Рішення № 140988207, 22.10.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/7211/26 2/335/3751/2026РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Рибалко Н.І., за участі секретаря судового засідання Чибінової Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

29.06.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 12.09.2025-100001457 від 12.09.2025 у розмірі 74 355,50 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 12.09.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 12.09.2025-100001457, згідно з умовами якого позивач надав позичальникові кредит у розмірі 23 000,00 грн., строк, на який надається кредит 181 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту 11.03.2026 денна незмінна процентна ставка 0,85 %; комісія пов`язана з наданням кредиту 20% від суми кредиту та дорівнює 4 600,00 грн.

Всупереч умов договору відповідачка свої зобов`язання належним чином не виконує у зв`язку із чим, станом на дату подання позову, у неї утворилась заборгованість в розмірі 74 355,50 грн., що складається з: тіла кредиту 23 000,00 грн., процентів 35 255,50 грн., комісії (пов`язаної з наданням кредиту) 4 600,00 грн., відсотків, нараховані по 625 ст. ЦК України 11 500,00 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, просить суд стягнути з відповідачки вказану суму заборгованості та судові витрати.

Ухвалою судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 01.07.2026 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, сторонам по справі надано строк для подання заяв по суті справи, призначено судове засідання.

07 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Копитова Е.Р. подала відзив на позовну заяву. Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що позивачем не надано оригіналу чи належним чином засвідченої копії кредитного договору № 12.09.2025-100001457 від 12.09.2025. Представник зазначила, що всі доводи позивача ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про дійсний факт укладення вказаного правочину між сторонами. Крім того, в матеріалах справи відсутні належні докази отримання відповідачкою кредитних коштів, інформація про належність їй конкретної платіжної картки, а також підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 23 000,00 грн саме на картковий рахунок ОСОБА_1 . Водночас представник відповідача вказала, що умови кредитного договору № 12.09.2025-100001457 від 12 вересня 2025 року в частині сплати комісії за надання кредиту є нікчемними з моменту його укладення, у зв`язку з чим кошти в розмірі 4 600,00 грн стягненню не підлягають. Щодо вимог про стягнення відсотків за користування кредитом сторона захисту зазначила, що у разі задоволення позову, суд, керуючись принципами справедливості, добросовісності, розумності та дотримуючись співрозмірності нарахованих відсотків із невиконаним зобов`язанням, має зменшити їх загальний розмір. На підставі викладеного представник відповідачки просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ "Споживчий центр" у повному обсязі.

15.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ТОВ «Споживчий центр» Ларіонова К.О. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що заперечуючи щодо отримання відповідачем кредитних коштів, сторона відповідача не подала виписки по рахунках відповідача або клопотання про витребування таких доказів, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Отже, суд має оцінювати докази, подані позивачем, як такі, що є достатніми та переконливими у сукупності, а заперечення відповідача як такі, що не впливають на встановлення фактичних обставин справи. За цих умов врахування поданих позивачем доказів при ухваленні судового рішення є наслідком дотримання принципів змагальності, рівності сторін та верховенства права, а ухвалене на їх підставі рішення відповідатиме вимогам законності й обґрунтованості. При цьому, посилання сторони відповідача на те, що позивач не надав жодних технічних доказів, які б дозволяли ідентифікувати відповідача, як особу, що фактично вчинив дії з укладення договору, є необґрунтованими, оскільки наведений вище договір містить інформацію, яка ідентифікує позичальника, зокрема, щодо його особистих персональних даних, а саме: дані паспорту та ідентифікаційний код, тобто в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» договір підписаний відповідачем, і є належним та допустимим доказом на підтвердження кредитних зобов`язань. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв. Обґрунтовуючи правомірність стягнення комісії за перерахування кредитних коштів через інтернет-еквайринг, ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші») зазначило, що така плата є виправданою, оскільки товариство не є банківською установою та не відкриває рахунків. При цьому, позичальник не був позбавлений права отримати кредит готівкою у відділенні без додаткових витрат. Встановлення плати за вказану послугу стороннього сервісу не суперечить чинному законодавству та умовам договору. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача. Враховуючи викладене, представник позивача просив суд позовні вимоги задовольнити та розглянути справу без участі представника позивача.

Ухвалою суду від 21.09.2026 у Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» (ЄДРПОУ: 21133352, адреса: 04080, Україна, місто Київ, вулиця Оленівська, будинок, 23) наступну інформацію: чи емітувалась (видавалась) банківська картка № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ); інформацію про рух коштів по банківському рахунку № НОМЕР_1 за період з 12.09.2025 та протягом наступних за цим днем 5 календарних днів; прізвище, ім`я, по-батькові отримувача грошових коштів, перерахованих на карту № НОМЕР_1 , видану АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УНІВЕРСАЛ БАНК» на яку були 12.09.2025 перераховані грошові кошти в сумі 23 000,00 грн.

На виконання ухвали суду від 21.09.2026, від представника АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» 15.10.2026 надійшли витребувані судом докази.

Представник позивача належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явився, разом з тим у прохальній частині позову просив суд розглянути справу за відсутності представника позивача.

Відповідачка та її представник у судове засідання не з`явилися, про час і місце судового засідання повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані до суду докази у їх сукупності було встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно вимог ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За правилами ч. ч. 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

У п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Судом встановлено, що 12.09.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 12.09.2025-100001457, згідно з умовами якого позивач надав позичальникові кредит у розмірі 23 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 вказаної Пропозиції, електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), укладається кредитодавцем та позичальником у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надається кредит на наступних умовах: 1. дата надання/видачі кредиту 12.09.2025; 2. сума кредиту: 23 000 грн. 00 коп.; 3. строк, на який надається кредит - 181 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту 11.03.2026. 5. Продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку виплати кредиту/ строку договору не передбачена. У позичальника відсутнє право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту та/або строку договору, установлених договором. 6. Процентна ставка "Стандарт" фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,85% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. 7. Комісія, пов`язана з наданням Кредиту (надалі "Комісія за надання", "Комісія"; економічна сутність плата за надання Кредиту) 20% від суми Кредиту та дорівнює 4 600 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Згідно з п. 4.1 Договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11XX-XXXX-7066.

Також, під час укладення вищевказаного кредитного договору від 12.09.2025 відповідачка ОСОБА_1 підписала його електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора Е145.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі перерахувавши на платіжну картку відповідачки №4441-11XX-XXXX-7066 кошти у розмірі 23 000,00 грн., що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 17.06.2026 №1-1706

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», крім того відсутні належні докази про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачці не належить.

Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у своїй постанові від 01.07.2024 року у справі № 638/161/22 (провадження №61-4022 св 24), без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від відповідача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно відповідачки, які стосуються підписання кредитного договору.

У свою чергу, матеріали справи не містять і відповідачкою суду не надано доказів того, що її персональні дані (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, місце проживання, реквізити банківської картки, на яку кредитором здійснено перерахування позичених грошових коштів), були використані неправомірно для укладення електронного договору від її імені, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. Відповідачкою також не доведено, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитного договору, їй не належить.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 12.09.2025-100001457 від 12.09.2025 заборгованість відповідачки складає 74 355,50 грн., з яких: тіла кредиту 23 000,00 грн., процентів 35 255,50 грн., комісії (пов`язаної з наданням кредиту) 4 600,00 грн., відсотків, нараховані по 625 ст. ЦК України 11 500,00 грн.

Рух коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 відображено у виписці по картці клієнта №4441-11XX-XXXX-7066 за період з 12.09.2025 по 19.09.2025.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, тобто норми про договір позики.

На підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги пред`явленні до відповідачки ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 23 000,00 грн. є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідачки непропорційно великої суми відсотків за договором № 12.09.2025-100001457, укладеним 12.09.2025 з ТОВ «Споживчий Центр», суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

У кредитному договорі було визначено, що процентна ставка на день становить 0,85% в день, що за весь строк кредитування складає 2905,51% річних.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Таким чином, розмір нарахованих процентів перевищує розмір основної заборгованості.

Суд вважає, що умова договору по нарахуванню процентів є несправедливою, а розмір нарахованих відсотків непропорційно високий, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021.

Оцінюючи вищевикладені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в частині стягнення з відповідача процентів підлягають частковому задоволенню в розмірі 23 000,00 грн, що становить розмір суми кредиту, оскільки зазначена сума є справедливою, розумною та співмірною з розміром основного боргу, а також враховує, що споживач, підписуючи запропонований фінансовою компанією договір, який обтяжений значною кількістю умов та специфічної юридичної термінології, не міг дійти іншого однозначного висновку щодо розміру процентів за користування кредитними коштами, окрім того, який безпосередньо визначений у пункті 6 кредитного договору.

Крім того, щодо заборгованості за комісією за надання кредиту у розмірі 4 600,00 грн., суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, вказаною нормою визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Кредитодавцю забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд звернув увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемною.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до умов кредитного договору від 12.09.2025 була встановлена комісія, пов`язана з наданням кредиту, у розмірі 20% від суми кредиту, що дорівнює 4 600,00 грн.

Та суд зазначає, що сплата позичальником комісії за надання кредиту фактично не є самостійною послугою кредитодавця, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком кредитодавця та виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Надання кредиту здійснюється кредитодавцем як виконання ним свого обов`язку за кредитним договором, а тому такі дії ТОВ «Споживчий центр» не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Більш того, встановлення кредитодавцем комісії за надання кредиту, яка фактично становить 20% від суми виданого позивачем кредиту, є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. А тому пункти укладеного між сторонами кредитного договору, які передбачають сплату комісії за надання кредиту у розмірі 4 600,00 грн (20% від суми наданого кредиту), в даному випадку є нікчемними, у зв`язку з чим умови для нарахування Товариством комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Щодо стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками, нарахованими згідно з ст. 625 ЦК України в сумі 11 500,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки відсотки за ст. 625 ЦК України нараховані у період дії в Україні воєнного стану, то відповідачка на підставі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України.

З урахуванням викладеного, оскільки відповідачка умови за вказаним кредитним договором належним чином не виконувала, то суд вважає за необхідне, частково задовольняючи позовні вимоги, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором № 12.09.2025-100001457 від 12.09.2025 у розмірі 46 000,00 грн., з яких: 23 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 23 000,00 грн. сума заборгованості за відсотками

Згідно із ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так як позов ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідачки на його користь пропорційно задоволеним вимогам, які в даному випадку складають 1 646,96 грн. (61,86 % задоволених позовних вимог).

Щодо витрат на поштове відправлення у розмірі 123,78 грн., вони також підлягають пропорційному відшкодуванню в сумі 76,57 грн.

Керуючись ст. 207, 526, 549, 551, 610, 611, 626, 627, 628, 638, 1048-1049, 1054, 1055, 1056-1 Цивільного кодексу України, суд, ст. 10-13, 141, 259, 263-265, 268,279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 12.09.2025-100001457 від 12.09.2025 у розмірі 46 000 (сорок шість тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 1 646 (одна тисяча шістсот сорок шість) гривень 96 копійок та витрати на поштове відправлення у розмірі 76 (сімдесят шість) гривень 57 копійки.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, буд.133-А;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання як ВПО: АДРЕСА_2 .

Суддя Н.І. Рибалко