 позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 8925,47 грн та пеню в сумі 92229,87 грн, а за період з 01.05.2025 по 30.09.2025 нараховані інфляційні втрати в сумі 13540,25 грн;
- по додатковій угоді №1 від 03.02.2025, позивачем сума прострочення сплати основного боргу за договором станом на 03.10.2026 визначена у розмірі 599492,12 грн (з урахуванням поставленого товару на загальну суму 1516502,27 грн та з урахуванням здійснених відповідачем оплат); відтак позивачем за період з 03.10.2025 по 10.03.2026 нараховано до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 7834,46 грн та пеню в сумі 80956,07 грн; та за період з 03.10.2025 по 31.12.2025 нараховані інфляційні втрати у сумі 9029,59 грн;
- по додатковій угоді №2 від 01.05.2025 сума прострочення сплати основного боргу за договором станом на 23.05.2025 визначена у розмірі 454400,09 грн (з урахуванням поставленого товару на суму 454400,09 грн та неоплатою відповідачем такого отриманого товару); відтак позивачем за період з 23.05.2025 по 10.03.2026 нараховано 3% річних в сумі 10905,60 грн і пеню в сумі 112691,22 грн, та за період з 01.06.2025 по 31.12.2025 нараховані інфляційні втрати у сумі 10065,51 грн.
Отже, такі обставини справи, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» 1400070,25 грн, з яких: 1053892,21 грн основний борг за договором поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025 та додатковими угодами №1 від 03.02.2025 і №2 від 01.05.2025 до нього, 32635,35 грн інфляційних втрат, 27665,53 грн 3% річних та 285877,16 грн пені.
Правове обґрунтування і оцінка суду
При наданні оцінки спірним правовідносинам суд враховує, що ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є зазначений кодекс.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Отже, цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу ч. 2, 3 ст. 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно із ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
На підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, врахувавши аргументи сторін, наведені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1053892,21 грн основного боргу за договором поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025, з врахуванням такого.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст.ст. 13, 74 ГПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Заперечуючи проти позовних вимог у справі, у відзиві на позовну заяву відповідач не заперечив обставини укладення договору, додаткових угод №1 і №2, поставку позивачем та отримання відповідачем товару на загальну суму 1970902,36 грн відповідно до видаткових накладних №1 від 24.02.2025, №2 від 26.02.2025, №3 від 28.02.2025 та №4 від 01.05.2025. Водночас, поставка ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» товару ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» згідно умов договору на загальну суму 1970902,36 грн підтверджена долученими до позовної заяви видатковими накладними №1 від 24.02.2025, №2 від 26.02.2025, №3 від 28.02.2025 та №4 від 01.05.2025, у яких є підписи представників позивача як постачальника та відповідача як отримувача товару і підписи цих осіб скріплені відтисками печаток цих товариств. Також відповідач не заперечив здійснений ним впродовж періоду з 08.04.2025 по 02.10.2025 перерахунок коштів за поставлений товар на загальну суму 917010,15 грн у дні, які зазначені в долученій до позовної заяви виписці по банківському рахунку позивача з АТ «Райффайзен Банк»; водночас, відповідач не надав доказів сплати інших коштів, зокрема після 02.10.2025 у день, коли, згідно доводів і доказів позивача, була здійснена остання оплата за поставлений товар в сумі 75000,00 грн.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
З урахуванням наведеного, суд наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
За змістом п.п.2.3. і 2.5. договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025 поставка товару підтверджується видатковими накладними, а обов`язок продавця щодо поставки товару є виконаним у повному обсязі з моменту отримання покупцем товару згідно видаткових накладних.
Водночас, відповідно до п. 3.2. договору, оплата вартості товару проводиться покупцем в термін, який встановлений у відповідній додатковій угоді.
Щодо цього, у п.п. 3 додаткових угод №1 і №2 сторони погодили порядок розрахунків, згідно з яким оплата товару здійснюється протягом 21 календарного дня після його поставки.
Договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).
В ч. 1 ст. 598 ЦК України, вказано, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За правилами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, так як ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» на виконання умов договору та додаткових угод №1 і №2 поставило ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» відповідно до видаткових накладних №1 від 24.02.2025, №2 від 26.02.2025, №3 від 28.02.2025 та №4 від 01.05.2025 товар на загальну суму 1970902,36 грн; так як відповідач у період з 08.04.2025 по 02.10.2025 за поставлений товар сплатив кошти лише в сумі 917010,15 грн, відтак факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025 в сумі 1053892,21 грн доведений суду належним чином. Строк оплати за поставлений товар за умовами договору є таким, що настав з урахуванням положень ч. 1 ст. 692 ЦК України, згідно з якою покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, та з урахуванням умов п. 3.2. договору і п.п. 3 додаткових угод №1 і №2, якими визначено обов`язок покупця здійснити оплату отриманого товару протягом 21 календарного дня після його отримання.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» на користь ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» 1053892,21 грн заборгованості за договором поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025, є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат
Позивач, покликаючись на приписи ст. 625 ЦК України, просить стягнути з відповідача 27665,53 грн 3% річних та 32635,35 грн інфляційних втрат, здійснивши розрахунки до стягнення з відповідача означених сум із врахування наведених ним періодів прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо цього, суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно положень ЦК України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань, а тому при укладенні договору сторони узгодили сплату замовником 35 процентів річних від простроченої суми (п. 7.4. договору).
Проценти річних, як і інфляційні втрати нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, постанови Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 26.03.2025 у справі №910/7475/24).
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо сплати заборгованості за поставлений товар у передбачений договором і п.п.3 додаткових угод №1 і №2 строк, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 наведено висновок, за змістом якого, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, у тому числі зроблений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Верховний Суд у постановах неодноразово висловлював позицію стосовно того, що з огляду на вимоги ч. 5 ст.236, ст.86,237 ГПК України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.11.2023 у справі №904/464/23).
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, не надав свого контррозрахунку заявлених позивачем до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.
Врахувавши умови п.п.3 додаткових угод №1 і №2, відповідно до яких оплата за поставлений товар здійснюється протягом 21 календарного дня з дня його отримання; врахувавши обставини справи, згідно з якими встановлено поставку позивачем товару відповідачу відповідно до додаткової угоди №1 на загальну суму 1516502,27 грн (згідно з видатковими накладними №1 від 24.02.2025 на суму 505648,09 грн, №2 від 26.02.2025 на суму 504764,09 грн та №3 від 28.02.2025 на суму 506090,09 грн) та відповідно до додаткової угоди №2 на суму 454400,09 (згідно з видатковою накладною №4 від 01.05.2025); врахувавши здійснені відповідачем оплати і дні оплати за поставлений товар згідно додатковї угоди №1 - на суму 917010,15 грн та неоплату отриманого товару згідно додатковї угоди №2; суд зазначає, що наведені позивачем у розрахунках 3% річних, інфляційних збитків та пені три окремі періоди прострочення по додаткових угодах №1 і №2 до договору відповідають обставинам справи. Зокрема, визначені позивачем три періоди прострочення правильно визначені з урахуванням днів отримання відповідачем товару згідно видаткових накладних №1 від 24.02.2025, №2 від 26.02.2025, №3 від 28.02.2025 і №4 від 01.05.2025 та з урахуванням строку виконання зобов`язання покупця (відповідача) по оплаті за поставлений товар згідно п.п.3 додаткових угод №1 і №2 - протягом 21 календарного дня з дня отримання товару, а також з урахуванням днів здійснення відповідачем часткових проплат за поставлений товар згідно додаткової угоди №1 та неоплати поставленого товару згідно додаткової угоди №2.
Отже, по додатковій угоді №1 від 03.02.2025 до договору поставки, позивачем сума прострочення сплати основного боргу за договором станом на 24.04.2026 правильно визначена у розмірі 674492,12 грн (з урахуванням поставленого товару на загальну суму 1516502,27 грн згідно видаткових накладних №1 від 24.02.2025, №2 від 26.02.2025 та №3 від 28.02.2025 та з урахуванням здійснених відповідачем оплат: 08.04.2025 у розмірі 200000,00 грн, 09.04.2025 - 200000,00 грн, 22.04.2025 - 200000,00 грн, 22.04.2025 - 200000,00 грн та 23.04.2025 - 42010,15 грн). Відтак за період з 24.04.2025 по 01.10.2025 (враховуючи здійснену відповідачем оплату товару 02.10.2025 у розмірі 75000,00 грн) позивачем правильно нараховано до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 8925,47 грн та за період з 01.05.2025 по 30.09.2025 правильно нараховані інфляційні втрати в сумі 13540,25 грн.
По додатковій угоді №1 від 03.02.2025 до договору поставки, позивачем сума прострочення сплати основного боргу за договором станом на 03.10.2026 правильно визначена у розмірі 599492,12 грн (з урахуванням поставленого товару на загальну суму 1516502,27 грн згідно видаткових накладних №1 від 24.02.2025, №2 від 26.02.2025 та №3 від 28.02.2025 та з урахуванням здійснених відповідачем оплат: 08.04.2025 у розмірі 200000,00 грн, 09.04.2025 - 200000,00 грн, 22.04.2025 - 200000,00 грн, 22.04.2025 - 200000,00 грн, 23.04.2025 - 42010,15 грн та 02.10.2025 - 75000,00 грн). Відтак позивачем за період з 03.10.2025 по 10.03.2026 правильно нараховано до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 7834,46 грн та за період з 03.10.2025 по 31.12.2025 правильно нараховані інфляційні втрати у сумі 9029,59 грн.
По додатковій угоді №2 від 01.05.2025 до договору поставки позивачем сума прострочення сплати основного боргу за договором станом на 23.05.2025 правильно визначена у розмірі 454400,09 грн (з урахуванням поставленого товару на суму 454400,09 грн відповідно до видаткової накладної №4 від 01.05.2025 та неоплатою відповідачем такого отриманого товару). Відтак позивачем за період з 23.05.2025 по 10.03.2026 правильно нараховано до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 10905,60 грн та за період з 01.06.2025 по 31.12.2025 правильно нараховані інфляційні втрати у сумі 10065,51 грн.
Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунку заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат від зазначених сум основного боргу за кожен період прострочення, суд виснує про правильність такого розрахунку та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 27665,53 грн 3 % річних та 32635,35 грн інфляційних втрат, нарахованих за неналежне виконання договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025. Отже, позовні вимоги у вказаній частині підлягають до задоволення.
Щодо нарахування пені
У зв`язку з простроченням виконання відповідачем зобов`язання зі сплати заборгованості за договором поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025 позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в загальному розмірі 285877,16 грн. Вказаний розрахунок складений позивачем із врахування наведених ним періодів прострочення.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Частина 1 ст. 548 ЦК України, передбачає, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
За змістом ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Станом на день укладення між сторонами договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025, а також додаткових угод №1 від 03.02.2025 і №2 від 01.05.2025 був чинний Господарський кодекс України (тут і далі в редакції станом на час виникнення спірних правових відносин) (далі ГК України), норми якого (ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України) передбачали застосування господарських санкцій, зокрема, штрафних санкцій у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язані сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Водночас, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи №916/804/17.
З урахуванням викладеного, при укладенні договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025, сторони у п. 4.2 договору передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати вартості товару покупцем, останній зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період несвоєчасної оплати, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.
Крім цього, при укладенні договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025 його сторони, відповідно до ст. 259 ЦК України та п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, у п. 4.3 договору домовилися про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п`ять років з моменту підписання даного договору, а також погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань здійснюється протягом п`яти років з моменту підписання даного договору.
Отже, погодивши п.4.3. договору в редакції, яка передбачає нарахування штрафних санкцій, зокрема пені, його сторони ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» і ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» визначили інший строк нарахування пені (більший ніж шестимісячний строк нарахування пені, передбачений ч.6 ст.232 ГК України), так як такі сторони домовилися про нарахування штрафних санкцій (пені) за прострочення виконання зобов`язань за договором - протягом п`яти років з моменту підписання даного договору.
Отже, з урахуванням умов п.4.2 і 4.3. договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025 (якими узгоджено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, протягом п`яти років з дня укладення договору), згідно долучених до позовної заяви розрахунків пені позивач здійснив нарахування до стягнення з відповідача 285877,16 грн пені за три окремі періоди прострочення по додаткових угодах №1 від 03.02.2025 і №2 від 01.05.2025 до договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025, з урахуванням часткових проплат (за поставлений товар згідно додаткової угоди №1) та з урахуванням строку виконання зобов`язання покупця (відповідача) по оплаті за поставлений товар згідно п.3 додаткових угод №1 і №2.
Як було вказано вище, врахувавши умови п.п.3 додаткових угод №1 і №2; врахувавши обставини справи, згідно з якими встановлено поставку позивачем товару відповідачу відповідно до додаткових угод №1 і №2 та здійснені відповідачем оплати і дні оплати за поставлений товар згідно додаткової угоди №1 - на суму 917010,15 грн та неоплату отриманого товару згідно додатковї угоди №2; судом встановлено, що наведені позивачем у розрахунках 3% річних, інфляційних збитків та пені три окремі періоди прострочення по додаткових угодах №1 і №2 до договору відповідають обставинам справи.
Судом здійснено перевірку за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунку заявленої до стягнення пені від зазначених у розрахунках сум основного боргу за кожен період прострочення та встановлено помилковість такого розрахунку. Зокрема, за підрахунками суду, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 284722,22 грн пені, нарахованої за неналежне виконання договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025 (а не 285877,16 грн як стверджує позивач згідно розрахунків та прохальної частини позовної заяви) і такий загальний розмір пені визначений судом з урахуванням пені, визначеної за три періоди прострочення в сумах 92229,87 грн, 80299,10 грн та 112193,25 грн.
Так, по додатковій угоді №1 від 03.02.2025 до договору поставки, позивачем сума прострочення сплати основного боргу за договором станом на 24.04.2026 правильно визначена у розмірі 674492,12 грн (з урахуванням поставленого товару на загальну суму 1516502,27 грн згідно видаткових накладних №1 від 24.02.2025, №2 від 26.02.2025 та №3 від 28.02.2025 та з урахуванням здійснених відповідачем оплат: 08.04.2025 у розмірі 200000,00 грн, 09.04.2025 - 200000,00 грн, 22.04.2025 - 200000,00 грн, 22.04.2025 - 200000,00 грн та 23.04.2025 - 42010,15 грн). Відтак за період з 24.04.2025 по 01.10.2025 (враховуючи здійснену відповідачем оплату товару 02.10.2025 у розмірі 75000,00 грн) позивачем правильно нараховано до стягнення з відповідача пеня в сумі 92229,87 грн.
По додатковій угоді №1 від 03.02.2025 до договору поставки, позивачем сума прострочення сплати основного боргу за договором станом на 03.10.2026 правильно визначена у розмірі 599492,12 грн (з урахуванням поставленого товару на загальну суму 1516502,27 грн згідно видаткових накладних №1 від 24.02.2025, №2 від 26.02.2025 та №3 від 28.02.2025 та з урахуванням здійснених відповідачем оплат: 08.04.2025 у розмірі 200000,00 грн, 09.04.2025 - 200000,00 грн, 22.04.2025 - 200000,00 грн, 22.04.2025 - 200000,00 грн, 23.04.2025 - 42010,15 грн та 02.10.2025 - 75000,00 грн). Водночас, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача за період з 03.10.2025 по 10.03.2026 становить 80299,10 грн (а не 80956,07 грн, як стверджує позивач у розрахунку).
По додатковій угоді №2 від 01.05.2025 до договору поставки позивачем сума прострочення сплати основного боргу за договором станом на 23.05.2025 правильно визначена у розмірі 454400,09 грн (з урахуванням поставленого товару на суму 454400,09 грн відповідно до видаткової накладної №4 від 01.05.2025 та неоплатою відповідачем такого отриманого товару). Водночас, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача за період з 23.05.2025 по 10.03.2026 становить 112193,25 грн (а не 112691,22 грн як стверджує позивач у розрахунку).
Відтак, позовні вимоги ТОВ «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» до ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, так як наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 284722,22 грн пені, нарахованої за неналежне виконання договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025.
Щодо доводів відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву, стосовно звільнення його від сплати інфляційних втрат та 3% річних у період дії воєнного стану з урахуванням також приписів п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.
Перш за все, суд зазначає, що, заперечуючи проти позову у відзиві на позовну заяву, відповідач, діючи недобросовісно, неправильно цитує приписи п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України стверджуючи, що вказаною нормою передбачено звільнення боржника від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки у період дії воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.
Водночас, положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України передбачають, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Щодо цього, суд зазначає, що відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже, тлумачення змісту п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України свідчить, що законодавець передбачив особливості регулювання наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Такі особливості виявляються: 1) в період існування особливих правових наслідків дія воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) у договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. До них належать договір позики, кредитний договір, у тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Вони полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) грошових зобов`язань за такими договорами, то вони підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, доводи відповідача про його звільнення від сплати 3% річних та інфляційних втрат на підставі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є помилковими та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права.
Щодо цього, суд зазначає, що, звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовано вимагає стягнення заборгованості, трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України поширюються виключно на боржників за кредитними або позиковими зобов`язаннями (зокрема, договорами банківського кредиту чи класичної позики), натомість у спірних правовідносинах між сторонами наявний договір поставки, який за своєю правовою природою є господарським договором купівлі-продажу, а не кредитування чи позики. Тлумачення норм цивільного законодавства свідчить, що дія спеціального тимчасового звільнення від відповідальності не може автоматично переноситися на інші види цивільних та господарських договорів, зокрема на зобов`язання з оплати поставленої продукції за договором поставки, де відсутні ознаки надання кредиту чи позики у розумінні ст. 1046 ЦК України.
Не погоджуючись з такими доводами відповідача, суд наголошує, що відповідно до усталеної позиції Верховного Суду за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу укладеного договору та закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
За змістом ст.ст. 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.
Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.
Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 27665,53 грн 3 % річних і 32635,35 грн інфляційних втрат, нарахованих за неналежне виконання договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025, є обгрунтовані та підтверджені дослідженими судом доказами.
Щодо права суду, за наявності підстав, зменшити розмір пені суд зазначає таке.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
З врахуванням змісту ст. 549 ЦК України з приводу поняття неустойки та підстав її стягнення, суд зазначає, що неустойка (штраф, пеня) - це є спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних положень ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
З урахуванням наведеного, з метою забезпечення завдань господарського судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом спору в даній справі, дотримання при цьому таких принципів господарського судочинства як верховенство права, добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності; враховуючи наведене відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення розміру пені, при розгляді справи суд перевірив наявність підстав для зменшення пені за порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18 у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Зі змісту ч. 3 ст. 551 ЦК України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236 - 238 ГПК України).
Так, ст.86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).
Згідно з положеннями частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, господарський суд, врахувавши норми права, викладені у наведених вище постановах Верховного Суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, тобто не вбачає підстав для зменшення розміру пені з врахуванням такого.
Наведені відповідачем доводи про відсутність доказів понесених позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошового зобов`язання не свідчать про винятковість обставин, які б давали підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що вбачається також з врахуванням приписів ч. 1 ст. 550 ЦК України, згідно з якою право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
При цьому, суд враховує, що позивач і відповідач у спірних правовідносинах беруть участь як господарюючі суб`єкти та відповідно несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. У зв`язку з цим суд зазначає, що відповідач як сторона договору добровільно його уклав та відповідно до умов п.п.4.2. і 4.3. договору визначив штрафні санкції у виді пені та погодився на строк її застосування у випадку прострочення зобов`язання за договором. А тому за відсутності виключних випадків у суду відсутні підстави зменшувати розмір пені.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18 у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання.
Щодо цього, не погоджуючись з доводами відповідача про наявність підстав для зменшення розміру пені, суд враховує ступінь виконання зобов`язання відповідачем за договором, зокрема, враховує, що відповідачем після 02.10.2025 (тобто більше 12 місяців) не сплачено жодних коштів у рахунок погашення боргу за поставлений товар. Тобто відповідачем, незважаючи на тривалий час, що минув з моменту настання строку сплати боргу, не вжито жодних заходів до сплати спірного основного боргу в сумі 1053892,21 грн і такий основний борг, чи хоча б його частина не сплачені відповідачем і після відкриття судом провадження у цій справі до моменту ухвалення рішення у справі.
Крім цього, суд зазначає, що відповідачем взагалі не наведено поважних причин несвоєчасного виконання зобов`язання за договором по сплаті спірного основного боргу і такі докази поважності причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання до матеріалів справи не долучено.
Відтак, поведінка відповідача не свідчить про вжиття ним заходів до виконання зобов`язання за договором по сплаті боргу за поставлений товар, так як жодних коштів у рахунок погашення основного боргу після 02.10.2025, зокрема і під час розгляду справи судом відповідачем не сплачено та не наведено поважних причин, які би перешкоджали відповідачу сплатити такий борг чи хоча би його частину, в тому числі після 02.10.2025.
Більше цього, клопочучи про зменшення пені, відповідач одночасно заперечує проти задоволення усіх позовних вимог (так як просить суд повністю відмовити в задоволенні позову), з чого вбачається, що відповідач заперечує наявність у нього і основного боргу в сумі 1053892,21 грн за договором поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025.
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
З цього приводу суд враховує, що розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача 284722,22 грн у порівнянні з основною сумою боргу в розмірі 1053892,21 грн не є надмірним і несправедливо непомірним тягарем для відповідача, оскільки її розмір становить 27,02% від основної суми боргу.
Отже, аргументи відповідача щодо неспівмірності пені з розміром простроченого основного зобов`язання, з урахуванням відсутності доказів поважності причин виникнення такого основного боргу, з урахуванням не вжиття протягом тривалого часу (більше одного року) заходів до погашення спірного у справі основного боргу, судом оцінюються критично, позаяк розміри підтверджених судом вимог про стягнення пені у спірних правовідносинах не перевищують розміру порушеного основного зобов`язання, є значно меншими із сумою основного боргу та є загалом співставними з сумою простроченого зобов`язання, яке тривалий час не виконується боржником, що безумовно впливає також на фінансовий стан позивача як кредитора в зобов`язанні.
Щодо цього суд зазначає, що зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов`язання є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.
При цьому надмірне зменшення розміру пені, чи зменшення такого розміру за відсутності підстав фактично нівелює мету існування неустойки як штрафної санкції за неналежне виконання грошового зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Також не відповідають обставинам справи доводи відповідача про те, що звертаючись з позовними вимогами про сплату пені, позивач проявляє заінтересованість у порушенні зобов`язання відповідачем і такі дії позивача свідчать про джерело отримання ним у цьому випадку невиправданих додаткових прибутків. З цього приводу, суд зазначає, що право позивача на отримання пені передбачено нормами статей 548, 549, 550 ЦК України, умовами підписаного відповідачем п.4.2. договору, а тому такі аргументи відповідача не відповідають приписам цивільного законодавства, з врахуванням також, що саме дії відповідача призвели до порушень зобов`язань за договором.
Крім цього, з врахуванням наведених вище постанов Верховного Суду, суд зауважує, що можливість реалізації судом дискреційних повноважень на зменшення нарахованих штрафних санкцій (пені) за клопотанням відповідача в будь-якому разі пов`язується з обов`язком останнього подати суду докази на підтвердження тих обставин, які учасник справи вважає винятковими та такими, що дають право розраховувати на відповідне зменшення означених виплат.
Позатим, розглядаючи клопотання відповідача наведене у відзиві, суд констатує, що наведені в клопотанні обставини, як-то: складний фінансовий стан відповідача через введення в Україні воєнного стану та часткове виконання зобов`язань шляхом сплати грошових коштів на загальну суму 917010,15 грн (за встановленого судом факту несплати основного зобов`язання за договором у розмірі 1053892,21 грн після 02.10.2025) не є винятковими обставинами, які, враховуючи встановлені і зазначені вище обставин справи, дають право відповідачу розраховувати на зменшення пені. Отже, матеріали відзиву на позовну заяву не містять наведення виключних обставин з посиланням на відповідні докази, а містять виключно посилання на загальні норми законодавства та судову практику.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, на підставі яких можливо встановити наявність підстав для зменшення нарахованих позивачем пені.
Щодо цього, суд зазначає, що за відсутності обставин справи, які би свідчили про наявність підстав для зменшення розміру пені, у випадку їх безпідставного зменшення це призведе до порушення принципу рівності сторін, порушення балансу інтересів сторін та буде способом уникнення відповідальності відповідача за порушення ним зобов`язань за договором.
Отже, оскільки відповідач не підтвердив винятковості обставин, які б давали підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення пені і такі обставини не встановлені судом; враховуючи, що за відсутності обставин справи, які би свідчили про наявність підстав для зменшення розміру пені, у випадку її безпідставного зменшення - це призведе до порушення принципу рівності сторін та порушення балансу інтересів сторін, суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені, що наведене у відзиві, а відтак вирішує стягнути з відповідача на користь позивача 284722,22 грн пені, нарахованої за неналежне виконання договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025.
Щодо обґрунтованості рішення
Положеннями ст. ст. 13 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат
Згідно з платіжною інструкцією №658 від 23.06.2026, при подачі позову через систему «Електронний суд ЄСІТС» про стягнення 1400070,25 грн, позивачем сплачено судовий збір у сумі 16800,84 грн.
Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
Відтак, оскільки позовні вимоги задоволені частково, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог, тобто у сумі 16786,98 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
У Х В А Л И В :
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ 43370253, місцезнаходження 88017, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Івана Франка, будинок 1Б/6) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 40234919, місцезнаходження 03143, місто Київ, вулиця Метрологічна, будинок 14Б) 1398915,31 грн (один мільйон триста дев`яносто вісім тисяч дев`ятсот п`ятнадцять гривень 31 копійок), з яких: 1053892,21 грн (один мільйон п`ятдесят три тисячі вісімсот дев`яносто дві гривні 21 копійок) основний борг за договором поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025, 27665,53 грн (двадцять сім тисяч шістсот шістдесят п`ять гривень 35 копійок) 3 % річних, 32635,35 грн (тридцять дві тисячі шістсот тридцять п`ять гривень 35 копійок) інфляційні втрати та 284722,22 грн (двісті вісімдесят чотири тисячі сімсот двадцять дві гривень 22 копійок) пеня, нараховані за неналежне виконання договору поставки №03/02/25/02 від 03.02.2025.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ 43370253, місцезнаходження 88017, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Івана Франка, будинок 1Б/6) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 40234919, місцезнаходження 03143, місто Київ, вулиця Метрологічна, будинок 14Б) 16786,98 грн (шістнадцять тисяч сімсот вісімдесят шість гривень 98 копійок) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В решті позову відмовити.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складене і підписане 12.11.2026.
Суддя С.В. Сисин
Судове рішення № 141458346, Господарський суд Закарпатської області було прийнято 26.10.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 907/696/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: