Рішення № 140964298, 23.10.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 752/26856/21

Провадження № 2/761/2848/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м.Києва

в складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.

позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Бобошка В.М.

та представника відповідача Пересунько С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа Банк», яке перейменоване в Акціонерне товариство «Сенс банк», треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання припиненими кредитних зобов`язань за договором у зв`язку з набуттям банком у власність предмета іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа Банк», яке перейменоване в Акціонерне товариство «Сенс банк», треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення кредитних зобов`язань за договором у зв`язку з набуттям банком у власність предмета іпотеки, в якому просив визнати припинені кредитні зобов`язання за договором про надання траншу №SME0014201 від 25.06.2008 р., укладеного між ЗАТ «Альфа банк» та ОСОБА_1 , у зв`язку з набуттям АТ «Альфа банк» права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 за договором іпотеки №SMERS01118/1 від 25.06.2008 р.,згідно рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20.10.2011 р. прийнятого за вимогою про дострокове стягнення заборгованості за договором.

Позовні вимоги з урахуванням позовної заяви в нові редакції (а.с. 21-31 т.3) вмотивовані тим, що 25 червня 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Альфа Банк» було укладено рамкову угоду №SMERS01118 про надання траншу в межах строку 180 місяців, загальний розмір кредитного продукту не повинен перевищувати 3 000 000 доларів США.

25 червня 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Альфа Банк» укладено договір №SME0014201 про надання траншу в розмірі 900 000 доларів США на строк користування 180 місяців під 18,38% річних з цільовим призначенням для придбання нерухомості та фінансування витрат на ремонт та реконструкцію цієї нерухомості для її подальшого використання у підприємницькій діяльності.

З метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання в іпотеку була передана квартира за адресою: АДРЕСА_2 , АЗС та земельна ділянка площею 0,2145 га, кадастровий номер 3210945900:01:024:0002, яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , про що 25 червня 2008 року були укладені договори іпотеки №SMERS01118/1 та №SMERS01118/2.

Крім цього, в забезпечення виконання зобов`язань за договором були укладені договори поруки від 25.06.2008 р. з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20.10.2011 р. у справі №492-1/09 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитом - 6 924 121,05 грн, по відсотках - 146018,76 грн, пені - 260267,39 грн, витрати по сплаті третейського збору в сумі 25500,00 грн стягнуто з ОСОБА_3 пеню за договором поруки в сумі 252484,33 грн, стягнуто з ОСОБА_2 пеню за договором поруки в сумі 252484,33 грн.

За ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 30.05.2012 р. видано виконавчий лист №2515/550/12 від 04.06.2013 р. згідно рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20.10.2011 р. у справі №492-1/09, загалом сума до стягнення - 7355407,20 грн.

17.01.2019 р. АТ «Альфа-банк» в позасудовому порядку звернув стягнення на погашення заборгованості за договором №SME0014201 про надання траншу від 25.06.2008 р. за рахунок іпотечного майна шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що в разі звернення стягнення на предмет іпотеки зобов`язання припиняється, а наступні вимоги є недійсними.

На думку позивача розмір основного зобов`язання визначений рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20.10.2011 р. у справі №492-1/09, подальше нарахування відсотків, пені - не допускається.

В рахунок погашення кредиту позивачем було сплачено 55000,00 грн, залишок заборгованості становить 7300407,20 грн.

За договором іпотеки була погоджена оцінка предмету іпотеки - 543703,736 дол. США, що еквівалентно 2636800,00 грн. Офіційний курс гривні станом на дату реєстрації права власності - 17.01.2019 р., - 28,00 грн. до 1 дол.США. На думку позивача оціночна вартість квартири складає 15375941,48 грн, що покриває заборгованість та свідчить про припинення зобов`язання.

Крім цього, позивач зазначає, що при реєстрації права власності на квартиру за банком були порушення, а саме: матеріали реєстраційної справи не містили документів, що підтверджують проведення АТ «Альфа Банк» оцінки предмета іпотеки квартири, що мало передувати здійсненню державної реєстрації. За інформацією, наданою АТ «Сенс Банк» предмет іпотеки фактично було оприбутковано на баланс за ціною 1857000,00 грн.

Позивачем було ініційовано проведення незалежної оцінки та встановлено, що станом на 17.01.2019 р. оціночна вартість квартири АДРЕСА_1 становить 4605000,00 грн, що еквівалентно 164414,36 дол. США. Крім цього, за результатами судової оціночно-будвельної експертизи дійсна ринкова вартість квартири станом на 14.11.2024 р. - 7327700,00 грн. Також у висновку зроблено висновок про повне погашення заборгованості за договором №SME0014201 про надання траншу від 25.06.2008 р.

Вказане стало підставою для звернення до суду.

Представник відповідача подав письмові пояснення, в яких заперечив щодо задоволення позову, зазначає, що вимоги АТ «Альфа-банк» повністю не були погашені за рахунок одного предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 . Звертають увагу, що додатково є ще два предмети іпотеки, щодо яких існує спір у Ірпінському міському суді Київської області (справа №367/1154/19). В повідомленні про порушення зобов`язання, яке передувало зверненню стягнення на квартиру, розмір заборгованості - 25528335,80 дол. США. За умовами договору іпотеки, після переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, будь-які наступні вимоги щодо виконання основного зобов`язання в межах суми 3000000,00 дол. США є недійсними. Відтак, інші вимоги на суму 22528335,48 дол. США погашаються за рахунок іншого майна та коштів боржника.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили його задовольнити.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову.

Треті особи в судове засідання не з`явились, належним чином повідомлялись про день та час розгляду справи, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (ч.ч. 1, 3 ст. 211 ЦК України).

05.11.2021р. на підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 02.11.2022 р. закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 31.03.2025 р. передано за підсудністю на розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу.

Ухвалою судді від 19.06.2025 р. призначено підготовче судове засідання у цивільній справі з повідомленням учасників справи.

Ухвалою суду від 18.12.2025 р. закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено її судовий розгляд по суті.

Суд, вислухавши пояснення присутніх учасників, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

25 червня 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Альфа Банк» було укладено рамкову угоду №SMERS01118 про надання траншу в межах строку 180 місяців, загальний розмір кредитного продукту не повинен перевищувати 3 000 000 доларів США.

25 червня 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Альфа Банк» укладено договір №SME0014201 про надання траншу в розмірі 900 000 доларів США на строк користування 180 місяців під 18,38% річних з цільовим призначенням для придбання нерухомості та фінансування витрат на ремонт та реконструкцію цієї нерухомості для її подальшого використання у підприємницькій діяльності.

З метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання в іпотеку була передана квартира за адресою: АДРЕСА_2 , АЗС та земельна ділянка площею 0,2145 га, кадастровий номер 3210945900:01:024:0002, яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , про що 25 червня 2008 року були укладені договори іпотеки №SMERS01118/1 та №SMERS01118/2. (а.с. 20-31 т.1)

Крім цього, в забезпечення виконання зобов`язань за договором були укладені договори поруки від 25.06.2008 р. з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 32,33 т.1)

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20.10.2011 р. у справі №492-1/09 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитом - 6924121,05 грн, по відсотках - 146018,76 грн, пені - 260267,39 грн, витрати по сплаті третейського збору в сумі 25500,00 грн стягнуто з ОСОБА_3 пеню за договором поруки в сумі 252484,33 грн, стягнуто з ОСОБА_2 пеню за договором поруки в сумі 252484,33 грн. (а.с. 35-38 т.1)

За ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 30.05.2012 р. видано виконавчий лист №2515/550/12 від 04.06.2013 р. згідно рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20.10.2011 р. у справі №492-1/09, загалом сума до стягнення - 7355407,20 грн. (а.с. 39-41 т.1)

09.10.2013 р. відкрито виконавче провадження №40065981 з примусового виконання виконавчого листа №2515/550/12 від 04.06.2013 р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-банк» боргу.

В матеріалах справи містяться квитанції про сплату 55000,00 грн від ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу за рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20.10.2011 р. у справі №492-1/09.

17.01.2019 р. АТ «Альфа-банк» в позасудовому порядку звернув стягнення та зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки №SMERS01118/1 від 25.06.2008 р.

Як вбачається з відповіді АТ «Сенс банк» від 31.10.2024 р. предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 було оприбутковано за ціною 1857000,00 грн по курсу НБУ на дату реєстрації права власності за банком. (а.с. 38 т.3)

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати припинені кредитні зобов`язання за договором про надання траншу №SME0014201 від 25.06.2008 р., укладеного між ЗАТ «Альфа банк» та ОСОБА_1 , у зв`язку з набуттям АТ «Альфа банк» права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 за договором іпотеки №SMERS01118/1 від 25.06.2008 р.,згідно рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20.10.2011 р. прийнятого за вимогою про дострокове стягнення заборгованості за договором.

Оскільки позивач звернув стягнення на предмети іпотеки 17.01.2019 року, до спірних правовідносин слід застосовувати положення Закону України «Про іпотеку» в редакції від 19 жовтня 2016 року.

Так, відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 19 жовтня 2016 року) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 19 жовтня 2016 року) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

За змістом частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 19 жовтня 2016 року) іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України.

В Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано, що згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважав, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням ЦК України (далі - Кодекс) не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу.

З урахуванням викладеного, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 зроблено такий правовий висновок: якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, насамперед інтересів кредитора, у главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов`язання. Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема поручителі.

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 546 ЦК України у редакції ,чинної на час виникнення спірних правовідносин, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати самостійно.

З урахуванням вимог статті 6 та частини першої статті 627 ЦК України щодо свободи договору та відсутності обмежень щодо множинності та способів забезпечення зобов`язання способами забезпечення кредитних договорів у цьому випадку є передача в іпотеку декількох об`єктів нерухомого майна, застава предметів рухомого майна та майнових прав на орендні платежі за договорами оренди нерухомого майна, а також порука.

Кредитор не позбавляється права реалізувати звернення стягнення за забезпечувальними акцесорними договорами, у разі якщо строк на таку реалізацію не сплив.

Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 590 ЦК (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Зазначене положення узгоджується з приписами частини п`ятої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), згідно з якою, якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.

Слід констатувати, що норми ЦК України та Закону України «Про іпотеку», які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, передбачали можливість забезпечення виконання зобов`язання шляхом передачі в іпотеку декількома іпотекодателями декількох об`єктів нерухомого майна і кредитор мав право на задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого з об`єктів або їх усіх, якщо їхня сукупна вартість була необхідною для погашення заборгованості іпотекодавця в повному обсязі.

Тобто законодавець пов`язав задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предметів іпотеки, в тому числі шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, саме з обсягом невиконаного зобов`язання, що не означає, що отримання у власність одного з предметів іпотеки у будь-якому випадку має наслідком припинення основного зобов`язання в повному обсязі.

Законом № 2478-VIII від 03 липня 2018 року частину четверту статті 36 Закону України «Про іпотеку» було доповнено. Зокрема, передбачено, що у разі якщо вимоги іпотекодержателя забезпечені декількома предметами іпотеки (у тому числі за декількома договорами іпотеки), а позасудове звернення стягнення здійснюється за рахунок окремого предмета іпотеки, іпотекодержатель має право вимагати (у тому числі шляхом позасудового врегулювання) виконання зобов`язання боржником та/або іпотекодавцем в частині, що залишилася невиконаною після завершення позасудового врегулювання за таким окремим предметом іпотеки.

Чинне законодавство не обмежує право кредитора забезпечити належне виконання боржником основного зобов`язання декількома видами забезпечення. Забезпечувальне зобов`язання є додатковим (акцесорним), а не альтернативним основному. Реалізація особою права на захист певним способом не може залежати від застосування нею інших способів правового захисту.

Системний аналіз змісту наведених правових норм дає підстави для висновку, що їхнє обмежене тлумачення у вигляді припинення основного зобов`язання внаслідок звернення стягнення на один із предметів забезпечення за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов`язання за рахунок кількох предметів іпотеки та інших способів забезпечення зобов`язання відповідно до умов кредитних договорів у разі, якщо можливість реалізації таких способів забезпечення не вичерпана.

Тобто буквальне застосування положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у відповідній редакції можливе виключно у тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов`язання було забезпечене іпотекою і за усіма такими договорами іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки чи декількома способами забезпечення, але на реалізацію таких способів припинився строк звернення стягнення.

У разі якщо належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами чи їх сукупністю, застосування вимог частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності наступних вимог кредитора можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення, якщо можливість їх реалізації не втрачена, оскільки у протилежному випадку звернення стягнення на один із предметів іпотеки унеможливлює забезпечення виконання зобов`язання за допомогою інших способів забезпечення та протирічить принципу свободи договору та рівності сторін.

Отже у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 лютого 2022 року у справі №761/36873/18, також зазначила, що частина 3 статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина 4 статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки.

Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки.

В даній справі сторони іпотечного договору від 25.06.2008, керуючись принципом свободи договору, в пунктах п.6.3 та 2.2 передбачили наступне:

Звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку позасудового врегулювання може здійснюватись одним із зазначених способів: 6.3.1. шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов?язання. У цьому випадку право власності на предмет іпотеки переходить від Іпотекодавця до Іпотекодержателя з дня, наступного за останнім днем строку, визначеного для виконання порушеного основного зобов?язання та/або умов цього Договору у вимозі про усунення порушень, яка буде надіслана Іпотекодержателем згідно зі статтею 35 Закону України "Про іпотеку"; при цьому, у разі прийняття Іпотекодержателем рішення про звернення стягнення у спосіб, зазначений у цьому пункті, у вимозі про усунення порушень Іпотекодержателем зазначається дата переходу права власності на предмет іпотеки. Після переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки будь-які наступні вимоги Іпотекодержателя щодо виконання Іпотекодавцем основного зобов?язання у межах суми, передбаченої у пункті 2.2. статті 2 цього Договору, є недійсними (п. 6.3)

Розмір основного зобов`язання, що забезпечується іпотекою складає суму, еквівалентну 3000000,00 дол. США (п. 2.2)

Як було зазначено вище, рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20.10.2011 р. у справі №492-1/09 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитом - 6 924 121,05 грн, по відсотках - 146018,76 грн, пені - 260267,39 грн, витрати по сплаті третейського збору в сумі 25500,00 грн.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором. Кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 310/11534/13-ц).

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого АТ «Сенс банк», станом на 01.03.2020 р. за ОСОБА_1 обліковується заборгованість в загальному розмірі 30 024 010,23 дол. США (еквівалент 1 320 149 725,01 грн), з яких тіло кредиту - 835 845,70 дол.США (еквівалент 36 751 968,26 грн), відсотки за користування кредитом -914 043,70 дол. США (еквівалент 40 190 318,68 грн), пеня - 28 274 120,83 дол. США (еквівалент 1 243 207 438,07 грн)

При цьому, станом на 17.01.2019 р. (дату звернення стягнення на предмем іпотеки) за ОСОБА_1 обліковується заборгованість в загальному розмірі 26 387 608,39 дол. США, з яких тіло кредиту - 899 236,50 дол.США, відсотки за користування кредитом -920 850,00 дол. США, пеня - 24 567 521,59 дол. США.

Суд погоджується з позицією сторони позивача щодо неправомірності нарахування процентів та пені після рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20.10.2011 р. у справі №492-1/09, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитом - 6 924 121,05 грн, по відсотках - 146018,76 грн, пені - 260267,39 грн, витрати по сплаті третейського збору в сумі 25500,00 грн.

Між тим, як було зазначено вище, наявність вказаного судового рішення не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Варто зазначити, що в рамках виконавчого провадження в рахунок погашення кредиту позивачем було сплачено 55000,00 грн (доказів протилежного суду не надано).

Досліджуючи питання ринкової вартості квартири станом 17.01.2019 р. та співвідношення її вартості з залишком заборгованості, варто зазначити наступне.

З висновку ТОВ «Оціночно-Консалтингова Група «Експерт-Капітал», наданого представником АТ «Сенс Банк», про експертну грошову оцінку нерухомого майна станом на 20.12.2018 р. ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_2 становить 152568,00 дол. США, або 4 227 659 грн без ПДВ.

Як було зазначено вище, предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 було оприбутковано за ціною 1 857 000,00 грн по курсу НБУ на дату реєстрації права власності за банком, заборгованість за договором було зменшено під час оприбуткування квартири на баланс банку.

З виписки АТ «Сенс банк» по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що фактично 26.02.2020 р. було оприбутковано квартиру АДРЕСА_1 на суму 1 857 000,00 грн.

Позивач вважає, що ринкова вартість квартири, на яку банк звернув стягнення, була суттєво занижена.

Згідно зі звітом ПП «Аріадна» від 22.02.2023 р. станом на 17.01.2019 р. ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 - 4 605 000,00 грн (без ПДВ).

Відповідно до висновку судового експерта №1959/11-2024 від 18.11.2024 р. дійсна (ринкова) вартість квартири на дату проведення дослідження складає 7327700,00 грн.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №01-25 від 24.12.2025 повне погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання траншу №SME0014201 від 25.06.2008 р., враховуючи розмір заборгованості, визначеної рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20.10.2011 р. про дострокове стягнення, у зв`язку з набуттям АТ «Альфа-банк» права власності на предмет іпотеки №SMERS01118/1 від 25.06.2008 р., з урахуванням висновку експерта №1959/11-2024 від 18.11.2024 р., складеного судовим екпертом Свістуновим І.С.,- відбулось.

Висновки судових екпертів №1959/11-2024 від 18.11.2024 р та №01-25 від 24.12.2025 суд не приймає до уваги, оскільки за основу було взято ринкову вартість квартири станом на 18.11.2024 р., та саме через її ринкову вартість експерт дійшов висновку про повне погашення заборгованості.

В даному випадку релевантним є врахування ринкової вартості квартири станом на 17.01.2019 р.(дату звернення стягнення на предмет іпотеки- квартиру)

З урахування розміру заборгованості, встановленої рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20.10.2011 р. у справі №492-1/09, погашенням ОСОБА_1 заборгованості в рамках виконавчого провадження (55000,00 грн) та ринкової вартості квартири, яка визначена як позивачем згідно зі звітом ПП «Аріадна» від 22.02.2023 р. так і відповідачем за висновком ТОВ «Оціночно-Консалтингова Група «Експерт-Капітал», суд дійшов висновку, що заборгованість за кредитним договором не була погашена в повному обсязі в результаті продажу іпотечного майна, а отримання у власність одного з предметів іпотеки у будь-якому випадку не може бути наслідком припинення основного зобов`язання в повному обсязі, рішення суду на даний час залишається не виконаними, а тому договірні зобов`язання за кредитним договором не можуть вважатися виконаними.

При цьому, відповідач не позбавлений права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Посилання позивача щодо відсутності в матеріалах реєстраційної справи документів, що підтверджують проведення АТ «Альфа банк» оцінки предмета іпотеки квартири, як додаткову підставу для припинення кредитного зобов`язання суд не приймає до уваги, оскільки вказані обставини не можуть бути підставою для припинення кредитних зобов`язань за договором про надання траншу №SME0014201 від 25.06.2008 р. При цьому, судом враховано, що вказані обставини можуть досліджуватись під час розгляду справи № 761/10082/25 за позовом ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Сенс Банк", треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, яка на теперішній час зупинена.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які він посилається, підстав для задоволення позовних вимог про припинення кредитних зобов`язань за договором у зв`язку з набуттям банком у власність предмета іпотеки, - суд не вбачає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.509, 526, 575, 590, 627 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», ст.ст. 3, 5, 13, 81, 141, 223, 258-259, 268, 272-273, 354-353 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа Банк», яке перейменоване в Акціонерне товариство «Сенс банк», треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання припиненими кредитних зобов`язань за договором у зв`язку з набуттям банком у власність предмета іпотеки,- залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

Відповідач

Акціонерне товариство «Альфа Банк», яке перейменоване в Акціонерне товариство «Сенс банк»,, код ЄДРПОУ 23494714, м.Київ, вул. Велика Васильківська, 100.

Суддя: Андрій Осаулов

повний текст виготовлено 27.10.2026 року