Рішення № 140956723, 26.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року Київ справа №320/51665/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення дій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 21.06.2024 №262940014947 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до п. з) ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за її призначенням, а саме з 05.07.2023.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю рішення про відмову в призначені позивачу пенсії за віком на пільгових умовах на підставі ст. 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі також Закон №1058-IV).

Так, позивач зазначає, що по досягненню пенсійного віку він звернувся із заявою до ГУ ПФУ в м. Києві про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до ч. 1, 2 ст. 114 Закону №1058-IV як водію міського пасажирського транспорту (тролейбуса). Однак листом відповідач повідомив його про те, що за наслідками розгляду його документів прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії з підстав недосягнення пенсійного віку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, на виконання доручення Пенсійного фонду України від 19.06.2024 № 2800-030203-9/37860 повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 05.07.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту (тролейбусу) з урахуванням Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.01.2024 в справі №560/16280/23 та рекомендацій Пенсійного фонду України.

Так, за результатами такого розгляду, відповідачем прийняте рішення від 21.06.2024 № 262940014947 щодо відмови в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 .

Відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком згідно з статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю у неї визначеного віку 55 років.

Вважаючи відповідне рішення необґрунтованим, позивач звернулася до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктами 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 року № 1788-XII зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.

Відповідно до пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

У вказаній редакції пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV був викладений на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017 та є чинним на сьогодні.

Окрім внесенних змін до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, Законом № 2148-VIII також внесено низку інших істотних змін до Закону № 1058-IV, зокрема доповнено його окремим розділом XIV1 під назвою «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян» (статті 114-115).

Отже, з набранням чинності Закону № 2148-VIII питання, пов`язані з призначенням пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників, в тому числі по Списках №1 та №2, регулюються положеннями Закону № 1058-IV.

Таким чином, у попередній редакції пункт 2 Прикінцевих положень допускав можливість призначення пільгових пенсій по Списках № 1 та № 2 за нормами Закону № 1058-IV, але при цьому діяли вимоги щодо віку та стажу, передбачені Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII).

З прийняттям Закону №2148-VIII відповідне питання врегульовано інакше, а саме призначення пільгових пенсій здійснюється виключно за нормами Закону № 1058-IV.

Тобто при вирішенні питання про наявність у позивача відповідного права на пільгову пенсію підлягають застосуванню положення ст. 114 Закону № 1058-IV.

Відповідно до позовної заяви та заявлених позовних вимог, позивач обґрунтовує незаконність відмови відповідача у призначенні пільгової пенсії за наявністю в неї достатнього стажу для призначення пільгової пенсії за віком по Списку № 2.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Також Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесено зміни у п. 2 розділу XV «Прикінцеві положення» та викладено їх в такій редакції:

«Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону».

З аналізу наведених норм вбачається, що у зв`язку із зверненням позивача щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах Пенсійний фонд зобов`язаний перевірити:

- чи відноситься та чи підтверджується пільговий стаж позивача на посаді, яка визначена Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, який затверджений Кабінетом Міністрів України;

- чи підтверджується зайнятість позивача повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Відповідачем не заперечується віднесення посади позивача до Списку № 2 виробництв, робіт, професій і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України та зайнятість позивача повний робочий день на підземних роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.

При цьому відповідачем підтверджено всі періоди роботи позивача, та враховано, загальний стаж роботи, з якого пільговий складає 24 роки 11 місяців 17 днів.

Разом з тим, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідач в оскаржуваному рішенні посилався на те, що позивач на час звернення про призначення пенсії не досягла пенсійного віку.

Тобто, підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є недосягнення позивачем необхідного віку, а саме 55 років.

Щодо посилань відповідача на те, що положення п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 є чинними, та не визнавалися неконституційними, а отже, вони підлягають застосуванню до правовідносин, які виникають з приводу призначення пенсій за віком на пільгових умовах водіям пасажирського транспорту та великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, суд зазначає наступне.

Посилання відповідача на норми ч. 1 п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213VIII є такими, що суперечать рішенню Конституційного суду.

Ухвалюючи Рішення № 1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020 р. Конституційний Суд України визнав «такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

з) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому Рішенні, полягає в тому, «Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б»-»г» статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213.

Відтак, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.»

Конституційний Суд України приймаючи рішення по справі № 1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020 виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пільгової пенсії досягнення збільшеного пенсійного віку для працівників, зазначених у пункті «а» статті 13 Закону № 1788 нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.

Вказані зміни, щодо збільшення пенсійного віку втратили чинність з дня ухвалення КСУ Рішення № 1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020.

Таким чином, на день звернення позивача до відповідача ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пільгову пенсію по Списку № 2 мають жінки після досягнення 50 років, при наявності спеціального стажу роботи.

У контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 року у справі № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.

З огляду на юридичну позицію Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року у справі №1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.

З позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права, а неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що спірне рішення, яким позивачу відмовлено у призначені пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням пенсійного віку є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до п. з ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за її призначенням, а саме з 05.07.2023, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень ч. ч. 1 та 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин, зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції, доданої до матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 968,96 грн.

Зважаючи на задоволення позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 968,96 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 21.06.2024 № 262940014947 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: вул. Бульварно Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до п. з ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за її призначенням, а саме з 05.07.2023.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: вул. Бульварно Кудрявська, 16, м. Київ, 04053).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.