Рішення № 141111610, 06.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокуСправа № 160/28008/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши в письмовому провадженні (в м.Дніпро) справу за позовною заявою Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» до Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

Державна установа «Криворізька виправна колонія (№80)» звернулася до суду з позовною заявою до Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в якому просить скасувати постанову державного виконавця Лисечко Ірини Володимирівни від 02.09.2026 у виконавчому провадженні ВП №81861726 про стягнення з ДУ «КВК (№80)» виконавчого збору у розмірі 34588,00 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначає, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №160/34730/25 позов ОСОБА_1 до ДУ «КВК (№80)» задоволено частково. Серед іншого, суд зобов`язав ДУ «КВК (№80)» нарахувати та виплатити позивачу в тій справі індексацію грошового забезпечення за період з 09.10.2017 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.07.2026 рішення суду першої інстанції залишено без змін, і воно набрало законної сили 16.07.2026.

Постановою державного виконавця від 02.09.2026 відкрито виконавче провадження ВП №81861726, а того ж дня винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 34588,00 грн, тобто чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати, виходячи з немайнового характеру рішення. Позивач повідомляє, що на підставі рішення у справі №160/34730/25 було видано чотири виконавчі документи, за якими винесено чотири постанови про стягнення виконавчого збору (ВП №81861726, №81877417, №81877467, №81877541) на загальну суму 138352,00 грн.

Позивач вважає, що державний виконавець помилково визначив характер виконуваного рішення як немайновий, а відтак неправильно визначив розмір виконавчого збору. На його думку, вимоги про нарахування та виплату грошового забезпечення (індексації) є майновими, оскільки їх об`єктом є благо, що підлягає грошовій оцінці, незалежно від того, чи визначено у судовому рішенні конкретну суму; тому виконавчий збір мав обчислюватися у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає виплаті. Позивач посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17 та від 25.08.2020 у справі №910/13737/19, постанови Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №280/9443/21 та від 02.04.2025 у справі №380/9176/24, в яких, за його твердженням, зазначено, що відсутність визначеного розміру грошової вимоги не змінює її характеру. Також позивач вважає, що державний виконавець, вирішуючи питання про належне виконання рішення, мав би перевіряти правильність та повноту нарахування і виплати, що, на його думку, підтверджує майновий характер правовідносин.

Відповідач позов не визнав. У відзиві просить відмовити в його задоволенні в повному обсязі. У відзиві відповідач також зазначає, що на примусовому виконанні у державного виконавця Лисечко І.В. з 01.09.2026 перебуває виконавче провадження №81861726 з виконання виконавчого листа №160/34730/25 від 23.02.2026, виданого Дніпропетровським окружним адміністративним судом, про зобов`язання ДУ «КВК (№80)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.10.2017 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» 02.09.2026 винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 34588,00 грн, яку направлено боржнику для виконання.

Відповідач наголошує, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника юридичної особи відповідно до частини 3 статті 27 Закону. Зміст виконавчого документа свідчить про покладення на боржника обов`язку вчинити певні дії нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення; у резолютивній частині рішення суду не визначено конкретної суми до стягнення, а лише встановлено обов`язок здійснити відповідні нарахування та виплати. Тому таке рішення має немайновий характер, оскільки його виконання пов`язане із зобов`язанням боржника вчинити дії, а не зі стягненням чітко визначеної суми коштів. Державний виконавець діяв у межах та у спосіб, визначених статтею 27 Закону, а при виконанні рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується у фіксованому розмірі.

Сторони в судове засідання не з`явилися, повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №160/34730/25 позов ОСОБА_1 до ДУ «КВК (№80)» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Серед іншого суд зобов`язав ДУ «КВК (№80)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.10.2017 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.07.2026 апеляційну скаргу ДУ «КВК (№80)» залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Рішення набрало законної сили 16.07.2026.

24.08.2026 Дніпропетровським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі №160/34730/25 з тією самою резолютивною частиною. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання до 16.07.2029 (включно). Виконавчий лист не містить зазначення конкретної грошової суми, що підлягає виплаті.

01.09.2026 стягувач ОСОБА_1 звернувся до Саксаганського ВДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі зазначеного виконавчого листа, вказавши, що рішення суду боржником добровільно не виконано.

Постановою державного виконавця Саксаганського ВДВС Лисечко І.В. від 02.09.2026 відкрито виконавче провадження ВП №81861726 з примусового виконання виконавчого листа №160/34730/25. Цією постановою боржнику встановлено строк для виконання рішення 10 робочих днів, зазначено про право сторін ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження в АСВП за ідентифікатором доступу та про порядок оскарження постанови.

Того ж дня, 02.09.2026, державним виконавцем у виконавчому провадженні ВП №81861726 винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 34588,00 грн, що відповідає чотирьом мінімальним розмірам заробітної плати, встановленим на 2026 рік (4 Ч 8647,00 грн). У постанові державний виконавець послався на статті 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших виконавчих документів визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів, що видаються судами. Згідно зі статтею 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом заходів примусового виконання рішень неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження; у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби і стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника юридичної особи (частина третя статті 27). Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору. Частиною п`ятою статті 27 Закону визначено вичерпний перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується.

Предметом спору є правомірність постанови державного виконавця від 02.09.2026 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №81861726 у розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати. Єдиною підставою для її скасування позивач називає неправильне, на його думку, визначення державним виконавцем характеру рішення як немайнового. Інших порушень, зокрема щодо наявності підстав для стягнення виконавчого збору, розміру мінімальної заробітної плати, повноважень виконавця, позивач не заявляє.

Перевіряючи оскаржувану постанову на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з такого.

Аналіз статей 26 і 27 Закону №1404-VIII свідчить, що стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця, який виникає з моменту відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, і не залежить від того, які дії щодо виконання рішення було вчинено надалі. Виконавчий збір є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що стимулює боржника виконати рішення суду добровільно, до відкриття виконавчого провадження. Саме тому закон вимагає від державного виконавця одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження винести постанову про стягнення виконавчого збору та зазначити його розмір. Відтак державний виконавець на момент відкриття виконавчого провадження був зобов`язаний вирішити питання про розмір виконавчого збору, виходячи з того, що зазначено у виконавчому документі, і не мав права відкладати його визначення до моменту, коли боржник здійснить нарахування і виплату.

Закон №1404-VIII розрізняє два способи обчислення виконавчого збору залежно від змісту виконавчого документа: у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна, що підлягає передачі стягувачу; та у фіксованому розмірі (для боржника юридичної особи чотири мінімальні розміри заробітної плати) за примусове виконання рішення немайнового характеру. Визначальним для застосування першого способу є наявність у виконавчому документі суми, що підлягає стягненню (поверненню) з боржника, яку можна взяти за базу обчислення 10 відсотків.

У виконавчому листі у справі №160/34730/25 такої суми немає. Його резолютивна частина містить зобов`язання боржника вчинити певні дії нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за визначений період із застосуванням певного базового місяця та з урахуванням раніше виплачених сум. Предметом примусового виконання є, таким чином, не стягнення з боржника визначеної суми боргу, а зобов`язання самого боржника здійснити розрахунок і виплату; розмір індексації залежить від обчислень, які мають бути виконані боржником на підставі його облікових даних (зокрема з урахуванням раніше виплачених сум), і на момент відкриття виконавчого провадження не був відомий ні стягувачу, ні державному виконавцю. Державний виконавець не наділений повноваженнями самостійно визначати цю суму для обчислення 10 відсотків виконавчого збору. За таких умов державний виконавець правильно кваліфікував виконавчий документ як такий, що передбачає вчинення дій, а не стягнення визначеної суми, і правомірно застосував частину третю статті 27 Закону №1404-VIII, стягнувши виконавчий збір у фіксованому розмірі чотири мінімальні розміри заробітної плати, тобто 34588,00 грн (4 Х 8647,00 грн).

Суд звертає увагу, що така позиція узгоджується з практикою Верховного Суду у справах про оскарження постанов про стягнення виконавчого збору при виконанні рішень, що зобов`язують боржника вчинити дії, на яку посилається відповідач (зокрема, справи №200/7867/19-а, №640/31541/20, №520/17933/2020, №420/6811/23).

Щодо посилань позивача на правові позиції Верховного Суду про майновий характер вимог. Правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17 та від 25.08.2020 у справі №910/13737/19, постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №280/9443/21 та від 02.04.2025 у справі №380/9176/24, стосуються розмежування майнових і немайнових вимог для цілей визначення ставки судового збору за подання позову та підсудності спорів. Вони підтверджують, що вимога про нарахування і виплату грошового забезпечення має грошовий вимір, а відсутність у позові чи судовому рішенні конкретної суми не змінює характеру такої вимоги. Проте предметом цієї справи є не ставка судового збору, а порядок обчислення виконавчого збору за спеціальними нормами статті 27 Закону №1404-VIII, які пов`язують розмір збору у 10 відсотків саме із сумою, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом.

Сума 14327,78 грн є орієнтовним розрахунком самого позивача. Вона не визначена ні судовим рішенням, ні виконавчим документом, ні державним виконавцем і не була відома на момент відкриття виконавчого провадження. Крім того, виконавчий збір є не складовою боргу перед стягувачем, а публічно-правовим збором, який справляється за примусове виконання рішення на користь держави. У випадку немайнового характеру виконавчого документа його розмір є фіксованим і не залежить від розміру фактично нарахованих і виплачених сум. Те, що фіксований розмір збору може перевищувати суму, яку боржник має виплатити за рішенням, не свідчить про неправомірність постанови, оскільки такий розмір прямо визначено законом.

Посилання позивача на те, що виконавчий збір буде сплачений за рахунок коштів Державного бюджету України в умовах воєнного стану, не може бути підставою для скасування оскарженої постанови. Закон не передбачає звільнення від сплати виконавчого збору боржників, що фінансуються з державного бюджету, і не ставить обов`язок його стягнення у залежність від джерела фінансування боржника. Уникнути стягнення виконавчого збору боржник міг шляхом виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Відповідач цей обов`язок виконав: надав суду матеріали виконавчого провадження та довів, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору винесена в межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачені Законом №1404-VIII, обґрунтовано, добросовісно, з урахуванням змісту виконавчого документа (відповідно до критеріїв частини другої статті 2 КАС України). Натомість позивач не довів, що виконавчий документ у справі №160/34730/25 передбачає стягнення визначеної суми, яка могла бути базою для обчислення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків. Підстав для скасування постанови від 02.09.2026 немає, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 510, 77, 139, 242246, 250, 255, 257, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» до Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Лисечко Ірини Володимирівни від 02.09.2026 у виконавчому провадженні ВП №81861726 про стягнення виконавчого збору в сумі 34588,00 грн відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений частиною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції згідно статті 297 КАС України.

Суддя О.В. Єфанова