Рішення № 141184568, 04.11.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.11.2026Справа № 910/10060/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАДРА ПРИАЗОВ`Я» (Україна, 69096, Запорізька обл., місто Запоріжжя, пров. Покровський, будинок 14, ідентифікаційний код 35007607)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МС ГРУП ІНВЕСТ» (Україна, 03148, місто Київ, вул. Верховинця Василя, будинок 12 ідентифікаційний код 43980599)

про стягнення 114 256,35 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою «НАДРА ПРИАЗОВ`Я» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МС ГРУП ІНВЕСТ» про стягнення 89 684,87 грн інфляційних втрат та 24 571,48 грн трьох відсотків річних за порушення умов генерального договору транспортного експедирування МС-8/21/84 від 07.09.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

25.08.2026 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву.

27.08.2026 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив.

07.09.2026 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подані додаткові пояснення.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАДРА ПРИАЗОВ`Я» (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МС ГРУП ІНВЕСТ» (далв - відповідач) було укладено генеральний договір транспортного експедирування № МС-8/21/84.

За умовами зазначеного договору відповідач як експедитор зобов`язувався за плату та за рахунок позивача як клієнта виконати або організувати виконання послуг, пов`язаних із перевезенням вантажів у внутрішньодержавному та/або міждержавному сполученні.

На виконання договору сторонами оформлювалися заявки та додаткові угоди, якими погоджувалися умови організації перевезення вантажів, надання рухомого складу, оплати залізничного тарифу та інших пов`язаних послуг.

На підставі рахунку № 66 від 22.02.2022 позивачем було перераховано відповідачу кошти за послуги, пов`язані з організацією перевезення вантажу.

У подальшому між сторонами виник спір щодо належного виконання відповідачем договірних зобов`язань та наявності підстав для утримання отриманих коштів.

Листом вих. № 0711 від 11.07.2022 позивач повідомив відповідача, що станом на дату звернення продовжують діяти форс-мажорні обставини, які перешкоджають здійсненню перевезення вантажу, вагони залишаються на станції відправлення Челюскін, а перевезення вантажу не розпочиналося.

Позивач зазначив, що включення до акта звіряння взаєморозрахунків за період з 01.02.2022 по 06.07.2022 рахунку № 66 від 22.02.2022 на суму 356 400,00 грн є передчасним та необґрунтованим. У цьому ж листі позивач просив відповідача повернути надлишково перераховані кошти згідно з платіжним дорученням № 2812 від 23.02.2022 у сумі 202 680,00 грн, зазначивши конкретний розмір коштів, платіжний документ та банківські реквізити для їх повернення.

Листом вих. № 13/07-2022 від 13.07.2022 відповідач надав відповідь на лист позивача № 0711 від 11.07.2022. У зазначеній відповіді відповідач повідомив, що ним були виконані зобов`язання щодо надання вагонів під навантаження та оплати залізничного тарифу, у зв`язку з чим він не погоджується з позицією позивача щодо необґрунтованості нарахувань. Відповідач також зазначив про наявність, на його думку, заборгованості позивача в розмірі 153 720,00 грн.

Листом вих. № 0715 від 15.07.2022 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою повернути 202 680,00 грн, виклавши заперечення щодо належного виконання відповідачем договірних зобов`язань. У цьому листі позивач зазначив, що обов`язок експедитора не обмежувався лише наданням вагонів під навантаження та оплатою залізничного тарифу, а включав також організацію перевезення вантажу за погодженим маршрутом.

Листом № 21/07-2022 від 21.07.2022 відповідач повідомив позивача про відмову в задоволенні вимоги щодо повернення коштів, посилаючись на належне виконання власних договірних зобов`язань.

Листом вих. № 0725 від 25.07.2022 позивач повторно заперечив проти доводів відповідача та наполягав на поверненні спірних коштів.

Таким чином, між сторонами виник спір щодо правомірності утримання відповідачем коштів у розмірі 202 680,00 грн, який у подальшому став предметом судового розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі № 910/1110/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НАДРА ПРИАЗОВ`Я» задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МС ГРУП ІНВЕСТ» 202 680,00 грн основного боргу та 2 432,16 грн судового збору.

Під час розгляду зазначеної справи судами встановлено обставини укладення сторонами договору транспортного експедирування, здійснення позивачем оплати, відсутності фактичного перевезення вантажу та наявності у відповідача обов`язку повернути позивачу кошти в розмірі 202 680,00 грн.

Зокрема, судами встановлено, що послуга з транспортного експедирування, за яку були перераховані спірні кошти, не була надана в обсязі, який давав би відповідачу підстави для їх утримання.

Вказане судове рішення набрало законної сили 14.07.2026.

03.08.2026 відповідачем здійснено повернення позивачу 202 680,00 грн, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Водночас позивач вважає, що несвоєчасне повернення зазначеної суми зумовлює обов`язок відповідача сплатити інфляційні втрати та три проценти річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, звертаючись до суду з даним позовом позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 89 684,87 грн інфляційних втрат та 24 571,48 грн трьох відсотків річних за порушення умов генерального договору транспортного експедирування МС-8/21/84 від 07.09.2021.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Водночас, згідно з частиною сьомою статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 зазначила, що преюдиційне значення надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин.

Аналогічний підхід викладено у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 та від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20.

Отже, преюдиційними є фактичні обставини, які безпосередньо досліджувалися судом та були встановлені під час вирішення попереднього спору, а не всі можливі правові наслідки таких обставин.

Судом встановлено, що у справі № 910/1110/25 судами встановлено факт отримання відповідачем коштів у розмірі 202 680,00 грн, відсутність належних підстав для їх утримання та обов`язок відповідача повернути зазначені кошти позивачу.

Оскільки у справі № 910/1110/25 та у цій справі беруть участь ті самі сторони, зазначені обставини відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України повторного доказування не потребують.

Разом з тим, суд погоджується з доводами відповідача в тій частині, що рішенням у справі № 910/1110/25 безпосередньо не встановлювалася дата початку прострочення виконання грошового зобов`язання для цілей нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Предметом розгляду зазначеної справи була вимога про стягнення основного боргу, а не вимога про застосування наслідків прострочення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Водночас, наведене не спростовує встановленого попереднім судовим рішенням обов`язку відповідача повернути позивачу 202 680,00 грн та не позбавляє позивача права вимагати застосування наслідків несвоєчасного виконання такого зобов`язання.

За змістом статей 11, 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із підстав, встановлених законом, зокрема з договорів та інших правочинів.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три проценти річних є особливою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання.

Інфляційні втрати спрямовані на компенсацію кредитору знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, тоді як три проценти річних є компенсацією за користування боржником грошовими коштами, належними кредитору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 дійшла висновку, що зобов`язання з повернення суми попередньої оплати має грошовий характер, а тому до відповідних правовідносин можуть застосовуватися положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, застосування зазначеної норми не ставиться в залежність виключно від договірного походження грошового зобов`язання.

Визначальним є зміст відповідного обов`язку боржника, який полягає у сплаті або поверненні кредитору визначеної суми грошових коштів.

У спірних правовідносинах відповідач отримав від позивача кошти, правові підстави для подальшого утримання яких були предметом судового розгляду у справі № 910/1110/25.

За результатами розгляду зазначеної справи судами встановлено обов`язок відповідача повернути позивачу 202 680,00 грн.

Отже, обов`язок відповідача полягав саме у поверненні визначеної грошової суми, а тому мав характер грошового зобов`язання.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що зазначене зобов`язання набуло грошового характеру виключно після набрання законної сили рішенням суду у справі № 910/1110/25.

Наявність судового рішення про стягнення заборгованості не змінює правової природи зобов`язання, яке існувало між сторонами до звернення кредитора до суду.

Судове рішення, яким підтверджено обов`язок боржника сплатити або повернути грошові кошти, не припиняє відповідного грошового зобов`язання та не звільняє боржника від відповідальності за його прострочення.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

За таких обставин суд дійшов висновку, що наявність рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі № 910/1110/25, яке набрало законної сили 14.07.2026, не є підставою для обмеження періоду нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних виключно періодом після 14.07.2026.

Відтак, доводи відповідача про можливість застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України лише за період з 15.07.2026 по 02.08.2026 є необґрунтованими та відхиляються судом.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як встановлено судом, листом вих. № 0711 від 11.07.2022 позивач звернувся до відповідача з проханням повернути надлишково перераховані кошти в сумі 202 680,00 грн.

Зміст зазначеного листа свідчить про те, що позивач визначив конкретну суму коштів, які підлягають поверненню, зазначив підставу їх перерахування та навів банківські реквізити для здійснення повернення.

Відтак, суд дійшов висновку, що зазначений лист за своїм змістом є вимогою кредитора про виконання грошового зобов`язання в розумінні частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача на те, що лист № 0711 від 11.07.2022 містив лише пропозицію врегулювати спір, суд оцінює критично, оскільки зазначений лист містить конкретне звернення про повернення визначеної грошової суми.

Разом з тим, суд враховує, що дата складання листа не є тотожною даті його отримання адресатом.

Позивач визначив початок прострочення з 19.07.2022, виходячи з дати складання листа № 0711 від 11.07.2022 та семиденного строку, передбаченого частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України.

Однак, суд зазначає, що належних доказів отримання відповідачем зазначеного листа саме 11.07.2022 матеріали справи не містять.

Водночас, листом вих. № 13/07-2022 від 13.07.2022 відповідач надав відповідь на лист позивача № 0711 від 11.07.2022. У зазначеному листі відповідач послався на отримане звернення позивача та виклав власну позицію щодо відсутності підстав для повернення спірних коштів.

Отже, наявність листа відповідача від 13.07.2022 підтверджує факт отримання ним вимоги позивача № 0711 від 11.07.2022 не пізніше 13.07.2022.

Таким чином, виходячи з доведеної дати отримання відповідачем вимоги не пізніше 13.07.2022, перебіг семиденного строку для виконання грошового зобов`язання розпочався 14.07.2022 та закінчився 20.07.2022.

Відповідно, починаючи з 21.07.2022 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення позивачу 202 680,00 грн.

Суд також враховує, що лист позивача № 0715 від 15.07.2022 містить повторне звернення щодо повернення тієї самої суми коштів.

Однак, це фактично повторне пред`явлення кредитором вимоги щодо виконання вже існуючого грошового зобов`язання та не свідчить про зміну строку виконання такого зобов`язання, оскільки не вбачається погодження сторонами іншого строку.

Відтак, доводи відповідача про необхідність визначення початку прострочення не раніше 29.07.2022, виходячи виключно з дати отримання повторної вимоги, суд відхиляє.

Разом з тим, суд не погоджується з визначеним позивачем початком прострочення з 19.07.2022, оскільки позивачем не доведено отримання відповідачем першої вимоги саме 11.07.2022.

Отже, належним початком періоду прострочення у спірних правовідносинах суд визнає 21.07.2022.

Оскільки відповідач здійснив повернення основного боргу 03.08.2026, останнім днем прострочення виконання грошового зобов`язання є 02.08.2026 включно.

Таким чином, належним періодом нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних є період з 21.07.2022 по 02.08.2026, з урахуванням особливостей обчислення інфляційних втрат за календарними місяцями.

Позивачем заявлено до стягнення 89 684,87 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу 202 680,00 грн.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, при визначенні інфляційних втрат необхідно враховувати дату виникнення прострочення, дату погашення заборгованості та правила включення відповідних календарних місяців до періоду нарахування.

Зокрема, якщо прострочення виникло з 16 по останнє число відповідного місяця, індексація здійснюється починаючи з наступного місяця.

Оскільки судом встановлено, що прострочення виконання грошового зобов`язання розпочалося 21.07.2022, інфляційні втрати підлягають обчисленню починаючи із серпня 2022 року.

Таким чином, визначений позивачем період індексації із серпня 2022 року по липень 2026 року відповідає встановленим судом обставинам початку та закінчення прострочення.

Зміна початкової дати прострочення з 19.07.2022 на 21.07.2022 не впливає на кількість календарних місяців, які підлягають врахуванню при визначенні інфляційних втрат.

Отже, суд перевірив наданий позивачем розрахунок та встановив, що заявлена до стягнення сума інфляційного збільшення є арифметично правильною та обґрунтованою.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення інфляційних втрат у розмірі 89 684,87 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення 24 571,48 грн трьох процентів річних, нарахованих на суму основного боргу 202 680,00 грн за період з 19.07.2022 по 02.08.2026.

Судом встановлено, що належним початком прострочення виконання грошового зобов`язання є 21.07.2022, а останнім днем прострочення - 02.08.2026.

Здійснивши перерахунок 3% річних, виходячи зі встановленого судом періоду прострочення, суд зазначає , що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в розмірі 24 538,16 грн.

Суд також відхиляє доводи відповідача про можливість нарахування трьох процентів річних виключно за 19 днів після набрання законної сили рішенням суду у справі № 910/1110/25, оскільки такі доводи ґрунтуються на помилковому ототожненні моменту виникнення грошового зобов`язання з моментом набрання законної сили рішенням суду про його примусове стягнення.

Оцінюючи доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, суд виходить із того, що встановлений рішенням у справі № 910/1110/25 обов`язок відповідача полягає саме у поверненні визначеної суми грошових коштів.

Відповідно, невиконання такого обов`язку у встановлений законом строк є простроченням грошового зобов`язання.

Посилання відповідача на те, що до набрання законної сили рішенням суду між сторонами існував спір щодо наявності підстав для повернення коштів, не спростовує грошового характеру відповідного зобов`язання.

Наявність спору між сторонами щодо підстав виникнення або виконання зобов`язання не звільняє боржника від передбачених законом наслідків його прострочення.

Так само не може бути прийнятим довід відповідача про те, що попереднє судове рішення створило новий обов`язок повернути кошти.

Судове рішення у справі № 910/1110/25 підтвердило наявність відповідного обов`язку, але не змінило його правової природи.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими за своєю правовою природою, однак підлягають частковому задоволенню з врахуванням встановленого судом початку прострочення.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МС ГРУП ІНВЕСТ» (Україна, 03148, місто Київ, вул. Верховинця Василя, будинок 12 ідентифікаційний код 43980599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАДРА ПРИАЗОВ`Я» (Україна, 69096, Запорізька обл., місто Запоріжжя, пров. Покровський, будинок 14, ідентифікаційний код 35007607) 89 684 (вісімдесят дев`ять тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн 87 коп. інфляційних втрат, 24 538 (двадцять чотири тисячі п`ятсот тридцять вісім) грн 16 коп. 3 % річних та 2 661 (дві тисячі шістсот шістдесят одна) грн 62 коп. судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 04.11.2026

Суддя І.О. Андреїшина