Рішення № 141184567, 04.11.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.11.2026Справа № 910/10188/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Благовестбудпроект» (69063, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 79, ідентифікаційний код 35366704)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙНВУД» (10030, м. Житомир, вул. Хлібна, буд. 21, ідентифікаційний код 41395120)

про стягнення 255 549,74 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою «Благовестбудпроект» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙНВУД» про стягнення заборгованості за договором на оренди об`єкта нерухомості № 03/01-2024 від 01.01.2024 у розмірі 255 549,74 грн, з яких: 26 040,00 грн - заборгованість зі сплати орендної плати, 17 193,58 грн - заборгованість з відшкодування комунальних та експлуатаційних платежів, 210 924,00 грн пені за прострочення сплати орендної плати, 1 108,08 грн пені за прострочення комунальних та експлуатаційних платежів та 284,08 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Благовестбудпроект» (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАЙНВУД» (далі - орендар, позивач) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 03/01-24, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, провулок Західний, будинок 3-Д.

У подальшому сторонами укладалися додаткові угоди до договору оренди, якими змінювалися площа орендованого приміщення та розмір орендної плати.

Зокрема, додатковою угодою № 1 від 30.06.2024 сторони погодили розмір щомісячної орендної плати 5 208,00 грн на визначений нею період.

Додатковою угодою № 2 від 23.09.2024 площу орендованого приміщення змінено до 103,40 кв. м, а розмір орендної плати встановлено в сумі 20 680,00 грн.

Додатковою угодою № 3 від 31.10.2024 сторони погодили зміну площі орендованого приміщення до 77,36 кв. м та визначили розмір орендної плати 5 208,00 грн на місяць.

Позивач також посилається на додаткову угоду № 4 від 31.12.2024, якою врегульовано розмір орендної плати на наступний період.

Відповідно до пункту 4.2 договору орендна плата вноситься орендарем щомісячно з першого по десяте число відповідного місяця без необхідності виставлення орендодавцем окремого рахунку.

Відповідно до пункту 4.7 договору орендар зобов`язаний відшкодовувати орендодавцю витрати на оплату комунальних та експлуатаційних послуг протягом трьох банківських днів із моменту отримання відповідних рахунків.

За твердженнями позивача, відповідачем не сплачено орендну плату за січень- травень 2026 року в загальному розмірі 26 040,00 грн, а також не відшкодовано комунальні та експлуатаційні витрати в розмірі 17 193,58 грн.

У зв`язку з порушенням відповідачем грошових зобов`язань позивачем здійснено також нарахування пені та 3% річних.

Отже, звертаючись до суду з даним позовом позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 26 040,00 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 17 193,58 грн заборгованості з відшкодування комунальних та експлуатаційних платежів, 210 924,00 грн пені за прострочення сплати орендної плати, 1 108,08 грн пені за прострочення комунальних та експлуатаційних платежів та 284,08 грн 3% річних.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

За змістом статті 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Судом встановлено, що обов`язок зі сплати орендної плати визначений сторонами безпосередньо в договорі та не поставлений у залежність від отримання орендарем рахунків на оплату.

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи акти здачі-приймання робіт (надання послуг), складені на підтвердження нарахування орендної плати.

Дослідивши зазначені акти, судом встановлено, що вони не містять підписів уповноважених представників відповідача, відміток про їх отримання або погодження відповідачем.

Доказів направлення таких актів на адресу ТОВ «ФАЙНВУД» чи вручення їх представникам останнього позивачем також не надано.

Отже, зазначені акти є односторонньо складеними документами та не підтверджують факту їх прийняття відповідачем.

Відповідно до пункту 4.2 договору орендна плата вноситься орендарем щомісячно з першого по десяте число відповідного місяця без необхідності виставлення орендодавцем окремого рахунку.

Таким чином, суд зазначає, що обов`язок зі сплати орендної плати виникає з договору оренди та факту користування переданим майном, а не виключно з підписання щомісячних актів надання послуг.

Так, судом враховано погоджений розмір орендної плати у розмірі 5 208,00 грн протягом січня- травня 2026 року, а також відсутність доказів погашення заборгованості.

З огляду на викладее, вимога позивача про стягнення 26 040,00 грн основного боргу з орендної плати є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 17 193,58 грн заборгованості з відшкодування комунальних та експлуатаційних витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4.7 договору орендар зобов`язаний відшкодовувати орендодавцю витрати на оплату комунальних та експлуатаційних послуг протягом трьох банківських днів із моменту отримання відповідних рахунків.

Отже, на відміну від зобов`язання зі сплати орендної плати, сторони пов`язали строк виконання зобов`язання з відшкодування комунальних та експлуатаційних витрат з фактом отримання орендарем рахунку.

На підтвердження заявленої заборгованості позивачем долучено до матеріалів справи рахунки на оплату та акти приймання-передачі наданих послуг, складені ПрАТ «АК «Київводоканал», КП «Київтеплоенерго», ТОВ «ЯСНО+».

Дослідивши зазначені документи, судом встановлено, що вони складені в межах правовідносин між ПрАТ «АК «Київводоканал», КП «Київтеплоенерго», ТОВ «ЯСНО+» як виконавцями послуг та ТОВ «БЛАГОВЕСТБУДПРОЕКТ» як їх споживачем.

Однак, ТОВ «ФАЙНВУД» не є стороною відповідних документів.

Таким чином, надані рахунки та акти підтверджують нарахування позивачу вартості послуг водопостачання та водовідведення, однак не підтверджують обсягу послуг, спожитих саме відповідачем, та розміру витрат, які підлягають відшкодуванню останнім відповідно до умов договору оренди.

Судом також встановлено, що на окремих рахунках міститься електронна відмітка «Документ прийнятий контрагентом».

Разом із тим зазначена відмітка міститься на документах, складених у межах правовідносин між ПрАТ «АК «Київводоканал» КП «Київтеплоенерго», ТОВ «ЯСНО+» та ТОВ «БЛАГОВЕСТБУДПРОЕКТ», а тому не може розцінюватися як підтвердження отримання відповідних рахунків ТОВ «ФАЙНВУД».

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять належних доказів направлення позивачем відповідачу рахунків на відшкодування комунальних та експлуатаційних витрат та доказів отримання таких рахунків останнім.

Крім того, позивачем долучено акти здачі-приймання робіт (надання послуг), які не містять підписів відповідача, відміток про отримання чи погодження зазначених у них обсягів і вартості послуг.

Доказів направлення цих актів відповідачу матеріали справи також не містять.

Відтак, наявні акти не підтверджують факту прийняття відповідачем відповідних послуг у заявленому позивачем обсязі та вартості.

Суд зазначає, що складання первинного документа однією стороною правовідносин не надає йому наперед установленої доказової сили.

За змістом статей 73, 74, 76- 79, 86 Господарського процесуального кодексу України обставини, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, підлягають доведенню належними доказами, які суд оцінює як окремо, так і в сукупності.

При цьому, документи постачальника комунальних послуг, адресовані позивачу, не можуть автоматично підтверджувати виникнення у відповідача обов`язку з відшкодування всієї зазначеної в них вартості послуг.

Отже, надані позивачем докази не дозволяють перевірити обґрунтованість віднесення заявленої суми 17 193,58 грн саме на відповідача.

Крім того, за відсутності доказів отримання відповідачем відповідних рахунків суд не має можливості встановити дату настання строку виконання грошового зобов`язання в порядку, визначеному пунктом 4.7 договору.

Отже, позивачем не доведено належними доказами розмір заборгованості відповідача з відшкодування комунальних та експлуатаційних витрат, а також настання строку виконання відповідного зобов`язання у заявлені періоди.

За таких обставин вимога про стягнення 17 193,58 грн заборгованості з відшкодування комунальних та експлуатаційних витрат є недоведеною та задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення 210 924,00 грн пені за несвоєчасне внесення орендної плати суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, зокрема пенею.

Пунктом 4.3 договору передбачено відповідальність орендаря за несвоєчасне внесення орендної плати у вигляді пені в розмірі 10% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

На підставі зазначеного положення договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення 210 924,00 грн пені.

Разом з тим, суд зазначає, що встановлення сторонами розміру відповідальності за порушення грошового зобов`язання має здійснюватися з дотриманням імперативних приписів законодавства.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, передбачена пунктом 4.3 договору пеня в розмірі 10% за кожний день прострочення перевищує встановлене законом обмеження, у зв`язку з чим не може бути стягнута в заявленому позивачем розмірі.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку та власний перерахунок пені окремо щодо кожного простроченого щомісячного платежу в розмірі 5 208,00 грн, суд встановив наступне.

У період до 29.01.2026 включно облікова ставка Національного банку України становила 15,5% річних, а починаючи з 30.01.2026 - 15% річних.

Отже, подвійна облікова ставка Національного банку України для відповідних періодів становила 31% та 30% річних.

З урахуванням зазначеного судом визначено наступний розмір пені:

за прострочення орендної плати за січень 2026 року, за період з 11.01.2026 по 31.05.2026, - 606,27 грн;

за прострочення орендної плати за лютий 2026 року, за період з 11.02.2026 по 31.05.2026, - 470,86 грн;

за прострочення орендної плати за березень 2026 року, за період з 11.03.2026 по 31.05.2026, - 351,00 грн;

за прострочення орендної плати за квітень 2026 року, за період з 11.04.2026 по 31.05.2026, -218,31 грн;

за прострочення орендної плати за травень 2026 року, за період з 11.05.2026 по 31.05.2026, -89,89 грн.

Таким чином, загальний розмір пені, визначений судом за зазначені періоди з урахуванням установленого законом обмеження, становить 1 736,33 грн.

Відтак вимога позивача про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 1 736,33 грн.

У задоволенні вимоги про стягнення решти пені в розмірі 209 187,67 грн належить відмовити.

Щодо вимоги про стягнення 1 108,08 грн пені за несвоєчасне відшкодування комунальних та експлуатаційних витрат суд зазначає наступне.

Зазначена вимога є похідною від вимоги про стягнення відповідної основної заборгованості.

Оскільки позивачем не доведено належними доказами обґрунтованості заявленої заборгованості з відшкодування комунальних та експлуатаційних витрат, а також настання строку виконання відповідного грошового зобов`язання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення пені за його прострочення.

За таких обставин вимога про стягнення 1 108,08 грн пені задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення 284,08 грн 3% річних суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 284,08 грн 3% річних, з яких 173,34 грн нараховано на заборгованість з орендної плати, а 110,74 грн - на заборгованість із відшкодування комунальних та експлуатаційних витрат.

Перевіривши розрахунок 3% річних, нарахованих на прострочені платежі з орендної плати, судом встановлено, що сума 3% річних, нарахованих на заборгованість з орендної плати, становить 173,34 грн.

Водночас, суд відмовляє у стягненні 110,74 грн 3% річних, нарахованих на заборгованість із відшкодування комунальних та експлуатаційних витрат, оскільки позивачем не доведено належними доказами настання строку виконання відповідного грошового зобов`язання та факту його прострочення.

Отже, вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню в розмірі 173,34 грн.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 26 040,00 грн основного боргу з орендної плати, 1 736,33 грн пені за прострочення внесення орендної плати та 173,34 грн 3% річних.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙНВУД» (10030, м. Житомир, вул. Хлібна, буд. 21, ідентифікаційний код 41395120) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Благовестбудпроект» (69063, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 79, ідентифікаційний код 35366704) 26 040 (двадцять шість тисяч сорок) грн 00 коп. основного боргу, 1 736 (одна тисяча сімсот тридцять шість) грн 33 коп. пені, 173 (сто сімдесят три) грн 34 коп. 3% річних та 419 (чотириста дев`ятнадцять) грн 25 коп. судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 04.11.2026

Суддя І.О. Андреїшина