Рішення № 141078867, 30.09.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Дата ухвалення
30.09.2026
Номер справи
183/8851/25
Номер документу
141078867
Форма судочинства
Цивільне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 183/8851/25

№ 2/183/2758/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

26 серпня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» через систему «Електронний суд» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 11 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» і ОСОБА_1 в електронній формі був укладений кредитний договір № 16842, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти в розмірі 7 000,00 грн. строком на 365 днів та зобов`язався повернути кредит до 11 серпня 2025 року, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 1,5% в день, а також виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених цим Договором.

Зазначений кредитний договір було укладено в електронній формі відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію», підписаний відповідачем ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора 156029, який йому було направлено на його номер телефону НОМЕР_1 .

Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором з повернення отриманих кредитних коштів належним чином не виконав, у зв`язку із чим станом на 15 серпня 2025 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 44 325,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 7 000,00 грн.; заборгованості за нарахованими відсотками за період з 11.08.2024 року по 11.08.2025 року - 37 325,00 грн.

У зв`язку з чим, зазначену суму, а також судові витрати в загальному розмірі 10 422,40 грн. позивач просить стягнути з відповідача на його користь.

Ухвалою суду від 01 вересня 2025 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» не з`явився, звернувся до суду з заявою, згідно якої просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, у разі повторної неявки відповідача не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавав.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, повторно не з`явився в судове засідання, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані позивачем докази, дійшов наступного висновку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 11 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» і ОСОБА_1 в електронній формі був укладений кредитний договір № 16842, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти в розмірі 7 000,00 грн. строком на 365 днів та зобов`язався повернути кредит до 11 серпня 2025 року, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 1,5% в день, а також виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно з пунктами 1.1-1.3 договору позичальнику надано кредит в сумі 7 000,00 грн. строком на 365 днів. Процентна ставка є фіксованою і становить 1,5 % від суми кредиту за кожний день користування (547,50% річних). Проценти сплачуються кожні 20 днів, а кредит повертається в кінці строку.

Зазначений кредитний договір було укладено в електронній формі відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію», підписаний відповідачем ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора 156029, який йому було направлено на його номер телефону НОМЕР_1 .

Додатком № 1 до договору (графіком платежів) визначено 20 платежів з процентів по 2 100,00 грн. та останній 20-й платіж 11 серпня 2025 року в сумі 7 525,00 грн. (7 000,00 грн. кредиту та 525,00 грн. процентів). Загальна сума процентів становить 38 325,00 грн., загальна вартість кредиту - 45 325,00 грн., реальна річна процентна ставка - 11 910,94 %.

Ті самі показники наведено в паспорті споживчого кредиту, з яким позичальник ознайомився до укладення договору та який підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором 653945.

ТОВ ФК «Процент» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, надавши відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 7 000,00 грн., шляхом зарахування на платіжну картку відповідача № НОМЕР_2 .

Факт надання позики підтверджується довідкою, наданою ТОВ «ПрофітГід» від 11 серпня 2024 року, згідно якої 11 серпня 2024 року відповідачу було зараховано на його картку № НОМЕР_2 кредитні кошти в сумі 7 000,00 грн.

Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором з повернення отриманих кредитних коштів належним чином не виконав, у зв`язку із чим станом на 15 серпня 2025 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 44 325,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 7 000,00 грн.; заборгованості за нарахованими відсотками за період з 11.08.2024 року по 11.08.2025 року - 37 325,00 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості.

Встановлено, що після 11 серпня 2025 року проценти позивачем не нараховувалися. Штрафні санкції, пеня та проценти на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач не нараховував і не заявляв.

Доказів сплати відповідачем будь-яких коштів на погашення заборгованості матеріали справи не містять.

Таким чином, між сторонами виник спір щодо виконання зобов`язань за кредитним договором.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ст. 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції визначені частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї ст. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі. Згідно зі статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції (оферти) та її прийняття (акцепту) і може бути підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором; такий договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Аналогічні вимоги щодо форми договору про споживчий кредит містить частина перша статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII.

Верховний Суд у постановах від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19 та від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку, що кредитний договір, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором, є укладеним у письмовій формі, а його укладення підтверджується належними та допустимими доказами.

Матеріалами справи підтверджено, що кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому,позичальник через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого кредитодавець надіслав позичальнику за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

За кредитним договором фінансова установа зобов`язується надати кошти позичальникові, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики в розмірі та порядку, встановлених договором (частина перша статті 1048 ЦК України).

Проценти за користування кредитом у межах строку кредитування є платою за правомірне користування коштами. Вони не є неустойкою (стаття 549 ЦК України) і не є процентами за прострочення грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу строку кредитування; після цього інтереси кредитора забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України. Цей підхід підтримано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22).

Як встановлено вище, проценти нараховано виключно в межах погодженого строку кредитування, а саме, з 11 серпня 2024 року по 11 серпня 2025 року. Отже, позивач має право на проценти за користування кредитом за весь цей строк. Водночас їх розмір має відповідати імперативним вимогам закону, чинним на день нарахування, з огляду на що суд зазначає наступне.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VIII доповнено частиною п`ятою, згідно з якою максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону доповнено пунктом 17, яким установлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності зазначеним Законом, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %, протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII, є нікчемними (абзац перший частини п`ятої статті 12 цього Закону). Нікчемною є умова правочину, недійсність якої встановлена законом, і для визнання її недійсною рішення суду не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) виснував, що норма про максимальний розмір денної процентної ставки є імперативною, а нікчемність умови про перевищення цього розміру суд зобов`язаний враховувати за власною ініціативою (ex officio), незалежно від того, чи заявляв споживач відповідне заперечення.

Отже, суд зобов`язаний перевірити, чи відповідає розмір нарахованих процентів зазначеним обмеженням (частина четверта статті 367 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4.2 договору та пункту 4.1 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «ФК «Процент» проценти нараховуються щоденно за фактичну кількість днів користування кредитом. Отже, право кредитодавця на проценти за кожен день користування кредитом виникає саме в цей день. Тому нарахування процентів за дні користування кредитом, починаючи з 24 грудня 2023 року має відповідати імперативним обмеженням, чинним на день нарахування, а проценти, нараховані до цієї дати, перегляду не підлягають.

Спірний договір укладено 11 серпня 2024 року на строк 365 днів, який закінчився 11 серпня 2025 року. Отже, на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX договір діяв, та строк кредитування тривав.

Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX передбачено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання ним чинності, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання ним чинності (постанова від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23). Ця норма визначає наслідки продовження строку раніше укладеного договору, тобто встановлення сторонами нового періоду кредитування вже після набрання чинності Законом. Вона не містить застереження про те, що до нарахувань у межах первісно погодженого строку, який триває після набрання чинності Законом, імперативні обмеження не застосовуються. Протилежне тлумачення дозволяло б кредитодавцю після 24 грудня 2023 року нараховувати проценти понад установлений законом імперативний максимум, що не узгоджується з метою зазначеного Закону та з особливим правовим захистом споживача як слабшої сторони договору (Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011).

Суд враховує висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 552/672/23 у постанові від 07 вересня 2026 року про те, що на договори, вчинені до 24 грудня 2023 року, правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширюються, якщо строк кредитування було продовжено після цієї дати. Однак у тій справі договір укладено 13 травня 2021 року з граничним строком кредитування один рік, тобто строк кредитування і нарахування процентів закінчилися задовго до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX. Об`єднана палата окремо зазначила, що питання строку кредитування в тій справі не вирішувалося. Отже, питання застосування обмежень до нарахувань за договором, строк кредитування за яким триває після 24 грудня 2023 року, предметом розгляду у справі № 552/672/23 не було, а правовідносини в цій справі не є подібними (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Обмеження, встановлені пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» та частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII, визначено за періодами часу від дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX. Тому до нарахувань за конкретний день застосовується граничний розмір, чинний у цей день:

з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року - 2,5 %;

- з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року - 1,5 %;

- з 20 серпня 2024 року - 1 %.

Встановлена пунктом 1.2 договору процентна ставка 1,5 % на день перевищує один із цих розмірів. Тому умова пункту 1.2 договору є нікчемною в частині, в якій для періоду з 20 серпня 2024 року по 11 серпня 2025 року вона перевищує максимальний розмір денної процентної ставки (стаття 217 ЦК України, частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII).

Отже, проценти, що підлягають стягненню, становлять:

- за період з 11 серпня 2024 року по 19 серпня 2024 року - 945,00 грн. (7 000,0 грн. х 1,5% х 9 днів);

- за період з 20 серпня 2024 року по 11 серпня 2025 року - 24 990,00 грн. (7 000,0 грн. х 1,0% х 357 днів). Загальна сума процентів за весь строк кредитування становить 25 935,00 грн.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитом за період з 11.08.2024 у по 11.08.2025 року в розмірі 25 935,00 грн., а загальний розмір заборгованості становить 32 935,00 грн. (7 000,00 грн. - за кредитом, 25 935,00 грн. - за процентами).

При цьому, матеріали справи не містять доказів відсутності заборгованості за основним боргом та відсотками або часткового її погашення відповідачем за вищевказаним договором, зокрема відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву та спростування розрахунку заборгованості, у зв`язку з чим позовні вимоги обґрунтовані та належними доказами підтверджені.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між тим, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання в частині розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.

У позові ТОВ «ФК «Процент» навело попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на суму 12 422,40 грн., з яких: 2 422,40 грн. - судовий збір та 10 000,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат; 3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно ч.ч.1,2ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У своїй постанові Верховний Суд КАС від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зробив висновок про те, що відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність (пункт 35 цієї постанови). Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа (п. 36 постанови). Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, а тому останній може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (п. 37 даної постанови).

У постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц зроблений висновок про те, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, справа № 826/1216/16, провадження № 11-562ас18, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справа № 301/1894/17.

Позивачем ТОВ «ФК «Процент» на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу надано: договір про надання правничої допомоги № 03/06/2024 від 03.06.2024 року, укладеного між ТОВ «ФК «Процент» та адвокатом Руденко К.В.; свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2412 від 23.10.2016 року; акт наданих послуг № 48 від 30.06.2025 року про надання правничої допомоги № 03/06/2024 від 03.06.2024 року на загальну суму 100 000,00 грн.; витяг з реєстру № 1 до акту приймання-передачі наданих послуг № 48 від 30.06.2025 року, згідно якого адвокатом Руденко К.В. надано послуги за кредитним договором до № 16842 від 11.08.2024 року, боржником якого є ОСОБА_1 на загальну суму 10 000,00 грн., з яких: складання та подання позовної заяви - 9 000,00 грн.; складання адвокатського запиту про витребування доказів - 1 000,00 грн., а також платіжну інструкцію № 2727 від 30.06.2025 року на загальну суму 100 000,00 грн. до договору про надання правничої допомоги № 03/06/2024 від 03.06.2024 року.

Суд враховує позицію Об`єднаної Палати КГС ВС, викладену в постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок про те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування таких витрат одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

При цьому, суд вважає, витрати на професійну правничу допомогу завищеними та такими, що не відповідають складності справи.

В той же час, суд зауважує, що відповідач клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи не подавала, зокрема заперечення щодо розподілу (співмірності) судових витрат, а тому враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, суд не вправі вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи, а отже оскільки представником позивача підтверджений обсяг наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Так, позивачем заявлено вимогу на загальну суму 44 325,00 грн., з яких судом задоволено на загальну суму 32 935,00 грн., що становить 74,30%, виходячи з розрахунку: 32 935,00 грн.(задоволено) / 44 325,00 грн. (заявлено) х 100% = 74,30%).

Від заявленої на правову допомогу суми 10 000,00 грн. 74,30% становить 7 430,00 грн. (10 000,00 грн. х 74,30 / 100), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з урахуванням вимог співмірності і розумності, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 7 430,00 грн.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні суду було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 799,93 грн., виходячи з розрахунку: (32 935,00 грн. (сума, задоволена судом) х 2 422,40 грн. (сплачений судовий збір) / 44 325,00 грн. (заявлена сума).

На підставі викладено та керуючись 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 297, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором № 16842 від 11 серпня 2024 року, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 7 000,00 грн.; заборгованості за відсотками за період з 11.08.2024 року по 11.08.2025 року - 25 935,00 грн., а всього - 32 935,00 грн. (тридцять дві тисячі дев`ятсот тридцять п`ять грн. 00 коп.)

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» судові витрати, які складаються з: судового збору за подання позову - 1 799,93 грн. та витрат на професійну правничу допомогу - 7 430,00 грн., а всього - 9 229,93 грн. (дев`ять тисяч двісті двадцять дев`ять грн. 93 коп.).

В задоволенні іншої частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», - відмовити.

Учасники справи:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», код ЄДРПОУ 41466388, місцезнаходження юридичної особи: 03124, м. Київ, бульвар Вацвала Гавела, буд. 4;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне судове рішення складене 30 вересня 2026 року.

Суддя Д.І. Городецький

Часті запитання

Який тип судового документу № 141078867 ?

Документ № 141078867 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141078867 ?

Дата ухвалення - 30.09.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141078867 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141078867 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 141078867, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Судове рішення № 141078867, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області було прийнято 30.09.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.

Судове рішення № 141078867 відноситься до справи № 183/8851/25

Це рішення відноситься до справи № 183/8851/25. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку інформації. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141078866
Наступний документ : 141105136