Рішення № 140912704, 26.10.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2026 Справа № 914/2500/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.

за участю секретаря судового засідання Леник Н.М.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, м. Львів,

до відповідача: Приватного підприємства «Лайтбуд», с. Сокільники Львівського району Львівської області,

про: стягнення 238 914,00 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Кулик Р.М.;

від відповідача: Смалюк Р.І.;

Хід розгляду справи.

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Лайтбуд» про стягнення 238 914,00 грн.

Ухвалою від 10.08.2026 суд залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк у 5 (п`ять) календарних днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви. 13.08.2026 через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків (вх. №22467/26).

Ухвалою від 17.08.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначив судове засідання на 22.09.2026.

27.08.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №24176/26), в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою від 22.09.2026 суд відклав судове засідання на 06.10.2026. В судовому засіданні 06.10.2026 оголошено перерву до 13.10.2026.

Судове засідання, призначене на 13.10.2026, не відбулось у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Львові та Львівській області повітряної тривоги, під час якої працівники та відвідувачі суду перебували в укритті цивільного захисту адміністративної будівлі суду.

Ухвалою від 14.10.2026 суд відклав розгляд справи на 26.10.2026.

В судове засідання 26.10.2026 з`явились представники сторін, надали пояснення по суті спору. Представник позивача просив позовні вимоги задоволити, представник відповідача проти позову заперечив.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Беручи до уваги предмет та підстави позову у даній справі, закінчення процесуальних строків, суд дійшов до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

В судовому засіданні 26.10.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовуються безпідставним включенням відповідачем до договірної ціни та до актів приймання виконаних будівельних робіт за Договором №590 від 10.11.2025 єдиного податку за ставкою 5 відсотків у сумі 199 095,00 грн та військового збору за ставкою 1 відсоток у сумі 39 819,00 грн, що, на думку позивача, призвело до завищення вартості наданих послуг.

Позивач посилається на акт комісії Міністерства внутрішніх справ України №17/11 від 14.07.2026, складений за результатами перевірки окремих напрямів фінансово-господарської діяльності університету, на пункт 291.2 статті 291 та пункт 293.3 статті 293 Податкового кодексу України, на пункти 5.1 та 5.34 Настанови з визначення вартості будівництва, затвердженої наказом Мінрегіону від 01.11.2021 №281, на лист Міністерства розвитку громад та територій України від 08.09.2025 №1673, а також на пункт 6.3.14 Договору. Направлену відповідачу претензію №90 01-3383/90 від 13.07.2026 відповідач не виконав, кошти не повернув.

Правова позиція відповідача.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що відповідно до пункту 2.4 Договору договірна ціна є твердою та не підлягає змінам, крім її зменшення відповідно до пункту 1.2 Договору та чинного законодавства, послуги надані в повному обсязі та прийняті позивачем за актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в без зауважень та заперечень, що свідчить про прийняття замовником результату надання послуг без претензій щодо їх виду, якості, обсягу чи вартості.

Відповідач також зазначив, що додатком 30 до Настанови №281 передбачено форму договірної ціни, в якій окремою графою визначено податки, збори, обов`язкові платежі, встановлені чинним законодавством і не враховані складовими вартості будівництва, крім податку на додану вартість, а лист Міністерства розвитку громад та територій України від 08.09.2025 №1673 не є нормативно-правовим актом та має роз`яснювальний характер.

Обставини справи встановлені судом.

10.11.2025 між Львівським державним університетом безпеки життєдіяльності (Замовник) та Приватним підприємством «Лайтбуд» (Виконавець) укладено Договір №590, за умовами якого Виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги Поточний ремонт підвального приміщення центральної частини навчального корпусу №1 Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, м. Львів, вул. Клепарівська, 35, в обсягах, встановлених в додатках до цього Договору, що є невід`ємною його частиною.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що обсяги Послуг можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків Замовника.

Згідно з розділом ІІ Договору ціна цього Договору становить 4 998 780,00 грн (чотири мільйони дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч сімсот вісімдесят гривень 00 копійок) без ПДВ.

Відповідно до пункту 2.4 Договору договірна ціна за Договором є твердою та не підлягає змінам, крім її зменшення відповідно до п. 1.2 Договору та чинного законодавства.

Згідно з пунктом 6.3.14 Договору Виконавець зобов`язаний при виявленні завищення вартості матеріалів і послуг за цим Договором, що не відповідають вимогам кошторисних норм України у будівництві, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 №281, та обсягів послуг (матеріалів) на рахунок Замовника на підставі Акту Форми КБ-2В, що не відповідають прийнятим Замовником, повернути різницю вартості таких послуг (матеріалів) на рахунок Замовника, якщо ці завищення виявлені в ході проведення перевірки контролюючими (інспектуючими) органами, уповноваженого спеціаліста з нагляду та інших осіб, залучених до надання послуг згідно з умовами Договору, в тому числі після завершення дії Договору.

Невід`ємною частиною Договору є додаток №1 Договірна ціна, складений у поточних цінах станом на 15 жовтня 2025 року та визначений згідно з Настановою, затвердженою наказом від 01.11.2021 №281, вид договірної ціни тверда.

За додатком №1 до Договору прямі витрати становлять 4 249 603 грн, в тому числі заробітна плата будівельників і монтажників 690 219 грн, вартість матеріальних ресурсів 3 536 663 грн та вартість експлуатації будівельних машин 22 721 грн, загальновиробничі витрати становлять 364 402 грн, всього прямі і загальновиробничі витрати 4 614 205 грн, кошторисний прибуток 56 114 грн, кошти на покриття адміністративних витрат будівельних організацій 28 534 грн, разом 4 698 853 грн, військовий збір 1 відсоток 49 988 грн, єдиний податок 5 відсотків 249 939 грн, всього договірна ціна 4 998 780 грн.

Таким чином, сума прямих та загальновиробничих витрат 4 614 205 грн разом з кошторисним прибутком 56 114 грн та адміністративними витратами 28 534 грн становить 4 698 853 грн, а разом з військовим збором 49 988 грн та єдиним податком 249 939 грн складає договірну ціну 4 998 780 грн, при цьому 249 939 грн становлять 5 відсотків, а 49 988 грн 1 відсоток від договірної ціни 4 998 780 грн.

Відповідач є платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків доходу, що ним не заперечується.

У період з 15.06.2026 по 14.07.2026 комісією Міністерства внутрішніх справ України на підставі наказу МВС України від 12.06.2026 №542 проведено перевірку окремих напрямів фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2024 по 31.05.2026, за результатами якої складено акт №17/11 від 14.07.2026. В акті зазначено, що згідно з 7-ма договорами на загальну суму 9 768 053,16 грн виконавцями послуги до договірних цін були передбачені кошти на сплату єдиного податку (5 %) та військового збору (1 %), а саме, зокрема, договір від 10.11.2025 №590, укладений з ПП «Лайтбуд», на суму 3 981 876,00 грн, з яких єдиний податок (5 %) 199 095,00 грн та військовий збір (1 %) 39 819,00 грн.

Позивач направив відповідачу претензію №90 01-3383/90 від 13.07.2026 про повернення 238 914,00 грн, а також рахунок-фактуру №26-191 від 13.07.2026 на суму 29 453,05 грн, в якому підставою зазначено повернення коштів за зайво включені до договірної ціни та сплачені суми єдиного податку (5 %) на суму 24 544,05 грн та військового збору (1 %) на суму 4 909,00 грн по Договору №590 від 10.11.2025 та Додатковій угоді №2 від 22.04.2026, і рахунок-фактуру №26-196 від 13.07.2026 на суму 209 460,95 грн, в якому зазначено суми єдиного податку 174 550,95 грн та військового збору 34 910,00 грн.

Суми за рахунками-фактурами складаються таким чином: 24 544,05 грн разом з 174 550,95 грн становлять 199 095,00 грн єдиного податку, 4 909,00 грн разом з 34 910,00 грн становлять 39 819,00 грн військового збору, а 29 453,05 грн разом з 209 460,95 грн становлять заявлені до стягнення 238 914,00 грн.

Кошти відповідач не повернув.

Матеріали справи не містять додаткових угод до Договору №590 від 10.11.2025, в тому числі Додаткової угоди №2 від 22.04.2026, на яку міститься посилання в рахунку-фактурі №26-191 від 13.07.2026, не містять актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми КБ-3, а також не містять платіжних інструкцій про оплату наданих послуг за Договором.

Оцінка суду.

Відповідно до вимог ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

За змістом ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є Договір №590 від 10.11.2025, за своїм змістом договір підряду, оскільки такі відносини підпадають під визначення ст.837 ЦК України, коли одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Відповідно до ч.1 ст.844 ЦК України ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі.

Матеріали справи не містять доказів розірвання Договору або визнання його чи окремих його пунктів недійсними, в тому числі в частині визначення ціни, такої вимоги позивачем у цій справі не заявлено.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину). У постанові від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Заявляючи вимогу про стягнення 238 914,00 грн, позивач не кваліфікував ці кошти ані як збитки у розумінні ст.22 ЦК України, ані як безпідставно набуте майно у розумінні ст.1212 ЦК України, а послався на статті 525, 526, 626, 629 ЦК України. З огляду на це суд перевіряє заявлену вимогу як на наявність підстав для відшкодування збитків, так і на наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, а розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором (ст.623 ЦК України). Для стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність не настає.

Протиправної поведінки відповідача судом не встановлено. Суми єдиного податку та військового збору не нараховувались відповідачем поза межами Договору і не додавались ним в односторонньому порядку до погодженої сторонами ціни, а є складовими додатка №1 Договірна ціна, підписаного обома сторонами та скріпленого їх печатками, що є невід`ємною частиною Договору. Визначивши вартість наданих послуг відповідно до погодженої сторонами договірної ціни, відповідач діяв у межах умов Договору, а відтак відсутні і протиправність його поведінки, і вина у завданні позивачу збитків.

Не доведено позивачем і розміру заявленої до стягнення суми. Договірна ціна за Договором становить 4 998 780,00 грн, у складі якої єдиний податок визначено у сумі 249 939 грн, а військовий збір у сумі 49 988 грн, тоді як до стягнення заявлено 199 095,00 грн єдиного податку та 39 819,00 грн військового збору, що становить 5 та 1 відсоток не від договірної ціни, а від суми 3 981 876,00 грн, зазначеної в акті №17/11 від 14.07.2026. Остання становить 0,79657 договірної ціни, і в тій самій пропорції зменшено суми податку та збору, оскільки 249 939 грн, помножені на 0,79657, становлять 199 094 грн, а 49 988 грн, помножені на 0,79657, становлять 39 819 грн.

Документів, які б підтверджували зменшення договірної ціни з 4 998 780,00 грн до 3 981 876,00 грн, матеріали справи не містять, зокрема відсутні додаткові угоди до Договору, в тому числі Додаткова угода №2 від 22.04.2026, на яку міститься посилання в рахунку-фактурі №26-191 від 13.07.2026. Відсутні у матеріалах справи і акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідки форми КБ-3 та платіжні документи, а тому судом не може бути встановлено ні остаточної ціни Договору, ні обсягу прийнятих позивачем послуг, ні розміру фактично сплачених ним коштів.

У відповідності до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Приписами ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно із ст.ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Єдиним доказом, на якому ґрунтуються позовні вимоги, є акт №17/11 від 14.07.2026, складений комісією Міністерства внутрішніх справ України за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності самого позивача.

У постанові від 18.10.2018 у справі №917/1064/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважує, що акт перевірки є лише носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №910/17984/16 та підтриманому у постанові від 07.12.2021 у справі №922/3816/19, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору.

Встановлені під час проведення контрольних заходів факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України, що відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 01.12.2022 у справі №922/2810/21 та від 07.12.2021 у справі №922/3816/19.

З урахуванням наведеного акт №17/11 від 14.07.2026 не звільняє позивача від обов`язку довести належними та допустимими доказами як розмір коштів, сплачених відповідачу, так і перевищення цих коштів над погодженою сторонами договірною ціною. Таких доказів суду не надано.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Наявність правової підстави для набуття майна виключає застосування положень ст.1212 ЦК України, якщо така підстава продовжує існувати. У постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №920/169/18 викладено правовий висновок про те, що сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором, зокрема переплата понад визначену в договорі суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.

У спірних правовідносинах Договір є чинним, недійсним не визнавався та сторонами не розривався, а суми єдиного податку та військового збору входять до складу договірної ціни, погодженої сторонами в додатку №1 до Договору, тобто є частиною ціни, а не платежем, здійсненим поза межами Договору. Доказів перерахування відповідачу коштів понад 4 998 780,00 грн матеріали справи не містять, а зазначена в акті №17/11 від 14.07.2026 сума 3 981 876,00 грн є меншою за договірну ціну. Відтак переплати понад визначену Договором суму не встановлено, правова підстава набуття відповідачем коштів не відпала, і підстави для застосування ст.1212 ЦК України відсутні.

Доводи позивача про невідповідність включених до ціни сум вимогам Настанови з визначення вартості будівництва суд оцінює з урахуванням такого.

Згідно з пунктом 5.1 Настанови з визначення вартості будівництва, затвердженої наказом Мінрегіону від 01.11.2021 №281, ціна пропозиції учасника процедури закупівлі (договірна ціна) формується на підставі вартості будівельних робіт, до складу якої включаються прямі, загальновиробничі та інші витрати на будівництво об`єкта, прибуток, кошти на покриття адміністративних витрат будівельних організацій, кошти на покриття ризиків у випадках, передбачених у пункті 4.40 цієї Настанови, кошти на покриття додаткових витрат, пов`язаних з інфляційними процесами, кошти на сплату податків, зборів, обов`язкових платежів.

Згідно з пунктом 5.34 цієї Настанови до складу ціни пропозиції учасника процедури закупівлі (договірної ціни) включаються встановлені чинним законодавством податки, збори, обов`язкові платежі, не враховані складовими вартості будівництва. Розмір цих витрат визначається, виходячи з норм і бази для їх нарахування, встановлених законодавством.

Наведені норми прямо передбачають включення до договірної ціни коштів на сплату податків, зборів та обов`язкових платежів і не містять заборони щодо включення до неї сум єдиного податку та військового збору, які сплачує виконавець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Згідно з п.291.2 ст.291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Відповідно до п.292.1 ст.292 цього Кодексу доходом платника єдиного податку для юридичної особи є будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій), матеріальній або нематеріальній формі. Згідно з п.293.3 ст.293 Податкового кодексу України відсоткова ставка єдиного податку для платників третьої групи встановлюється у розмірі 5 відсотків доходу у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку. Об`єктом оподаткування військовим збором для платників єдиного податку третьої групи є дохід, визначений ст.292 цього Кодексу, а ставка збору становить 1 відсоток такого доходу.

Отже, нормою і базою для нарахування єдиного податку та військового збору, встановленими законодавством, є відповідно 5 та 1 відсоток отриманого платником доходу. Включені до додатка №1 до Договору суми визначені саме за такими нормою і базою, оскільки 249 939 грн становлять 5 відсотків, а 49 988 грн 1 відсоток від договірної ціни 4 998 780,00 грн, тобто від доходу, який відповідач одержує за Договором. За таких обставин твердження позивача про невідповідність цих сум пункту 5.34 Настанови №281 не знайшло підтвердження.

Посилання позивача на лист Міністерства розвитку громад та територій України від 08.09.2025 №1673 суд відхиляє, оскільки листи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, мають роз`яснювальний та інформаційний характер і не встановлюють правових норм. Норми закону або іншого нормативно-правового акта, яка б забороняла включення до договірної ціни сум єдиного податку та військового збору, позивачем не наведено.

Пункт 6.3.14 Договору, на який посилається позивач, пов`язує обов`язок виконавця повернути різницю вартості з виявленням завищення вартості матеріалів і послуг, що не відповідають вимогам кошторисних норм, затверджених наказом від 01.11.2021 №281, та обсягів послуг (матеріалів), що не відповідають прийнятим Замовником за актом форми КБ-2В. Застосування цієї умови передбачає встановлення розбіжності між вартістю чи обсягами, визначеними за кошторисними нормами, і вартістю чи обсягами, прийнятими та оплаченими Замовником. Такої розбіжності судом не встановлено, оскільки суми єдиного податку та військового збору включені до договірної ціни, визначеної згідно з Настановою №281, у розмірі, що відповідає встановленим законодавством нормам і базі їх нарахування, а доказів прийняття та оплати позивачем вартості чи обсягів послуг, які перевищують погоджені сторонами, матеріали справи не містять. Відтак обставини, з якими пункт 6.3.14 Договору пов`язує виникнення обов`язку повернути різницю вартості, не настали.

Водночас в силу ст.853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Мотивованої відмови від підписання актів приймання виконаних будівельних робіт, як і заперечень щодо вартості наданих послуг під час їх приймання, матеріали справи не містять.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено ні протиправності поведінки відповідача, ні наявності та розміру збитків, ні причинного зв`язку між поведінкою відповідача та заявленою до стягнення сумою, так само як не доведено відсутності правової підстави набуття відповідачем спірних коштів або її відпадіння, а відтак позовні вимоги про стягнення 238 914,00 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відмовою у позові судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 26.10.2026.

Суддя Запотічняк О.Д.