Рішення № 141306890, 28.10.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1259/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Задорожний К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Універсал пром трейд» (61157, м. Харків, вул. Власенка, буд. 4, кв. 87; код ЄДРПОУ 43162051);доТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Рембудгарант" (61035, м. Харків, вул. Каштанова, буд. 29; код ЄДРПОУ 41006023),простягнення коштів у розмірі 174 605, 17 грнза участю представників:

позивача - Нежута С.О.;

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсал пром трейд», м. Харків, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Рембудгарант", м. Харків, про стягнення заборгованості за договором № 01/09-2025 про надання послуг з використанням автотранспортних засобів від 01.09.2025 у загальному розмірі 174 605, 17 грн. Також просить суд покласти на відповідача понесені судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1259/26. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Ухвалою від 17.06.2026 суд перейшов до розгляду справи № 922/1259/26 за правилами загального позовного провадження. Призначено у справі підготовче засідання на 19.08.2026 о 13:30 год.

Процесуальний рух справи також висвітлено у відповідних ухвалах суду.

04.05.2026 відповідач надав відзив на позов (вх. № 10574), в якому, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, посилається на те, що акти виконаних робіт не можуть вважатися належним доказом, оскільки вони складені в односторонньому порядку та не підписані уповноваженими представниками відповідача. Такі акти не містять істотних відомостей, які дозволяли б ідентифікувати фактичне виконання робіт, а саме: конкретного місця виконання, періоду виконання з деталізацією по днях або змінах, даних щодо використаної техніки (державні номери, екіпаж), а також відомостей про осіб, які фактично приймали такі роботи. Відповідач наголошує, що з аналізу змісту актів та рахунків вбачається, що позивач відображає лише узагальнену кількість годин роботи техніки (наприклад 23.45 год., 24,85 год.. 38.78 год., 33,46 год. тощо), однак жодним належним первинним документом такі обсяги не підтверджені. В матеріалах справи відсутні шляхові листи, змінні рапорти, журнали обліку роботи техніки, дані GPS-контролю або інші документи, які є обов`язковими для підтвердження фактичного обсягу виконаних робіт. На думку відповідача, сам по собі факт існування договору не означає автоматичного виникнення обов`язку відповідача оплачувати будь-які обсяги робіт, визначені позивачем на власний розсуд. Також відповідач вважає, що факт реєстрації податкової накладної не доводить, що роботи фактично виконувалися, в якому обсязі та чи приймалися відповідачем, а факт часткової оплати не може розцінюватися як визнання всієї заявленої позивачем заборгованості. Здійснення платежів могло стосуватися лише фактично виконаних та погоджених сторонами робіт і не свідчить про погодження відповідачем інших, непідтверджених обсягів. Отже, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами.

11.05.2026 позивач надав відповідь на відзив на позов (вх. № 11237), в якій вказує, що згідно змісту наданих копій актів наданих послуг/ виконаних робіт, останні мають усі обов`язкові реквізити та передбачені додатком 1 до договору одиниці виміру господарської операції. Щодо часткових оплат відповідачем наданих послуг, позивач зауважує, що в призначенні платежів за вказаними платіжними інструкціями відповідач вказував відповідні рахунки позивача, які за змістом відповідають актам наданих послуг/ виконаних робіт. Також, за твердженням позивача, всупереч ч. 1 ст. 79 ГПК України відповідач не надає жодних доказів на спростування стверджуваних позивачем обставин, як то,

- наявність талонів замовника, чи письмових замовлень узгоджених сторонами в п. 1.2 договору, за оплаченими послугами,

- прийняття оплачених послуг уповноваженою особою в силу п. 3.2.1 договору, шляхом складання первинних бухгалтерських документів;

- складання сторонами за оплаченими послугами актів наданих послуг у іншому, вірному на думку відповідача, форматі;

- повернення позивачу підписаних уповноваженою особою відповідача актів наданих послуг, за оплаченими послугами;

- подання в порядку п. 2.2 договору вмотивованих відмов від прийняття послуг;

- невикористання сформованого за неоплаченими послугами податкового кредиту у звітному періоді та подання скарг на зареєстровані податкові накладні, внаслідок яких мала бути проведена податкова перевірка.

Отже, вважає позовні вимоги обґрунтованими та доведеними належними доказами.

12.05.2026 відповідач надав заперечення на відповідь на відзив (вх. № 11459), в яких зазначає, що саме позивач повинен довести: факт замовлення послуг відповідачем; факт фактичного виконання робіт; обсяг виконаних робіт; вартість робіт; факт прийняття робіт відповідачем; наявність простроченого грошового зобов`язання. Відповідач не зобов`язаний доводити відсутність робіт, які позивач належним чином не підтвердив. Відсутність у відповідача документів, які позивач мав би складати та зберігати як виконавець послуг із використанням техніки, не може вважатися доказом обґрунтованості позову. Також вказує, що з наданих позивачем доказів в обґрунтування позову, не можливо встановити, яка саме техніка працювала; де саме вона працювала; у який конкретний період; хто замовляв роботи; хто приймав роботи; чи відповідає кількість годин фактичному часу роботи; чи підписані документи уповноваженими особами відповідача. У разі якщо такі документи не містять зазначених відомостей або складені односторонньо позивачем, вони не можуть бути достатніми доказами реальності виконання робіт. Отже, як вважає відповідач, відповідь позивача на відзив не спростовує позиції відповідача.

Позивачем також надавались докази в обґрунтування заявлених позовних вимог (вх. № 12112, 14513).

18.08.2026 відповідач надав до суду додаткові пояснення у справі (вх. № 20291), в яких вкотре наголосив, що у сукупності додані позивачем документи: довідка ТОВ «Універсал пром трейд» № 04 від 11.06.2026 та додані до неї договори користування транспортними засобами, кадрові документи, робоча інструкція машиніста крана автомобільного, витяги з табелів обліку використання робочого часу та оборотно-сальдова відомість, підтверджують лише такі обставини що позивач мав договірне право користуватися трьома транспортними засобами; позивач перебував у трудових відносинах із машиністами автокранів; позивач затвердив робочу інструкцію для відповідної професії та позивач відобразив певні нарахування у власному бухгалтерському обліку. Однак, на думку відповідача, зазначені документи не підтверджують конкретних письмових замовлень відповідача, прибуття конкретних автокранів на об`єкт, конкретних дат та часу роботи техніки, заявленої кількості машино-годин, розмежування годин роботи та годин очікування, погодження використання автокрана вантажопідйомністю 16 т, погодження тарифу на роботу автокрана 16 т, фактичного виконання послуг після 31.12.2025 та прийняття спірного обсягу послуг відповідачем. У даній справі, на переконання відповідача, позивач намагається підтвердити реальність робіт переважно документами, які засвідчують його загальну матеріальну і кадрову спроможність, але не фіксують безпосереднього виконання спірного договору.

19.08.2026 позивач надав додаткові пояснення (вх. № 20350), в яких зауважив, що відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Тобто, саме докази відповідача надані на спростування, а не лише доводи. Натомість відповідач всупереч ст. 79 ГПК України не надав суду доказів на спростування заявленого позивачем обсягу наданих послуг. З огляду на вищезазначене та наведене у позовній заяві, відповіді на відзив, письмових поясненнях позивача, враховуючи співвідношення тягаря доказування і стандарту доказування, на думку позивача, вищезазначені доводи та докази є переконливими, оскільки висновок про існування стверджуваних обставин з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

16.09.2026 на виконання вимог ухвали суду від 19.06.2026 відповідач надав до суду витребувані докази (вх. № 22766).

16.09.2026 позивач надав до суду письмові пояснення (вх. № 22850), в яких зауважив, що надані відповідачем на виконання вимог ухвали суду витребувані докази, фактично підтверджують заборгованість у сумі 63 764, 80 грн, не спростовують прийняття відповідачем податкового кредиту за податковою накладною № 6 від 05.01.2026 на суму 109 841,54 грн, а підпис працівника відповідача на подорожньому листі за період з 25.12.2025 по 30.12.2025 та талоні замовника від 25.12.2025 року з відміткою про відпрацювання 44 год вартістю 86 880, 00 грн, свідчить про прийняття відповідачем послуг даної вартості.

У судовому засіданні 28.10.2026 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Відповідач свого представника у судове засідання 28.10.2026 не направив, про причину неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду даного спору повідомлений належним чином.

Суд констатує, що в ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутній в судовому засіданні представник позивача погодився з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

У судовому засіданні 28.10.2026, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01 вересня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсал пром трейд» (далі ТОВ «Універсал пром трейд», позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Рембудгарант" (далі ТОВ "Компанія Рембудгарант", відповідач) уклали договір № 01/09-2025 про надання послуг з використанням автотранспортних засобів (далі договір).

За умовами п. 1.1 договору ТОВ «Універсал пром трейд», як виконавець зобов`язалось за завданням ТОВ "Компанія Рембудгарант", як замовника протягом установленого в договорі строку надавати за плату послуги з використанням автотранспортних засобів, а замовник зобов`язався на підставі виданих виконавцем рахунків оплачувати надані послуги за цінами, зазначеними цих у рахунках.

Відповідно до п. 2.1 договору за надання виконавцем послуг замовник зобов`язаний здійснювати оплату за цінами, зазначеними у додатку № 1 до цього договору.

На виконання вищевикладених умов договору ТОВ «Універсал пром трейд» надало послуги загальною вартістю 414 084, 14 грн, відповідно до вартості послуг за додатком № 1 до договору, про що ТОВ «Універсал пром трейд» склало та надало ТОВ "Компанія Рембудгарант" відповідні рахунки та акти.

Позивачем документи були передні в месенджерах, а в подальшому 24.03.2026 направлені поштовим цінним листом з описом вкладення на адресу місцезнаходження ТОВ "Компанія Рембудгарант".

Однак, ТОВ "Компанія Рембудгарант" не вжило заходів для отримання вказаної поштової кореспонденції. Лист було повернуто за закінченням встановленого терміну зберігання.

Згідно з п. 3.2.1. договору замовник зобов`язаний забезпечити прийняття уповноваженою особою наданих виконавцем послуг.

Натомість, ТОВ "Компанія Рембудгарант", прийнявши надані послуги, акти не підписало та не надало вмотивованих відмов від підписання наданих актів.

Згідно з п. 2.2, 2.3 договору оплата послуг здійснюється замовником протягом 5 банківських днів з моменту надіслання виконавцем на електронну адресу замовника рахунку на оплату та акту наданих послуг.

Оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок виконавця, або в інший передбачений діючим законодавством спосіб.

Відповідно до п. 3.2.2 договору замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих виконавцем послуг.

Згідно з п. 4.1.2 договору виконавець має право отримувати за надані послуги оплату в розмірі та у строки, передбачені цим договором.

Однак, як вказує позивач, ТОВ "Компанія Рембудгарант" оплатило надані послуги частково у розмірі 240 477, 80 грн за платіжними інструкціями: № 426 від 07.10.2025, № 451 від 17.10.2025, № 1534 від 15.12.2025, № 1531 від 15.12.2025, № 1545 від 17.12.2025, № 1566 від 22.12.2025, № 1665 від 02.02.2026, № 1707 від 16.02.2026. Отже, ТОВ "Компанія Рембудгарант" заборгувало ТОВ «Універсал пром трейд» 173 606, 34 грн.

Позивач як платник ПДВ сформував та зареєстрував відповідні податкові накладні. Відповідач як платник ПДВ зауважень щодо поданих податкових накладних не зазначав.

Позивач звернувся до відповідача з письмовою претензією про виконання умов договору, однак відповідач на претензію не відреагував та заборгованість у добровільному порядку не сплатив.

Вищезазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 174 ГК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного між сторонами даного спору договору від 01.09.2025, ТОВ «Універсал пром трейд» надало відповідачу послуги загальною вартістю 414 084, 14 грн, відповідно до вартості послуг за додатком № 1 до договору, про що ТОВ «Універсал пром трейд» склало та надало ТОВ "Компанія Рембудгарант" відповідні рахунки та акти.

Натомість, в порушення умов даного договору, ТОВ "Компанія Рембудгарант" оплатило надані послуги частково у розмірі 240 477, 80 грн за платіжними інструкціями: № 426 від 07.10.2025, № 451 від 17.10.2025, № 1534 від 15.12.2025, № 1531 від 15.12.2025, № 1545 від 17.12.2025, № 1566 від 22.12.2025, № 1665 від 02.02.2026, № 1707 від 16.02.2026 та має заборгованість за договором у розмірі 173 606, 34 грн.

Так, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно змісту наданих копій актів наданих послуг/ виконаних робіт № 1 від 06.10.2025, № 2 від 28.10.2025, № 3 від 03.11.2025, № 4 від 10.11.2025, № 5 від 10.11.2025, № 1 від 05.01.2026, подані позивачем в підтвердження наданих відповідачу послуг за договором, останні мають усі обов`язкові реквізити та передбачені додатком 1 до договору одиниці виміру господарської операції.

Також, у відповідності до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно з положенням ст. 4 ЗУ «Про бухгалтерський облік» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються зокрема на принципі нарахування, відповідно якого доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Таким чином, позивач виконав вимоги п. 201.10 ст. 201 ПК України та зареєстрував податкові накладні № 8 від 06.10.2025, № 41 від 28.10.2025, № 3 від 03.11.2025, № 10 від 10.11.2025, № 12 від 10.11.2025, № 6 від 05.01.2026 датами складання відповідних актів: № 1 від 06.10.2025, № 2 від 28.10.2025, № 3 від 03.11.2025, № 4 від 10.11.2025, № 5 від 10.11.2025, № 1 від 05.01.2026.

Крім, того за результатами надання послуг в межах спірних правовідносин позивач сформував податкове зобов`язання з податку на додану вартість, тобто визначив суму податку, яка підлягає сплаті до Державного бюджету з відповідних поставок. У свою чергу відповідач за результатами спірних операцій та за наявності зареєстрованих податкових накладних отримав право на податковий кредит з ПДВ, тобто право зменшити суму своїх зобов`язань перед бюджетом з цього податку.

Відповідно до вимог п. 201.10. ст. 201 ПК України у разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених п. 201.1 ст. 201 цього Кодексу, покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/ покупця.

Протягом 90 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою з урахуванням вимог, встановлених пп. 78.1.9 п. 78.1 ст. 78 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний провести документальну перевірку зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією.

Водночас, відповідно до вимог ПК України виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/ послуг.

Натомість, відповідач в порядку передбаченому п. 201.10 ст. 201 ПК України не подавав скарги на відповідні податкові накладі, що не заперечується останнім.

Зважаючи на викладене, зареєстровані позивачем податкові накладні у сукупності з іншими документами, є доказами належного виконання позивачем своїх договірних зобов`язань.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором від 01.09.2025 в сумі 173 606, 34 грн, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача даної суми заборгованості по договору належно обґрунтованою та доведеною матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 5.1 договору за прострочення оплати наданих виконавцем послуг замовник повинен сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором від 01.09.2025, позивач нарахував відповідачеві пеню, яка, станом на 08.04.2026, складає 998, 83 грн.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов`язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені в розмірі 998, 83 грн.

Оцінюючи заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, суд визнає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами справи, з огляду на таке.

Щодо доводів про односторонній характер актів та відсутність деталізації в них, судом встановлено, що надані позивачем акти наданих послуг/виконаних робіт містять усі обов`язкові реквізити первинного документа, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також одиниці виміру господарської операції відповідно до додатку № 1 до договору.

Згідно з матеріалами справи та умов договору, відповідач ухилився від підписання зазначених актів, не надавши у порядку п. 2.2 договору жодної вмотивованої письмової відмови від їх прийняття чи зауважень щодо обсягу та якості послуг. Відповідно до сталої правової позиції Верховного Суду, якщо замовник безпідставно відмовляється від підписання акта, такий акт, підписаний виконавцем в односторонньому порядку, є належним доказом виконання зобов`язань.

Відсутність в актах посилання на шляхові листи, змінні рапорти чи дані GPS-контролю не нівелює їхнього статусу як первинних документів, оскільки сторони в договорі не пов`язували виникнення обов`язку з оплати виключно з наявністю цієї внутрішньої технічної документації.

Щодо не доведення, на думку відповідача факту замовлення послуг, суд зазначає, що заявка (усна чи письмова) це лише намір замовити послугу. Головним доказом у господарському процесі є факт надання та прийняття послуги, що фіксується первинними документами (актами наданих послуг, наявними в справі копіями талонів замовника тощо). В матеріалах справи наявні копії талонів замовника, які містять усі необхідні реквізити господарської операції: фіксують час роботи техніки, місце виконання робіт та обсяг наданих послуг. Оскільки форма № 1-ТЗ втратила чинність як документ суворого обліку, сторони відповідно до п. 1.2 договору заповнювали її на власний розсуд, як первинний документ. При цьому, всупереч ст. 79 ГПК України відповідач не надав інших письмових замовлень, талонів замовника, узгоджених сторонами в п. 1.2 договору, за оплаченими послугами.

Щодо правового значення часткової оплати послуг, твердження відповідача про те, що факт часткової оплати не може розцінюватися, як визнання всієї суми заборгованості, суперечить змісту самих платіжних операцій та нормам цивільного права.

Так, судом детально досліджено надані платіжні інструкції та встановлено, що у графі «призначення платежу» відповідач чітко та послідовно зазначав номери та дати рахунків позивача, які за своїм змістом, датами та сумами повністю кореспондують виставленим актам наданих послуг (як оплаченим, так і оспорюваним у межах єдиного договору).

Як було зазначено, для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

На підставі цього, суд відхиляє аргументи відповідача про те, що платежі стосувалися «виключно погоджених обсягів», адже відповідач приймав та оплачував послуги у межах єдиного процесу господарської діяльності за договором, а оплачені та неоплачені послуги були надані за однаковим алгоритмом, зокрема за усними заявками, формуванням та наданням актів у єдиному форматі тощо.

Слід зазначити, що принцип правової визначеності та належного виконання зобов`язань виключає можливість сторони в односторонньому порядку безпідставно відмовлятися від оплати вже наданих послуг, мотивуючи це виключно внутрішніми запереченнями щодо форми документів, які раніше нею ж приймалися без зауважень.

Посилання відповідача на те, що сторонами нібито не погоджувався тариф та використання автокрана вантажопідйомністю 16 тонн, повністю нівелюється фактом часткової оплати виставлених рахунків. Здійснюючи платежі за рахунками, які містили розрахунки саме за цими тарифами та за роботу саме цієї техніки (із посиланням на відповідні первинні документи позивача у призначеннях платежів), відповідач своєю власною поведінкою (конклюдентними діями) схвалив та погодив як залучення автокрана 16 т, так і вартість машино-годин. Жодних зауважень чи заперечень щодо специфікації техніки або застосованих тарифів на момент здійснення платежів, відповідач не висував, що свідчить про погодження цих умов у порядку ст. 205, 241 ЦК України.

Щодо розподілу тягаря доказування та принципу вірогідності доказів, суд відхиляє посилання відповідача на те, що він не зобов`язаний доводити відсутність робіт.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Ст. 79 ГПК України закріплено принцип вірогідності доказів, який покладає на суд обов`язок оцінювати, яка версія подій є більш вірогідною на підставі наданих доказів.

Суд наголошує, що в господарському процесі обставини справи не доводяться одним ізольованим документом. Належність та достатність доказів оцінюється судом через їх взаємозв`язок.

Надані позивачем документи (договори, акти, рахунки та докази реєстрації податкових накладних, кадрові табелі, договори на техніку, відомості обліку робочого часу машиністів автокранів тощо) у часовому та кількісному вимірі чітко синхронізуються із періодами, годинами роботи та обсягами послуг, які відображені в оспорюваних актах наданих послуг та рахунках на оплату.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення ч. 1 ст. 79 ГПК України, не надав жодного належного доказу на спростування позиції позивача. Зокрема, відповідачем не надано: ані актів наданих послуг за оплачені періоди, які б доводили інший порядок документообігу; ані доказів звернення до позивача у порядку п. 1.2 чи п. 3.2.1 договору щодо неотримання або неналежного надання послуг; ані доказів невикористання сформованого за неоплаченими актами податкового кредиту або подання скарг до контролюючих органів на зареєстровані позивачем податкові накладні. Реєстрація позивачем податкових накладних за спірними операціями, які були включені (або підлягали включенню) відповідачем до свого податкового кредиту, у сукупності з конклюдентними діями у вигляді часткових оплат, за відсутності будь-яких письмових заперечень протягом тривалого часу, підтверджує факт реальності виконання господарських операцій та прийняття їх відповідачем.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19). Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Тобто за стандартом «balance of probabilities» («баланс ймовірностей») факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце. Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Суд зазначає, що за стандартом «вірогідності доказів», позиція позивача (яка підтверджена договором, внутрішніми кадровими та бухгалтерськими документами, реєстрацією податкових накладних та, головне, фактом реального перерахування грошових коштів відповідачем за аналогічні періоди) є більш вірогідною, ніж позиція відповідача, яка ґрунтується виключно на процесуальному запереченні форми документів без надання жодного контрдоказу.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, доводи відповідача не спростовують фактів, викладених у позовній заяві, а тому позовні вимоги суд вважає обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та нормами чинного законодавства, а отже, позов є таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 2, 46, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Рембудгарант" (61035, м. Харків, вул. Каштанова, буд. 29; код ЄДРПОУ 41006023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсал пром трейд» (61157, м. Харків, вул. Власенка, буд. 4, кв. 87; код ЄДРПОУ 43162051) 173 606, 34 грн основного боргу; 998, 83 грн пені та 3 328, 00 грн - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсал пром трейд» (61157, м. Харків, вул. Власенка, буд. 4, кв. 87; код ЄДРПОУ 43162051);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Рембудгарант" (61035, м. Харків, вул. Каштанова, буд. 29; код ЄДРПОУ 41006023).

Повне рішення складено 09.11.2026

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/1259/26