Постанова № 14097930, 02.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2011 № 4/471 (15/138)

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Іваненко Ю.Г.

суддів: Лосєв А.М.

Разіна Т.І.

при секретарі: Семенович А.В.

За участю представників:

від позивача - не зявилися

від відповідача -не зявилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ "Українська екологічна страхова компанія"

на рішення Господарського суду м.Києва від 16.12.2010

у справі № 4/471 (15/138) (Борисенко І.І. .....)

за позовом ВАТ Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

до ЗАТ "Українська екологічна страхова компанія"

про стягнення 25 859,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство НАСК «Оранта» в особі Чернігівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства НАСК «Оранта» звернулося до господарського суду Чернігівської області із позовом до Закритого акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія» про стягнення 25 859 грн. 84 коп.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.11.2010 року матеріали справи №15/138 направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2010 року позовні вимоги задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 24402,39 грн. страхового відшкодування, 1457,45 грн. індексу інфляції, 258,59 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.10р. у справі №4/471(15/138) та припинити провадження у справі.

Свою апеляційну скаргу відповідач обґрунтовував тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення не враховано, що позивачем по справі була Чернігівська обласна дирекції Відкритого акціонерного товариства НАСК «Оранта», однак суддя зазначає позивачем Відкрите акціонерне товариство НАСК «Оранта» та відповідно стягнув кошти на користь Відкритого акціонерного товариства НАСК «Оранта».

Крім того, позивач не є стороною за договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та не є особою, яка постраждала внаслідок ДТП, а отже між позивачем та відповідачем відсутні будь-які правовідносини.

Чинним законодавством, на думку відповідача, не передбачено право регресу за договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у особи страховика, який сплатив страхове відшкодування за майновим видом страхування. Позивач, є страховиком, тобто страховою організацією, яка має право на здійснення обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Проте, предявляючи позов до відповідача, позивач, як страховик діє від власного імені, а не представляє інтереси МТСБУ. Законом чітко передбачено, що регресний позов до страховика забезпеченого транспортного засобу має право подати виключно МТСБУ. При цьому законом не передбачено право регресу одного страховика до іншого.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.03.2011р.

В судове засідання апеляційної інстанції представники сторін не зявилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про поважність не зявлення в судове засідання, суд не повідомили, будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обовязковою, а також зважаючи на докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представників сторін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний Господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Так, 24 лютого 2009 року у м. Чернігові страхувальник ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом “Фольксваген”, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по дворовій території, не вибрав безпечної швидкості руху та не надав переваги в русі транспортному засобу, що рухався праворуч, в результаті чого відбулось зіткнення з автомобілем “Тойота”, д.н.з. НОМЕР_2, в результаті даний автомобіль продовжив рух та здійснив зіткнення з автомобілем “Опель Астра”, д.н.з. НОМЕР_3.

Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Новозаводського райсуду м. Чернігова від 25.03.2009 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності.

Пошкоджений автомобіль “Тойота”, д.н.з. НОМЕР_2 застрахований Чернігівським міським відділом страхування HACK “Оранта”, відповідно до договору добровільного страхування транспортного засобу № 31 від 09.09.2008 року.

Позивачем були складені страхові акти № 288-09 та 288/2-09 з розрахунками суми страхового відшкодування, виходячи зі звіту № 207-09 від 18.04.2009 року та № 207/2-09 від 06.08.2009 року про визначення матеріального битку, заподіяного власнику автомобіля “Тойота”, д.н.з. НОМЕР_2.

На підставі вищезазначених документів обласна дирекція HACK “Оранта” здійснила виплату страхового відшкодування в розмірі 24402,39 грн., що підтверджується матеріалами справи, а саме платіжними дорученнями №3915 від 16.09.2009р. на суму 11188,46 грн. та №1831 від 25.05.2009р. на суму 13213,93 грн.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги, зазначивши про їх обґрунтованість та підтвердженість належними доказами. За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що слід стягнути з відповідача на користь позивача 24402,39 грн. страхового відшкодування, 1457,45 грн. індекс інфляції, 258,59 грн. - витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Апеляційний господарський суд частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що частково відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 27 Закону України “Про страхування”, а також ст. 993 Цивільного кодексу України, до cтраховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно зі ст. 993 Цивільного Кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхуваль ник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі щодо того, що позивач не має права звернення до суду з регресним позовом до відповідача, оскільки Законом України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено право регресу одного страховика до іншого, а регресний позов до страховика забезпеченого транспортного засобу має право подати виключно МТСБУ не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи апеляційним господарським судом, виходячи з наступного.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в даному випадку до Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, в даному випадку ОСОБА_2., має до особи відповідальної за завдані збитки, в даному випадку ОСОБА_1.

Отже, Відкрите акціонерне товариство “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, виплативши страхове відшкодування ОСОБА_2., отримало право вимоги до ОСОБА_1 в межах виплаченого страхового відшкодування.

Цивільно правова відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу ОСОБА_1 застрахована Закритим акціонерним товариством “Українська екологічна страхова компанія”, що підтверджується матеріалами справи, а саме Полісом №ВС 3110760 від 12.11.2008, термін дії якого з 15.11.2008р. по 14.11.2009р.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Договору страхування від 09.09.2008р. № 31 автомобіль марки Toyota Auris номер НОМЕР_2, забезпечений Відкритим акціонерним товариством “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, а тому останній набуває статусу третьої особи, так як сам страхувальник ОСОБА_2. отримав суму страхового відшкодування, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного Кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого від шкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно Полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності ВС/3110760, яким забезпечено технічний засіб Фольксваген Транспортер, номер НОМЕР_1, особою, відповідальною за заподіяний збиток, з врахуванням розміру франшизи, яка дорівнює нуль грн., в розмірі 24 402,39 грн. є Закрите акціонерне товариство “Українська екологічна страхова компанія”.

Також, ст. 27 Закону України “Про страхування” № 85/96-ВР від 07.03.1996 передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхуваль ник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо того, що Відкрите акціонерне товариство “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, яке відшкодувало шкоду, завдану ОСОБА_2., має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи (ОСОБА_1) у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

А оскільки, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу ОСОБА_1 застрахована Закритим акціонерним товариством “Українська екологічна страхова компанія”, тому враховуючи ст.ст. 993, 1191 Цивільного Кодексу України, ст. 27 Закону України “Про страхування” № 85/96-ВР від 07.03.1996, Відкрите акціонерне товариство “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” (позивач) має право регресної вимоги саме до Закритого акціонерного товариства “Українська екологічна страхова компанія” (відповідача по справі).

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що у відповідача є грошове зобовязання по сплаті на користь позивача 24402,39 грн. в порядку регресу. Відповідачем вказана заборгованість не оскаржена, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги про відшкодування суми в порядку регресу у розмірі 24402,39 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст.. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з повідомлення про вручення поштового відправлення, претензія відповідача була отримана 02.11.2009 року. Таким чином, до 03.12.3009 року відповідач повинен був відшкодувати суму страхового відшкодування чи надати письмову відповідь щодо відмови у задоволенні претензії.

Так, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення вимог щодо стягнення з відповідача інфляційної складової боргу в сумі 1457,45 грн. Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що поза увагою суду першої інстанції лишилася та обставина, що в суму 1457,45 грн входить нарахована позивачем інфляційна складова боргу у розмірі 976,09 грн та 3% річних у розмірі 481,36 грн. Однак, судом першої інстанції було розглянуто вимоги про стягнення нарахувань згідно ст.. 625 Цивільного кодексу України виключно в контексті інфляційних втрат.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з розрахунками позивача та приходить до висновку про задоволення вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 976,09 грн інфляційної складової боргу за період з 03.12.2009 року по 10.08.2010 року, а також з розрахунками позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача 481,36 грн 3% річних за період з 03.12.2009 року по 10.08.2010 року.

Твердження відповідача викладені в апеляційній скарзі щодо того, що позивачем по справі була Чернігівська обласна дирекції Відкрите акціонерне товариство НАСК «Оранта», однак суддя зазначає позивачем Відкрите акціонерне товариство НАСК «Оранта» та відповідно стягнув кошти на користь Відкрите акціонерне товариство НАСК «Оранта», не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи апеляційним господарським судом та спростовуються матеріалами справи, з наступних підстав.

Як вбачається з позовної заяви, до господарського суду Чернігівської області із позовом звернулося Відкрите акціонерне товариство НАСК «Оранта» в особі Чернігівської обласної дирекції Відкрите акціонерне товариство НАСК «Оранта».

Відповідно до розяснення Вищого арбітражного суду України від 28.07.94р. №02-5/492 про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб, коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли своє підтвердження під час розгляду даної справи.

Однак судом апеляційної інстанції було встановлено, що під час прийняття оскаржуваного рішення місцевим господарським судом було розглянуто вимоги про стягнення нарахувань згідно ст.. 625 Цивільного кодексу України виключно в контексті інфляційних втрат, що в свою чергу свідчить про неповне зясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

Апелянт залишив дані порушення поза своєю увагою та не зазначив про це в апеляційній скарзі, але згідно з ч.2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2010р. у справі №4/471 (15/138) в частині стягнення з відповідача інфляційної складової боргу та 3% річних, має бути змінено, але з інших підстав ніж ті, які наводились в апеляційній скарзі, у звязку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. В іншій частині судове рішення має бути залишено без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на сторони відповідно до розміру задоволених вимог.

У звязку на відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідача, судові витрати за її подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2010р. у справі №4/471 (13/138) змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

“1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Українська екологічна страхова компанія” (03150, м. Київ, вул.. Димитрова, 5-б, код ЄДРПОУ 30729278) на користь Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75, код ЄДРПОУ 00034186) - 24402 грн. 39 коп боргу, 976 грн. 09 - інфляційних втрат, 481,36 грн - 3% річних, 258,59 грн. - державного мита, 236 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. ”

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

5. Матеріали справи №4/471 (13/138) повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддяІваненко Ю.Г.

СуддіЛосєв А.М.

Разіна Т.І.

10.03.11 (відправлено)