Ухвала суду № 141144998, 27.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

"27" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/3905/26Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.,

секретар судового засідання Чуйко О.О.

при розгляді справи за позовом: Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Уніка ( вул. Теліги Олени, 6 літ. В, м. Київ, 04112)

до відповідача: Скадовської міської військової адміністрації Скадовського району Херсонської області (вул. Соборна, 63, м. Скадовськ, Скадовський р-н, Херсонська обл., 75701)

про стягнення 19725,14 грн,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

УСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Уніка звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Скадовської міської військової адміністрації Скадовського району Херсонської області, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 19725,14 грн.

Підставою позову позивач визначив обставину виконання ним обов`язку перед страхувальником по відшкодуванню шкоди, заподіяної 28.11.2025 з вини керівника відповідача - ОСОБА_1 під час керування останнім належним відповідачу автомобілем в робочий час.

Ухвалою суду від 28.09.2026 судом було прийнято позовну заяву Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Уніка до розгляду та постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання для розгляду справи по суті на 27 жовтня 2026 року о 10:30.

29.09.2026 до суду від позивача надійшла заява, в якій останній просить суд закрити провадження у цій справі, у зв`язку з добровільним погашенням відповідачем заявлених до стягнення грошових коштів, при цьому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати на сплату судового збору в сумі 2662,40 грн та правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

20.10.2026 відповідач звернувся до суду з клопотанням, в якому він просить суд зменшити заявлені позивачем витрати та не покладати їх на відповідача у повному обсязі, а також покласти витрати по сплаті судового збору на позивача, у зв`язку з тим, що до подання позову позивач не повідомив відповідачу реквізитів для сплати спірних сум. Як зазначає відповідач, він не ухилявся від виконання грошового зобов`язання перед позивачем, адже спірні кошти були сплачені відповідачем на користь позивача одразу після подання позову до суду. Також відповідач наголошує на тому, що у даній справі адвокатським бюро було виконано лише одну дію складено типову позовну заяву, при цьому немає необхідності у проведенні судового засідання у справі, оскільки борг повністю погашений. За цих обставин відповідач вважає, що витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн є завищеними та не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у повному обсязі.

У засідання суду 27.10.2026 представники сторін не з`явились, водночас від останніх надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Отже, розглянувши заяву позивача, суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо предмет спору відсутній.

Як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник спір між позивачем і відповідачем. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Суд закриває провадження у справі за відсутності предмета спору у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Так, 22.09.2026 позивачем через систему «Електронний суд» була подана позовна заява про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 19725,14 грн. Водночас, як встановлено судом з матеріалів справи та пояснень сторін, відповідно до платіжної інструкції від 24.09.2026 позивачу були сплачені грошові кошти у розмірі 19725,14 грн з призначенням платежу: відшкодування шкоди по справі № 38548, ОСОБА_1 , у зв`язку з чим позивач заявив про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Отже, приймаючи до уваги, що в процесі розгляду справи спір між сторонами перестав існувати, суд, з врахуванням вищевказаних норм чинного законодавства, вважає необхідним на підставі п. 2 ч.1 ст.231 ГПК України закрити провадження у справі № 916/3905/26.

Частиною 4 статті 231 ГПК України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно з ч. 3 ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Вирішуючи питання щодо розподілу суми сплаченого позивачем судового збору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним статтею 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Водночас, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі у випадку, якщо відсутній предмет спору, а згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Так, Верховний Суд у постанові від 05.03.2026 у справі № 910/10202/24, покликаючись на висновки Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 903/181/19, виснував, що лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв`язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа. Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.

Верховний Суд підкреслив, що у зазначеній нормі ГПК України йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас така норма не застосовується, якщо Закон України «Про судовий збір» у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України. Зокрема, у пункті 5 частини 1 статті 7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях».

З огляду на зазначене, Верховний Суд погодився з доводами скаржника, викладеними у касаційній скарзі, стосовно безпідставного стягнення судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, з відповідача на користь позивача судового збору з посиланням на положення ч. 9 ст. 129 ГПК України. Верховний Суд зазначив, що закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з чим результат вирішення спору відсутній. Тому з урахуванням положень п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» наведений припис ч. 9 ст. 129 ГПК України застосований бути не може до основної суми боргу, у частині якого було закрито провадження у справі. Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, закривши провадження у справі у частині основного боргу, помилково стягнув сплачену суму судового збору з відповідача, з огляду на те, що остання підлягає поверненню із державного бюджету за клопотанням позивача.

При цьому Верховний Суд зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення в частині вирішення питання про розподіл судового збору, помилково врахували висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 05.03.2026 у справі № 917/1161/25, оскільки Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 917/1161/25 вирішував питання про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, а не про стягнення судового збору.

Отже, з урахуванням вищевикладеного та враховуючи, що суд закрив провадження у справі з підстав відсутності предмету спору, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір не підлягає стягненню з відповідача, разом з цим, позивач не позбавлений права звернутись до суду з окремим клопотанням про повернення судового збору з державного бюджету.

Водночас, вирішуючи питання щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає про таке.

Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.03.2026 у справі № 917/1161/25 сформував такий висновок щодо застосування частини 3 статті 130 та пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України:

1) у позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи не лише у випадку відмови позивача від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, але й у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України у разі, якщо відсутність предмета спору виникла у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем;

2) при цьому немає значення, чи було провадження закрито за клопотанням позивача, відповідача чи з ініціативи суду;

3) у разі задоволення позовних вимог третьою особою, а не відповідачем, право на відшкодування витрат залежить від підстав здійснення такого задоволення третьою особою, які підлягають дослідженню та оцінці судом. При цьому за загальним правилом добросовісний позивач вправі розраховувати на можливість відшкодування йому витрат на правничу допомогу, понесених ним до моменту закриття провадження у справі.

Отже, приймаючи до уваги, що підставою для закриття провадження у цій справі є задоволенням позовних вимог відповідачем, суд, з урахуванням вищевикладених висновків об`єднаної палати, виснує, що позивач має право на відшкодування йому витрат на правничу допомогу, понесених ним до моменту закриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1, 2, ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч. 3 - 6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, зважаючи на наведені вище положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони (аналогічні висновки викладені у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Відповідно до ч. 5, 6 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Згідно з ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (Аналогічна за змістом позиція викладена Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19).

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04).

Отже, випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №873/108/20, від 31.08.2022 у справі № 912/2171/18. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги тощо.

Так, у позовній заяві позивачем було вказано, що позивач поніс витрати на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн, які він просить суд стягнути з відповідача на свою користь.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Адвокатським бюро Олескандра Лисова «Еквіт» 31.12.2020 був укладений договір про надання правничої допомоги № 1/20ю, за умовами якого бюро зобов`язалось за дорученням позивача надати йому правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором, а позивач зобов`язався сплатити вартість таких послуг.

Відповідно до п. 4.1.-4.5. договору ціна договору складається з вартості юридичних послуг, що зазначаються в додатковій угоді до цього договору. Така угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін. Вартість наданої юридичної допомоги бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє клієнту відповідний рахунок. Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 5-ти днів з моменту отримання клієнтом рахунку від бюро. Такий рахунок за вибором бюро може бути надіслано поштовою кореспонденцією та/або поданий до канцелярії клієнта. За результатами надання юридичної допомоги складається акт прийому-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті прийому-передачі наданих послуг вказується обсяг наданої бюро юридичної допомоги, її вартість та ідентифікація. Акт прийому-передачі наданих послуг передається до канцелярії клієнта бюро особисто, або надсилається поштовою кореспонденцією.

Договір був укладений на строк до 31.12.2021, в цей же час, у матеріалах справи наявна додаткова угода № 5, з якої вбачається, що дію договору продовжено до 31.12.2026.

Додатком № 1 до договору визначено, що позивач доручає бюро надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості з боржників позивача, зокрема, що стосується страхового випадку, який мав місце у спірних правовідносинах. За надання правої допомоги позивач зобов`язався сплатити адвокатському бюро фіксовану суму гонорару у розмірі 7000,00 грн за надання правової допомоги в суді першої інстанції по кожній справі.

На підтвердження здійснення оплати гонорару адвоката позивачем до матеріалів справи долучено рахунок адвокатського бюро та платіжну інструкцію від 15.09.2026 № 1744 на суму 7000,00 грн. Також до матеріалів справи долучений акт надання послуг від 22.09.2026 № 239, згідно з яким позивач прийняв надані адвокатським бюро послуги за представництво інтересів позивача у цій справі, вартість яких становить 7000,00 грн.

Проаналізувавши зміст вищевказаних доказів, наданих позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, суд, враховуючи заперечення відповідача, а також керуючись вищенаведеними нормами ст. 129 ГПК України, практикою ЄСПЛ та висновками Верховного Суду, вважає, що надані адвокатом послуги не відповідають критерію розумності їх розміру, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням такого:

- дана справа є типовою у правовідносинах щодо стягнення в порядку регресу суми сплаченого страховою компанією шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

- між позивачем та адвокатським бюро погоджений фіксований розмір гонорару адвоката за надання всього обсягу правничої допомоги у суді першої інстанції, в цей же час, у даній справі відповідач сплатив борг ще до першого судового засідання, що виключило необхідність подання позивачем інших, окрім позову, заяв по суті спору, брати участь у судових засіданнях тощо;

- як пояснив позивач, ним не здійснювались заходи досудового врегулювання спору, натомість дії відповідача, направлені на погашення боргу через два дні після пред`явлення позову, свідчать про те, що сторони могли уникнути судового розгляду справи.

За цих підстав, суд, враховуючи заперечення відповідача, з урахуванням конкретних обставин даної справи та керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, вважає необхідним обмежити розмір витрат позивача на правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, розміром 3500,00 грн.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. 234-235, 254-255 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі № 916/975/26 - закрити.

2. Стягнути зі Скадовської міської військової адміністрації Скадовського району Херсонської області (вул. Соборна, 63, м. Скадовськ, Скадовський р-н, Херсонська обл., 75701, код ЄДРПОУ 45104143) на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Уніка (вул. Теліги Олени, 6 літ. В, м. Київ, 04112, код ЄДРПОУ 20033533) витрати на правничу допомогу в сумі 3500 грн 00 коп.

Видати наказ на виконання ухвали.

Повну ухвалу складено 02.11.2026.

Ухвала набирає законної сили 02.11.2026 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Суддя Д.О. Бездоля