Рішення № 140922692, 22.10.2026, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/1190/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Притули К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Олександрійський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Олександрійського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, яка полягає у ненаданні ОСОБА_1 відповіді по суті запиту на інформацію від 10 лютого 2026 року, зареєстрованого за вхідним №X-527 від 13.02.2026 (425482);

- зобов`язати Олександрійський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. 6-го Грудня, 49; код ЄДРПОУ 40799158) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідь по суті запиту на інформацію від 10 лютого 2026 року, зареєстрованого за вхідним №X-527 від 13.02.2026 (425482), - невідкладно з дня набрання рішенням суду законної сили.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначив, що звернувся до відповідача із запитом про надання інформації щодо обробки його персональних даних у поліцейських інформаційних системах. Поліція залишила запит без розгляду через відсутність реквізитів документа, що посвідчує особу. Позивач вважає, що запит відповідав Закону України «Про доступ до публічної інформації», а застосування відповідачем Закону України «Про захист персональних даних» є помилковим. На його думку, наведених у запиті відомостей достатньо для ідентифікації особи, тому ненадання інформації порушує його права.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року відкрито провадження у справі.

Відповідач відзиву на позов до суду не подав.

13 квітня 2026 року позивач подав письмові пояснення, у яких повідомив про отримання 08 квітня 2026 року поштового відправлення з документом, названим відзивом відповідача, та підтримав свою позицію. За викладом позивача, поліція заперечує проти позову з посиланням на вимоги законодавства про захист персональних даних. Саме по собі направлення такого документа позивачу не є поданням відповідачем відзиву до суду.

З огляду на частину шосту статті 162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши докази та оцінивши доводи позивача, суд установив такі обставини.

10 лютого 2026 року ОСОБА_1 направив Олександрійському районному відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області запит на інформацію (а.с.6).

У запиті він просив повідомити, чи здійснюється та/або здійснювалася раніше відповідачем обробка його персональних даних із використанням інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» та інших інформаційних систем щодо порушення ним правил військового обліку за статтею 210 КУпАП та/або законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію за статтею 210-1 КУпАП. Відповідь просив направити на зазначену поштову адресу протягом п`яти робочих днів.

Запит містить прізвище, ім`я, по батькові позивача, дату його народження, поштову адресу, дату складення та підпис. Реквізити документа, що посвідчує особу запитувача, у запиті не зазначені.

Листом від 25 лютого 2026 року №24250-2026 (437091) відповідач повідомив позивача, що частина четверта статті 16 Закону України «Про захист персональних даних» вимагає зазначення у запиті реквізитів документа, що посвідчує фізичну особу. Пославшись на відсутність таких відомостей та неможливість ідентифікації, відповідач залишив запит без розгляду (а.с.7зв).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 32 Конституції України кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України від 02.10.1992 №2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону №2657-XII інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Абзацом другим частини другої статті 11 Закону №2657-XII передбачено, що кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону №2657-XIIіхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Надання доступу до інформації, усунення порушень права на інформацію та оскарження відмови або бездіяльності щодо надання інформації здійснюються відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Абзац третій частини другої статті 7 Закону №2657-XII внесений Законом України від 10.10.2024 №4017-IX та підлягає застосуванню до спірних відносин, які виникли у лютому 2026 року.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 13.01.2011 №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 10 Закону №2939-VI кожна особа має право: доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається.

Пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані: надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною другою статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Для визначення застосовної процедури необхідно з`ясувати характер запитуваних відомостей і наявність спеціального регулювання. Саме посилання заявника на Закон №2939-VI не виключає застосування інших законів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 01.06.2010 №2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон №2297-VI) цей Закон регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних.

Згідно зі статтею 2 Закону №2297-VI персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Статтею 2 Закону №2297-VI також передбачено, що обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 8 Закону №2297-VI суб`єкт персональних даних має право:

3) на доступ до своїх персональних даних;

4) отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 16 Закону №2297-VI у запиті зазначаються: прізвище, ім`я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи - заявника).

Частиною шостою статті 16 Закону №2297-VI передбачено, що суб`єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб`єкта відносин, пов`язаних з персональними даними, за умови надання інформації, визначеної у пункті 1 частини четвертої цієї статті, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону №2297-VI строк вивчення запиту на предмет його задоволення не може перевищувати десяти робочих днів з дня його надходження.

Протягом цього строку володілець персональних даних доводить до відома особи, яка подає запит, що запит буде задоволено або відповідні персональні дані не підлягають наданню, із зазначенням підстави, визначеної у відповідному нормативно-правовому акті.

Запит задовольняється протягом тридцяти календарних днів з дня його надходження, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону №2297-VI якщо запит зроблено суб`єктом персональних даних щодо даних про себе, обов`язок доведення в суді законності відмови у доступі покладається на володільця персональних даних, до якого подано запит.

За змістом запиту від 10.02.2026 позивач прагнув отримати відомості про наявність та обробку даних саме про нього у зв`язку з можливими адміністративними правопорушеннями. Запит не стосувався знеособленої статистики, загальних правил діяльності поліції чи організації інформаційних систем.

Відповідь про факт такої обробки безпосередньо пов`язана з конкретною фізичною особою та її можливим перебуванням на відповідному обліку. Обмеження запиту питанням про наявність або відсутність обробки не змінює персонального характеру інформації.

Тому суд відхиляє довід позивача про незастосування Закону №2297-VI через те, що він запитував відомості про себе, а не про третіх осіб. Наведені вище приписи поширюються також на доступ суб`єкта персональних даних до власної інформації.

Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 у справі №819/1664/16, зокрема в пунктах 59 62 та 68 71, виходив із пріоритету спеціального порядку доступу та необхідності зазначення реквізитів документа, що посвідчує запитувача, також при одержанні відомостей про себе. У тій справі відсутність відповідних реквізитів була визнана підставою не надавати запитувану персональну інформацію.

Суд ураховує цей висновок при визначенні застосовного матеріального закону та оцінці дотримання позивачем вимог до запиту. Наявність у поліції технічної можливості знайти запис за ім`ям та датою народження не скасовує законодавчої вимоги до оформлення запиту та не підтверджує сама собою, що його подав належний суб`єкт даних.

Водночас правомірність вимоги зазначити реквізити документа не є достатньою для висновку про правомірність остаточного залишення запиту без розгляду. Суд має перевірити також дотримання відповідачем процедури реалізації права на доступ.

Частиною першою статті 1 Закону України від 17.02.2022 №2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон №2073-IX) передбачено, що цей Закон регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 2 Закону №2073-IX адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб).

Частиною другою статті 3 Закону №2073-IX передбачено, що законом можуть бути встановлені особливості адміністративного провадження для окремих категорій адміністративних справ. Такі особливості повинні відповідати принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону №2073-IX принципи адміністративної процедури, визначені цим Законом, поширюються також на адміністративну діяльність адміністративних органів, що не вимагає прийняття адміністративних актів.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону №2073-IX: Адміністративний орган зобов`язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону №2073-IX адміністративний акт повинен прийматися з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для права, свободи чи законного інтересу особи і цілями, на досягнення яких спрямований адміністративний акт. Негативні наслідки для особи та публічних інтересів повинні бути найменшими.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону №2073-IX адміністративний орган зобов`язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 43 Закону №2073-IX у разі якщо заяву подано з порушенням встановлених законодавством вимог, посадова особа адміністративного органу, яка розглядає справу, приймає рішення про залишення заяви без руху. Адміністративний орган надсилає заявнику письмове повідомлення про залишення заяви без руху протягом трьох робочих днів з дня отримання заяви, а в разі особистого звернення із заявою негайно (за можливості) вручає під розписку таке повідомлення особі, яка подала заяву, безпосередньо в адміністративному органі.

У повідомленні про залишення заяви без руху зазначаються виявлені недоліки з посиланням на порушені вимоги законодавства, спосіб та строк усунення недоліків, а також способи, порядок та строки оскарження рішення про залишення заяви без руху.

Адміністративний орган встановлює строк, достатній для усунення заявником виявлених недоліків. За клопотанням заявника адміністративний орган може продовжити строк усунення виявлених недоліків.

Згідно з частиною третьою статті 43 Закону №2073-IX у разі усунення виявлених недоліків у строк, встановлений адміністративним органом, заява вважається поданою в день її первинного подання. При цьому строк розгляду справи продовжується на строк залишення заяви без руху.

Розгляд запиту позивача є вирішенням індивідуального питання реалізації права на доступ до власних даних. У цьому провадженні поліція не вирішувала питання притягнення до адміністративної відповідальності, проведення оперативно-розшукових заходів або виконання військового обов`язку. Згадка у запиті статей 210, 210-1 КУпАП лише окреслює потрібні відомості й не перетворює процедуру доступу на застосування законодавства про національну безпеку і оборону. Отже, підстав для виключення цього провадження зі сфери дії Закону №2073-IX за характером запитаної інформації суд не встановив.

Застосування статті 43 Закону №2073-IX у цій справі додатково випливає з прямої вказівки частини другої статті 7 Закону №2657-XII. Стаття 16 Закону №2297-VI встановлює необхідні відомості для доступу, однак не запроваджує спеціальної процедури усунення недоліків та не містить правила, яке виключало б надання особі такої можливості.

Названі приписи підлягають узгодженому застосуванню: до належного оформлення запиту персональна інформація не повинна надаватися, але усувний недолік має бути доведений до відома заявника з можливістю його виправлення. Так забезпечуються одночасно захист персональних даних і реальна можливість доступу до них належного суб`єкта.

При цьому запит позивача не є анонімним. Він містить ім`я заявника, дату народження, адресу, підпис та чіткий предмет звернення. Відсутність окремих обов`язкових реквізитів означає недолік оформлення, який може бути усунутий. За наведених обставин ототожнення такого недоліку з неможливістю будь-якого подальшого розгляду було б необґрунтованим.

У листі від 25.02.2026 відповідач обмежився повідомленням про відсутність реквізитів документа та остаточним залишенням запиту без розгляду. Строку для усунення недоліку не встановив, можливість продовження розгляду після надання відомостей не забезпечив. Доказів застосування процедури, передбаченої статтею 43 Закону №2073-IX, матеріали справи не містять.

Такий спосіб реагування позбавив позивача можливості виправити запит зі збереженням первісної дати звернення. Порушення є істотним, оскільки стосується процесуальної гарантії, реалізація якої могла привести до розгляду питання про надання інформації по суті. Повторне самостійне звернення з новим запитом не замінює обов`язку органу належно опрацювати вже отриманий.

Отже, посилання відповідача на статтю 16 Закону №2297-VI є обґрунтованим у частині вимог до запиту, проте не виправдовує припинення його розгляду без надання можливості усунути недолік. Рішення про залишення запиту без розгляду, оформлене листом від 25.02.2026 №24250-2026 (437091), є протиправним.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з абзацами першим, другим частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частиною першою статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач не надав доказів, які підтверджували б дотримання обов`язкової процедури. Наявний у матеріалах лист свідчить про припинення розгляду запиту без забезпечення можливості усунути його недолік, що не відповідає наведеним критеріям перевірки владного рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Саме неподання відзиву не звільняє суд від перевірки підстав позову та не зумовлює автоматичного задоволення вимог. Висновок про це викладений також у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №826/13340/17. Зміст застосовних норм і недоліки запиту суд установив незалежно від процесуальної пасивності відповідача.

Твердження позивача про фактичне визнання поліцією позову суд не приймає. Визнання факту отримання запиту та ненадання запитуваної інформації не означає визнання протиправності такого ненадання. Спір стосується правової оцінки цих обставин та належної процедури реагування.

Щодо способу захисту суд зазначає таке.

Спірний лист не є лише інформаційним повідомленням: ним оформлено волевиявлення відповідача остаточно не розглядати конкретний запит. Тому порушення прав позивача спричинене рішенням, яке має індивідуальні правові наслідки, а не виключно невчиненням дій.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено можливість прийняття рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Визнання лише бездіяльності без усунення рішення про залишення запиту без розгляду не забезпечило б повного поновлення права на належну процедуру. Тому суд вважає необхідним вийти за межі обраного позивачем формулювання, визнати протиправним і скасувати відповідне рішення та зобов`язати відповідача повторно розглянути запит з урахуванням правової оцінки суду. Такий спосіб захисту стосується того самого звернення та тих самих обставин, які становлять підставу позову.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Безумовне зобов`язання надати запитувану інформацію було б передчасним. Необхідна умова належного оформлення первісного запиту не виконана, а судове рішення не може замінити передбачену законом перевірку запитувача.

При повторному розгляді відповідач повинен застосувати Закон №2297-VI разом із процедурними гарантіями Закону №2073-IX. Якщо недолік запиту зберігається, позивачу необхідно надати можливість його усунути відповідно до статті 43 Закону №2073-IX, після чого вирішити питання про надання інформації за правилами та у строки спеціального закону й повідомити заявника про результат. Вимога повторно розглянути запит не означає дозволу залишити його без розгляду з тієї самої причини без дотримання зазначеної процедури.

Предмет цього спору не охоплює встановлення факту перебування позивача на поліцейському обліку або правомірності внесення відповідних даних. Цих питань суд цим рішенням не вирішує.

За таких обставин позов належить задовольнити частково, відмовивши у безумовному зобов`язанні надати відповідь по суті первісного запиту невідкладно після набрання рішенням законної сили без дотримання необхідних умов доступу.

При зверненні до суду з позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 1064,96 грн (а.с.1), який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72 77, 90, 139, 159, 162, 241 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Олександрійського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (вул. 6-го Грудня, 49, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000; код ЄДРПОУ 40799158) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Олександрійського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про залишення без розгляду запиту ОСОБА_1 від 10 лютого 2026 року, зареєстрованого за вхідним №Х-527 від 13.02.2026 (425482), оформлене листом від 25 лютого 2026 року №24250-2026 (437091).

Зобов`язати Олександрійський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 10 лютого 2026 року, зареєстрований за вхідним №Х-527 від 13.02.2026 (425482), відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» із застосуванням Закону України «Про адміністративну процедуру» та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, забезпечивши у разі збереження недоліків запиту можливість їх усунення в порядку статті 43 Закону України «Про адміністративну процедуру», і повідомити позивача про результати розгляду у встановленому законом порядку.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань Олександрійського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА