Рішення № 141033408, 29.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Львів

29 жовтня 2026 рокусправа № 380/10047/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кондратюк Ю.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі відповідач), у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо прийняття рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої п.4 ч.1 ст.97 Закону України Про Національну поліцію у зв`язку із встановленням йому III групи інвалідності;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену п.4 ч.1 ст.97 Закону України Про Національну поліцію, у зв`язку з встановленням останньому ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в поліції.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 03.12.2025 його було звільнено зі служби в поліції на підставі за станом здоров`я (через хворобу). Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи позивачу встановлено інвалідність ІІІ групи з 01.12.2025. Причиною інвалідності визнано захворювання, одержані в період проходження служби поліції. Позивач подав заяву про призначення і виплату одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, проте відповідач відмовив у оформленні і виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки група інвалідності була встановлена останньому в період проходження служби в поліції (до звільнення зі служби). Вважає таку відмову протиправною, оскільки право на допомогу пов`язане з фактом встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, та звільненням зі служби через хворобу, а вичерпний перелік підстав для відмови не містить такої умови, як встановлення інвалідності до дати звільнення. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 22.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження.

09.06.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Отже, дотримання шестимісячного строку встановлення інвалідності після звільнення зі служби є однією з обов`язкових умов виникнення у поліцейського права на отримання одноразової грошової допомоги.

Враховуючи все вищеописане в даному відзиві, на думку ГУНП у Львівській області, позивачем не доведено протиправність дій відповідача, тоді як відповідачем доведено правомірність наших рішень, а тому, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

15.06.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій додатково обґрунтовує підставність позовних вимог.

З`ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України на посаді старшого інспектора-чергового чергової частини відділу поліції №1 Львівського РУП ГУНП у Львівській області.

28.11.2025 медичною (військово-лікарською) комісією ДУ ТМО МВС України по Львівській області було проведено медичний огляд ОСОБА_1 , за результатами якого складено свідоцтво про хворобу №600 (а.с. 10 зворот - 11).

Згідно вказаного свідоцтва, ОСОБА_1 на підставі ст.ст.71а, 23б, 12б, 26б, 31б, 39в, 41б, 40в графи IV Переліку захворювань і фізичних вад, що перешкоджають проходженню служби в поліції, затвердженого наказом МВС України від 03.04.2017 року №285 (зі змінами) визнано непридатним до служби в поліції. Встановлені в останнього захворювання, ТАК, пов`язані з проходженням служби в поліції.

Відповідно до Витягу з Наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області № 809 о/с від 03.12.2025 позивача звільнено зі служби в поліції на підставі п.2 ч.1 ст.77 Закону України Про Національну поліцію за станом здоров`я (через хворобу) з 03.12.2025 (а.с. 16).

Відповідно до Витягу з рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1/25/5485/В позивачу встановлено інвалідність ІІІ групи з 01.12.2025. Причиною інвалідності визнано захворювання, одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту Держспецзв`язку.

08.01.2026 позивач подав заяву (рапорт) про призначення і виплату одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Листом №п-3/02Д/01/13-2026 від 08.04.2026 відповідачем відмовлено у оформленні і виплаті одноразової грошової допомоги. Відмова мотивована тим, що підставою для призначення одноразової грошової допомоги є встановлення групи інвалідності протягом шести місяців після звільнення. При розгляді поданих ОСОБА_1 документів було встановлено, що група інвалідності була встановлена останньому в період проходження служби в поліції (до звільнення зі служби).

Не погоджуючись з наведеним, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Змістом спірних правовідносин є відмова в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої п.4 ч.1 ст.97 Закону України Про Національну поліцію.

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі Закон №580-VIII).

Згідно з п.2 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через хворобу за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

Сферу соціального захисту поліцейських урегульовано розділом ІХ Закону №580-VIII, яким визначено, зокрема, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги (статті 97-101).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.97 Закону №580-VIII одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Згідно з ч.3 ст.97 Закону №580-VIII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2024 №646 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі Порядок №646).

Відповідно до підп.2 п.5 Порядку №646 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності є дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, а в разі відсутності дати, з якої встановлено інвалідність, дата видачі витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

За правилами п.10 Порядку №646 для призначення і виплати одноразової грошової допомоги заява (рапорт) за формою згідно з додатком подається керівникові органу поліції, закладів освіти за останнім місцем проходження служби.

Згідно з абз.2 п.15 Порядку №646 у разі відсутності підстав для призначення виплати одноразової грошової допомоги або у разі, коли документи (їх копії) подано не в повному обсязі чи не за належністю, керівник бухгалтерської служби органу поліції або особа, на яку покладено виконання таких функцій, письмово інформує заявника про прийняте рішення з обґрунтуванням підстав чи повернення документів.

Ключовим питанням, яке постало перед судом у цій справі, є чи має право на одноразову грошову допомогу поліцейський, якому інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, встановлено до дати звільнення зі служби, та який звільнений зі служби через хворобу за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Питання конституційності п.4 ч.1 ст.97 Закону №580-VIII було предметом розгляду Конституційного Суду України, який Рішенням від 22.10.2020 №12-р/2020 визнав положення п.4 ч.1 ст.97 Закону №580-VIII такими, що відповідають Конституції України (є конституційними). Конституційний Суд України зазначив, що закріплення у п.4 ч.1 ст.97 Закону №580-VIII порядку реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги потребує встановлення причинно-наслідкового зв`язку між наявністю у поліцейського інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травм або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, та неможливістю внаслідок цього продовжувати службу в поліції, що підтверджується відповідним рішенням медичної (військово-лікарської) комісії про непридатність до служби в поліції, на підставі якого поліцейський звільняється зі служби в поліції.

У постановах від 19.09.2018 у справі №373/1188/16-а, від 20.09.2018 у справі №296/9456/16-а, від 01.11.2018 у справі №822/3788/17, від 22.01.2019 у справі №2340/2663/18, від 15.04.2019 у справі №823/1798/18, від 10.10.2019 у справі №822/1083/18, від 05.02.2020 у справі №810/836/18, від 23.04.2020 у справі №822/999/18 та від 23.09.2021 у справі №2240/3024/18 Верховний Суд висловив позицію, згідно з якою положення п.4 ч.1 ст.97 Закону №580-VIII застосовується виключно за обов`язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов:

1) причиною інвалідності є захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2) інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;

3) причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у взаємозв`язку з наведеними висновками Конституційного Суду України та Верховного Суду дає підстави для висновку, що визначальною умовою виникнення права на одноразову грошову допомогу за п.4 ч.1 ст.97 Закону №580-VIII є наявність причинно-наслідкового зв`язку між захворюванням, пов`язаним з проходженням служби, встановленою внаслідок такого захворювання інвалідністю та звільненням поліцейського зі служби через хворобу за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції. При цьому інвалідність може бути встановлена як до моменту звільнення, так і протягом шести місяців після звільнення особи з поліції.

Шестимісячний строк, визначений п.4 ч.1 ст.97 Закону №580-VIII, є граничним строком, протягом якого особі, звільненій зі служби в поліції, може бути встановлена інвалідність унаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, після чого право на отримання допомоги особа втрачає. Водночас цей строк не обмежує поліцейського у можливості встановлення інвалідності під час проходження служби в поліції та не виключає права на допомогу у разі, коли інвалідність встановлена до дати звільнення, а звільнення відбулося через хворобу за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

Як установлено судом, причиною інвалідності позивача є захворювання, пов`язане з проходженням ним служби в поліції, що підтверджується Свідоцтвом про хворобу №600 та Витягом з рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1/25/5485/В. Інвалідність встановлено до моменту звільнення (з 01.12.2025 при звільненні з 03.12.2025). Звільнення позивача зі служби зумовлене саме захворюванням, пов`язаним з проходженням служби, та здійснене на підставі п.2 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII (через хворобу за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції).

Отже, з установлених у цій справі обставин у взаємозв`язку з наведеними вище висновками щодо застосування п.4 ч.1 ст.97 Закону №580-VIII слідує, що позивач відповідає всім трьом обов`язковим умовам, за яких виникає право на одноразову грошову допомогу.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що встановлення інвалідності до дати звільнення виключає право на одноразову грошову допомогу. Вичерпний перелік підстав для відмови у призначенні такої допомоги визначений безпосередньо законом, і в ньому відсутня така умова, як встановлення інвалідності до дати звільнення. Закон №580-VIII не містить заборони щодо встановлення поліцейському інвалідності під час проходження служби в поліції, як і не передбачає такої підстави для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Із встановлених у справі обставин слідує, що позивачем виконано всі визначені законом умови для призначення одноразової грошової допомоги: інвалідність третьої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції, встановлена рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; причинно-наслідковий зв`язок інвалідності із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби, підтверджений Свідоцтвом про хворобу №600 та Витягом з рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1/25/5485/В; звільнення позивача зі служби здійснено через хворобу на підставі п.2 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII; заяву (рапорт) за формою згідно з додатком до Порядку №646 з необхідними документами позивачем подано за останнім місцем проходження служби. З огляду на наведене підстави для відмови у призначенні допомоги, визначені законом, відсутні.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи відповідача про правомірність своїх дій спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої п.4 ч.1 ст.97 Закону України Про Національну поліцію у зв`язку із встановленням йому III групи інвалідності, не відповідають визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та чинному законодавству, тому такі дії потрібно визнати протиправними, задовольнивши першу позовну вимогу.

За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, інші позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом зобов`язання відповідача призначити і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, передбачену п.4 ч.1 ст.97 Закону України Про Національну поліцію, у зв`язку з встановленням йому ІІІ групи інвалідності.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов потрібно задовольнити повністю.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд керується таким.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, на професійну правничу допомогу.

У позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У ч. 6 ст. 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, потрібно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначені норми (ст. ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

02.05.2026 між Адвокатським об`єднанням «Мицик, Кравчук і Партнери» в особі та Пилип`яком Р.О. укладено Договір про надання правової допомоги б/н від 02.05.2026 (далі - Договір).

На підставі вищевказаного договору видано Ордер серії ВС №1463248 на надання правничої допомоги у справі адвокатом Кашляк С.А.

Відповідно до п. 3.1 Договору гонорар за надання правової допомоги, передбаченої предметом цього Договору, є фіксованим та становить 10 000 (десять тисяч) гривень.

Згідно з п. 3.5 Договору надання Виконавцем Послуг та прийняття їх Замовником підтверджується підписаними Сторонами Актами виконаних робіт.

Згідно Акта виконаних робіт від 13.05.2026 виконавцем в інтересах Клієнта, згідно Договору, у повному обсязі виконано зобов`язання:

-надання консультацій та узгодження правових позицій;

-аналіз документів;

-підготовка, складання та подання позовної заяви.

Розрахунок здійснено у відповідності до п.3.1 Договору про надання правової допомоги від 02 травня 2026 року наступним чином:

- шляхом внесення фіксованого гонорару розмірі 10 000 гривень, що охоплює всю без виключення роботу Виконавця, пов?язану з підготовкою, складанням та поданням позовної заяви до суду. Таким чином, сума до оплати за виконану роботу становить: 10 000 грн.

Сплата гонорару підтверджується платіжною інструкцією №8415-0508-2621-6541 на суму 10000,00 грн.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У цьому випадку суд зазначає, що ця справа згідно з положеннями ст.ст. 4, 12, 262 КАС України є справою незначної складності, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.

Вказаний обсяг наданих послуг адвокатом, суд вважає завищеним, оскільки ця справа незначної складності та не потребує значної затрати часу на вказані послуги.

Також судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких оприлюднено численні судові рішення судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що наведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці адміністративного позову.

Отже, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності, врахувавши при цьому невеликий обсяг досліджуваних доказів, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 4000,00 грн.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, відповідно до ст. 139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, суддя, -

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку із встановленням йому III групи інвалідності.

3. Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену п.4 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку з встановленням йому ІІІ групи інвалідності.

4. Судовий збір розподілу не підлягає.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

6. У задоволенні інших вимог про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Національної поліції у Львівській області (79007, пл. Генерала Григоренка, буд. 3, м. Львів, Львівська область; ЄДРПОУ 40108833).

Повне рішення суду складено 29.10.2026.

Суддя Кондратюк Юлія Степанівна