Рішення № 14121210, 16.02.2011, Апеляційний суд Запорізької області

Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22-604/2011 р. Головуючий у 1 інстанції : Ревуцький С.І.

Суддя-доповідач : Спас О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2011 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів: Гончара О.С.,

Бабак А.М.,

при секретарі Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4

на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 грудня 2010 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Бердянської автомобільної школи Всеукраїнської спілки автомобілістів, третя особа ОСОБА_4 про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2005 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Бердянської автошколи Всеукраїнської спілки автомобілістів про відшкодування збитків та моральної шкоди.

Позивач та його дружина ОСОБА_4, як третя особа на боці позивача, фактично обґрунтовували позов тими обставинами, що постійно користувалися послугами автостоянки відповідача де систематично зберігали за визначену останнім плату належний їм на праві власності автомобіль «Тойота-Лендкрузер», 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1. Факт зберігання автомобіля, вїзду на автостоянку, виїзду, оплати за чеками відображався в документах відповідача, який надавав відповідні послуги. Оплата за послугу відповідно до вимог відповідача і умов досягнутого ними договору проводилася на місяць вперед. За травень 2005 року плата була внесена в кінці квітня 2005 року, що також документально підтверджено. 29 травня 2005 року позивач виявив, що автомобіль був викрадений. Позивач вважає, що викрадення відбулося внаслідок неналежного виконання своїх обов'язків відповідачем. Позивач вказує, що вартість автомобіля становить 550000 грн. Втрата автомобіля та спричинені цим негаразди спричинили йому моральні страждання, які він оцінює в 10000 грн.

Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з відповідача вартість автомобіля та 10000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 грудня 2010 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційні скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Бердянською автошколою Всеукраїнської спілки автомобілістів подані заперечення на апеляційну скаргу, в яких відповідач наводить свої міркування щодо доводів апеляційної скарги і просить залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

На підставі п.п.2,3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється сторонами, що позивачу на праві власності належить автомобіль «Тойота-Лендкрузер», 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1 (а.с.4 т.1), який було викрадено зі стоянки відповідача по вул. Морозова у м. Бердянську в травні 2005 року.

Стоянка автотранспорту належить відповідачу Бердянській автошколі Всеукраїнського союзу (спілки) автомобілістів. Відповідач є юридичною особою, діє згідно статуту, який досліджувався в редакції, що діяла на час виникнення спору (а.с. 41-46 т.1). На підставі рішення виконкому Бердянської міської Ради народних депутатів від 11.02.1999р. № 79 п.23 відповідач наділений земельною ділянкою площею 0,5575га по вул. Морозова у м. Беряднську, наданою у постійне користування для розміщення та обслуговування автостоянки. (а.с. 52-57 т.1).

ОСОБА_4 є дружиною позивача, в спільній власності яких знаходився вищевказаний автомобіль, яка не заявила самостійних вимог на предмет спору, а бере участь в справі як третя особа на стороні позивача.

В журналі обліку відповідача зроблено запис №30 від 02.05.2005р. про сплату ОСОБА_4 за чеком № 7668 108грн. з видачею перепустки на травень на автомобіль НОМЕР_1, місце якого під навісом (а.с. 5-6 т.1).

Відмовляючи в задоволенні позову суд дійшов тих висновків, що: позивач не мав права ставити автомобіль на стоянці відповідача, оскільки згідно статуту останнього таке право мають лише члени Всеукраїнського союзу (спілки) автомобілістів; позивач орендував навіс для автомобіля на автостоянці відповідача, з яким не укладав договору зберігання автомобіля на стоянці; між сторонами не існує правовідносин; позивачем не доведено вартість викраденого автомобіля.

Крім того, що ці висновки взаємно виключають один одного, вони суперечать фактично встановленим судом обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що, розглядаючи справу, суд першої інстанції не додержав вимог ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду. Процесуальний закон визнає, що рішення є законним, якщо суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Не відповідає оскаржуване рішення і вимогам ст. ст. 214, 215 ЦПК України, оскільки в ньому не вирішене питання щодо наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин і яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, при цьому в мотивувальній частині рішення не в повному обсязі відображено які докази беруться до уваги, а які відхиляються та з яких мотивів.

Під час апеляційного розгляду справи встановлено, що між сторонами позивачем, як власником вказаного автомобіля та відповідачем, який надавав послуги з зберігання автомобілів на належній йому стоянці, виникли правовідносини, до яких підлягають застосуванню ст. ст. 901 906 ЦК України, які регулюють загальні питання відносин з надання послуг, а також ст. ст. 936, 937, 942, 949, 977 ЦК України. З системного аналізу вказаних норм матеріального права слідує, що за договором зберігання зберігач зобов'язується зберігати річ (автотранспортний засіб), яка передана їй поклажодавцем і повернути її поклажодавцеві у схоронності, при цьому форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем або підтверджується видачею номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, професійний зберігач відповідає за втрату речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця, збитки, завдані поклажодавцеві втратою речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості. За договором зберігання транспортного засобу на спеціальних стоянках зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця.

В даній справі наявність договору зберігання підтверджується чеком про сплату послуг за травень 2005р. та виданим на підтвердження договору іншим знаком у вигляді перепустки на стоянку на автомобіль позивача на період травня 2005р. Ці обставини підтверджені письмовими доказами журналом обліку відповідача (витяг на а.с. 5-6 т.1).

Професійна діяльність відповідача з надання послуг зі зберігання автомобілів на належній йому стоянці підтверджується статутом (а.с. 41-46 т.1).

Відповідачем не надано доказів, що втрата автомобіля сталася внаслідок непереборної сили, або через такі властивості автомобіля, про які зберігач, приймаючи його на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Та обставина, що відповідач надавав послуги зберігання автомобіля позивача на належній йому автостоянці в порушення власного статуту, згідно якого має обслуговувати лише членів Всеукраїнської спілки автомобілістів, не звільняє його від цивільно-правової відповідальності перед позивачем, а є внутрішнім питанням дотримання виконавчої дисципліни працівниками відповідача.

Ті заперечення відповідача, що ним надавалася відокремлена від послуг стоянки оренда навісу, не підтверджені ніякими доказами. Договору оренди немає. Ніяких письмових доказів на підтвердження договору оренди навісу не надано. Діяльність з надання навісів в оренду статутом відповідача не передбачена. З затвердженого 30.04.2005р. прейскуранту на послуги платної автостоянки видно, що вартість машиномісця на стоянці з орендою навісу становила 108грн. на місяць, що відповідає сумі, сплачений позивачем і спростовує твердження відповідача про наявність такої окремої послуги як оренда навісу (а.с.232 т.1). Цим же прейскурантом підтверджується, що платні послуги надавалися, виходячи з саме з договірної ціни машиномісця на платній автостоянці відповідача, а не за інші послуги.

За встановлених обставин відповідач має нести відповідальність за втрачену річ у розмірі її вартості.

В цій частині колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та доведеність позовних вимог.

В частині вимог про стягнення вартості автомобіля в сумі 254570грн. судова колегія вважає позов недоведеним. На підтвердження вартості автомобіля позивачем надано звіт про оцінку вартості автомобіля TOYOTA Land Cruiser 100 4,7, 2001р., який складений фахівцем автотоварознавцем Бердянської філії Запорізької торгово-промислової палати 27.04.2009р. (а.с. 3-10 т. 2). До даного висновку суд ставиться критично, оскільки вартість визначена за відсутності втраченого автомобіля, без його огляду, шляхом припущень відносно співставлення вартості аналогічних автомобілів. Належним доказом вартості автомобіля суд визнає висновок експерта-оцінювача Української товарної біржі «Контрактова», складений 13.01.2002р. при купівлі вказаного автомобіля позивачем. При цьому досліджувався безпосередньо автомобіль, були виявлені значні його недоліки, додатковий знос внаслідок дефектів від неналежних умов зберігання та експлуатації. В сукупності всіх індивідуальних особливостей автомобіля позивача вартість була визначена в сумі 53382грн. (а.с.94 т.2).

Вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в якості вартості втраченої останнім речі.

Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 10000грн. не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відшкодування моральної шкоди в разі втрати речі, що передана на зберігання, не було обумовлене сторонами та прямо не передбачено вищенаведеними нормами матеріального права, що регулюють правовідносини з послуг зберігання речей, у т.ч. автотранспортного засобу.

Довід апеляційної скарги про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів»є неприйнятним.

Згідно зі ст. 611 ЦК України в разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розяснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобовязань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобовязання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

За змістом п. 5 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" право споживача на відшкодування моральної шкоди виникає у разі, коли така шкода заподіяна небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією. В даній справі не встановлено наявності передбачених названою нормою матеріального права обставин для відшкодування моральної шкоди позивачу.

Виходячи з викладеного, на підставі ст. 307, ст. 309 ЦПК України, апеляційний суд вбачає підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення в справі, яким позов підлягає частковому задоволенню з вищевказаних підстав. У відповідності до ст. ст. 79, 88 ЦПК України одночасно з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім судові витрати - 120грн. з оплати за послуги інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та пропорційно задоволеним позовним вимогам підлягає стягненню 530грн. судового збору на користь держави, оскільки позивач про подачі позову судовий збір не сплачував.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314-317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 грудня 2010 року по цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

«Позов ОСОБА_3 задовольнити частково і стягнути з Бердянської автошколи Всеукраїнської спілки автомобілістів (Україна, Запорізька область м. Бердянськ, вул. Кирова, 70/2-А, роз/рахунок 26005257164500 в ПАТ «УкрСибБанк»м. Харків, МФО 351005, код ОКПО 22142864) 53382грн. (пятдесят три тисячі триста вісімдесят три гривні) та 120грн. (сто двадцять гривень) витрат з оплати ІТЗ на користь ОСОБА_3 та в дохід держави 530грн. (пятсот тридцять гривень) судового збору.

В решті прозову відмовити.»

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: