Ухвала суду № 140994877, 21.10.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/18792/18

Провадження № 2-п/127/94/26

У Х В А Л А

Іменем України

21 жовтня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Бойко В.М.,

при секретарі Іщенко А.С.,

представника заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за заявою відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.07.2019 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 в інтересах якого діє Гребенюк В.О. звернувся в суд із заявою про перегляд заочного рішення від 11.07.2019 року у цивільній справі №127/18792/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Заява мотивовано тим, що про дату судового засідання, коли було винесено рішення у даній справі, відповідачеві не було відомо, про що свідчить відсутність його підпису на поштовому повідомленні про вручення повістки. До того ж, на момент винесення судом рішення, ОСОБА_2 не проживав і не був зареєстрований за адресою куди судом було направлено повістку; АДРЕСА_1 , що свідчить відмітка в паспорті щодо місця його проживання за адресою АДРЕСА_2 . Про існування рішення суду, він дізнався з ЄДРСР. Судової повістки про розгляд справи 11.07.2019 року, він не отримував. У зв`язку з цим, останній мав певні труднощі щодо реалізації права подання відзиву на позовну заяву, подання та витребування доказів, і навіть при незгоді із заявленою позивачем до стягнення сумою кредитних коштів, призначення і проведення судової експертизи тощо. Крім того, на думку заявника позивачем було надано для суду неточні дані щодо сплати ним заборгованості за кредитом, так і відповідно самої суми заборгованості. Вважаю, що позивачем не надано суду відповідно не враховано, при визначені заборгованості за тілом кредиту, на момент винесення рішення, сплачені 2008 і 2009 роках гроші, зокрема в сумі $282,00 і 150,00 США. Разом з тим, заявник не заперечує щодо наявності заборгованості за кредитом, більш того, заявою пропонував і просив позивача провести реструктуризацію, але в цьому питанні не знайшов порозуміння з його боку. Тому, за його розрахунками заборгованість по тілу кредиту і відповідно відсотках, має бути значно меншою, що зокрема могло б бути підтверджено проведенням судової експертизи.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.07.2019 року по цивільній справі №127/18792/18 за позовом акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 31464,69 доларів США (тридцять одна тисяча чотириста шістдесят чотири долари США) 69 центів, з яких: 21958 доларів США заборгованість за кредитом, 9506,60 доларів США заборгованість за відсотками. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» судові витрати у розмірі 12317,93 грн (дванадцять тисяч триста сімнадцять гривень) 93 коп.

Ухвалою суду від 14.10.2026 року дану заяву прийнято до провадження суду.

В судовому засіданні представник заявника адвокат Гребенюк В.О. підтримав заяву про перегляд заочного рішення, та просив суд її задоволити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Перевіряючи обґрунтованість вимог заяви про скасування заочного рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відповідач зазначає підставою для перегляду заочного рішення те, що відповідачеві не було відомо, про дату судового засідання, коли було винесено рішення, про що свідчить відсутність його підпису на поштовому повідомленні про вручення повістки. До того ж, на момент винесення судом рішення, ОСОБА_2 не проживав і не був зареєстрований за адресою куди судом було направлено повістку: АДРЕСА_1 .

Проте, суд зазначає, що самі по собі наведені обставини не є достатньою підставою для скасування заочного рішення. Крім того, 06.04.2026 представник відповідача ОСОБА_3 подав заперечення на заяву про видачу дублікату виконавчого листа, а отже відповідач був повідомлений про рішення суду ще 06.04.2026, однак заяву про перегляд заочного рішення не подавав.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов, зокрема, відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Отже, 11.07.2019 року судом, зважаючи на відсутність заперечень позивачки та наявних матеріалів справи, було винесено заочне рішення.

Як вбачається із матеріалів цивільної справи, копія заочного рішення суду від 11.07.2019 року направлялась на адресу відповідача.

Тобто, судом вживались всі необхідні процесуальні заходи для повідомлення ОСОБА_2 про судові засідання та про результат розгляду справи.

Також, жодних доказів в підтвердження поданої заяви про перегляд заочного рішення, тобто доказів, які слугують на користь відповідача та мають істотне значення для правильного вирішення справи, та які не було подано на час розгляду справи по суті, зокрема на спростування висновків суду, заявником не надано.

Так, у відповідність до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на які надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х).

Виходячи з вищенаведеної практики ЄСПЛ, скасування рішення суду, що набрало законної сили, за відсутності факту істотності таких обставин, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та/або процесуального права буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто п. 1 ст. 6 конвенції, а також ст. 1 Першого протоколу до неї, оскільки у позивача після задоволення його вимог були законні сподівання на те, що його інтереси є остаточно захищеними.

Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що термін «строк на оскарження рішення», що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів та позивачів, які можуть трапитись після прийняття судом рішення (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішеннявід 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Крім того, слід зазначити про те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суду необхідно виходити з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001.

В спірній по справі ситуації суд виходить з того, що відповідачем не дотримано процесуальних вимог цивільного законодавства, які б дозволяли суду дійти висновку про необхідність скасування ухваленого заочного рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, судом вживались всі можливі заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи та судом у справі було ухвалено заочне рішення про задоволення позовних вимог на підставі аналізу доказів, які знаходились в матеріалах справи.

Зазначені відповідачем обставини в заяві не можуть бути підставою для скасування заочного рішення, при фактичній відсутності сукупності підстав, які зазначені в частині першій ст. 288 Цивільного процесуального кодексу України.

Крім того, достатніх та переконливих доказів безпідставності позовних вимог до заяви долучено не було, а судом не встановлено.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що підставами скасування заочного рішення є, зокрема, наявність істотних доказів, які поза розумним сумнівом спростовують обґрунтування доводів позивача, а за відсутності зазначених обставин, суд не має законних підстав для скасування заочного рішення, а тому заява сторони відповідача про скасування заочного рішення є необґрунтованою та безпідставною, в зв`язку з чим в її задоволенні слід відмовити.

Частиною 4 ст. 287 ЦПК України передбачено, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Керуючись ст.ст. 126, 127, 253, 260, 261, 284, 353 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.07.2019 року по цивільній справі №127/18792/18.

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.07.2019 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Роз`яснити ОСОБА_2 , що відповідно до ч. 4 ст. 287 ЦПК України заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Ухвала суду оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 23.10.2026.

Суддя: