Рішення № 141306895, 28.10.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1196/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Задорожний К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВСС-Сістем" (61002, Україна, м. Харків, вул. Свободи, буд. 7/9, кв. 13),доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ельпласт-Харків" (61052, м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 54); Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: - Фізична особа-підприємець Івасів Михайло Михайлович ( АДРЕСА_1 ); - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пайп Технолоджі" (02902, м. Київ, вул. Алматінська, 8),простягнення коштівза участю представників:

позивача - Рязанцева О.В.;

відповідача - Боса О.О.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВСС-Сістем", м. Харків, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельпласт-Харків", м. Харків, про стягнення 1 500 000, 00 грн попередньої оплати за договором поставки № 1512-1/2023 від 15.12.2023.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.04.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу № 922/1196/26 до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 13 травня 2026 року о 13:00 год.

Процесуальний рух справи також висвітлено у відповідних ухвалах суду.

08.05.2026 відповідач надав до суду відзив на позов (вх. № 11065), в якому проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що зобов`язання за договором поставки № 1512-1/2023 від 15.12.2023 виконані належним чином, а товар був поставлений позивачу 02.04.2025. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на рахунок-фактуру № СФ-00120 від 17.03.2025, специфікацію № 7 від 17.03.2025, платіжну інструкцію № 1483 від 20.03.2025, видаткову накладну № РН-00100 та товарно-транспортну накладну № 76 від 02.04.2025, податкові накладні № 5 від 20.03.2025 та № 1 від 02.04.2025 разом із квитанціями про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також акт звірки взаємних розрахунків. Відповідач вважає, що наведені документи в сукупності підтверджують погодження сторонами поставки, здійснення попередньої оплати, фактичне відвантаження та передачу товару, а також відображення відповідних господарських операцій у податковому обліку. На думку відповідача, заперечення позивача щодо підписів на документах не спростовують сукупності доказів виконання договору, а вимога про повернення попередньої оплати є безпідставною, оскільки товар був поставлений.

Позивач надав відповідь на відзив на позов (вх. № 11411 від 12.05.2026), в якій позивач не погодився з доводами відповідача, наполягаючи на тому, що факт реєстрації податкових накладних постачальником не підтверджує одержання товару покупцем. Також позивач заперечив підписання акта звірки та зазначив, що цей документ не є первинним документом, який підтверджує фактичне здійснення поставки. Позивач також вказує, що на виконання договору поставки № 1512-1/2023 від 15.12.2023 були складені оспорювані товарно-транспортна накладна та видаткова накладна, які директором позивача не підписувались та печаткою підприємства не скріплювались. Тому й постає питання щодо їх укладеності, що може бути вирішено лише за результатом проведеної експертизи. Позивач не може іншим способом довести відсутність поставки товару, окрім як довести, що директором ТОВ «ВСС-Сістем» не підписувались оспорювані документи. Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Відповідач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а позивач спростовує цю обставину. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

13.05.2026 відповідач надав заперечення на відповідь на відзив на позов (вх. № 11539), в яких наполягав на тому, що господарська операція підтверджується не окремим документом, а сукупністю доказів, серед яких документи щодо руху товару, видаткова та товарно-транспортна накладні, податкові документи й акт звірки взаємних розрахунків. Окремо відповідач послався на відповідь Головного управління ДПС у Харківській області від 25.05.2026 щодо відображення позивачем податкового кредиту за операцією між сторонами, фактичність якої останній ставить під сумнів. Також заперечує проти призначення у справі судової почеркознавчої експертизи з огляду на наявність у матеріалах справи достатньої сукупності які підтверджують існування господарських правовідносин між сторонами та фактичне виконання спірних операцій, та просить суд задовольнити позов.

02.07.2026 третьою особою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Пайп Технолоджі" надані до суду письмові пояснення (вх. № 16072), в яких зазначає, що 01.04.2025 придбало у відповідного постачальника товар, а саме трубу 400 SDR 11 соекструзія ПЕ100RC питну відрізну Мультипайп 3 загальною довжиною 228 погонних метрів, після чого організувала його перевезення до м. Харкова для ТОВ «Ельпласт-Харків». На підтвердження зазначених обставин третя особа посилається на документи придбання товару, банківські документи, облікові відомості та документи щодо організації перевезення.

24.08.2026 третьою особою - ФОП Івасів Михайлом Михайловичем надані до суду письмові пояснення (вх. № 20726), в яких повідомив, що на підставі договору № 4-Т на транспортне обслуговування від 02.05.2023 та заявки на перевезення вантажу № ПТТОВ_3103/012 від 01.04.2025 здійснив перевезення труби 400 SDR 11 соекструзія ПЕ100/ПЕ100С питної відрізної Мультипайп 3 за маршрутом: вул. Промислова, 7, м. Калуш, Івано-Франківська область, - м. Харків, проспект Аерокосмічний (Гагаріна), 352. За поясненнями перевізника, вантажоодержувачем було зазначено ТОВ «Ельпласт-Харків». На підтвердження перевезення третьою особою подано копію товарно-транспортної накладної № ПТТОВ_0104/010 від 01.04.2025 та копію заявки на перевезення вантажу № ПТТОВ_3103/012 від 01.04.2025.

Ухвалою суду від 17.09.2026 у задоволенні клопотання позивача про призначення у справі судової експертизи відмовлено. Закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/1196/26 до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 28.10.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні 28.10.2026 проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов.

Треті особи у судове засідання 28.10.2026 не з`явились, про причину неявки суд не повідомили. Про час та місце розгляду даного спору повідомлені належним чином.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що неявка третіх осіб не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

У судовому засіданні 28.10.2026, відповідно до ст. 240 ГПК України судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВСС-Сістем» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ельпласт-Харків» (постачальник) було укладено договір № 1512-1/2023 від 15.12.2023, за умовами якого постачальник зобов`язується на умовах цього договору поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити належним чином поставлений товар.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язується на умовах цього договору поставити та передати у власність покупця товар, що визначений у специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити належним чином поставлений товар.

Згідно п. 2.1. цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором, а щодо взаєморозрахунків та інших прийнятих, але не виконаних сторонами зобов`язань, а також у частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) прийнятих, але не виконаних зобов`язань до повного завершення (виконання), включаючи зобов`язання протягом гарантійного періоду, визначеного п. 9.2 договору.

Відповідно до п. 3.2., 3.3. право власності на кожну одиницю товару та супутні ризики переходять до покупця з моменту прийому-передачі кожної одиниці товару та підписання видаткової накладної. Датою поставки товару вважається дата доставки товару на об`єкт та його приймання-передачі, а також підписання сторонами видаткової накладної.

Відповідно до п. 4.1. вартість товару зазначається у додатках (Специфікаціях) до цього договору.

П. 4.2. визначено порядок розрахунків, відповідно до якого постачальник відвантажує товар в обсязі замовлення або його частини протягом 14 календарних днів з моменту передплати згідно з п.4.2.2.

П. 4.2.2. передбачена 100 (сто) % передплата.

Згідно з п. 4.3. датою виконання платіжних зобов`язань вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця.

Відповідно до п. 4.4. вартість товару є фіксованою та не підлягає зміні протягом строку дії цього договору.

Відповідно до п. 4.10. постачальник погоджується, що покупець має право затримати здійснення будь-якого платежу за цим договором у разі невиконання та/ або неналежного виконання постачальником своїх зобов`язань за договором.

Згідно з п. 5.1. постачальник зобов`язаний поставити товар покупцеві у строки, зазначені у додатках до договору.

Відповідно до п. 5.2. постачальник інформує покупця про очікуване відвантаження/прибуття товару за 2 (два) календарні дні до настання вказаної події.

Як вказує позивач, ТОВ «ВСС-Сістем» здійснило часткову оплату товару згідно з рахунком фактурою № СФ-00120 від 17 березня 2025 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 1483 від 20 березня 2025 року на суму 1 500 000,00 грн, однак до сьогоднішнього дня поставка товару здійснена не була.

Позивач стверджує, що відповідач не виконав зобов`язання з поставки оплаченого товару, у зв`язку із чим позивач був змушений придбати відповідний товар в іншого постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Трубна Компанія «Фаворит», що, за його твердженням, підтверджується видатковою накладною № 134 від 06.06.2025.

Позивач також зазначає, що про існування документів, якими відповідач обґрунтовує факт поставки товару, йому стало відомо під час розгляду справи № 922/234/26 за позовом ТОВ «Ельпласт-Харків» до ТОВ «ВСС-Сістем» про стягнення грошових коштів.

Позивач заперечує факт одержання товару від відповідача та ставить під сумнів достовірність видаткової накладної № РН-00100 і товарно-транспортної накладної № 76, датованих 02.04.2025, посилаючись на те, що підписи від імені директора ТОВ «ВСС-Сістем» Желтобрюха Олександра Анатолійовича на цих документах ним не виконувалися.

Крім того, позивач заперечує підписання акта звірки взаємних розрахунків за період з 22.12.2023 до 23.05.2025 та зазначає, що не визнає відображених у ньому відомостей як підтвердження факту одержання товару.

Вищезазначені обставини щодо не поставки відповідачем товару та повернення суми попередньої оплати в розмірі 1 500 000, 00 грн і стали підставою для звернення позивача до Господарського суду Харківської області з даним позовом за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити такий строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлено обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, установлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, виникнення у покупця права вимагати повернення попередньої оплати за наведеним правовим регулюванням пов`язане з установленням факту одержання продавцем коштів та невиконання ним обов`язку передати оплачений товар у погоджений строк. Лише факт здійснення попередньої оплати не є достатньою підставою для її повернення, якщо встановлено, що постачальник належним чином виконав зустрічний обов`язок із передачі товару.

Таким чином, предметом доказування у цій справі є не лише факт перерахування позивачем 1 500 000, 00 грн відповідачу, який сторонами не заперечується, а насамперед обставини фактичного виконання або невиконання відповідачем зобов`язання з поставки товару за договором № 1512-1/2023 від 15.12.2023.

Так, матеріалами справи підтверджується існування між сторонами договірних відносин за договором поставки № 1512-1/2023 від 15.12.2023.

На виконання договірних відносин відповідачем виставлено рахунок-фактуру № СФ-00120 від 17.03.2025, а сторонами погоджено специфікацію № 7 від 17.03.2025.

Позивач здійснив платіж у сумі 1 500 000,00 грн, на підставі платіжної інструкції № 1483 від 20.03.2025.

Наведені обставини підтверджують наявність між сторонами договірних відносин та здійснення позивачем попередньої оплати в рахунок поставки товару.

Так, на підтвердження виконання договору відповідач надав видаткову накладну № РН-00100 та товарно-транспортну накладну № 76, датовані 02.04.2025, якими обґрунтовує факт передачі позивачу товару вартістю 1 992 182, 83 грн.

Позивач заперечує підписання зазначених документів його директором та ставить під сумнів їх достовірність. У зв`язку із цим суд оцінює наведені документи не ізольовано, а в сукупності з іншими наявними у справі доказами, які стосуються походження товару, його переміщення та обліку господарської операції.

Зокрема, письмові пояснення ТОВ «Пайп Технолоджі» стосуються придбання товару та організації його подальшого перевезення. Третя особа зазначила, що 01.04.2025 придбала 228 погонних метрів труби відповідного найменування, а перевезення товару до м. Харкова було організовано із залученням ФОП Івасіва М. М.

ФОП Івасів М. М. у власних поясненнях підтвердив здійснення перевезення товару за маршрутом від м. Калуша до м. Харкова, проспект Аерокосмічний (Гагаріна), 352, із зазначенням ТОВ «Ельпласт-Харків» як вантажоодержувача. Наведені обставини узгоджуються з поясненнями ТОВ «Пайп Технолоджі» щодо організації перевезення товару до відповідача.

Суд враховує, що лише перевезення товару до відповідача не доводить автоматично його подальшої передачі позивачу. Водночас ці докази мають значення для з`ясування обставин фактичного надходження товару до відповідача та наявності в нього товару відповідного найменування для виконання договірного зобов`язання.

У поєднанні з видатковою накладною № РН-00100 та товарно-транспортною накладною № 76 від 02.04.2025 наведені докази підлягають оцінці як складові документального ланцюга, яким відповідач обґрунтовує придбання, переміщення та подальшу передачу товару.

При цьому визначальне значення має не сам факт придбання товару відповідачем у третьої особи, а те, чи узгоджуються відповідні документи за датами, найменуванням товару, кількісними показниками, місцем доставки та іншими істотними реквізитами з документами, що підтверджують спірну поставку позивачу.

За умови підтвердження такого взаємозв`язку, зазначені докази у сукупності можуть свідчити на користь фактичного виконання відповідачем зобов`язання з поставки, а не лише про наявність у нього можливості здійснити таку поставку.

Відповідач посилається на податкові накладні № 5 від 20.03.2025 та № 1 від 02.04.2025, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також на відповідь Головного управління ДПС у Харківській області від 25.05.2026, яка містить відомості щодо відображення позивачем податкового кредиту за операціями між сторонами.

Відповідно до ст. 201 ПК України складання та реєстрація податкової накладної є елементами податкового обліку операцій з постачання товарів і послуг.

Водночас реєстрація податкової накладної постачальником не означає безумовного підтвердження фактичного прийняття товару покупцем. Такий документ має оцінюватися разом з іншими доказами, що підтверджують або спростовують реальне здійснення господарської операції.

Разом із тим, матеріалами справи підтверджується не лише реєстрація податкових накладних постачальником, а й фактичне відображення покупцем відповідної операції у власному податковому обліку, що має значення для оцінки послідовності поведінки покупця та узгодженості його подальших заперечень із попередніми діями.

Так, сторона відповідача на спростування підстав позовної заяви, які полягають у підробці підпису на первинних документах, у тому числі зазначає, що поведінка позивача після виконання спірного господарського зобов`язання є неоднозначною, оскільки незважаючи на процесуальні твердження щодо непідписання директором супровідних документів, оформлених за фактом поставки, позивач відображає спірні відносини у своєму податковому обліку, користуючись правом на податковий кредит з ПДВ за фактом поставки, яка є предметом розгляду по справі № 922/1196/26 .

Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 по справі № 910/23097/17 зазначено наступне.

Згідно п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операції з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (п. 201.10 ст. 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операції з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Отже, формування позивачем податкового кредиту за конкретною господарською операцією не вважається Верховним Судом нейтральною, чи суто формальною дією. Зазначена обставина має особливе доказове значення у контексті висновків позивача, оскільки останній одночасно заперечує факт належного підписання документів за спірною поставкою, ставить під сумнів належність первинних документів та фактично заперечує відповідне волевиявлення.

Одночасно з цим позивач відобразив оспорювану господарську операцію у власному податковому обліку та сформував за нею податковий кредит.

У зазначеній постанові Верховний Суд аналогічно розглядав ситуацію, коли сторона заперечувала факт передачі товару за договором поставки, але одночасно реєструвала податкові накладні на придбання товару та формувала як покупець податковий кредит за відповідною господарською операцією.

Верховний Суд дійшов висновку, що такі дії є юридично значущими, свідчать про волю сторони до настання відповідних правових наслідків, а податкова накладна за певних фактичних обставин може бути допустимим доказом факту постачання товару покупцю та його прийняття.

При цьому Верховний Суд прямо зазначив, що коли сторона заперечує факт поставки, але одночасно вчиняє юридично значущі дії щодо оформлення податкового кредиту за цією операцією та не пояснює правову підставу виникнення такого податкового кредиту, така поведінка не узгоджується з вимогами добросовісності та розумності.

Зокрема, відповідно абз. 2, п 8.21 цієї постанови - Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Згідно п. 9.2 даної постанови - Податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, вказана правова позиція має безпосереднє значення для цієї справи, оскільки у ній Верховний Суд встановлює правові наслідки для сторони, яка зазначає про те, що відповідна поставка не здійснювалася, документи за нею ним не підписувалися, а відповідна господарська операція не відбулася, проте сформував податковий кредит за цією ж господарською операцією. Так, оцінюючи правові наслідки такої поведінки Верховний Суд зазначає, що за сукупності викладених умов суд має визнавати господарську операцію такою, що дійсно відбулась між суб`єктами господарювання.

Суд звертає увагу, що у даній справі має місце не лише факт реєстрації податкових накладних відповідачем.

Позивач, в свою чергу, добровільно включив зазначені суми до власного податкового кредиту.

Формування податкового кредиту є реалізацією платником податку свого права на зменшення податкових зобов`язань. Таке право виникає виключно за умови, якщо платник податку вважає відповідну господарську операцію реальною та використовує її результати у власній господарській діяльності.

Добровільне відображення спірних сум у податковому кредиті є процесуальною поведінкою самого позивача, яка свідчить про те, що на момент подання податкової декларації він визнавав відповідні господарські операції такими, що відбулися.

Жодних доказів того, що позивач після цього подавав уточнюючі декларації, коригував податковий кредит, звертався до контролюючих органів щодо безпідставної реєстрації податкових накладних або оскаржував такі дії відповідача, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відображення позивачем податкового кредиту саме по собі не доводить факту поставки товару, однак у сукупності з іншими наявними у справі доказами є вагомою обставиною, яка підлягає врахуванню при оцінці реальності спірних господарських операцій.

Відповідач також посилається на акт звірки взаємних розрахунків за період з 22.12.2023 до 23.05.2025, у якому, за його твердженням, відображено стан взаємних розрахунків сторін та результати господарських операцій за договором.

Позивач заперечує підписання цього документа та не визнає його підтвердженням факту одержання товару.

Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Вказаний акт не є первинним документом в контексті положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Проте, він додатково вказує на погодження відповідача з обставинами вчинення господарських операцій з поставки та отримання товару згідно вище вказаних видаткових накладних та наявності заборгованості у відповідному розмірі.

Практика Верховного Суду також засвідчує правову позицію, що акт звірки взаємних розрахунків не є майновою дією боржника, не свідчить про проведення певної господарської операції; сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом; акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами (позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/9004/13, 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 23.09.2021 у справі №910/866/20).

Приймаючи до уваги акт звірки взаєморозрахунків за період з 22.12.2023 до 23.05.2025, суд також наголошує на необхідності врахування добросовісності як засадничого положення цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України). Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності покладено і в основу доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі №922/1903/18.

У цій справі акт звірки оцінюється в контексті інших доказів, зокрема видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, податкових документів та документів щодо руху товару.

Так, позивач обґрунтовує позов, зокрема, тим, що директор ТОВ «ВСС-Сістем» не підписував видаткову накладну № РН-00100 та товарно-транспортну накладну № 76 від 02.04.2025, а також зазначений акт взаєморозрахунків.

Натомість, посилаючись на підроблення підпису та печатки на первинних документах, позивач не надає доказів на підтвердження зазначених обставин, зокрема, матеріали справи не містять документів, складених самим позивачем за результатами внутрішньої перевірки відповідного факту, які можуть підтвердити достовірність заявлених ним обставини. Так само позивачем не надано доказів звернення до правоохоронних органів із повідомленням про можливе підроблення документів, неправомірне використання печатки товариства іншими особами або незаконне використання підпису керівника.

При цьому, у цій справі відповідач обґрунтовує фактичну поставку не лише спірними накладними, а й документами щодо придбання та перевезення товару до відповідача, податковими документами, а також актом звірки взаємних розрахунків.

Водночас суд розмежовує доказове значення кожного із зазначених документів: документи щодо придбання та перевезення товару підтверджують обставини його надходження до відповідача; податкові документи характеризують облік операції; видаткова та товарно-транспортна накладні безпосередньо стосуються заявленої відповідачем поставки позивачу; акт звірки може мати допоміжне значення для оцінки стану розрахунків сторін.

Натомість, придбання позивачем товару в іншого постачальника, на яке посилається позивач, саме по собі не доводить, що відповідач не виконав зобов`язання за договором між сторонами. Така закупівля може підтверджувати лише наявність окремих господарських відносин позивача з іншим постачальником та не доводить факту не виконання відповідачем свого зобов`язання за договором.

Отже, підсумовуючи викладене, суд виходить із того, що поведінка учасника господарських правовідносин має бути послідовною та добросовісною. Послідовне здійснення процесуальних та господарських дій є одним із критеріїв оцінки вірогідності доводів сторони. У цій справі дії позивача щодо одночасного заперечення факту поставки товару та використання податкових накладних для формування податкового кредиту свідчать про непослідовність його правової позиції, що враховується судом при оцінці доказів у їх сукупності.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

В даному випадку, поведінка позивача характеризується взаємовиключними діями. З одного боку, позивач стверджує, що товар йому взагалі не був поставлений, а тому відповідач зобов`язаний повернути всю суму попередньої оплати. З іншого боку, після висловлення такої позиції позивач скористався податковими наслідками тих самих господарських операцій, визнавши їх при формуванні власного податкового кредиту.

Непослідовність дій позивача свідчить про суперечливість його власної оцінки спірних правовідносин та не узгоджується з вимогами добросовісного здійснення цивільних прав.

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (ст. 13, 74 ГПК України).

За змістом ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Обов`язком суду при розгляді справи є саме дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів. Тобто з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих і наявних у справі доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Саме чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Суд зазначає, що відповідно до приписів частин першої та другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.

Згідно з ч. 3 ст. 86 ГПК України суд, зокрема, надає оцінку доказам, у тому числі й кожному доказу, що міститься у справі, мотивує їх відхилення або врахування. Суд має надати оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Як унормовано у ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів» підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 915/222/24).

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та зазначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, з урахуванням підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі №910/4437/23).

Оцінивши всі наявні у справі докази, відповідно до ст. 86 ГПК України, суд приходить до висновку, що докази, подані відповідачем, є більш вірогідними, взаємоузгодженими та послідовними, ніж докази, подані позивачем на спростування факту поставки товару.

Доводи позивача фактично зводяться до припущення про підроблення окремих первинних документів, однак належних і достатніх доказів, які б беззаперечно підтверджували зазначені обставини, позивачем суду не надано.

Водночас сукупність доказів, поданих відповідачем, свідчить про існування реального господарського обороту між сторонами, що підтверджується не лише первинними документами, а й податковою звітністю самого позивача, який скористався правом на формування податкового кредиту за результатами спірних господарських операцій.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факту невиконання відповідачем обов`язку з поставки товару, а тому відсутні правові підстави для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 693 ЦК України, у вигляді повернення суми попередньої оплати, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналізуючи судову практику, на яку посилаються сторони, суд зазначає, що кожен правовий висновок Верховного Суду було оцінено на релевантність в аспекті подібності до правовідносин, що склалися між учасниками цього спору і застосовано судом при прийнятті рішення у цій справі, якщо було встановлено подібність правовідносин. Проте, виходячи з завдань господарського судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні спорів, а не доведенні чи роз`ясненні учасникам провадження змісту постанов суду касаційної інстанції, оцінці правильності розуміння ними висновків суду за результатами розгляду касаційної скарги, враховуючи, що судом була надана відповідь на основні аргументи позову та заперечень щодо нього, суд вважає за недоцільне наводити у судовому рішенні аналіз всієї практики касаційних судів, на яку посилалися сторони.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, з врахуванням приписів ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 46, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВСС-Сістем" (61002, Україна, м. Харків, вул. Свободи, буд. 7/9, кв. 13; код ЄДРПОУ 41806731),

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ельпласт-Харків" (61052, м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 54; код ЄДРПОУ 33608699);

Третя особа - Фізична особа-підприємець Івасів Михайло Михайлович ( АДРЕСА_1 );

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пайп Технолоджі" (02902, м. Київ, вул. Алматінська, 8).

Повне рішення складено 09.11.2026

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/1196/26