Рішення № 141067241, 30.10.2026, Радивилівський районний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №568/513/26

Провадження №2/568/405/26

30 жовтня 2026 р. м.Радивилів

Радивилівський районний суд Рівненської області

суддя Сільман А.О.

секретар судового засідання Саган В.В.

розглянувшизаправиламиспрощеногопозовногопровадженнябезвикликусторін матеріали цивільної справи №568/513/26

за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ

ТОВ «Фінансова компанія "Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 13459,89 грн., судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 26.12.2016 р. між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №Z52.300.70229, відповідно до умов якого відповідачу надано кредитні кошти в сумі 6780 грн. строком на 36 місяців зі сплатою відсотків за користування коштами. Проте, відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 13459,89 грн., з яких: 4708,58 грн. заборгованість за тілом кредиту, 1,3 грн. заборгованість за відсотками та 8750,01 грн. заборгованість за комісією.

26.11.2020 р. між ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» та ПАТ «Ідея Банк» укладено договір відступлення права вимоги, на підставі якого первісний кредитор відступив право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором.

Посилаючись на порушення відповідачем своїх зобов`язань, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 13459,89 грн., 2662,40 грн. судового збору та 8000 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Наголошує, що оскільки кредитний договір укладено на 36 місяців, при відсутності платежу в зазнаний строк з наступного дня позивачу стало відомо про порушення його права, у зв`язку з чим починається трьохрічний строк звернення до суду.

В додаткових поясненнях позивач наголосив, що оскільки станом на дату звернення до суду позовна давність щодо позовних вимог не спливла, то цей строк унаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану (до 29.01.2024) й подальшого (з 30.01.2024 до 03.09.2025 включно) зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану не є пропущеним.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 30.03.2026 р. для розгляду вказаної позовної заяви визначено суддю Сільман А.О.

Ухвалою від 07.04.2026 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно табелю обліку робочого часу Радивилівського районного суду Рівненської області суддя Сільман А.О. перебувала на лікарняному з 16.04.2026 р. по 11.08.2026 р. та з 01.09.2026 р. по 02.10.2026 р.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд враховує наступне.

26.12.2016 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №Z52.300.70229.

Відповідно до п.1.1 Договору, банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 6780,00 грн. включаючи виплати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платіжами (процентами та платою за кредитне обслуговування) і комісіями згідно з умовами цього Договору та Додатком №1 від 26.12.2016 року до даного Договору, який становить його невід`ємну частину.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що банк надає кредит у день підписання даного Договору строком на 36 місяців. Датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківській поточний рахунок або для оплати за реквізитами вказаними позичальником.

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 0.0100 % річних від залишкової суми кредиту.

Відповідно до п.1.6. договору, за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі: 3.6900% від початкової суми кредиту.

Відповідно до п.2.1. договору, позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за кредитне обслуговування в 36 щомісячних внесках включно до 1 дня/числа кожного місяця згідно додатку №1 даного договору. Платежі здійснюватимуться на транзитний рахунок № НОМЕР_1 в Банку, МФО 336310, ЄДРПОУ 19390819, з якого проводиться погашення заборгованості за Договором у такій черговості: 1) для оплати прострочених процентів, простроченої плати за кредитне обслуговування; 2) для оплати простроченої заборгованості по кредиту; 3) для погашення строкових відсотків та строкової плати за кредитне обслуговування; 4) для погашення строкової заборгованості по кредиту; 5) для погашення штрафних санкцій (пені) згідно п.2.4 цього Договору; 6) погашення іншої заборгованості.

Додатком №1 до договорі, сторони узгодили графік платежів за кредитним договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору, позивачем перераховано відповідачу кредитні кошти в сумі 6780 грн., що підтверджується ордером-розпорядженням №1 від 26.12.2016 р. наявним в матеріалах справи.

Однак, відповідач не виконала умови кредитного договору в частині повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами у визначений графіком строк, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором становить 13459,89 грн., з яких: 4708,58 грн. заборгованість за тілом кредиту, 1,3 грн. заборгованість за відсотками, 8750,01 грн. комісія.

26.11.2020 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу №12/84, відповідно до умов якого фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає право грошової вимоги до боржників за кредитними Договорами.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» право вимоги до боржника ОСОБА_1 по Договору №Z52.300.70229 в загальній сумі 13459,89 грн., з яких: 4708,58 грн. тіло кредиту, 1,3 грн. відсотки, 8750,01 грн. комісія.

ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», як новий кредитор звернулося до суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за договором №Z52.300.70229 від 26.12.2016 р. в сумі 13459,89 грн., з яких: заборгованість за сумою кредиту 4708,58 грн., заборгованість за сумою відсотків 1,3 грн., заборгованість за комісією 8750,01 грн.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610, частини першої статті 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт укладення між сторонами кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема: кредитним договором, заявою про акцепт публічної оферти ПАТ «Ідея Банк» на укладення договору про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку, випискою про рахунку, розрахунком заборгованості за договором, з яких вбачається що відповідач використовував надані йому кредитні грошові кошти та періодично вносив платежі на повернення кредиту.

Будь-яких заперечень щодо факту отримання коштів, користування наданими кредитними коштами, тобто, існування між сторонами кредитних договірних відносин, відповідач суду не висловив.

Відповідно до ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу (ч. 1 ст. 10781 ЦК України).

Відповідно до долученого до справи договору факторингу, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, визначили межі, зміст прав, які перейшли до нового кредитора, порядок передачі документів новому кредитору, що підтверджують права вимоги до боржника.

А відтак, позивачем доведено перехід права вимоги до ОСОБА_1 за договором №Z52.300.70229 від АТ «Ідея Банк» до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи в сукупності підтверджують факт виконання позикодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором, а саме перерахування грошових коштів в сумі 6780 грн. на банківську картку відповідача, номер якої повідомив кредитодавцю сам відповідач.

Однак, в порушення норм чинного законодавства та умов договору, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, кредитні кошти у визначений договором строк не повернув, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4708,58 грн. тіла кредиту є обґрунтованою та підлягають задоволенню.

Зазначена заборгованість підтверджується представленим позивачем розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та не спростований відповідачем.

Щодо стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами за період 26.12.2016 р. по 26.12.2019 р.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У відповідності до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Як вбачається з умов договору, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 0.0100 % річних від залишкової суми кредиту.

Здійснивши розрахунок відсотків, суд дійшов висновку про обґрунтованість стягнення 1,3 грн. відсотків нарахованих за вказаний позивачем період з 26.12.2016 р. по 26.12.2019 р..

Щодо позовних вимог в частині стягнення 8750,01 грн. комісії, суд враховує наступне.

П.1.6. умовами кредитного договору передбачено, за обслуговування кредиту банком, позичальник сплачує плату за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі: 3.6900% від початкової суми кредиту.

Пунктом 2.3 Договору сторони узгодили, що плата за кредитне обслуговування нараховується щомісяця, до дати сплати щомісячного внеску.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції чинній на дату укладення договору) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Частиною 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (чинною на час укладення договору) передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Оскільки, умови договору щодо комісії, в порядку ст. 215 ЦК України недійсними не визнавались, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення комісії в загальній сумі 8750,01 грн.

Представник відповідача просив застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України: за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України); а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки, кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.

А тому, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Отже, оскільки за умовами кредитного договору позичальник мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 1 числа кожного календарного місяця впродовж строку кредитування - з 01.02.2017 р. по 26.12.2019 р. включно- перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

За наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за кредитним договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.

З виписки по рахунку вбачається, що з січня 2017 р. по грудень 2017 р. відповідач належним чином виконував умови договору в частині сплати щомісячних внесків. Спірна заборгованість утворилася 01.01.2018 р.; останній платіж проведено відповідачем 16.01.2018 р.

Суд враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.

Отже, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання 02.04.2020 чинності Законом №540-ІХ.

Подібний правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі №910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а скасований був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 №651.

Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Водночас Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України та триває дотепер.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк його дії. Закон №2120-ІХ набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08.11.2023 №3450-ІХ пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-ІХ пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Закон №4434-ІХ набрав чинності 04.09.2025.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а з 30.01.2024 до 03.09.2025 включно перебіг такого строку зупинявся.

Таким чином, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором за період з 01.01.2018 р. по 26.12.2019 року в сумі 13459,89 грн. не спливла, то цей строк унаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану (до 29 січня 2024 року) й подальшого (з 30 січня 2024 року до 03 вересня 2025 р. включно) зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану не є пропущеним.

Щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті137та частина восьма статті 141 ЦПК України). У даній категорії справ заявник повинен довести сам факт надання послуг, а не їх оплату.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договором про надання правової допомоги.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Установлено, що в позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн..

На підтвердження наданих послуг, представником позивача долучено: договір про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025 р., акт наданих послуг №544 від 09.03.2026 року, детальний опис наданих послуг до акту №544 від 09.03.2026 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.07.2025 р. між Адвокатським об`єднанням "Апологет" та ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" укладено договір про надання правової допомоги №0107.

Умовами договору передбачено, що клієнт замовляє, приймає та оплачує, а виконавець надає послуги правової (правничої) допомоги, адвокатського захисту, представництва у всіх судах загальної юрисдикції, а також у відносинах з юридичними особами незалежно від форми власності та надає інші послуги, необхідні для забезпечення належного захисту прав і законних інтересів клієнта (п.1.1).

Із акту наданих послуг №544 від 09.03.2026 р. вбачається, що клієнт замовив, а виконавець зобов`язався надати послуги з комплексного супроводу судових справ зі стягнення заборгованості за кредитними договорами, право вимоги щодо якої належить клієнту, стосовно боржника ОСОБА_1 по кредитному договору №Z52.300.70229, вартість послуг 8000 грн.

Згідно детального опису робіт від 09.03.2026 р. на виконання договору АО "Апологет" надані юридичні послуги: усна консультація щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором витрачено 30 хв., ознайомлення з матеріалами справи витрачено 2 год., погодження правової позиції витрачено 30 хв., складання позовної заяви витрачено 3 год 30 хв, подання заяви до суду.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).

Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24.

Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат в суді першої інстанції, судом встановлено, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають послуги: ознайомлення з матеріалами справи, надання усної консультації щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості, погодження правової позиції не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки саме по собі не належать до представництва та захисту прав клієнта у суді та охоплюються (є складовою) підготовкою та поданням позовної заяви, що заявлені як окремі послуги, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.

Суд вважає, що витрачений адвокатом час (3 год. 30 хв.) на складання позовної заяви, завищений у співвідношенні до складності справи та обсягу наданих позивачу послуг, оскільки ця справа є незначної складності.

Вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката в суді першої інстанції є неспівмірним із складністю справи, виконаних адвокатом робіт та ціною позову.

З огляду на зазначене, врахувавши характер та обсяг виконаної адвокатським об`єднанням роботи, принципу співмірності і розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат та виходячи з конкретних обставин справи, її складності та пропорційності розміру задоволених вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість стягнення з відповідача на користь позивача 3000 грн. витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 141, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 стягнення заборгованості за кредитним договором - задовільнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 13459,89 грн. заборгованості, яка складається: 4708,58 грн. тіла кредита; 1,3 грн. заборгованості за відсотками; 8750,01 грн. комісії.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 2662,40 грн. судового збору та 3000 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (місцезнаходження: 79018, Львівська обл.,м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, ЄРДПОУ 35234236)

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Повний текст виготовлено 30.10.2026 р.

Суддя А.О.Сільман