Рішення № 140912390, 26.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.10.2026Справа № 910/8686/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №910/8686/26,

за позовом Фізичної особи-підприємця Омельченко Тетяни Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )

до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Торгова Група ЛІОМ» (02121, м. Київ, вул. Братства тарасівців, буд. 12/37, кв. 301; код ЄДРПОУ: 38266192)

про стягнення 762 978, 36 грн,

без виклику представників сторін,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Стислий виклад позовних вимог.

До Господарського суду міста Києва звернулася Фізична особа-підприємець Омельченко Тетяна Володимирівна з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Торгова Група ЛІОМ» про стягнення заборгованості за Договором № 01/08/20 від 25.08.2020 про надання поворотної фінансової допомоги у загальному розмірі 762 978,36 грн (сімсот шістдесят дві тисячі дев`ятсот сімдесят вісім гривень 36 копійок), з яких: основна сума заборгованості - 706 033,30 грн; три проценти річних - 10 561,48 грн; інфляційні втрати - 46 383,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним, 25 серпня 2020 року між Фізичною особою - підприємцем Омельченко Тетяною Володимирівною (Позикодавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Торгова Група ЛІОМ» (Позичальник, Відповідач) укладено Договір № 01/08/20 про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги (далі: Договір).

На виконання Договору Позивач передав Відповідачу грошові кошти шляхом безготівкових перерахувань на поточний рахунок Відповідача. Факт передання коштів підтверджується платіжними інструкціями та актами звірки взаєморозрахунків між сторонами.

Строк повернення поворотної фінансової допомоги за Договором сплив 25 серпня 2021 року. У встановлений строк Відповідач фінансову допомогу не повернув.

Сторони неодноразово підписували акти звірки взаєморозрахунків за Договором, у яких Відповідач визнавав наявність та розмір заборгованості перед Позивачем: за період з 01.01.2023 по 23.05.2024 сальдо становило 2 488 100,00 грн; за період з 23.05.2024 по 20.08.2025 сальдо становило 2 488 100,00 грн.

02 червня 2025 року Позивач направив Відповідачу лист-вимогу № 1 від 02.06.2025 про повернення заборгованості у 7-денний строк. Лист-вимогу отримано директором Відповідача особисто 02 червня 2025 року, що підтверджується власноручним написом «Отримано 02.06.25» на примірнику Позивача.

21 серпня 2025 року сторони підписали Акт взаємозаліку зустрічних однорідних вимог № 7, за яким взаємні грошові вимоги сторін були зараховані на суму 1 782 066,70 грн. Внаслідок такого зарахування сума заборгованості Відповідача перед Позивачем за Договором зменшилась і станом на 21.08.2025 становила 706 033,30 грн, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 20.08.2025 по 21.08.2025.

Станом на день подання цієї позовної заяви основна сума заборгованості Відповідача за Договором становить 706 033,30 грн (сімсот шість тисяч тридцять три гривні 30 копійок) і Відповідачем добровільно не сплачена.

Строк повернення поворотної фінансової допомоги за Договором - до 25.08.2021 (пункт 3.2 Договору). Прострочення виконання грошового зобов`язання розпочалось з 26.08.2021.

Позивач самостійно обмежує період нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат датою 23.02.2022 включно з огляду на положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, запровадженого Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

За період прострочення з 26.08.2021 по 23.02.2022 включно (182 дні) три проценти річних, нараховані на прострочену суму 706 033,30 грн, становлять 10 561,48 грн (десять тисяч п`ятсот шістдесят одна гривня 48 копійок).

За період прострочення з вересня 2021 року по лютий 2022 року включно (6 повних місяців) інфляційні втрати, нараховані на прострочену суму 706 033,30 грн на підставі офіційних щомісячних індексів споживчих цін Державної служби статистики України, становлять 46 383,58 грн (сорок шість тисяч триста вісімдесят три гривні 58 копійок).

Щодо строку позовної давності позивач зазначає, що відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Визнанням Відповідачем свого боргу перед Позивачем є підписання актів звірки взаєморозрахунків за Договором (за період з 01.01.2023 по 23.05.2024, підписаний 27.05.2024 із застосуванням кваліфікованих електронних підписів; за період з 23.05.2024 по 20.08.2025) та підписання Акта взаємозаліку зустрічних однорідних вимог № 7 від 21.08.2025. Найпізніший акт визнання боргу датований 21.08.2025, з наступного дня строк позовної давності розпочався заново і на дату подання позову не сплинув.

Наведене свідчить про наявність підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості за Договором у загальному розмірі 762 978,36 грн (основна сума 706 033,30 грн; три проценти річних 10 561,48 грн; інфляційні втрати 46 383,58 грн).

Стислий виклад заперечень відповідача.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Торгова Група ЛІОМ» 17.08.2026 подано до суду відзив на позовну заяву. У поданому відзиві Відповідач зазначає про те, що кошти за Договором № 01/08/20 про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги від 25.08.2020 Товариство від Позивача дійсно отримувало, а сторони тривалий час перебували у господарських відносинах.

Строк повернення поворотної фінансової допомоги за домовленістю сторін фактично неодноразово відкладався. Обставини, викладені у позовній заяві, зокрема факт отримання Товариством коштів за Договором, Товариство в цілому підтверджує.

Разом з тим Товариство звертає увагу суду на те, що з визначеної Договором дати повернення поворотної фінансової допомоги (25.08.2021) до дня звернення Позивача до суду минуло більше трьох років, і вважає, що ця обставина підлягає врахуванню судом при вирішенні справи.

Відповідач заперечує щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат (стаття 625 Цивільного кодексу України). Так, позивач просить стягнути з Товариства три проценти річних у розмірі 10 561,48 грн та інфляційні втрати у розмірі 46 383,58 грн, нараховані на прострочену суму за період з 26.08.2021 по 23.02.2022.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (у редакції Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX) встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано поворотну фінансову допомогу (позику), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

Договором з Позивачем зумовлене тими самими обставинами воєнного стану, Товариство вважає, що три проценти річних та інфляційні втрати за статтею 625 Цивільного кодексу України у загальному розмірі 56 945,06 грн стягненню з нього не підлягають.

З огляду на викладене стягнення з Товариства трьох процентів річних у розмірі 10 561,48 грн та інфляційних втрат у розмірі 46 383,58 грн за статтею 625 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Товариство фактично є неплатоспроможним і має непогашену заборгованість не лише перед Позивачем, а й перед іншими кредиторами.

Господарська діяльність Товариства зупинена: станом на 30.12.2025 діяльність Товариством не ведеться, матеріально-технічні ресурси, необхідні для роботи Товариства, втрачені, а залишки коштів на рахунках Товариства є мінімальними.

Наведені обставини Товариство підтверджує; вони свідчать про об`єктивну неможливість одномоментного виконання Товариством грошового зобов`язання перед Позивачем та є підставою для розстрочення виконання майбутнього судового рішення.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено клопотання про розстрочення виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 331 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасника справи відстрочити або розстрочити виконання рішення, установивши відповідний строк. З урахуванням обставин, наведених у розділі 3 цього відзиву (зупинення господарської діяльності Товариства, неможливість проведення загальних зборів учасників через відсутність кворуму), одномоментне виконання Товариством грошового зобов`язання є об`єктивно неможливим.

У разі задоволення позовних вимог Товариство просить суд розстрочити виконання судового рішення строком на 12 (дванадцять) місяців рівними частинами.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 залишено без руху позовну заяву Фізичної особи-підприємця Омельченко Тетяни Володимирівни. Надано позивачу строк для усунення недоліків, який становить п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

23.07.2026 через систему «Електронний суд» від Фізичної особи-підприємця Омельченко Тетяни Володимирівни надійшла заява про усунення недоліків.

24.07.2026 через систему «Електронний суд» від Фізичної особи-підприємця Омельченко Тетяни Володимирівни надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визнано справу № 910/8686/26 малозначною, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвала суду від 05.08.2026 була направлена відповідачу була направлена відповідачу в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчать довідка про доставку електронного листа. Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, відповідно до статті 74 ГПК України обов`язок доказування, зокрема подання доказів, покладено на сторони та інших учасників справи.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі № 905/2307/21 (905/496/22).

У постанові Верховного Суду від 12.05.2026 у справі № 922/2217/15 Верховний Суд зазначає «що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

17.08.2026 через систему «Електронний суд» від Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Торгова Група ЛІОМ» надійшов відзив на позовну заяву.

ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

25 серпня 2020 року між Фізичною особою - підприємцем Омельченко Тетяною Володимирівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Торгова Група ЛІОМ» укладено Договір № 01/08/20 про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги.

На виконання Договору Позивач передав Відповідачу грошові кошти шляхом безготівкових перерахувань на поточний рахунок Відповідача. Факт передання коштів підтверджується платіжними інструкціями та актами звірки взаєморозрахунків між сторонами. Строк повернення поворотної фінансової допомоги за Договором сплив 25 серпня 2021 року. У встановлений строк Відповідач фінансову допомогу не повернув.

Сторони неодноразово підписували акти звірки взаєморозрахунків за Договором, у яких Відповідач визнавав наявність та розмір заборгованості перед Позивачем: за період з 01.01.2023 по 23.05.2024 сальдо становило 2 488 100,00 грн; за період з 23.05.2024 по 20.08.2025 сальдо становило 2 488 100,00 грн.

21 серпня 2025 року сторони підписали Акт взаємозаліку зустрічних однорідних вимог № 7, за яким взаємні грошові вимоги сторін були зараховані на суму 1 782 066,70 грн. Внаслідок такого зарахування сума заборгованості Відповідача перед Позивачем за Договором зменшилась і станом на 21.08.2025 становила 706 033,30 грн, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 20.08.2025 по 21.08.2025.

Станом на день подання цієї позовної заяви основна сума заборгованості Відповідача за Договором становить 706 033,30 грн (сімсот шість тисяч тридцять три гривні 30 копійок) і Відповідачем добровільно не сплачена.

Строк повернення поворотної фінансової допомоги за Договором - до 25.08.2021 (пункт 3.2 Договору). Прострочення виконання грошового зобов`язання розпочалось з 26.08.2021.

Відповідно до матеріалів справи, позивач самостійно обмежує період нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат датою 23.02.2022 включно з огляду на положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, запровадженого Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX.

За період прострочення з 26.08.2021 по 23.02.2022 включно (182 дні) три проценти річних, нараховані на прострочену суму 706 033,30 грн, становлять 10 561,48 грн (десять тисяч п`ятсот шістдесят одна гривня 48 копійок).

За період прострочення з вересня 2021 року по лютий 2022 року включно (6 повних місяців) інфляційні втрати, нараховані на прострочену суму 706 033,30 грн на підставі офіційних щомісячних індексів споживчих цін Державної служби статистики України, становлять 46 383,58 грн (сорок шість тисяч триста вісімдесят три гривні 58 копійок).

Щодо строку позовної давності позивач зазначає, що відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Визнанням Відповідачем свого боргу перед Позивачем є підписання актів звірки взаєморозрахунків за Договором (за період з 01.01.2023 по 23.05.2024, підписаний 27.05.2024 із застосуванням кваліфікованих електронних підписів; за період з 23.05.2024 по 20.08.2025) та підписання Акта взаємозаліку зустрічних однорідних вимог № 7 від 21.08.2025. Найпізніший акт визнання боргу датований 21.08.2025, з наступного дня строк позовної давності розпочався заново і на дату подання позову не сплинув.

Наведене свідчить про наявність підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості за Договором у загальному розмірі 762 978,36 грн (основна сума 706 033,30 грн; три проценти річних 10 561,48 грн; інфляційні втрати 46 383,58 грн).

Обставини, викладені у позовній заяві, зокрема факт отримання Товариством коштів за Договором, Товариство в цілому підтверджує.

Відповідач заперечує щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат (стаття 625 Цивільного кодексу України) зазначених позивачем, зокрема, стягнення з Товариства три проценти річних у розмірі 10 561,48 грн та інфляційні втрати у розмірі 46 383,58 грн, нараховані на прострочену суму за період з 26.08.2021 по 23.02.2022.

Відповідачем зазначено, що товариство фактично є неплатоспроможним і має непогашену заборгованість не лише перед Позивачем, а й перед іншими кредиторами. Господарська діяльність Товариства зупинена: станом на 30.12.2025 діяльність Товариством не ведеться, матеріально-технічні ресурси, необхідні для роботи Товариства, втрачені, а залишки коштів на рахунках Товариства є мінімальними.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено клопотання про розстрочення виконання судового рішення. У разі задоволення позовних вимог Товариство просить суд розстрочити виконання судового рішення строком на 12 (дванадцять) місяців рівними частинами.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Судом під час розгляду справи по суті було досліджено докази, якими позивач та відповідач обґрунтовував свої доводи та заперечення, а саме копії: Договір №01/08/20 про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги від 25.08.2020 року; Акт звірки взаєморозрахунків станом за період з 01.01.2023 по 23.05.2024 року; Протокол №20191225 Загальних зборів Учасників від 25.12.2019 року; Протокол №20190528 Загальних зборів Учасників від 28.05.2019 року; Акт звірки взаєморозрахунків станом за період з 23.05.2024 по 20.08.2025 року; Акт взаємозаліку зустрічних однорідних вимог №7 від 21.08.2025 року; Акт звірки взаєморозрахунків станом за період з 20.08.2025 по 21.08.2025 року; Розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат; Платіжне доручення №113 від 25.08.2020 р.; Платіжне доручення №112 від 25.08.2020 року; Платіжне доручення №119 від 08.09.2020 р.; Платіжне доручення №120 від 11.09.2020 р.; Платіжне доручення №123 від 11.09.2020 р.; Платіжне доручення №128 від 02.10.2020 р.; Платіжне доручення №143 від 19.11.2020 р.; Платіжне доручення №148 від 04.12.2020 р.; Платіжне доручення №175 від 15.03.2021 р.; Платіжне доручення №176 від 16.03.2021 р.; Платіжне доручення №178 від 31.03.2021 р.; Платіжне доручення №179 від 02.04.2021 р.; Платіжне доручення №182 від 13.04.2021 р.; Платіжне доручення №190 від 28.05.2021 р.; Платіжне доручення №186 від 30.04.2021 р.; Платіжне доручення №192 від 28.05.2021 р.; Платіжне доручення №193 від 03.06.2021 р.; Платіжне доручення №195 від 04.06.2021 р.; Платіжне доручення №198 від 07.06.2021 р.; Платіжне доручення №197 від 07.06.2021 р.; Платіжне доручення №210 від 20.08.2021 р.; Платіжне доручення №214 від 13.09.2021 р.; Платіжне доручення №215 від 23.09.2021 р.; Платіжне доручення №222 від 03.11.2021 р.; Платіжне доручення №226 від 10.12.2021 р.; Платіжне доручення №227 від 29.12.2021 р.; Платіжне доручення №1374 від 21.02.2022 р.; Платіжне доручення №1413 від 08.04.2022 р.; Платіжне доручення №1412 від 08.04.2022 р.; Платіжне доручення №240 від 08.04.2022 р.; Платіжне доручення №242 від 15.04.2022 р.; Платіжне доручення №247 від 29.04.2022 р.; Платіжне доручення №252 від 13.05.2022 р.; Платіжне доручення №254 від 31.05.2022 р.; Платіжне доручення №257 від 13.06.2022 р.; Платіжне доручення №264 від 04.07.2022 р.; Платіжне доручення №268 від 18.07.2022 р.; Платіжне доручення №269 від 20.07.2022 р.; Платіжне доручення №273 від 29.07.2022 р.; Платіжне доручення №289 від 14.09.2022 р.; Платіжне доручення №1571 від 16.09.2022 р.; Платіжне доручення №291 від 19.09.2022 р.; Платіжне доручення №296 від 30.09.2022 р.; Платіжне доручення №302 від 14.10.2022 р.; Платіжне доручення №310 від 15.11.2022 р.; Платіжне доручення №312 від 18.11.2022 р.; Платіжне доручення №313 від 30.11.2022 р.; Платіжне доручення №316 від 09.12.2022 р.; Платіжне доручення №320 від 13.12.2022 р.; Платіжне доручення №321 від 14.12.2022 р.; Платіжне доручення №328 від 10.01.2023 р.; Платіжне доручення №337 від 06.02.2023 р.; Платіжне доручення №315 від 31.03.2023 р., судом надано оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Щодо строку позовної давності. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України). Строк позовної давності за вимогою про повернення поворотної фінансової допомоги за Договором розпочався 26.08.2021.

Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Визнанням Відповідачем свого боргу перед Позивачем є підписання актів звірки взаєморозрахунків за Договором (за період з 01.01.2023 по 23.05.2024, підписаний 27.05.2024 із застосуванням кваліфікованих електронних підписів; за період з 23.05.2024 по 20.08.2025) та підписання Акта взаємозаліку зустрічних однорідних вимог № 7 від 21.08.2025. Найпізніший акт визнання боргу датований 21.08.2025, з наступного дня строк позовної давності розпочався заново. Так, строк позовної давності на подання позову не сплинув.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до0 суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до підпункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Порівняння диспозицій наведених норм права дає підстави стверджувати про наявність спільних ознак правових відносин та, відповідно, несуперечливе правове регулювання. Отже, договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики, а тому під час вирішення спору потрібно керуватися положеннями ЦК України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, про що зазначено в частині першій статті 1050 ЦК України.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20).

Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що "договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику".

Матеріалами справи встановлено, що 25 серпня 2020 року між Фізичною особою - підприємцем Омельченко Тетяною Володимирівною (Позикодавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Торгова Група ЛІОМ» укладено Договір № 01/08/20 про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги.

На виконання Договору Позивач передав Відповідачу грошові кошти шляхом безготівкових перерахувань на поточний рахунок Відповідача. Факт передання коштів підтверджується платіжними інструкціями, зокрема: Платіжне доручення №113 від 25.08.2020 р.; Платіжне доручення №112 від 25.08.2020 року; Платіжне доручення №119 від 08.09.2020 р.; Платіжне доручення №120 від 11.09.2020 р.; Платіжне доручення №123 від 11.09.2020 р.; Платіжне доручення №128 від 02.10.2020 р.; Платіжне доручення №143 від 19.11.2020 р.; Платіжне доручення №148 від 04.12.2020 р.; Платіжне доручення №175 від 15.03.2021 р.; Платіжне доручення №176 від 16.03.2021 р.; Платіжне доручення №178 від 31.03.2021 р.; Платіжне доручення №179 від 02.04.2021 р.; Платіжне доручення №182 від 13.04.2021 р.; Платіжне доручення №190 від 28.05.2021 р.; Платіжне доручення №186 від 30.04.2021 р.; Платіжне доручення №192 від 28.05.2021 р.; Платіжне доручення №193 від 03.06.2021 р.; Платіжне доручення №195 від 04.06.2021 р.; Платіжне доручення №198 від 07.06.2021 р.; Платіжне доручення №197 від 07.06.2021 р.; Платіжне доручення №210 від 20.08.2021 р.; Платіжне доручення №214 від 13.09.2021 р.; Платіжне доручення №215 від 23.09.2021 р.; Платіжне доручення №222 від 03.11.2021 р.; Платіжне доручення №226 від 10.12.2021 р.; Платіжне доручення №227 від 29.12.2021 р.; Платіжне доручення №1374 від 21.02.2022 р.; Платіжне доручення №1413 від 08.04.2022 р.; Платіжне доручення №1412 від 08.04.2022 р.; Платіжне доручення №240 від 08.04.2022 р.; Платіжне доручення №242 від 15.04.2022 р.; Платіжне доручення №247 від 29.04.2022 р.; Платіжне доручення №252 від 13.05.2022 р.; Платіжне доручення №254 від 31.05.2022 р.; Платіжне доручення №257 від 13.06.2022 р.; Платіжне доручення №264 від 04.07.2022 р.; Платіжне доручення №268 від 18.07.2022 р.; Платіжне доручення №269 від 20.07.2022 р.; Платіжне доручення №273 від 29.07.2022 р.; Платіжне доручення №289 від 14.09.2022 р.; Платіжне доручення №1571 від 16.09.2022 р.; Платіжне доручення №291 від 19.09.2022 р.; Платіжне доручення №296 від 30.09.2022 р.; Платіжне доручення №302 від 14.10.2022 р.; Платіжне доручення №310 від 15.11.2022 р.; Платіжне доручення №312 від 18.11.2022 р.; Платіжне доручення №313 від 30.11.2022 р.; Платіжне доручення №316 від 09.12.2022 р.; Платіжне доручення №320 від 13.12.2022 р.; Платіжне доручення №321 від 14.12.2022 р.; Платіжне доручення №328 від 10.01.2023 р.; Платіжне доручення №337 від 06.02.2023 р.; Платіжне доручення №315 від 31.03.2023 р., та актами звірки взаєморозрахунків між сторонами, зокрема: Акт звірки взаєморозрахунків станом за період з 01.01.2023 по 23.05.2024 року; Акт звірки взаєморозрахунків станом за період з 23.05.2024 по 20.08.2025 року.

Відповідачем доказів не зарахування на його рахунок вказаних вище коштів, до суду подано не було.

Строк повернення поворотної фінансової допомоги за Договором сплив 25 серпня 2021 року. У встановлений строк Відповідач фінансову допомогу не повернув.

Сторони неодноразово підписували акти звірки взаєморозрахунків за Договором, у яких Відповідач визнавав наявність та розмір заборгованості перед Позивачем: за період з 01.01.2023 по 23.05.2024 сальдо становило 2 488 100,00 грн; за період з 23.05.2024 по 20.08.2025 сальдо становило 2 488 100,00 грн.

21 серпня 2025 року сторони підписали Акт взаємозаліку зустрічних однорідних вимог № 7, за яким взаємні грошові вимоги сторін були зараховані на суму 1 782 066,70 грн. Внаслідок такого зарахування сума заборгованості відповідача перед позивачем за Договором зменшилась і станом на 21.08.2025 становила 706 033,30 грн, що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків за період з 20.08.2025 по 21.08.2025.

Так, основна сума заборгованості відповідача за Договором становить 706 033,30 грн (сімсот шість тисяч тридцять три гривні 30 копійок), докази добровільної сплати заборгованості відповідачем відсутні.

Матеріалами справи встановлено, що у відзиві на позовну заяву від 17.08.2026 відповідачем зазначено, що: «кошти за Договором № 01/08/20 про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги від 25.08.2020 Товариство від Позивача дійсно отримувало, а сторони тривалий час перебували у господарських відносинах. Строк повернення поворотної фінансової допомоги за домовленістю сторін фактично неодноразово відкладався. Обставини, викладені у позовній заяві, зокрема факт отримання Товариством коштів за Договором, Товариство в цілому підтверджує».

Отже, наведені вище обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

Зазначений принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами. Вказаний принцип "estoppel", зокрема застосовано в практиці Європейського суду з прав людини (зокрема у рішенні ЄСПЛ у справі "Хохліч проти України" (заява № 41707/98).

Відповідно до зазначеного вище, сума основної заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача за Договором № 01/08/20 про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги становить 706 033,30 грн (сімсот шість тисяч тридцять три гривні 30 копійок).

Щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно з приписами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Строк повернення поворотної фінансової допомоги за Договором - до 25.08.2021 (пункт 3.2 Договору). Прострочення виконання грошового зобов`язання розпочалось з 26.08.2021.

Матеріалами справи встановлено, що позивач обмежує період нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат датою 23.02.2022 включно з огляду на положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, запровадженого Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX.

Так, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан. Численними Указами Президента України воєнний стан продовжено, в тому числі, і по теперішній час.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)".

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем);

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

Водночас, тлумачення неведеної норми також свідчить про те, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення саме позичальником виконання (невиконання, часткового виконання) грошових зобов`язань за договором, відповідно до якого позичальнику було надано позику. Тобто, законодавець чітко не визначив, що зобов`язання мають виникати саме із договорів позики, як про це помилково стверджує скаржник, а вказав про виникнення зобов`язань за договорами, відповідно до яких позичальнику було надано позику. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 910/8349/22, від 18.10.2023 у справі № 706/68/23, від 12.06.2024 у справі № 910/10901/23, від 27.06.2024 у справі № 910/13689/23.

З огляду на вказане суд не враховує наведені у відзиві на позовну заяву від 17.08.2026 заперечення відповідача та вважає, що наданий позивачем період нарахування платежів, передбачених приписами статті 625 Цивільного кодексу України, правомірно обмежується датою запровадження воєнного стану в Україні - 24.02.2022, та розраховані по 23.02.2022 (включно).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Таким чином, враховуючи наявний факт порушення відповідачем грошового зобов`язання та положення Цивільного кодексу України, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат. Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що за період прострочення з 26.08.2021 по 23.02.2022 включно (182 дні) три проценти річних, нараховані на прострочену суму 706 033,30 грн, становлять 10 561,48 грн (десять тисяч п`ятсот шістдесят одна гривня 48 копійок); за період прострочення з вересня 2021 року по лютий 2022 року включно (6 повних місяців) інфляційні втрати, нараховані на прострочену суму 706 033,30 грн на підставі офіційних щомісячних індексів споживчих цін Державної служби статистики України, становлять 46 383,58 грн (сорок шість тисяч триста вісімдесят три гривні 58 копійок), такий розрахунок є арифметично вірним, обґрунтованим та відповідає вимогам законодавства, а тому, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що відповідач не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов`язань, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно змісту якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача пені є доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак, заявлені вимоги підлягають задоволенню.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню сума у розмірі 9 155, 74 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, суд зазначає, що при зверненні до суду з даним позовом Фізичною особою-підприємець Омельченко Тетяни Володимирівни було сплачено судовий збір у розмірі 9 155, 74 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №749 від 14.07.2026 року.

За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп.) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 164 800 грн. 00 коп.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп.).

Проте, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Вказана норма набрала чинності з 04 жовтня 2021 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі №916/228/22 зазначено, що особи, які після 04 жовтня 2021 року подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір», щодо відсутності підстав вимагати сплати судового збору без урахування понижуючого коефіцієнта.

Фізичною особою-підприємець Омельченко Тетяни Володимирівни було подано позовну заяву в електронній формі через систему «Електронний суд», відтак позивач не був обмежений у праві при сплаті судового збору застосовувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Щодо клопотання про розстрочення виконання судового рішення. Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем у відзиві на позовну заяву від 17.08.2026 зазначено клопотання, у якому заявник зазначає, що «відповідно до частини першої статті 331 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасника справи відстрочити або розстрочити виконання рішення, установивши відповідний строк.

З урахуванням обставин, зокрема те, що Товариство фактично є неплатоспроможним і має непогашену заборгованість не лише перед Позивачем, а й перед іншими кредиторами.

Неспроможність Товариства виконати грошові зобов`язання перед кредиторами (зокрема перед ТОВ «Смобайл груп» на загальну суму 3 241 020,00 грн) стала підставою для звернення Товариства до Господарського суду міста Києва із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства (справа № 910/2716/25), а також для скликання директором Товариства загальних зборів учасників. Однак ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 у справі № 910/2716/25 зазначену заяву повернуто (копія ухвали додається до цього відзиву), а загальні збори учасників Товариства, попри неодноразове скликання, не відбуваються через відсутність кворуму, у зв`язку з чим Товариство позбавлене можливості вжити ефективних заходів для врегулювання своєї заборгованості.

Господарська діяльність Товариства зупинена: станом на 30.12.2025 діяльність Товариством не ведеться, матеріально-технічні ресурси, необхідні для роботи Товариства, втрачені, а залишки коштів на рахунках Товариства є мінімальними.

Заявник зазначає, що наведені обставини свідчать про об`єктивну неможливість одномоментного виконання Товариством грошового зобов`язання перед позивачем та є підставою для розстрочення виконання майбутнього судового рішення, одномоментне виконання Товариством грошового зобов`язання є об`єктивно неможливим.

У разі задоволення позовних вимог Товариство просить суд розстрочити виконання судового рішення строком на 12 (дванадцять) місяців рівними частинами».

Так, відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Частиною 1 статті 18 ГПК України унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суд зазначає, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Винятком із загального порядку виконання рішень господарського суду є, зокрема стаття 331 ГПК України, яка передбачає, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

У ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Поряд з цим, у ГПК України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки.

Так, згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У заяві про розстрочку виконання рішення представник відповідача посилається, зокрема на те, що «з урахуванням обставин, наведених у розділі 3 цього відзиву (зупинення господарської діяльності Товариства, неможливість проведення загальних зборів учасників через відсутність кворуму), одномоментне виконання Товариством грошового зобов`язання є об`єктивно неможливим».

Так, при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для представника боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У зв`язку з тим, що розстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої розстрочки.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), cуд вважає, що з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84). Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Суд також звертає увагу на положення частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Відсутність грошових коштів не є виключною обставиною та має негативний вплив на фінансовий стан не лише заявника, а й стягувача у справі та здійснювану ним господарську діяльність.

Відсутність бюджетних асигнувань чи будь-яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, про що зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) та "Бакалов проти України" (заява № 14201/02).

З огляду на вищевикладене, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги, що заявником всупереч приписів частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України не надано беззаперечних, неспростовних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, відсутності коштів та винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов`язує можливість надання розстрочення виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Торгова Група ЛІОМ» про розстрочення виконання рішення у справі №910/8686/26.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237, 238, 240, 241, 242, 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Омельченко Тетяни Володимирівни - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Торгова Група ЛІОМ» (02121, м. Київ, вул. Братства тарасівців, буд. 12/37, кв. 301; код ЄДРПОУ: 38266192) на користь Фізичної особи-підприємця Омельченко Тетяни Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборгованість за Договором №01/08/20 від 25.08.2020 у загальному розмірі 762 978,36 грн (сімсот шістдесят дві тисячі дев`ятсот сімдесят вісім) грн 36 коп., з яких: основна сума заборгованості - 706 033 (сімсот шість тисяч тридцять три) грн 30 коп.; три проценти річних - 10 561 (десять тисяч п`ятсот шістдесят одна) грн 48 коп.; інфляційні втрати - 46 383 (сорок шість тисяч триста вісімдесят три) грн 58 коп.

3. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Торгова Група ЛІОМ» (02121, м. Київ, вул. Братства тарасівців, буд. 12/37, кв. 301; код ЄДРПОУ: 38266192) на користь Фізичної особи-підприємця Омельченко Тетяни Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 155 (дев`ять тисяч сто п`ятдесят п`ять) грн 74 коп.

4. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Торгова Група ЛІОМ» про розстрочення виконання судового рішення від 17.08.2026 - відмовити повністю.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку та строки відповідно до приписів ст. ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду складено та підписано 26.10.2026, у зв`язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. у відпустці.

Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА