Рішення № 140912392, 26.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.10.2026Справа № 910/9114/26

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Блажівської О.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/9114/26,

за позовом Транспортна компанія «ТРАНС-КОН» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (67663, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Усатове, вул. Весняна, буд. 17; код ЄДРПОУ: 30692903)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-ФРЕЙТ» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. №21, оф. 501; код ЄДРПОУ: 43441922)

про стягнення 62 981,00 грн,

без виклику представників сторін,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Стислий виклад позовних вимог.

До Господарського суду міста Києва звернулося Транспортна компанія «ТРАНС-КОН» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-ФРЕЙТ» про стягнення основної заборгованості за Договором заявкою № 23/139 від 05.03.2026 у розмірі 60 200,75 грн; інфляційні втрати у розмірі 2 084,62 грн; 3% річних у розмірі 696,26 грн. Усього стягнення за позовними вимогами 62 981,63 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 05 березня 2026 року між ТРАНСПОРТНОЮ КОМПАНІЄЮ «ТРАНС-КОН» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) як Перевізником та ТОВ «АРТ-ФРЕЙТ» як Експедитором/Замовником було укладено Договір-заявку № 23/139 на перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Відповідно до умов Договору-заявки № 23/139 Позивач зобов`язався здійснити міжнародне автомобільне перевезення вантажу за маршрутом: Стамбул (Туреччина) Харків (Україна), дата завантаження - 07.03.2026, місце завантаження - Стамбул (Туреччина), місце розмитнення - Полтава (Україна), місце розвантаження - Харків (Україна). Перевезення виконувалось автопоїздом державні номери НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , водій - ОСОБА_1 .

Сторони погодили оплату фрахту у розмірі 2 500 доларів США на розрахунковий рахунок Перевізника протягом 5-7 днів після вивантаження вантажу. Надалі вартість фактично наданих послуг була визначена та прийнята сторонами у гривні відповідно до рахунку та акта наданих послуг у сумі 110 200,75 грн без ПДВ.

На підтвердження прийняття вантажу до міжнародного перевезення оформлено міжнародну товарно-транспортну накладну CMR A № 0694 від 06.03.2026. Згідно з CMR вантаж прийнято у м. Стамбул, Туреччина, до перевезення за маршрутом до України; вантаж - 3000 boxes, camping gas, вага брутто - 23 340,00 кг; перевезення здійснювалось автопоїздом НОМЕР_1 / НОМЕР_2 .

Позивач належним чином виконав свої зобов`язання за Договором-заявкою: здійснив міжнародне перевезення вантажу, забезпечив доставку вантажу до пункту призначення та передання вантажу одержувачу. Факт виконання послуг підтверджується CMR A № 0694, рахунком на оплату № 129/2026 від 17.03.2026 та Актом надання послуг № 129/2026 від 17.03.2026, підписаним і скріпленим печатками обох сторін.

В Акті надання послуг № 129/2026 від 17.03.2026 сторони підтвердили надання Позивачем послуги: «Міжнародне перевезення автомобільним транспортом за маршрутом Стамбул (Туреччина) - м. Харків (Україна), а/м НОМЕР_1 , н/п НОМЕР_2 ». Загальна вартість послуг становить 110 200,75 грн, ПДВ - 0,00 грн, всього до сплати - 110 200,75 грн. Вказаним актом також підтверджено, що Експедитор претензій щодо обсягу, якості та строків виконання робіт/надання послуг не має.

Оскільки розвантаження та підписання акта відбулося 17.03.2026, а строк оплати за домовленістю сторін становив 5-7 днів після вивантаження, останнім днем належного виконання грошового зобов`язання з оплати є 24.03.2026. З 25.03.2026 Відповідач перебуває у простроченні виконання грошового зобов`язання.

07 травня 2026 року Відповідач здійснив часткову оплату в розмірі 50 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 645 від 07.05.2026. У призначенні платежу прямо зазначено: «Оплата за перевезення по рах. 129/2026 від 17.03.2026», що підтверджує визнання Відповідачем факту надання послуг та наявності грошового зобов`язання за рахунком № 129/2026.

Після часткової оплати несплаченою залишилась основна заборгованість у розмірі 60 200,75 грн, що розраховується як 110 200,75 грн - 50 000,00 грн = 60 200,75 грн.

Позивач звертався до Відповідача з досудовою претензією про погашення заборгованості за надані послуги перевезення. Претензія була направлена Відповідачу, однак залишена без належного реагування та задоволення. Станом на дату подання цієї позовної заяви заборгованість Відповідачем не погашена.

Позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 2 084,62 грн та 3% річних у розмірі 696,26 грн. Усього сума заборгованості за позовними вимогами становить 62 981,63 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву у відповідності до приписів ст. 178 ГПК України не скористався та не надав.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2026 залишено без руху позовну заяву Транспортної компанії «ТРАНС-КОН» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю. Надати позивачу строк для усунення недоліків, який становить п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

04.08.2026 через систему «Електронний суд» від Транспортна компанія «ТРАНС-КОН» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Визнано справу № 910/9114/26 малозначною. Розгляд справи здійснюватиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвала суду від 11.08.2026 була направлена відповідачу рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. №21, оф. 501. Конверт з ухвалою суду від 11.08.2026, відповідно до трекінгу поштового відправлення R067252651630, було повернуто поштовим відділенням із зазначенням "за закінченням терміну зберігання". Від відповідача (представника) клопотань, заяв, пояснень до канцелярії суду та через систему "Електронний Суд" не подано, а також не направлено до суду через відділення поштового зв`язку.

За аналізом приписів пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомлені відмітки про відсутність адресата за вказаною адресою вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення.

За змістом пункту 101 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв`язку, відправлення EMS - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. Строк зберігання за заявою відправника/адресата (одержувача) і за додаткову плату може бути продовжений.

Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження не повертати (пункт 102 вказаних Правил).

Крім того, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б), від 07.09.2022 № 910/10569/21, від 19.12.2022 № 910/1730/22, від 01.03.2023 № 910/18543/21, від 30.03.2023 № 910/2654/22, від 06.06.2023 № 922/3604/21, від 09.11.2023 у справі № Б-39/02-09 (922/3286/21).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду по справі №910/9114/26 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Позивачем (його представником) чи відповідачем (його представником) інших зазначень адреси місцезнаходження відповідача та/або адреси для листування, окрім зазначеного в матеріалах справи - не визначено.

Згідно з ч.1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру: якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Враховуючи викладене, Відповідач повідомлений належним чином про розгляд даної справи.

Додатково суд зазначає, що відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-ФРЕЙТ», є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством України, а тому в силу приписів частини 6 статті 6 ГПК України зобов`язане зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Абзацом 2 частини 7 статті 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі № 908/3731/23 зазначив, що з 04.11.2023 (дата набуття змін до абз. 1 ч. 6 ст. 6 ГПК України, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи" від 19.10.2023 № 3424-IX (далі - Закон №3424) у всіх юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України, виник обов`язок зареєструвати електронний кабінет. Більшість своїх прав, передбачених ГПК, сторона (відповідач) реалізує вже після відкриття провадження у справі, про що сторона належним чином повідомляється судом. А покладення на позивача, який виконав належним чином вимоги закону про реєстрацію електронного кабінету, подав позов та апеляційну скаргу з використанням ЄСІКС, додаткового тягаря з направлення паперових копій процесуальних документів цінним листом з описом вкладення на адресу особи, яка такий обов`язок не виконала, є невиправданим. У такому разі обов`язок інформування особи про справу, передбачений частиною першою статті 9 ГПК України, покладається на суд.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, відповідно до статті 74 ГПК України обов`язок доказування, зокрема подання доказів, покладено на сторони та інших учасників справи.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі № 905/2307/21 (905/496/22).

У постанові Верховного Суду від 12.05.2026 у справі № 922/2217/15 Верховний Суд зазначає «що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

05 березня 2026 року між ТРАНСПОРТНОЮ КОМПАНІЄЮ «ТРАНС-КОН» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) як Перевізником та ТОВ «АРТ-ФРЕЙТ» як Експедитором/Замовником було укладено Договір-заявку № 23/139 на перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Відповідно до умов Договору-заявки № 23/139 Позивач зобов`язався здійснити міжнародне автомобільне перевезення вантажу за маршрутом: Стамбул (Туреччина) Харків (Україна), дата завантаження - 07.03.2026, місце завантаження - Стамбул (Туреччина), місце розмитнення - Полтава (Україна), місце розвантаження - Харків (Україна). Перевезення виконувалось автопоїздом державні номери НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , водій - ОСОБА_1 .

Сторони погодили оплату фрахту у розмірі 2 500 доларів США на розрахунковий рахунок Перевізника протягом 5-7 днів після вивантаження вантажу. Надалі вартість фактично наданих послуг була визначена та прийнята сторонами у гривні відповідно до рахунку та акта наданих послуг у сумі 110 200,75 грн без ПДВ.

На підтвердження прийняття вантажу до міжнародного перевезення оформлено міжнародну товарно-транспортну накладну CMR A № 0694 від 06.03.2026. Згідно з CMR вантаж прийнято у м. Стамбул, Туреччина, до перевезення за маршрутом до України; вантаж - 3000 boxes, camping gas, вага брутто - 23 340,00 кг; перевезення здійснювалось автопоїздом НОМЕР_1 / НОМЕР_2 .

Позивач здійснив міжнародне перевезення вантажу, забезпечив доставку вантажу до пункту призначення та передання вантажу одержувачу. Виконання послуг підтверджується CMR A № 0694, рахунком на оплату № 129/2026 від 17.03.2026 та Актом надання послуг № 129/2026 від 17.03.2026, підписаним і скріпленим печатками обох сторін.

В Акті надання послуг № 129/2026 від 17.03.2026 сторони підтвердили надання Позивачем послуги: «Міжнародне перевезення автомобільним транспортом за маршрутом Стамбул (Туреччина) - м. Харків (Україна), а/м НОМЕР_1 , н/п НОМЕР_2 ». Загальна вартість послуг становить 110 200,75 грн, ПДВ - 0,00 грн, всього до сплати - 110 200,75 грн.

Оскільки розвантаження та підписання акта відбулося 17.03.2026, а строк оплати за домовленістю сторін становив 5-7 днів після вивантаження, останнім днем належного виконання грошового зобов`язання з оплати є 24.03.2026. З 25.03.2026 Відповідач перебуває у простроченні виконання грошового зобов`язання.

07 травня 2026 року Відповідач здійснив часткову оплату в розмірі 50 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 645 від 07.05.2026. У призначенні платежу прямо зазначено: «Оплата за перевезення по рах 129/2026 від 17.03.2026», що підтверджує визнання Відповідачем факту надання послуг та наявності грошового зобов`язання за рахунком № 129/2026.

Після часткової оплати несплаченою залишилась основна заборгованість у розмірі 60 200,75 грн, що розраховується як 110 200,75 грн - 50 000,00 грн = 60 200,75 грн.

Позивач звертався до Відповідача з досудовою претензією про погашення заборгованості за надані послуги перевезення. Доказів сплати Відповідачем заборгованості не надано.

Так, позивачем нараховано за період з 25.03.2026 по 06.05.2026 на суму 110 200,75 грн та з 07.05.2026 по 07.07.2026 на суму 60 200,75 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 084,62 грн та 3% річних у розмірі 696,26 грн. Усього сума заборгованості за позовними вимогами становить 62 981,63 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Судом під час розгляду справи по суті було досліджено наступні докази, якими позивач обґрунтовував свої доводи, а саме копії: Витяг з ЄДР щодо позивача; Міжнародна товарно-транспортна накладна CMR A № 0694 від 06.03.2026 (з перекладом на українську мову); Акт надання послуг №129/2026 від 17.03.2026; Витяг щодо відповідача; Договір на перевезення вантажів №01/03/2026 від 12.06.2020; Договір-Заявка №23/139 від 05.03.2026; Платіжна інструкція №645 від 07.05.2026 на суму 50 000 грн; Претензія №36 від 03.07.2026; Рахунок на оплату №129/2026 від 17.03.2026, судом надано оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1ст. 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства/

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України)

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення (частина 1 стаття 908 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За довгостроковим договором перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення (ст. 914 ЦК України).

Відповідно до ст. 919 ЦК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Як передбачено ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Із матеріалів справи вбачається, що 05 березня 2026 року між ТРАНСПОРТНОЮ КОМПАНІЄЮ «ТРАНС-КОН» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) як Перевізником та ТОВ «АРТ-ФРЕЙТ» як Експедитором/Замовником було укладено Договір-заявку № 23/139 на перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Відповідно до умов Договору-заявки № 23/139 від 05.03.2026 року, Позивач зобов`язався здійснити міжнародне автомобільне перевезення вантажу за маршрутом: Стамбул (Туреччина) Харків (Україна), дата завантаження - 07.03.2026, місце завантаження - Стамбул (Туреччина), місце розмитнення - Полтава (Україна), місце розвантаження - Харків (Україна).

Сторони погодили у Акті надання послуг № 129/2026 від 17.03.2026 оплату фрахту у розмірі 2 500 доларів США на розрахунковий рахунок Перевізника протягом 5-7 днів після вивантаження вантажу. Надалі вартість фактично наданих послуг була визначена та прийнята сторонами у гривні відповідно до рахунку та акта наданих послуг у сумі 110 200,75 грн без ПДВ.

Також між сторонами укладено Договір на перевезення вантажів №01/03/2026 від 12.06.2026, яким визначено, що згідно з п. 7.2. При недосягненні згоди суперечливі питання вирішуються Господарським судом України або в іншому порядку, що передбачений закондавством України, діючим на момент їх розгляду.

Перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк (частина 1 стаття 919 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи встановлено, що на підтвердження прийняття вантажу до міжнародного перевезення оформлено міжнародну товарно-транспортну накладну CMR A № 0694 від 06.03.2026. Згідно з CMR A № 0694 від 06.03.2026, вантаж прийнято у м. Стамбул, Туреччина, до перевезення за маршрутом до України; вантаж - 3000 boxes, camping gas, вага брутто - 23 340,00 кг; перевезення здійснювалось автопоїздом ВН 1822 НР / НОМЕР_2 .

Так, відповідно до Договору-заявки № 23/139 від 05.03.2026 року, позивачем здійснено міжнародне перевезення вантажу, забезпечено доставку вантажу до пункту призначення та передання вантажу одержувачу. Виконання послуг підтверджується CMR A № 0694, Актом надання послуг № 129/2026 від 17.03.2026, підписаним і скріпленим печатками обох сторін.

В Акті надання послуг № 129/2026 від 17.03.2026 сторони підтвердили надання Позивачем послуги: «Міжнародне перевезення автомобільним транспортом за маршрутом Стамбул (Туреччина) - м. Харків (Україна), а/м НОМЕР_1 , н/п НОМЕР_2 ». Загальна вартість послуг становить 110 200,75 грн, ПДВ - 0,00 грн, всього до сплати - 110 200,75 грн.

Позивачем, після виконання зобов`язання з міжнародного перевезення вантажу, складено рахунок на оплату №129/2026 від 17.03.2026 року на суму 110 200, 75 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що розвантаження та підписання Акту надання послуг № 129/2026 відбулося 17.03.2026, а строк оплати за домовленістю сторін становив 5-7 днів після вивантаження, останнім днем належного виконання грошового зобов`язання з оплати є 24.03.2026.

Однак оплата наданих послуг не була здійснена у строк встановлений Договором-заявкою №23/139 від 05.03.2026 року, в зв`язку з чим наявна заборгованість за надані послуги.

07 травня 2026 року Відповідач здійснив часткову оплату в розмірі 50 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 645 від 07.05.2026. У призначенні платежу зазначено: «Оплата за перевезення по рах 129/2026 від 17.03.2026».

Відтак, після часткової оплати несплаченою залишилась основна заборгованість у розмірі 60 200,75 грн, що розраховується як 110 200,75 грн - 50 000,00 грн = 60 200,75 грн.

Також матеріали справи містять Претензію щодо погашення заборгованості вих №36 від 03.07.2026 року в розмірі 60 200,75 грн.

Однак, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості. У позовній заяві зазначено, що сплати заборгованості здійснено не було.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін

За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, наведені вище обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

Зазначений принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами. Вказаний принцип "estoppel", зокрема застосовано в практиці Європейського суду з прав людини (зокрема у рішенні ЄСПЛ у справі "Хохліч проти України" (заява № 41707/98).

Враховуючи зазначене вище, зважаючи на наявність заборгованості за поставлені товари, згідно з Актом наданих послуг та відповідно до умов Договору, те, що матеріали справи не містять доказів сплати Відповідачем заборгованості, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства та умовам договору.

Так, сума основного боргу до стягнення в розмірі 60 200, 75 грн є обґрунтованою, підтвердженою належними доказами та підлягає стягненню з відповідача.

Також позивачем заявлено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат до стягнення.

Позивач розраховує 3% річних та інфляційних втрат за надані послуги у період з за період з 25.03.2026 по 06.05.2026 на суму 110 200,75 грн та з 07.05.2026 по 07.07.2026 на суму 60 200,75 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 084,62 грн та 3% річних у розмірі 696,26 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох відсотків від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Таким чином, враховуючи наявний факт порушення відповідачем грошового зобов`язання та положення Цивільного кодексу України, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат. Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22

Відповідачем заперечення щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат чи власного розрахунку заборгованості подано не було.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягнення 696,26 грн - 3% річних; 2 084,62 грн - інфляційних втрат.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що відповідач не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов`язань, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно змісту якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню сума у розмірі 2 662, 40 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, суд зазначає, що при зверненні до суду з даним позовом Транспортною компанією «ТРАНС-КОН» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю було сплачено судовий збір у розмірі 3 328, 00 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №7735-0617-0369-0042 від 23.07.2026 року.

За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп.) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 164 800 грн. 00 коп.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп.).

Проте, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Вказана норма набрала чинності з 04 жовтня 2021 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі №916/228/22 зазначено, що особи, які після 04 жовтня 2021 року подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір», щодо відсутності підстав вимагати сплати судового збору без урахування понижуючого коефіцієнта.

Транспортною компанією «ТРАНС-КОН» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю було подано позовну заяву в електронній формі через систему «Електронний суд», відтак позивач не був обмежений у праві при сплаті судового збору застосовувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Тож, виходячи із заявленого розміру позовних вимог у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач, з урахуванням коефіцієнту 0,8 мав би сплатити судовий збір в сумі 2 662, 40 грн, однак сплатив в сумі 3 328, 00 грн без застосовування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, відтак при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 665, 60 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242. 255 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Транспортної компанії «ТРАНС-КОН» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-ФРЕЙТ» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. №21, оф. 501; код ЄДРПОУ: 43441922) на користь Транспортної компанії «ТРАНС-КОН» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (67663, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Усатове, вул. Весняна, буд. 17; код ЄДРПОУ: 30692903) основну заборгованість за Договором заявкою № 23/139 від 05.03.2026 у розмірі 60 200 (шістдесят тисяч двісті) грн 75 коп.; суму 3% річних у розмірі - 696 (шістсот дев`яносто шість) грн 26 коп; суму інфляційних збитків у розмірі - 2 084 (дві тисячі вісімдесят чотири) грн 62 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-ФРЕЙТ» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. №21, оф. 501; код ЄДРПОУ: 43441922) на користь Транспортної компанії «ТРАНС-КОН» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (67663, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Усатове, вул. Весняна, буд. 17; код ЄДРПОУ: 30692903) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду складено та підписано 26.10.2026, у зв`язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. у відпустці.

Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА