Постанова № 14104053, 22.02.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2011 р.

Справа № 5/216/10

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі: Головуючого судді: Воронюка О.Л. Суддів: Єрмілова Г.А., Лашина В.В.

При секретарі: Хом`як О.С.

Представники сторін по справі в судове засідання не з'явились. Про час і місце його проведення повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Акціонерного товариства „Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії АТ „Укрінбанк”

на рішення господарського суду Миколаївської області від 14.12.2010р.

у справі № 5/216/10

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Завод Металіст”

до Акціонерного товариства „Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії АТ „Укрінбанк”

про припинення поруки за договором поруки

Відповідно до ст. 81-1 ГПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 14.12.2010р. (суддя Міщенко В.І.) позов ВАТ „Завод Металіст” задоволено. Визнано припиненою поруку ВАТ „Завод Металіст” за договором поруки № 1 від 01.09.2004р. Стягнуто з Акціонерного товариства „Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії АТ „Укрінбанк” витрата по державному миту та ІТЗ судового процесу.

Рішення мотивовано тим, що відповідач не надав доказів пред'явлення вимоги про усунення порушень взятих на себе зобов’язань до ВАТ „Завод Металіст” протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, встановленого 31.07.2006р., а тому з урахуванням вимог ст. 559 ЦК України, договір поруки № 1 від 01.09.2004р. визнано припиненим.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, Акціонерне товариство „Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії АТ „Укрінбанк” звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишити без задоволення позов ВАТ „Завод Металіст” щодо припинення поруки за договором поруки № 1 від 01.09.2004р. та стягнути з позивача на користь скаржника витрати по сплаті державного мита. Оскільки вважає рішення безпідставним, необґрунтованим та таким, що винесено з порушенням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги, АТ „Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії АТ „Укрінбанк” посилається на те, що на адресу позивача направлено вимогу вих. № 09/1718 від 04.08.2006р. про усунення порушень взятих на себе зобов’язань. Зазначена вимога була отримана згідно поштового повідомлення 07.08.2006р. Згідно приписів п. 4 ст. 559 ЦК України, передбачено, що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання повинен звернутися до поручителя з вимогою про примусове виконання взятого ним зобов’язання та цією нормою права не передбачено форми цієї вимоги. Термін „вимога” у вказаній нормі має широке значення та може бути будь-якою вимогою до поручителя і посилання в ньому на договір поруки є не обов’язковим. Тобто, скаржник вважає, що посилання суду на факт відсутності в повідомленні вказівки на договір поруки та мотивування ним задоволення позовних вимог є безпідставним. Крім того, суд першої інстанції при вирішенні спору та прийнятті рішення не встановив коло тих юридичних фактів, які б могли свідчити про припинення поруки.

Відзиву від Відкритого акціонерного товариства „Завод Металіст” на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду не надходило.

Представники сторін в судове засідання не з’явилися, повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, про що свідчать поштові повідомлення з відміткою про вручення, про причини неявки суд не повідомили і таким чином не скористалися своїм правом на участь в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши обґрунтованість прийнятого господарським судом рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ „Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії АТ „Укрінбанк” підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

01.09.2004р. між АТ „Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії АТ „Укрінбанк” в особі Миколаївської філії АТ „Укрінбанк” (у подальшому Банк) та ПП „Новий век +” (позичальник) укладено кредитний договір № 12-040901, згідно якого Банк надає позичальнику короткостроковий кредит у вигляді відновлювальної мультивалютної кредитної лінії в сумі 40 000 дол.США з метою поповнення обігових коштів, необхідних для здійснення господарської діяльності. Строк повернення кредиту обумовлений датою 30.11.2004р.; за користування кредитом позичальник зобов’язався щомісяця перерахувати на рахунок Банку відповідну плату із розрахунку 15 відсотків річних у гривні та 22 відсотки річних у валюті за користування коштами кредитної лінії. Сплата відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами здійснюється ПП „Новий век +” щомісяця з 01 по 10 число наступного за звітним, та в кінці строку дії цього договору. Позичальник повинен погашати основну суму боргу за графіком, який зазначений в пункті 2.2 кредитного договору.

Відповідно до додаткової угоди № 9 від 30.06.2006р. до кредитного договору № 12-040901 від 01.09.2004р., строк виконання основного зобов’язання за кредитним договором настав 31.07.2006р.

На виконання умов вищезазначеного кредитного договору № 10-040901 від 01.09.2004р., 01.09.2004р. між ВАТ „Завод Металіст” (поручитель) та АТ „Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії АТ „Укрінбанк” (кредитор) укладено договір поруки № 1. Відповідно до умов договору поруки, поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником (ПП „Новий век +”) зобов’язань за кредиту договором № 10-040901 від 01.09.2004р., щодо повернення кредитору грошових коштів в сумі, зазначеній в пункті 1.1. цього договору (або в частині) та сплатити нарахованих відсотків, пені, тощо за кредитним договором в разі, коли боржник не в змозі самостійно провести розрахунки з АТ „Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії АТ „Укрінбанк” в установлені кредитним договором строки.

Відповідно до п.2.2 вищезазначеного договору, при відсутності коштів у ВАТ „Завод Металіст” (поручитель) на поточному рахунку, поручитель зобов’язаний оформити в заставу Банку ліквідне майно, що належить йому на праві приватної власності на суму не менше невиконаних боржником зобов’язань (часткове погашення боргу, сплата нарахованих відсотків); в іншому випадку Банк має право вимагати від боржника та поручителя дострокового погашення кредиту в повному обсязі та має право звернути стягнення на майно боржника та поручителя у порядку, передбаченому чинним законодавством.

За умовами п. 3.1 договору поруки до повного виконання сторонами умов кредитного договору (а також сторонами цього договору), поручитель не має права без письмової згоди кредитора відмовитись від прийнятих на себе зобов’язань по цьому договору поруки чи в односторонньому порядку змінити його умови.

Згідно з п.п. 4.1, 4.2 договорі поруки є невід’ємною частиною кредитного договору № 12-040901 від 01.09.2004р. та набирає чинності з дня його підписання всіма сторонами і діє до повного виконання ними прийнятих на себе зобов’язань.

Суд першої інстанції задовольняючи позов ВАТ „Завод Металіст” виходив з того, що відповідач не надав доказів пред'явлення вимоги про усунення порушень взятих на себе зобов’язань до ВАТ „Завод Металіст” протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, встановленого 31.07.2006р., згідно додаткової угоди № 9 від 30.06.2006р., а тому з урахуванням вимог ст. 559 ЦК України, договір поруки № 1 від 01.09.2004р. визнано припиненим.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції судова колегія не погоджується з огляду на таке.

Згідно зі ст. 553 ЦК України порука віднесена до зобов’язально-правових способів забезпечення виконання зобов’язань, що стимулюють боржника до належного виконання зобов’язань шляхом створення можливості пред’явлення до нього чи до третіх осіб, які вступили заздалегідь у договір, зобов’язальної вимоги.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарний боржник, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Ст. 555 ЦК України визначає, що у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідомити про це боржника, а в разі подання до нього позову –подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Крім того, стаття 559 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав припинення поруки.

Такими підставами є:

- припинення забезпеченого порукою зобов’язання;

- у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

- якщо після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився прийняти належне виконання запропоноване боржником або поручителем;

- у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

- після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимог до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладання договору поруки.

З приписів цієї статті вбачається, що для визнання підстав та обсягу відповідальності поручителя необхідно встановити, чи мали місце вищезгадані обставини, а відтак, чи припинив свою дію договір поруки, чи ні.

Крім того, судова колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що момент припинення поруки залежить від моменту настання обставин, з якими пов’язується припинення поруки, і яка відбувається автоматично; припинення поруки за рішенням суду не відповідає визначеним способом захисту цивільних прав.

Ст. 353 ЦК України визначає поруку як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов’язання –своєчасного повернення кредиту за кредитним договором.

Частиною 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється закінченням строку, встановленого в договорі поруки.

За змістом ст. 509 цього Кодексу, зобов’язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.

Ст. 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов’язання. Вказаною статтею передбачено, що зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до п. 4.2 договору поруки № 1 від 01.09.2004р. набирає чинності з дня його підписання всіма сторонами і діє до повного виконання ними прийнятих на себе зобов’язань.

Виходячи із приписів вищевказаних норм цивільного законодавства та умов договору, судова колегія вважає, що передбачені ст. 559 ЦК України підстави припинення поруки застосовується поза судовим розглядом.

Щодо обрання позивачем способу захисту у вигляді позовних вимог про припинення поруки за договором поруки, то слід звернути увагу на наступне: відповідно до судової практики (зокрема, постанови Вищого господарського суду України від 02.03.2006р. по справі №20/213) передбачені ст. 559 Цивільного кодексу України підстави припинення поруки застосовуються поза судовим розглядом, припинення правовідносин (зобов’язань) здійснюється у спосіб, визначений договором чи законом, а позовні вимоги щодо припинення зобов’язання за договором поруки не відповідають визначеним законом способам захисту судом цивільних прав.

Так, згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов’язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права. Способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно зі ст. 16 цього Кодексу, може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Припинення правовідношення застосовується, як правило, у разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов’язків і до них відносяться позови про розірвання цивільно-правових договорів, про визнання угоди такою, що не підлягає виконанню тощо.

Проте, за змістом ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, встановлення юридичних фактів не відноситься до компетенції господарського суду. Способи захисту порушеного права визначені ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, суд може захистити цивільне право або інтерес сторони лише способом, що встановлений договором або Законом.

Адже норми матеріального та процесуального права (ст. 16 ЦК України та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України) передбачають захист порушених, оспорюваних або не визнаних прав, а також захист охоронюваних законом інтересів.

Встановлення факту припинення правовідношення не відноситься до встановлених законом способів захисту цивільних прав.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Проте, згідно до п. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 ст. 13 цього Кодексу.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що рішення місцевого господарського суду від 14.12.2010р., яке прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, залишатись чинним не може та підлягає скасуванню, а в позові ВАТ „Завод Металіст” слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 99, 103, 104 - 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства „Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії АТ „Укрінбанк” задовольнити.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 14.12.2010р. у справі № 5/216/10 скасувати. В позові відмовити повністю.

Стягнути з ВАТ „Завод Металіст” (54001, м. Миколаїв, пр-т Героїв Сталінграду, 1-Б, код ЄДРПОУ 02971050, р/р 2600230144013 в Миколаївському центральному міському відділенні Промінвестбанку, МФО 326397) на користь Акціонерного товариства „Український інноваційний банк” в особі Миколаївської філії АТ „Укрінбанк” (54055, м. Миколаїв, пр-т Леніна, 135, код ЄДРПОУ 23411102, р/р 37396006 в АТ „Укрінбанк” м. Київ, МФО 326580) відшкодування витрат зі сплати державного мита у сумі 42,50 грн.

Зобов’язати господарський суд Миколаївської області видати наказ із зазначенням відповідних реквізитів сторін.

Головуючий суддя Воронюк О.Л.

Суддя Єрмілов Г.А.

Суддя Лашин В.В.

Повний текст постанови підписано 25.02.2011р.