Рішення № 141184566, 04.11.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.11.2026Справа № 910/10030/26

Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариство "Страхова група "ТАС" (просп. Берестейський, 65, м. Київ, 03062, ідентифікаційний код: 30115243)

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЕРША" (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 30, ідентифікаційний код: 31681672)

про стягнення 13 889,77 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЕРША» про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації у розмірі 13 889,77 грн, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної у ДТП особи, не відшкодував позивачу в повному обсязі шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

04.09.2026 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що ним здійснено розрахунок вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу із застосуванням програмного комплексу AUDATEX, за результатами якого вартість ремонту визначена в сумі 39 696,65 грн. На думку відповідача, позивачем не доведено необхідності застосування запасних частин за цінами, зазначеними у його ремонтній калькуляції, а також не надано доказів фактичного придбання таких запасних частин і проведення відновлювального ремонту. Відповідач вважає, що здійснена ним виплата в сумі 39 696,65 грн повністю покриває розмір страхового відшкодування, належного до виплати за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову.

08.09.2026 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив.

09.09.2026 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.09.2025 між Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (далі - позивач) та страхувальником було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № ФО 2804786, предметом страхування за яким є майнові інтереси, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Chevrolet Aveo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

05.01.2026 у місті Кропивницькому сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ВАЗ 2101, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля Chevrolet Aveo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Chevrolet Aveo отримав механічні пошкодження.

Обставини дорожньо-транспортної пригоди оформлено шляхом складення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколу), згідно з яким ОСОБА_1 визнав свою вину у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ 2101 на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЕРША» відповідно до полісу № ЕР-234689534.

Для визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля позивачем складено ремонтну калькуляцію № 92600325 від 08.01.2026 із застосуванням програмного комплексу AUDATEX.

Відповідно до зазначеної калькуляції загальна вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 53 586,42 грн, з яких: вартість ремонтних робіт - 7 254,00 грн; вартість фарбування - 14 980,29 грн та вартість запасних частин складає 31 352,13 грн.

Згідно з ремонтною калькуляцією визначено необхідність виконання комплексу ремонтних робіт, зокрема щодо переднього бампера, лівого переднього крила, елементів кріплення фари, підкрилка, елементів підвіски та рульового керування.

Позивач виплатив страхове відшкодування в розмірі 53 586,42 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 64981 від 12.01.2026, відповідно до якої кошти перераховано на рахунок власниці пошкодженого автомобіля ОСОБА_2 .

12.02.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації.

Відповідач визнав наявність підстав для здійснення страхової виплати та 29.07.2026 перерахував позивачу 39 696,65 грн.

Разом з тим відповідач визначив вартість відновлювального ремонту на підставі власної ремонтної калькуляції № УТ-26-59-3, відповідно до якої загальна вартість ремонту становить 39 696,65 грн.

Водночас, позивач не погоджується з таким розрахунком та просить суд стягнути з відповідача 13 889,77 грн належного розміру страхового відшкодування, яке підлягає сплаті відповідачем.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а також унаслідок завдання майнової шкоди.

За змістом статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі статтею 979 Цивільного кодексу України за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який здійснив страхову виплату за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічне правове регулювання передбачено статтею 108 Закону України «Про страхування», відповідно до якої до страховика, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, у межах такої виплати переходить право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Таким чином, внаслідок здійснення страхової виплати за договором добровільного страхування до позивача перейшло право вимоги, яке мала потерпіла особа до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, у межах фактично виплаченого страхового відшкодування.

При цьому, перехід права вимоги до страховика не змінює характеру відповідного зобов`язання, а передбачає заміну кредитора у вже існуючому зобов`язанні з відшкодування шкоди.

Відповідно до статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Згідно зі статтею 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах.

Оскільки цивільно-правова відповідальність особи, відповідальної за заподіяння шкоди, була застрахована відповідачем, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IX.

Відповідно до статті 27 зазначеного Закону страхова виплата у разі пошкодження транспортного засобу розраховується як сума документально підтверджених витрат, пов`язаних із його відновлювальним ремонтом.

Витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, відшкодовуються страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який він мав до настання дорожньо-транспортної пригоди.

Вартість відновлювального ремонту включає вартість складових частин транспортного засобу, що потребують ремонту або заміни внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, матеріалів, необхідних для здійснення ремонту, а також відповідних ремонтних робіт.

Для транспортних засобів, строк експлуатації яких перевищує п`ять років, закон допускає включення до розрахунку вартості запасних частин, які відповідають технічним характеристикам транспортного засобу та є аналогами оригінальних деталей.

Разом з тим, зазначена норма не встановлює безумовного обов`язку застосування найдешевших запасних частин та не надає страховику права визначати їхню вартість без належного обґрунтування відповідності таких деталей конкретному транспортному засобу.

Використання вартості аналогів оригінальних деталей повинно забезпечувати можливість відновлення транспортного засобу до стану, який існував до настання дорожньо-транспортної пригоди.

Судом встановлено, що позивач визначив вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу в розмірі 53 586,42 грн на підставі ремонтної калькуляції № 92600325 від 08.01.2026.

Зазначена калькуляція містить перелік ремонтних операцій, запасних частин, необхідних для відновлення транспортного засобу, їхню вартість, вартість фарбувальних робіт і матеріалів, а також загальну вартість ремонту. Розрахунок здійснено із застосуванням програмного комплексу AUDATEX, із зазначенням конкретних запасних частин та їхніх номерів.

При цьому, перелік пошкоджень, покладений в основу розрахунку, узгоджується з наявними у матеріалах справи документами щодо огляду пошкодженого транспортного засобу.

На підставі зазначеного розрахунку позивач здійснив страхову виплату в повному розмірі, що підтверджується платіжною інструкцією № 64981 від 12.01.2026, відповідно до якої кошти перераховано на рахунок власниці пошкодженого автомобіля ОСОБА_2 .

Натомість, відповідач, заперечуючи проти визначеної позивачем вартості відновлювального ремонту, надав ремонтну калькуляцію № УТ-26-59-3, відповідно до якої вартість ремонту становить 39 696,65 грн.

Так, судом встановлено, що основні розбіжності в розрахунках сторін стосуються саме вартості запасних частин.

Так, за калькуляцією позивача вартість ремонтних робіт становить 7 254,00 грн, фарбування становить 14 980,29 грн, запасних частин - 31 352,13 грн.

Водночас, за калькуляцією відповідача вартість ремонтних робіт становить 7 410,00 грн, фарбування -14 117,89 грн та запасних частин -18 168,76 грн.

Таким чином, різниця між визначеною сторонами вартістю запасних частин становить 13 183,37 грн.

Отже, відповідач фактично обґрунтовує зменшення страхового відшкодування застосуванням іншої вартості запасних частин.

Разом з тим, суд зазначає, що наявність ремонтної калькуляції, складеної відповідачем із зазначенням нижчих цін, не є безумовним доказом того, що саме ці ціни відповідають вартості належного відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач надав належні докази на підтвердження походження використаних ним цінових показників, можливості придбання відповідних запасних частин за зазначеною в калькуляції вартістю, а також відповідності таких деталей технічним характеристикам автомобіля Chevrolet Aveo.

Зокрема, відповідачем не надано документів, які б дозволяли суду встановити виробників запропонованих запасних частин, їхні характеристики, співвідношення з оригінальними деталями, а також перевірити можливість їх використання для відновлення саме пошкодженого транспортного засобу.

Водночас, наявність у калькуляції відповідача номерів запасних частин без інших підтверджувальних матеріалів не дає достатніх підстав для висновку, що обрані ним деталі забезпечують належне відновлення автомобіля та що їхня вартість обґрунтовано покладена в основу розрахунку страхового відшкодування.

Суд враховує, що положення частини третьої статті 27 Закону № 3720-IX передбачають можливість використання аналогів оригінальних деталей для транспортних засобів, строк експлуатації яких перевищує п`ять років.

Однак, реалізація такої можливості пов`язана з необхідністю дотримання визначеної законом умови щодо відповідності запасних частин технічним характеристикам відповідного транспортного засобу.

Судом встановлено, що автомобіль Chevrolet Aveo є транспортним засобом 2005 року випуску, а тому положення закону щодо можливості врахування вартості аналогів оригінальних деталей можуть бути застосовані до відповідних правовідносин.

Проте, зазначена обставина не звільняє відповідача від необхідності обґрунтувати фактичні показники, які він використав у своєму розрахунку.

При цьому, відповідач не надав висновку суб`єкта оціночної діяльності, судового експерта чи інших доказів, які б підтверджували необґрунтованість вартості запасних частин, визначеної позивачем, або свідчили про завищення загальної вартості відновлювального ремонту.

Таким чином, суд зазначає, що калькуляція відповідача, хоча й містить альтернативний розрахунок вартості ремонту, не супроводжується належними доказами, які б підтверджували обґрунтованість саме тих цінових показників, застосування яких призвело до істотного зменшення розміру страхового відшкодування.

Отже, за результатами оцінки доказів у їх сукупності суд дійшов висновку про те, що подані позивачем докази є більш вірогідними на підтвердження заявленого розміру вартості відновлювального ремонту, ніж докази, надані відповідачем на його спростування.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що використання ним програмного комплексу AUDATEX є достатнім підтвердженням правильності визначеного розміру страхового відшкодування.

Суд зазначає, що застосування відповідного програмного комплексу є способом проведення розрахунку, однак саме по собі не встановлює безумовної правильності всіх вихідних даних, внесених до такого розрахунку.

Із матеріалів справи вбачається, що обидві сторони використовували програмний комплекс AUDATEX, однак отримали різні результати внаслідок застосування відмінних цінових показників.

Таким чином, визначальним для вирішення спору є не сам факт використання відповідної програми, а обґрунтованість вихідних даних, покладених в основу розрахунку.

Відповідач не навів належного документального підтвердження того, що саме застосовані ним ціни запасних частин є обґрунтованими для відновлення пошкодженого транспортного засобу.

Відповідач, посилаючись на можливість використання таких аналогів, повинен підтвердити фактичні обставини, які свідчать про правомірність застосування відповідних запасних частин і їхньої вартості в конкретному розрахунку.

Водночас, із поданої відповідачем калькуляції неможливо достовірно встановити, що використані ним нижчі цінові показники стосуються запасних частин, які відповідають усім необхідним технічним характеристикам пошкодженого автомобіля.

За таких обставин, суд не вбачає достатніх підстав для висновку, що надана відповідачем ремонтна калькуляція спростовує визначений позивачем розмір відновлювального ремонту.

Відтак, відповідачем не спростовано визначену позивачем вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу в сумі 53 586,42 грн.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЕРША» 13 889,77 грн страхового відшкодування в порядку суброгації є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору у зв`язку із задоволенням позову покладаються на відповідача.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Інші доводи та заперечення учасників справи судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - часткове задоволення позову з наведених вище підстав, впливу не мають.

Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЕРША" (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 30, ідентифікаційний код: 31681672) на користь Приватного акціонерного товариство "Страхова група "ТАС" (просп. Берестейський, 65, м. Київ, 03062, ідентифікаційний код: 30115243) суму страхового відшкодування у розмірі 13 889 (тринадцять тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять) грн 77 коп. та 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. витрат на сплату судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 04.11.2026

Суддя І.О. Андреїшина