Рішення № 140978475, 26.10.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/16594/26

Провадження № 2/638/10259/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Лєбєдєвої А.О.,

представника позивача Мороз І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 30.04.2024 у розмірі 39888,96 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 27.07.2021 року здійснено ідентифікацію клієнта та ОСОБА_1 підписано Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Підпис відповідачем здійснено власноруч на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13.12.2019 № 151 Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України. Відповідачем погоджено використання OTP пароля в якості підпису та інших видів простого електронного підпису, а саме при здійсненні будь-якої операцій та правочинів між сторонами за допомогою ОТР паролю як простого електронного підпису сторони домовилися вважати, що він однозначно ідентифікує особу клієнта та є логічно пов`язаний із електронними даними про будь-яку операцію або правочин виключно за умови, якщо підтвердження клієнтом здійснення операції або укладення правочину здійснено шляхом введення у відповідне поле інтерфейсу програмного комплексу або сайту банку цифрової послідовності, яка повністю ідентична надісланому банком ОТП-паролю на фінансовий номер телефону клієнта. У подальшому відповідач виявив бажання отримати послугу Кредит готівкою, ознайомився із актуальними умовами кредитування та 30.04.2024 року підписав паспорт кредиту за допомогою OTP пароля (копія паспорту кредиту додається до позовної заяви). Після чого із відповідачем за допомогою OTP пароля було підписано кредитний договір б/н від 30.04.2024 р. про надання строкового кредиту у розмірі 71800.00 грн. шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника на строк 36 міс. із встановленням річної відсоткової ставки у розмірі 18 % (копія Кредитного договору додається до позовної заяви). Додатково із відповідачем за допомогою OTP пароля підписаний Графік кредиту. Відповідно до п.4.9. договору сторони встановили, що відкладальною обставиною за цим договором є порушення позичальником зобов`язань з повернення кредиту (його частини), що триває протягом 180-ти календарних днів з дати прострочення цього зобов`язання. Наслідком настання відкладальної обставини є виникнення зобов`язання позичальника не пізніше 180-го календарного дня повернути банку всю суму фактично отриманого кредиту, сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами, неустойку та інші платежі відповідно до умов цього договору. Відтак, враховуючи, що починаючи з 31.03.2025 триває порушення відповідачем зобов`язання з повернення кредиту (його частини згідно з графіком погашення), тобто більше 180-ти днів, з 27.09.2025 у позичальника виникло зобов`язання повернути банку всю суму фактично отриманого кредиту, сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами. Таким чином, оскільки підставою для звернення в суд є невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення всієї суми кредиту після спливу 180 днів прострочення, а не дострокове стягнення внаслідок порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту, то відсутня необхідність щодо попереднього направлення відповідачу вимоги щодо дострокового стягнення кредиту. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 26.05.2026 року має заборгованість - 57967,60 грн, яка складається з наступного: 51505,60 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 6462,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками. 16.11.2025 АТ КБ "ПриватБанк" вже зверталось до суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н від 30.04.2024 у розмірі 57967,60 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 51505,60 грн та заборгованості за простроченим відсотками у розмірі 6462 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2026 року у справі №638/22867/25 позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором від 30.04.2024 у розмірі 18078,64 грн, яка утворилася станом на 16.11.2025. Таким чином, заборгованість відповідача за кредитним договором №б/н від 30.04.2024, що не була стягнута за рішенням суду по справі № 638/22867/25 та підлягає стягненню в межах поданої позовної заяви складає 39888,96 грн: 57967,60 (загальна заборгованість за наданим кредитом) - 18078,64 (стягнута заборгованість за кредитним договором за рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2026 року у справі №638/22867/25) = 39888,96 грн.

Ухвалою судді 27 липня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

12.08.2026 надійшов відзив на позовну заяву з проханням відмовити у задоволенні позовних вимоги. В обґрунтування зазначено, що заявлена сума є частиною заборгованості, вже предметом судового розгляду у справі № 638/22867/25, і позивач повторно порушує питання, вже вирішене судом. Замість оскарження рішення від 01.04.2026 в апеляційному порядку, позивач звернувся з новим позовом про стягнення тієї самої суми на тій самій договірній підставі. Належним процесуальним способом усунення помилкового, на думку позивача, застосування норм права до тих самих обставин є апеляційне оскарження рішення, а не подання нового позову з тотожним предметом і підставами до того самого суду. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, для яких ці обставини були встановлені. Правова кваліфікація умов п. 3.3.2 та п. 4.9 Кредитного договору, надана судом у справі № 638/22867/25, має преюдиційне значення для цієї справи, оскільки сторони, договір та юридичний факт (прострочення платежів з 31.03.2025 і сплив 180-денного строку) є тотожними. У новому позові Позивач прямо заперечує висновок суду, стверджуючи, що «підставою для звернення в суд є невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення всієї суми кредиту після спливу 180 днів прострочення, а не дострокове стягнення... тому відсутня необхідність щодо попереднього направлення Відповідачу вимоги щодо дострокового стягнення кредиту». Ця позиція банку прямо суперечить висновку, вже зробленому судом у рішенні від 01.04.2026 щодо тлумачення тієї самої умови того самого договору, і не може братися судом до уваги в силу преюдиції. Позиція позивача суперечить офіційному документу самого банку - паспорту споживчого кредиту - та принципу тлумачення умов договору на користь споживача. Кредитний договір № б/н від 30.04.2024 є договором приєднання в розумінні ст. 634 ЦК України, умови якого розроблені виключно банком, а відповідач приєднався до вже сформульованих умов без можливості впливати на їх зміст. Навіть якщо припустити існування неоднозначності у формулюванні п. 4.9 Договору щодо того, чи є передбачений ним механізм формою дострокового стягнення кредиту, така неоднозначність має тлумачитися на користь відповідача як слабшої сторони договору, а не на користь банку, який самостійно сформулював цю умову. Таким чином, сам Банк у Паспорті кредиту кваліфікував спрацювання механізму, передбаченого п. 4.9 Договору, як дострокове повернення кредиту, а будь-який залишковий сумнів у тлумаченні цієї умови підлягає вирішенню на користь Відповідача. Позивач не може у судовому процесі заперечувати правову природу умови договору, яку сам визначив у документі, наданому споживачу до укладення договору, та яка узгоджується з єдино можливим тлумаченням цієї умови на користь споживача. Серед доказів, доданих до позовної заяви, позивач надає «Довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н)» від 27.05.2026. Зазначена довідка стосується карткового рахунку № НОМЕР_1 , який не збігається з жодним із рахунків, визначених Кредитним договором № б/н від 30.04.2024 (рахунок зарахування НОМЕР_2 , рахунок погашення НОМЕР_3 ). Операції, зазначені у довідці («Старт карткового рахунку», «Зміна кредитного ліміту»), є термінологією, що застосовується до кредитних карток, а не до строкового споживчого кредиту, наданого відповідачу за кредитним договором. Наданий Позивачем доказ надіслання претензії не є належним повідомленням про дострокове стягнення кредиту. Відповідач заперечує, що зазначена претензія є належним повідомленням у розумінні п. 3.3.2 Кредитного договору та ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки у тексті претензії зазначено: «Відповідно до укладеного договору № б/н від 30.04.2024 р ОСОБА_1 отримав від АТ КБ «ПриватБанк» кредитну картку з кредитним лімітом зі сплатою відсотків за користування на суму залишку заборгованості за кредитом». Однак відповідно до кредитного договору № б/н від 30.04.2024, який є предметом цього спору, банк надав Відповідачу не кредитну картку з кредитним лімітом, а строковий кредит у розмірі 71 800,00 грн шляхом одноразового перерахування коштів на поточний рахунок, що прямо визначено в розділі 1 «Істотні умови кредитування» Договору («Тип кредиту: Строковий кредит») та підтверджено Паспортом споживчого кредиту. Претензія, таким чином, помилково описує предмет договору, що ставить під сумнів, чи стосується вона взагалі спірних правовідносин, чи є результатом застосування іншого (карткового) шаблону документів Банку. Це узгоджується з аналогічною вадою, виявленою у наданій Позивачем «Довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки» від 27.05.2026, яка також описує картковий рахунок № НОМЕР_1 , не пов`язаний з умовами Кредитного договору № б/н від 30.04.2024. Зазначена у претензії сума не відповідає поняттю «прострочена заборгованість». У претензії Банк вимагає сплатити «прострочену заборгованість за кредитним договором у розмірі 57 967,60 грн». Проте сума 57 967,60 грн є повною сумою заборгованості за Договором (тіло кредиту 51 505,60 грн + нараховані відсотки 6 462,00 грн), а не сумою простроченого платежу відповідно до Графіку платежів (щомісячний платіж - 3 071,44 грн). Ототожнення повної суми кредиту з «простроченою заборгованістю» є недостовірним і не відповідає дійсному стану зобов`язань Відповідача станом на дату претензії. Відповідач наводить цю обставину виключно для демонстрації внутрішньої суперечності та недостовірності самого документа Позивача, а не для визнання наявності чи розміру будь-якої заборгованості. Претензія не містить належної вимоги про дострокове повернення кредиту з фіксацією дати настання обов`язку. Відсутні докази фактичного одержання претензії Відповідачем. Позивачем не надано власне повідомлення про вручення (або про повернення відправлення у зв`язку із закінченням строку зберігання), яке б підтверджувало факт та дату одержання Відповідачем цього відправлення. За відсутності такого доказу неможливо встановити, чи відбулося одержання претензії відповідачем взагалі, а відповідно, чи розпочався перебіг встановленого ч. 4 ст. 16 Закону 30-денного строку. Відповідач фактично не проживає за адресою офіційної реєстрації ( АДРЕСА_1 ) у зв`язку з набуттям статусу внутрішньо переміщеної особи, про що відповідач повідомляла суд ще в межах розгляду справи № 638/22867/25, що відображено в тексті рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 01.04.2026 у цій справі та відомо позивачу, оскільки саме це рішення додано позивачем до матеріалів цієї справи як доказ. За таких обставин фактичне неотримання поштового відправлення відповідачем зумовлене об`єктивними та поважними причинами, пов`язаними з небезпекою перебування на території, що зазнає систематичних обстрілів, а не ухиленням від виконання зобов`язань чи недобросовісною поведінкою. У разі відсутності доказів фактичного одержання відповідачем повідомлення про вимогу дострокового повернення кредиту, встановлений ч. 4 ст. 16 Закону 30-денний строк не розпочав свій перебіг, а тому звернення Позивача до суду з цим позовом є передчасним.

З урахуванням викладеного в пунктах 4.1-4.5 цього відзиву, зокрема з підстав, наведених у пункті 4.5 щодо фактичного проживання Відповідача поза межами адреси реєстрації у зв`язку зі статусом внутрішньо переміщеної особи, Відповідач вважає, що надана Позивачем претензія від 02.06.2026 не є належним та достовірним повідомленням про дострокове стягнення кредиту, а тому обов`язок Відповідача з дострокового повернення кредиту не виник, і позовні вимоги задоволенню не підлягають з тих самих підстав, що вже встановлені рішенням суду від 01.04.2026 у справі № 638/22867/25.

16.09.2026 надійшла відповідь на відзив із зазначенням того, що виписка за рахунком чітко відображають рух коштів саме за кредитним договором № б/н від 30.04.2024 на суму 71 800,00 грн. Наявність технічної описки у тексті претензії щодо назви кредитного продукту не змінює суті існуючих зобов`язань, оскільки у претензії зазначено правильний реквізит договору (№ б/н від 30.04.2024), суму загальної заборгованості 57 967,60 грн та анкетні дані боржника ОСОБА_1 . Всі повідомлення та претензії направлялися банком за єдиною відомою та вказаною відповідачем адресою реєстрації. Відповідач належним чином не повідомила банк про зміну офіційної адреси проживання для листування в порядку, встановленому договором. Позивачем надано належні письмові докази відправлення претензії, а саме копію опису-вкладення до цінного листа та копію чеку про відправлення цінного листа. Банк як кредитор виконав свій обов`язок щодо інформування боржника у спосіб, передбачений чинним законодавством та договором шляхом направлення відправлення за адресою, вказаною самим відповідачем. Формулювання претензії повністю відповідає дійсному фінансово-правовому стану зобов`язання та відображає підсумковий розмір непогашеного боргу. Вказуючи в претензії суму 57 967,60 грн як прострочену заборгованість, банк діяв у точній відповідності до стану розрахунків за договором. З урахуванням того, що рішенням Шевченківського районного суду м.Харкова від 01.04.2026 р. у справі №638/22867/25 з відповідача вже було стягнуто 18 078,64 грн., банк у цьому позові заявляє до стягнення виключно за залишковим принципом нестягнуту суму боргу 39 888,96 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, відповідач у судове засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву просив розглядати справу за його відсутності.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи дійшов до наступного висновку.

27 липня 2021 року було здійснено ідентифікацію клієнта та ОСОБА_1 підписано Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», якою сторони, серед іншого, узгодили порядок використання простого електронного підпису (зокрема, одноразового ОТР-пароля) при вчиненні правочинів у програмних комплексах Банку.

30 квітня 2024 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 за допомогою простого електронного підпису (ОТР-пароля) було укладено Кредитний договір № б/н про надання споживчого кредиту (послуга «Кредит готівкою»), підписано Паспорт споживчого кредиту та Додаток № 1 до Кредитного договору - Графік платежів

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно дост.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ст.642 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Так, зазначений вище договір укладений в електронній формі.

Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Частинами 12,13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд у постанові по справі №243/6552/20 зазначив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Згідно пунктом 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

В кредитному договорі зазначені особисті дані відповідача, а саме: паспортні дані, РНОКПП, місце проживання та мітиться електронний підпис одноразовим ідентифікатором.

Також, Верховний Суд у постанові по справі №758/14925/23 зазначив, що загалом електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався. Про те саме зазначається і у визначенні підпису одноразовим ідентифікатором, що міститься в Законі Україні «Про електронну комерцію»: це дані, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому спосіб такого додавання Законом не визначений, так само, як не визначено того, що саме, крім ідентифікації підпису, має забезпечувати електронний підпис одноразовим ідентифікатором. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.

Наявна в матеріалах справи паперова копія кредитного договору №б/н від 30.04.2024 створена у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», підписана електронним підписом уповноваженою на те особою та у встановленому законом порядку не визнана недійсною. Надані позивачем докази в сукупності підтверджують факт укладення кредитного договору між кредитором та відповідачем.

Факт укладення договору б/н від 30.04.2024 відповідачем не заперечується.

Таким чином, 30.04.2024 між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір №б/н в електронній формі та узгоджено всі істотні умови договору.

Відповідно до розділу 1 «Істотні умови кредитування» та пункту 2.1 Кредитного договору № б/н від 30.04.2024 Банк зобов`язався надати Позичальнику строковий кредит на споживчі цілі у розмірі 71 800,00 грн строком на 36 місяців (кінцева дата повернення згідно з Графіком платежів 30 квітня 2027 року) зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 18% річних (1,5% щомісячно від загальної суми кредиту) шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Позичальника НОМЕР_2 . Згідно з пунктом 4.1 Кредитного договору та Графіком платежів Позичальник зобов`язався щомісяця здійснювати повернення кредиту та сплачувати нараховані проценти рівними платежами у розмірі 3 071,44 грн (з яких: 1 994,44 грн сума тіла кредиту, 1 077,00 грн проценти за користування кредитом) шляхом зарахування коштів на рахунок погашення НОМЕР_3 .

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в сумі 71 800,00 грн шляхом перерахування на рахунок, що підтверджується випискою по рахунку (30.04.2024 зарахування «Кредит готівкою» у розмірі 71800 грн).

Згідно виписки по рахунку регулярне та добровільне внесення коштів відповідачем на рахунок є його конклюдентними діями, які свідчать про визнання ним обов`язку за кредитним договором. Відповідно до усталеної судової практики, часткове погашення заборгованості шляхом поповнення картки є беззаперечним доказом того, що відповідач отримав кредитні кошти та розпочав виконання зобов`язання.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України зазначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно розрахунку заборгованості відповідач не виконував умови договору в розмірах і строках визначених умовами договору, зокрема договором про надання кредиту, графіку платежів, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Харкова від 01.04.2026 №638/22867/25 ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приват Банк» суму заборгованості за договором б/н від 30 квітня 2024 року у розмірі 18078 грн 64 коп.

Згідно зазначено рішення за умовами договору сторони встановили строк кредитування до 30 квітня 2027 року, однак 17 листопада 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» достроково звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 57967,60 грн.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту відповідачці та відсутні також докази отримання такої вимоги останньою.

Таким, чином установивши, що умовами кредитного договору було передбачено порядок направлення вимоги. Отже, позивач не надав належних доказів виконання вимог про дострокове повернення кредиту встановлених пунктом 3.3.2 договору, а також ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», тож відсутні підстави для дострокового стягнення із відповідачки усієї суми заборгованості за кредитним договором.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню частково у сумі 11616 грн 64 коп. та за нарахованими процентами у сумі 6462 грн, усього 18078 грн 64 коп., яка утворилася станом на 31.08.2025.

Саме такий розмір заборгованості підтверджений первинними документами, наданими позивачем - випискою за картковим рахунком відповідачки за період з 30.04.2024 по 31.08.2025.

04 червня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» направило на адресу ОСОБА_1 цінним листом з описом вкладення Повідомлення (вимогу) від 02.06.2026 № SAMDNWFC000102485895 про усунення порушень та попередження про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором № б/н від 30.04.2024 у тридцятиденний строк, після спливу якого, а саме: 16 липня 2026 року - звернулося до суду з даним позовом про стягнення нестягнутої за попереднім рішенням суду частини заборгованості за тілом кредиту у розмірі 39 888,96 грн (57 967,60 грн - 18 078,64 грн).

У позовній заяві та відповіді на відзив позивач, серед іншого, посилається на пункт 4.9 кредитного договору, за умовами якого порушення позичальником зобов`язань з повернення кредиту понад 180 календарних днів є відкладальною обставиною (стаття 212 ЦК України), що автоматично змінює термін повернення кредиту в повному обсязі на 180-й (181-й) день прострочення без необхідності направлення досудової вимоги.

Надаючи правову оцінку вказаним доводам позивача, суд їх відхиляє та зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 627 та статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Водночас частиною третьою статті 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Згідно з частиною другою статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

У пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

Тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав:

наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення (наприклад, згідно частини п`ятої статті 576 ЦК України предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом);

якщо зі змісту акту цивільного законодавства випливає обов`язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів (наприклад, таким буде припис абзацу 2 частини першої статті 739 ЦК України, що умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною);

якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу 2 частини третьої статті 6 ЦК. Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосовування фактично можливе тільки за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки, або ж якщо обов`язковість положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладанні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно. Проте свобода у визначенні обсягу договірної відповідальності не безмежна, оскільки законодавець встановлює межі саморегулювання, гарантуючи охорону інтересів окремих учасників цивільного обороту (зокрема, споживачів) за допомогою встановлення імперативної заборони (ex ante).

Порядок реалізації кредитодавцем права вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, у повному обсязі імперативно врегульований частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, закон встановлює обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а договірний порядок не має погіршувати порівняно із законом становище споживача. З огляду на викладене, умови пункту 4.9 Кредитного договору, які передбачають автоматичне настання строку повернення всього споживчого кредиту на 180-й день прострочення в обхід обов`язкового письмового попередження споживача та надання йому 30-денного строку на усунення порушень, прямо суперечать імперативним приписам частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування». Відтак, суд не бере до уваги посилання Банку на пункт 4.9 Кредитного договору і, враховуючи, що кінцевий строк повернення кредиту за Графіком платежів встановлено до 30 квітня 2027 року, кваліфікує заявлені у цій справі вимоги виключно як дострокове стягнення заборгованості за споживчим кредитом в порядку частини другої статті 1050 ЦК України, пункту 3.3.2 Кредитного договору та частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Перевіряючи виконання позивачем вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» при зверненні з даним позовом до суду, суд виходить з наступного.

На підтвердження вжиття заходів досудового врегулювання спору позивачем до позовної заяви долучено копію Повідомлення (вимоги) від 02.06.2026 № SAMDNWFC000102485895, адресованого ОСОБА_1 за адресою місця її реєстрації, вказаною у Кредитному договорі ( АДРЕСА_1 ), а також копію опису вкладення до цінного листа та фіскального чека АТ «Укрпошта» про відправлення вказаної вимоги 04.06.2026 за штриховим кодовим ідентифікатором (трек-номером) 0505634035898. Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві посилається на те, що позивачем не надано повідомлення про вручення або доказів повернення поштового відправлення № 0505634035898, у зв`язку з чим, на її думку, неможливо встановити початок перебігу та сплив 30-денного строку, передбаченого частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Суд відхиляє вказані заперечення відповідачки з огляду на таке.

Відповідно до статті 12 та частини сьомої статті 82 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, при цьому загальновідомі та відкриті офіційні дані у публічних електронних реєстрах і базах даних не потребують додаткового доказування.

Так, відомості офіційного трекінгу національного поштового оператора АТ «Укрпошта» є відкритою загальнодоступною інформацією, і суд під час перевірки дотримання кредитором обов`язкового досудового порядку повідомлення споживача за статтею 16 Закону України «Про споживче кредитування» має право та зобов`язаний самостійно перевірити рух поштового відправлення за трек-номером у відкритій базі даних поштового оператора для встановлення точної дати вручення або повернення кореспонденції.

На виконання вказаних вимог процесуального закону судом самостійно у відкритій інформаційній системі відстеження поштових відправлень на офіційному вебсайті АТ «Укрпошта» за трек-номером 0505634035898 перевірено рух цінного листа з досудовою вимогою Банку від 02.06.2026 та встановлено, що: 04.06.2026 поштове відправлення було прийнято до пересилання на адресу відповідача; 12.06.2026 поштове відправлення було оформлено до повернення відправнику у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання («за закінченням терміну зберігання»); 15.06.2026 поштове відправлення повернулося неврученим та було видане представнику банку.

Оцінюючи правові наслідки повернення поштового відправлення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» та доводи відповідачки про те, що вона не отримала вимогу, оскільки має статус внутрішньо переміщеної особи (ВПО) і фактично не проживає за адресою реєстрації у м. Харкові, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У Кредитному договорі № б/н від 30.04.2024 (розділ 8 «Реквізити Сторін») відповідач ОСОБА_1 власноруч (шляхом накладення електронного підпису) визначила як місце своєї реєстрації, так і місце фактичного проживання одну і ту саму адресу: АДРЕСА_1 . Разом з тим, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_1 у встановленому договором порядку коли-небудь повідомляла АТ КБ «ПриватБанк» про зміну своєї адреси фактичного проживання чи листування або надавала банку відомості про іншу адресу свого перебування як внутрішньо переміщеної особи.

Крім того, подаючи до суду 11.08.2026 відзив на позовну заяву у даній справі через підсистему «Електронний суд», відповідач у власних реквізитах знову вказала єдину адресу: АДРЕСА_1 , і не зазначила жодної іншої фактичної адреси проживання як ВПО та не долучила до відзиву відповідної довідки ВПО.

При цьому, згідно відомостей Реєстру територіальної громади м.Харкова місце проживання відповідача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно сталої практики Верховного Суду, направлення кредитором листа-вимоги за офіційно відомою адресою позичальника, зазначеною ним у кредитному договорі, за умови, що позичальник не повідомляв банк про зміну свого місця проживання, свідчить про належне виконання кредитором свого обов`язку щодо повідомлення боржника. Сам факт неотримання боржником кореспонденції, направленої за вказаною у договорі адресою, та її повернення поштовим оператором «за закінченням терміну зберігання» не може розцінюватися як невиконання кредитором вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки ризик несприятливих наслідків неотримання пошти за офіційно задекларованою у договорі адресою несе сам адресат (позичальник).

Враховуючи, що поштове відправлення з досудовою вимогою про усунення порушень було повернуто за закінченням терміну зберігання 12.06.2026 (та вручено назад банку 15.06.2026), а до суду з даним позовом АТ КБ «ПриватБанк» звернулося 16.07.2026, суд констатує, що позивач звернувся до суду після спливу встановленого частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» тридцятиденного строку, тобто з повним дотриманням визначеного законом досудового порядку.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що повідомлення від 02.06.2026 № SAMDNWFC000102485895 не є належною вимогою через зазначення у першому абзаці про отримання «кредитної картки з кредитним лімітом» та вказівку на загальну суму простроченої заборгованості 57 967,60 грн, суд приходить до висновку про їх необґрунтованість з огляду на таке.

Дійсно, у першому абзаці повідомлення від 02.06.2026 допущено технічну описку щодо назви банківського продукту («отримав кредитну картку з кредитним лімітом»). Проте вказана технічна описка є суто формальною і жодним чином не змінює правової суті вимоги та не вводить споживача в оману, оскільки у цьому ж повідомленні чітко та безпомилково вказано точні ідентифікуючі ознаки спірного правочину: дату та номер правочину («договір № б/н від 30.04.2024 р.»), прізвище, ім`я, по батькові та РНОКПП боржника ( ОСОБА_1 , НОМЕР_4 ), пряме посилання на норму частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», тридцятиденний строк для усунення порушень та попередження про звернення до суду з позовом щодо дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. Згідно з практикою Верховного Суду формальні технічні описки у тексті досудової вимоги, які не перешкоджають однозначній ідентифікації кредитного договору та суті вимоги кредитора, не спростовують юридичної чинності такого повідомлення.

Також, безпідставними є доводи відповідача щодо неправильності зазначення у повідомленні від 02.06.2026 суми заборгованості у розмірі 57 967,60 грн.

Суд зазначає, що сума 57 967,60 грн (51 505,60 грн - тіло кредиту та 6 462,00 грн -проценти) є дійсним загальним розміром непогашеної заборгованості відповідачем за кредитним договором № б/н від 30.04.2024 згідно з розрахунком заборгованості та випискою по рахунку, і саме такий загальний розмір існуючого боргу вже був встановлений рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 01.04.2026 у справі № 638/22867/25 (яке станом на дату формування вимоги відповідачем виконано не було). Звертаючись у липні 2026 року до суду з цим позовом, Банк цілком правомірно зменшив ціну позову на суму, що вже була присуджена до стягнення рішенням суду від 01.04.2026 у справі № 638/22867/25 (18 078,64 грн), та заявив до стягнення виключно нестягнутий залишок заборгованості у розмірі 39 888,96 грн (57 967,60 грн - 18 078,64 грн).

У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що позивач повторно ініціює спір про стягнення тієї самої суми (39 888,96 грн), у стягненні якої вже було відмовлено рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 01.04.2026 у справі № 638/22867/25, та посилається на преюдиційність висновків попереднього рішення суду згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України.

Суд зазначає, що сторона відповідача помилково тлумачить правову природу преюдиційності судового рішення та поняття тотожності підстав позову з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Верховний Суд неодноразово зазначав, що преюдиційне значення за частиною четвертою статті 82 ЦПК України мають лише встановлені судом фактичні обставини (юридичні факти), які входять до предмета доказування, а не правова оцінка судом таких обставин.

При цьому, відмова суду у задоволенні позову банку про дострокове стягнення кредиту у зв`язку з невиконанням досудового порядку (ненаправленням вимоги про усунення порушень) за своєю суттю є відмовою через передчасність звернення до суду і не припиняє кредитного зобов`язання позичальника та не позбавляє кредитора права повторно звернутися до суду з вимогою про стягнення цієї частини боргу після виконання ним вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Судом встановлено, що у справі № 638/22867/25 в задоволенні позовних вимог на суму 39 888,96 грн було відмовлено виключно тому, що станом на листопад 2025 року позивач не направляв відповідачу письмової вимоги про дострокове повернення кредиту в порядку частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Натомість підставою даного позову у справі № 638/16594/26 є нова сукупність юридичних фактів, які виникли вже після ухвалення рішення від 01.04.2026 у справі № 638/22867/25, а саме: направлення позивачем досудової вимоги від 02.06.2026 № SAMDNWFC000102485895, її повернення за закінченням терміну зберігання 12.06.2026 та сплив 30-денного строку на усунення порушень до моменту подання позову 16.07.2026. Більше того, саме в силу приписів частини четвертої статті 82 ЦПК України преюдиційне значення для даної справи мають фактичні обставини, встановлені рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 01.04.2026 у справі № 638/22867/25, яким вже достовірно підтверджено факт укладення між сторонами Кредитного договору № б/н, надання відповідачці кредитних коштів у сумі 71 800,00 грн, допущення нею прострочення виконання зобов`язання та утворення загальної суми заборгованості у розмірі 57 967,60 грн (51 505,60 грн - за тілом кредиту та 6 462,00 грн за процентами), з якої судом було стягнуто лише 18 078,64 грн.

Надаючи оцінку запереченням відповідача щодо неналежності долученої позивачем «Довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 » від 27.05.2026 з тих мотивів, що зазначений у ній рахунок № НОМЕР_1 не збігається з рахунками у форматі IBAN ( НОМЕР_2 та НОМЕР_3 ), вказаними у кредитному договорі № б/н від 30.04.2024, суд зазначає, що відповідач плутає різні банківсько-правові та облікові поняття.

Згідно з положеннями Закону України «Про платіжні послуги» та Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої постановою Правління НБУ від 29.07.2022 № 162, поточний банківський рахунок за стандартом IBAN (у даному випадку - рахунок зарахування НОМЕР_2 та рахунок погашення НОМЕР_3 ) є зовнішнім клієнтським рахунком для проведення розрахункових операцій. Натомість 16-значний номер № 9992223037089389 є внутрішньобанківським ідентифікатором карткового (облікового) рахунку у програмному комплексі Банку, який програмно прив`язаний до клієнтських IBAN-рахунків для технічного обліку встановленого кредитного ліміту (суми кредиту) у розмірі 71 800,00 грн.

Крім того, належність рахунку № 9992223037089389 саме до спірних кредитних правовідносин між сторонами на суму 71 800,00 грн вже була встановлена судом у преюдиційному рішенні Шевченківського районного суду м. Харкова від 01.04.2026 у справі № 638/22867/25 та повністю узгоджується з наданою випискою по рахунку і розрахунком заборгованості станом на 26.05.2026.

Щодо посилань на паспорт споживчого кредиту, підписаний відповідачем 30.04.2024 року, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

З огляду на ці приписи паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов`язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, підписання такого паспорта не означає укладення кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон № 1734-VIII включає до форми договору про споживчий кредит (стаття 13).

Згідно висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №393/126/20 про застосування норми права: «Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.

Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».

Таким чином, факт підписання відповідачем паспорту споживчого кредитування не може безумовно свідчити, що між сторонами погоджено істотні умови договору про розмір відсотків за анкетою-заявою. Крім того, у паспорті споживчого кредиту зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо, ця інформація зберігає чинність та є актуальною до: 30.04.2024.

Таким чином, зазначений паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту та має передувати укладенню кредитного договору з позичальником і сам по собі не може вважатися умовами кредитного договору чи його частиною до укладення основного договору про споживчий кредит.

Згідно розрахунку заборгованості заборгованість відповідача становить 39888,96 грн.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено законом чи договором. Статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України, передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідачем суду не надано доказів виконання умов договору у повному обсязі, зокрема сплати кредитних коштів та процентів за користування кредитом.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Так, рішенням суду у справі № 638/22867/25 встановлено, що станом на 31.08.2025 розмір заборгованості відповідача становить 18078,64 грн.

Згідно розрахунку заборгованості, після 31.08.2025 відповідачем коштів на погашення заборгованості не вносилося.

Розрахунок суми заборгованості відповідача в частині тіла кредиту та процентів за користування кредитом відповідає вимогам закону та договору, відсотки за користування кредитом нараховані відповідно до умов договору в межах строку дії договору.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання по погашенню заборгованості за кредитним договором №б/н від 30.04.2024 внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 39888,96 грн, а відтак позовні вимоги обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 610, 612, 615, 625, 634, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 141, 274-279, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 30.04.2024 у розмірі 39 888 (тридцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн 96 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» суму сплаченого судового збору у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Є.В.Невеніцин