Рішення № 141069877, 30.10.2026, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/10972/26

Провадження № 2/947/3176/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Швидкій В. М.,

за участі:

- представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Нечепуренка Віталія Олексійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Акціонерного товариства «СЕНС БАНК»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за невиконання грошового зобов`язання,

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду міста Одеси в електронній формі через систему Електронний суд надійшла позовна заява Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за невиконання грошового зобов`язання, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь трьох відсотки річних та інфляційні втрати нараховані на суму заборгованості за невиконаним зобов`язанням за період з 20.10.2017 року по 24.02.2021 року в загальному розмірі 762421,28 грн., яка складається з: суми нарахувань трьох відсотків річних на заборгованість - 213170,03 грн. та суми нарахувань інфляційних втрат на заборгованість 762421,28 грн., з посиланням на невиконання відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань за договором кредиту №670/71-302 від 25.10.2007 року та неналежною сплатою заборгованості, яка стягнута за виконавчим написом, вчиненого 27.02.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, зареєстрованого у реєстрі за №3165.

Вказана позовна заява сформована в системі «Електронний суд» 11.03.2026 року та зареєстрована судом 12.03.2026 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 01.04.2026 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін по справі, призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засіданні. Визначено відповідачеві п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

29.04.2026 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

25.06.2026 року від представника відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, в якій останній просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до позовних вимог Акціонерного товариства «СЕНС БАНК». У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за ст. 625 ЦК України у розмірі 762421,28 гривень - відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву представник відповідачки посилається на те, що оскільки Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» звернулося до суду з даним позовом у березні 2026 року, право суду на захист вимог за ст. 625 ЦК України обмежене виключно трирічним проміжком, який передував даті подання позову (орієнтовно з березня 2023 року по березень 2026 року). Натомість весь заявлений позивачем період нарахування: з 20.10.2017 року по 24.02.2021 року повністю перебуває за межами цього трирічного строку. Представник відповідачки вказує, що з моменту останнього нарахування - 24.02.2021 року до моменту подання позову (березень 2026 року) минуло понад 5 років.

Щодо посилань позивача на продовження строків через Covid-карантин (Закон № 540-1Х): карантин на території України було остаточно скасовано з 30 червня 2023 року на підставі Постанови КМУ № 651 представник відповідача у відзиві зазначає, що навіть якщо припустити, що строки за нарахуваннями до 24.02.2021 року продовжувалися на час карантину, з моменту скасування карантину 30.06.2023 року до моменту подання позову березень 2026 року минуло більше ніж 2 роки та 8 місяців, а загальний строк від дня виникнення права вимоги (2017-2021 роки) було суттєво і без поважних причин пропущено. Представник відповідача вважає, що позивач мав усі можливості звернутися до суду значно раніше, проте виявив процесуальну пасивність.

Крім того, представник відповідачки у відзиві посилається на наявність преюдиційного рішення суду між тими самими сторонами. Так у відзиві останній зазначає, що 08 лютого 2024 року Київським районним судом міста Одеси (головуючий суддя Петренко В.С.) у справі №947/35218/23 було ухвалено рішення, яким у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за ст. 625 ЦК України за кредитним договором № 670/71-302 від 25.10.2007 року було відмовлено в повному обсязі.

Також, представник відповідачки зазначає, що в позовній заяві та в додаткових поясненнях позивач посилається на докази (документи), які долучає в якості додатків до матеріалів справи, що суперечать його обґрунтуванням та не відповідають дійсності. Позивач вказує, що відповідно до виконавчого напису №3165 від 27.02.2018 року на користь АТ «Укрсоцбанк» було звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №670/71-302 від 25.10.2007 року, в розмірі 2120 665,94 гривень. Згідно вказаного виконавчого напису нотаріуса, звернуто стягнення на земельну ділянку загальною площею 0,10 га по угіддях: ріллі 0,10 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Фонтанська сільська рада, кадастровий номер: 5122786400:01:001:1017, яка належить ОСОБА_1 . При цьому позивач, спростовуючи ознаки «натурального зобов`язання», посилається на вказаний виконавчий напис №3165 та на відкрите на його підставі виконавче провадження - ВП №60595507, додаючи в якості додатків постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.11.2019 року та постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 14.12.2020 року. Саме з вказаної дати позивач розраховує строк щодо права АТ «Сенс Банку» на державний примус відносно відповідача. Разом з тим, представник відповідача звертає увагу на те, що виконавче провадження - ВП №60595507 від 13.11.2019 року, було відкрите не на підставі виконавчого напису №3165, як вказує позивач, а на підставі виконавчого напису №3164 від 27.02.2018, яким звернуто стягнення на земельну ділянку загальною площею 0,10 га по угіддю: ріллі 0,10 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Фонтанська сільська рада, кадастровий номер: 5122786400:01:001:1018, яка належить ОСОБА_1 . Таким чином, представник відповідачки вважає, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог та строків звернення до суду вказує на докази (документи), що не відповідають фактичним обставинам справи, які банк помилково та необґрунтовано вважає допустимими та належними.

02.07.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Щодо посилань представника відповідачки у відзив на позовну заяву про наявність заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 08 лютого 2024 року у справі №947/35218/23, представник позивача у відповіді на відзив зазначає, що відповідачка умисно замовчує той факт, що вказане судове рішення не набрало законної сили та було скасоване у встановленому законом порядку. Так, постановою апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року у справі №947/35218/23 апеляційну скаргу банку задоволено, вищезгадане заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про стягнення з відповідача заборгованості.

Щодо застосування строків позовної давності, представник позивача у відповіді на відзив зазначає, що відлік позовної давності за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат здійснюється за кожен місяць окремо, оскільки таке правопорушення є триваючим. На момент набрання чинності Законом України № 540-IX від 30 березня 2020 року (а саме станом на 02 квітня 2020 року), трирічний строк позовної давності за вимогами, що виникли починаючи з 20 жовтня 2017 року, ще не сплив. Постанова ВП ВС від 02.07.2025 по справі № 903/602/24: «У разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Тому звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим».

Представник позивача також зазначає, що застосовуючи вказані висновки до обставин цієї справи, слід констатувати, що право банку на стягнення заборгованості за весь заявлений період є беззаперечним та не обмеженим загальними строками давності. Оскільки строк позовної давності щодо платежів з жовтня 2017 року спочатку був автоматично продовжений на час дії карантину, а згодом зупинений у зв`язку із введенням воєнного стану, представник позивача вважає, що позовні вимоги заявлені у межах встановлених законом строків.

Щодо розбіжностей у правовому контексті виконавчих документів, представник позивача зазначає, що зазначена обставина жодним чином не спростовує факту наявності непогашеної кредитної заборгованості, а є лише наслідком наявності декількох предметів іпотеки (земельних ділянок), на які було звернуто стягнення окремими виконавчими документами в межах одного кредитного договору №670/71-302 від 25 жовтня 2007 року. Відповідно до змісту обох виконавчих написів, загальна сума невиконаного основного грошового зобов`язання відповідача за вказаним кредитним договором є єдиною, незмінною та становить 2120 665,94 грн. Надання суду матеріалів виконавчого провадження за виконавчим написом №3164 замість №3165 підтверджує виключно активну позицію банку щодо примусового стягнення єдиної суми боргу за рахунок різних об`єктів іпотечного забезпечення. Сам борг залишається непогашеним, а відповідач не надала суду жодного належного доказу, який би підтверджував факт добровільного чи примусового виконання кредитного договору в заявлений період нарахування.

13.07.2026 року від представника відповідачки надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній зазначив, що позивач виявив процесуальну пасивність, у зв`язку з чим вважає, що на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України у позові слід відмовити через сплив позовної давності.

Також представник відповідачки у заперечення зазначає, що у відповіді на відзив позивач відкрито визнає процесуальну помилку: у позовній заяві він посилається на виконавчий напис нотаріуса №3165, тоді як додані матеріали виконавчого провадження ВП №60595507 стосуються зовсім іншого виконавчого напису - №3164. Банк намагається виправдати це наявністю кількох земельних ділянок іпотеці. Надання доказів за іншим виконавчим документом №3164 не може підтверджувати обґрунтованість та тривалість правопорушення за документом, вказаним у позові №3165. Така підміна документів свідчить про неналежність наданих доказів у розумінні ст. 77 ЦПК України. Документи по ВП №60595507, відкритому на підставі напису №3164, не є належними та допустимими доказами для підтвердження обставин прострочення чи переривання строків за виконавчим написом №3165, який ліг в основу позову. У зв`язку з чим, представник відповідачки вважає, що позивач не довів належними засобами обставини, на які посилається.

Щодо наявності постанови Одеського апеляційного суду від 15.10.2024 року у справі №947/35218/23 представник відповідачки зазначає, що предметом розгляду у справі стосувався іншого автономного часового проміжку з 24.02.2021 року по 23.02.2022 року, що виключає тотожність обставин; Одеський апеляційний суд у вказаній постанові задовольнив вимоги банку частково (на 21%), стягнувши виключно 3% річних. В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 230954,21 грн. банку було відмовлено в повному обсязі, оскільки величина індексу споживчих цін не перевищувала поріг індексації (103%); відповідно до ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється у розмірі 103 відсотка. За період зазначений позивачем з жовтня 2017 року по лютий 2021 року величина індексу споживчих цін кожного місяця не перевищувала поріг індексації у розмірі 103%, а тому сума боргу не може бути проіндексована.

Таким чином, представник відповідачки вказує, що судова практика, на яку посилається сам позивач, підтверджує безпідставність вимог у поточній справі щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 549251,25 грн. Представник відповідачки також зазначає, що розрахунок інфляційних втрат банку виконано без урахування вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», що є самостійною підставою для відмови у цій частині позову.

21.07.2026 року від представника позивача надійшли пояснення по справі.

У підготовчому судовому засіданні, призначеному на 14 вересня 2026 року за участі представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Нечепуренка Віталія Олексійовича судом було ухвалено закрити стадію підготовчого провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 19 жовтня 2026 року о 11 годині 00 хвилин.

У судове засідання, призначене на 19 жовтня 2026 року з`явився представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Нечепуренка Віталія Олексійовича, який підтримав викладені у відзиві на позовну заяву доводи та просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 19 жовтня 2026 року не з`явився, однак в матеріалах справи наявна від останнього заява, в якій останній просить суд здійснювати розгляд справи за його відсутності.

За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 30 жовтня 2026 року о 13 годині 30 хвилин для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши пояснення представника відповідачки по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25 жовтня 2007 року між Акціонерним товариством «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №670/70-302, відповідно до умов якого кредитор зобов`язується надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 892000,00 грн., зі сплатою 15% процентів річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, що є невід`ємною складовою частиною цього договору, та порядком повернення кредиту згідно з наступним графіком погашення заборгованості: з листопада 2007 року по вересень 2017 року щомісячно рівними частинами по 7433,00 гривні 00 копійок, а в жовтні 2017 року -7473,00 гривні 00 копійок, не пізніше 05 (п`ятого) числа, та з кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитом не пізніше 24 жовтня 2017 року, на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.3. договору, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань перед кредитором за цим договором щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог кредитора за договором, кредитор укладає з позичальником: іпотечний договір земельної ділянки, загальною площею 0,10 гектарів, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Фонтанська сільська рада, кадастровий номер 5122786400:01:001:1019, заставною вартістю 424960,00 гривень; іпотечний договір земельної ділянки, загальною площею 0,10 гектарів, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Фонтанська сільська рада, кадастровий номер 5122786400:01:001:1018, заставною вартістю 424960,00 гривень; іпотечний договір земельної ділянки, загальною площею 0,10 гектарів, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Фонтанська сільська рада, кадастровий номер 5122786400:01:001:1017, заставною вартістю 424960,00 гривень.

31 серпня 2009 року між Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 про внесення змін до договору кредиту №670/71-302 від 25 жовтня 2007 року, підписанням якої сторони прийшли до взаємної згоди внести зміни до умов кредитування, визначених договором.

27 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем вчинено виконавчий напис №3165, яким запропоновано звернути стягнення на земельну ділянку площею 0,10 га по угіддях: ріллі 0,10 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Фонтанська сільська рада, кадастровий номер:5122786400:01:001:1017. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки запропоновано задовольнити вимоги стягувача у розмірі заборгованості за кредитним договором №670/71-302 від 25.10.2007 року за період з 20 жовтня 2016 року по 20 жовтня 2017 року в загальному розмірі 2120665,94 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №3165 вчиненого 27.02.2018 року, ВП №59131112, накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 земельна ділянка, загальною площею 0,10 га, по угіддях ріллі 0,10 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Фонтанська сільська рада, кадастровий номер: 5122786400:01:001:1017.

Будь-яких доказів на підтвердження закінчення або завершення вказаного виконавчого провадження до суду не надано.

Також позивачем надано до суду докази на підтвердження перебування в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича виконавчого провадження ВП №60595507, стягувачем за яким є АТ «Альфа Банк», боржником ОСОБА_1 , з примусового виконання іншого виконавчого напису №3164, також вчиненого 27 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем про звернення стягнення на земельну ділянку, площею 0,10 га, по угіддях ріллі, за знаходяться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Фонтанська сільська рада, кадастровий номер:5122786400:01:001:1018, яка належить ОСОБА_1 .

У відповідності до наданих до суду доказів, вказане виконавче провадження ВП №60595507 відкрито на підстави постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.11.2019 року та 14.12.2020 року приватним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану.

Суд вважає підставними доводи сторони відповідача, що вказане виконавче провадження ВП №60595507 не пов`язано з примусовим виконанням виконавчого напису №3165, вчиненого 27 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем відносно відповідачки, саме на який в обґрунтування підстав позову посилається позивач, однак вбачається, що виконавче провадження ВП №60595507 пов`язано з примусовим виконанням іншого виконавчого напису №3164, вчиненого 27 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем відносно відповідачки, яким також звернуто стягнення на належне останній нерухоме майно, яке також підлягало передачі в іпотеку та виступало предметом забезпечення взятих ОСОБА_1 зобов`язань за договором кредиту №670/70-302 від 25.10.2007 року.

Протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» №4/2019 від 15.10.2019 року вирішено зокрема, затвердити передавальний акт №1. Встановити, що акціонери Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» визнають усі права та обов`язки Акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК», які зазначені в передавальному акті. Визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків Акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК», які зазначені у передавальному акті, виникає у Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» з дати, визначеної у передавальному акті, а саме - з 15 жовтня 2019 року (з дати затвердження передавального акту цими загальними зборами акціонерів Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» та рішенням єдиного акціонера Акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК»).

Рішенням № 5/2019 Єдиного акціонера Акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» від 15 жовтня 2019 року затверджено передавальний акт (додаток №1). Визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків Акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК», які зазначені у передавальному акті, виникає у Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» з дати, визначеної у передавальному акті, а саме - з 15 жовтня 2019 року (з дати затвердження передавального акту цим рішенням єдиного акціонера Акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» та рішенням загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК»). Уповноважено голову та членів комісії для проведення реорганізації Акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» на здійснення подальших дій щодо припинення Акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» шляхом його приєднання до Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК».

12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» затверджено рішення про зміну найменування з Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» на Акціонерне товариство «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань 30 листопада 2022 року.

Також судом встановлено, що в провадженні Київського районного суду міста Одеси на розгляді перебувала цивільна справа №947/35218/23 за позовною заявою Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за ст. 625 ЦК України, за наслідком розгляду якої, Київським районним судом міста Одеси 08 лютого 2024 року ухвалено заочне рішення по справі №947/35218/23, яким у задоволені позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за ст. 625 ЦК України відмовлено.

У відповідності до рішення вбачається, що позовні вимоги в рамках розгляду вказаної справи були заявлені позивачем АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 з приводу стягнення з відповідачки - ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованості з трьох відсотків річних та інфляційних втрат за ч. 2 ст. 625 УК України у розмірі 294574,04 грн., нараховані за період з 24.02.2021 року по 23.02.2022 року на суму заборгованості за кредитним договором №670/71-302 від 25.10.2007 року у розмірі 2 120 665,94 грн., в рахунок погашення якої було звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису №3165 виданого 27.02.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А.

Також у відповідності до наданих до суду доказів вбачається, що не погодившись з вказаним заочним рішенням суду, представник АТ «СЕНС БАНК» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати заочне рішення, постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року по справі №947/35218/23 апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» задоволено частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року скасовано. Прийнято постанову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 63619 гривень 83 копійки. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Сенс Банк» судові витрати у розмірі 2 319 гривень 76 копійок.

У відповідності до вказаної постанови вбачається, що судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала своїх зобов`язань за кредитним договором від 25 жовтня 2007 року, у зв`язку з чим банк в позасудовому порядку звернув стягнення на іпотечне майно. Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що суд першої інстанції наведеного не врахував, дійшовши необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову банку про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку 3 % річних у зв`язку з непогашенням кредитної заборгованості, залишивши поза увагою, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Щодо вимог позивача у справі №947/35218/23 зі стягнення інфляційних втрат у розмірі 230 954,21 грн., суд апеляційної інстанції у постанові від 15.10.2024 року зазначив, що при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. За період зазначений позивачем з лютого 2021 року по лютий 2022 рік (з лютого 2021 року 101,0%, 101,7%, 100,7%, 101,3%, 100,2%, 100,1%, 99,8%, 101,2%, 100,9%, 100,8%, 100,6%; за 2022 рік за січень, лютий - 101,3%, 101,6%) величина індексу споживчих цін не перевищувала поріг індексації у розмірі 103%, а тому сума боргу не може бути проіндексована. За наведених підстав, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат.

Суд зазначає, що частиною 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

За наслідком чого, судом було перевірено та встановлено наявність оприлюднених у Єдиному державному реєстрі судових рішень текстів рішень суду ухвалених по цивільній справі №947/35218/23, а саме: тексту заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 08.02.2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 15.10.2024 року, які відповідають наданим до суду роздруківкам цих судових рішень. Встановлено, що вказана постанова Одеського апеляційного суду від 15.10.2024 року, сторонами в касаційному порядку не оскаржувалось та набрала законної сили 15 жовтня 2024 року.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За наслідком чого, оскільки постанова Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року по справі №947/35218/23, набрала законної сили, стосуються обставин між тими самими сторонами, що і у цій справі, за тими самими правовідносинами, однак стосувались іншого періоду заявленої до стягнення суми трьох відсотків річних та інфляційних втрат нарахованих у відповідності до ст. 625 ЦК України, в силу приписів положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України вищевстановлені цим судовим рішенням обставини, додатковому доказуванню не підлягають.

Будь-яких доказів на підтвердження погашення відповідачем суми заборгованості за кредитним договором №670/71-302 від 25.10.2007 року, до суду не надано.

З наданого представником позивача у даній справі розрахунку заборгованості нарахувань в порядку ст. 625 ЦК України, вбачається, що: сума трьох відсотків річних за період з 20 жовтня 2017 року по 24 лютого 2021 року становить - 213170,03 грн.; сума інфляційних втрат за період з 20 жовтня 2017 року по 24 лютого 2021 року становить - 549251,25 грн., які розраховані на суму заборгованості за кредитним договором №670/71-302 від 25.10.2007 року, яка до 28.12.20117 року становила в сумі 2120665,94 грн., а в подальшому за наслідком погашення суми боргу в сумі 5,00 грн., з розрахунку суми заборгованості у розмірі 2120660,94 грн. Загальна сума трьох відсотків річних та інфляційних втрат нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України на суму непогашеної заборгованості за кредитним договором №670/71-302 від 25.10.2007 року, за період з 20 жовтня 2017 року по 24 лютого 2021 року, становить 762421,28 грн.

Приймаючи наявність вказаної суми заборгованості за трьома відсотками річних та інфляційними втратами, нарахованими у відповідності до ст. 625 ЦК України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За змістом положень ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та матеріальних втрат кредитора.

Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом положень ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та трьох відсотків річних від простроченої суми.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц зазначено, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року №703/2718/16, від 19.06.2019 року №646/14523/15).

У пункті 8.22. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

При цьому, компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказаний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14 10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи викладене та досліджуючи подані до суду докази, судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, що регулюються ст. 526, 527, 530, 546, 549, 550, 556, 625 ЦК України.

На підставі поданих до суду доказів вбачається, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором кредиту №670/70-302 від 25 жовтня 2007 року, 27 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем вчинено виконавчий напис №3165, яким запропоновано звернути стягнення на земельну ділянку площею 0,10 га по угіддях: ріллі 0,10 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Фонтанська сільська рада, кадастровий номер:5122786400:01:001:1017. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки запропоновано задовольнити вимоги стягувача у розмірі заборгованості за період з 20 жовтня 2016 року по 20 жовтня 2017 року в загальному розмірі 2120665,94 грн.

Отже, вказаним виконавчим написом підтверджено наявність грошового зобов`язання відповідачки перед банком у розмірі 2120665,94 грн.

Крім того, наявність у відповідачки заборгованості за договором кредиту №670/70-302 від 25 жовтня 2007 року у вищезазначеному розмірі, також встановлено і підтверджується постановою Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року по справі №947/35218/23, якою з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Сенс Банк» стягнуто заборгованість з трьох відсотків річних та інфляційних втрат за ч. 2 ст. 625 УК України за період з 24.02.2021 року по 23.02.2022 року у розмірі 294574,04 грн., які нараховані на суму заборгованості за кредитним договором №670/71-302 від 25.10.2007 року у розмірі 2 120 665,94 грн.

Будь-яких доказів на підтвердження відповідачкою виконання свого зобов`язання за вказаним кредитним договором та сплату вказаної заборгованості до суду не надано.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Оскільки, внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).

Позивач, як правонаступник АТ «Укрсоцбанк» на підставі рішення 5/2019 єдиного акціонера Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року, набув право вимоги за договором кредиту №670/70-302 від 25 жовтня 2007 року, укладеним з ОСОБА_1 .

З наданого представником позивача розрахунку нарахувань за положеннями статті 625 ЦК України вбачається, що сума трьох відсотків річних та інфляційних втрат в порядку ст. 625 ЦК України, яка розрахована на суму заборгованості до 28.12.2017 року в розмірі 2120665,95 грн., а надалі з суми 2120660,94 грн., за період з 20 жовтня 2017 року по 24 лютого 2021 року в цілому становить 762421,28 грн., з яких: сума трьох відсотків річних становить 213170,03 грн., сума інфляційних втрат становить 549251,25 грн.

Оскільки, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.04.2024 року у справі №947/68/22.

Враховуючи вищевикладене, оскільки, на підставі виконавчого напису в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту №670/70-302 від 25 жовтня 2007 року у розмірі 2120665,94 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки і виконавчий напис не виконано, суд вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідачки передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України трьох відсотків річних, за період з 20 жовтня 2017 року по 24 лютого 2021 року, нарахованих на суму заборгованості за кредитним договором №670/70-302 від 25 жовтня 2007 року у розмірі 2120665,95 грн. до 28.12.2017 року, а надалі з суми заборгованості у розмірі 2120660,94 грн.

Також суд зазначає, що відповідачкою не надано заперечень чи спростувань (у формі відповідних розрахунків) розрахунку заборгованості трьох відсотків річних, як і не доведено, що невиконання зобов`язань по сплаті вказаної заборгованості сталося не з її вини.

Перевіряючи поданий позивачем до суду розрахунок трьох відсотків річних за період з 20 жовтня 2017 року по 24 лютого 2021 року, розмір яких становить 213170,03 грн., судом встановлено його вірність та відповідність проведеного розрахунку.

Судом також враховується, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Вказані висновки також зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24 (провадження № 12-19гс25).

Щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 549251,25 грн., суд зазначає наступне.

При розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

За період з 20 жовтня 2017 року по 24 лютого 2021 року, за яким позивачем заявлено вимогу до стягнення з відповідачки інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання (жовтень 2017 року 101,2%, листопад 2017 року 100,9%, грудень 2017 року 101,0%; січень 2018 року 101,5%, лютий 2018 року 100,9%, березень 2018 року 101,1%, квітень 2018 року 100,8%, травень 2018 року 100,0%, червень 2018 року 100,0%, липень 2018 року 99,3%, серпень 2018 року 100,0%, вересень 2018 року 101,9%, жовтень 2018 року 101,7%, листопад 2018 року -101,4%, грудень 2018 року 100,8%; січень 2019 року 101,0%, лютий 2019 року 100,5%, березень 2019 року 100,9%, квітень 2019 року 101,0%, травень 2019 року 100,7%, червень 2019 року 99,5%, липень 2019 року 99,4%, серпень 2019 року 99,7%, вересень 2019 року 100,7%, жовтень 2019 року 100,7%, листопад 2019 року -100,1%, грудень 2019 року 99,8%; січень 2020 року 100,2%, лютий 2020 року 99,7%, березень 2020 року 100,8%, квітень 2020 року 100,8%, травень 2020 року 100,3%, червень 2020 року 100,2%, липень 2020 року 99,4%, серпень 2020 року 99,8%, вересень 2020 року 100,5%, жовтень 2020 року 101,0%, листопад 2020 року -101,3%, грудень 2020 року 100,9%; січень 2021 року 101,3%, лютий 2021 року 101,0%) величина індексу споживчих цін не перевищувала поріг індексації у розмірі 103%, а тому сума боргу не може бути проіндексована.

Приймаючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідачки на користь позивача інфляційних втрат.

Щодо заяви представника відповідачки про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Разом з цим, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме: продовження позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.

Отже початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання 02.04.2020 чинності Законом №540-ІХ.

Подібний правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі №910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а скасований був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 №651.

Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Водночас Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України та триває дотепер.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк його дії. Закон №2120-ІХ набрав чинності 17.03.2022 року.

Надалі Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08.11.2023 №3450-ІХ пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-ІХ пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Закон №4434-ІХ набрав чинності 04.09.2025.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024 року, а з 30.01.2024 року до 03.09.2025 року включно перебіг такого строку зупинявся. З 04.09.2025 року вказаний строк відновив свій перебіг.

Отже, трирічний строк позовної давності, якщо позов заявлено до 04.09.2025 року, підлягає обрахуванню з 02.04.2017 року.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина 3 статті 267 ЦК України).

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 4 статті 267 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, позивачем пред`явлено позов до суду 11.03.2026 року. Отже період часу з 04.09.2025 року по 11.03.2026 року, становить 189 днів, термін яких у разі їх вирахування починаючи з 02.04.2017 року закінчується 07.10.2017 року.

Позивачем заявлено до стягнення заборгованості за трьома відсотками річних та інфляційними втратами, нарахованими у відповідності до ст. 625 ЦК України, за період з 20 жовтня 2017 року по 24 лютого 2021 року, а відтак межах строків позовної давності.

Отже, з урахуванням зазначених вище норм права, позовна давність за заявленими вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року, а згодом, строк на звернення до суду був продовжений з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року - під час дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану, а з 30 січня 2024 року був зупинений на строк дії воєнного стану та з 04 вересня 2025 року був поновлений, а отже, позивач звернувся до суду в межах трирічного строку позовної давності, тобто позовна давність не спливла.

Щодо посилань представника відповідачки про наявність преюдиційного рішення суду між тими самими сторонами, а саме заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 08 лютого 2024 року по цивільній справі №947/35218/23, суд вважає безпідставними, приймаючи, що вказане судове рішення скасовано постановою Одеського апеляційного суду від 15.10.2024 року, яка в свою сторонами по справі не оскаржувалась та набрала законної сили.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приймаючи вищевикладені обставини в цілому, суд доходить до висновку про часткове задоволення позову Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» в частині вимог про стягнення з відповідачки суми трьох відсотків річних, нарахованих у відповідності до положень статті 625 Цивільного Кодексу України на суму заборгованості за невиконаним зобов`язанням за договором кредиту №670/71-302 від 25.10.2007 року, за період з 20 жовтня 2017 року по 24 лютого 2021 року, у загальному розмірі 213170 гривень 03 копійки, які є обґрунтованими та підтвердженими належними і допустимими доказами.

Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом приймається, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпції щодо фактів.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо відшкодування судових витрат суд зазначає наступне.

Під час ухвалення рішення суд, у відповідності до приписів статті 264 ЦПК України у тому числі вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

У відповідності до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору, про що вказано у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 року по справі № 6-152цс17 та абз. 2 п. 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються зокрема особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, а також звільнення відповідачки від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Пенсійним фондом України від 16.10.2013 року, судовий збір у розмірі пропорційно до частини задоволених позовних вимог, що становить в сумі 2558,08 грн. (213170,03*100/762421,28=27,96%; 27,96% від 9149,06 = 2558,08) необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1-19, 76-89, 141, 258-260, 263-265, 272-273, 352-354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за невиконання грошового зобов`язання задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100; код ЄДРПОУ: 23494714; р/р НОМЕР_3 ; МФО 300346) суму трьох відсотків річних, нарахованих у відповідності до положень статті 625 Цивільного Кодексу України на суму заборгованості за невиконаним зобов`язанням за договором кредиту №670/71-302 від 25.10.2007 року, за період з 20 жовтня 2017 року по 24 лютого 2021 року, у загальному розмірі 213170 (двісті тринадцять тисяч сто сімдесят) гривень 03 (три) копійки.

У задоволені позовних вимог Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 в іншій частині вимог про стягнення заборгованості за невиконання грошового зобов`язання відмовити.

Компенсувати Акціонерному товариству «СЕНС БАНК» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100; код ЄДРПОУ: 23494714) за рахунок держави, судовий збір у розмірі 2558 (дві тисячі п`ятсот п`ятдесят вісім) гривень 08 (вісім) копійок у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 30.10.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко