Рішення № 140883268, 23.10.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/6073/25

Провадження № 2/369/3629/26

РІШЕННЯ

Іменем України

23.10.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н. С.,

за участю секретаря судового засідання Худинець Д.С.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 04.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» (далі ТОВ «ФК «Кредіплюс», первісний кредитор) та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит № 136159, за яким відповідачу надано кредит у сумі 8 000,00 грн строком на 84 дні. Договір підписано позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором в особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця. Відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів належним чином не виконав.

12.09.2024 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 12092024, за яким первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників, у тому числі до відповідача. Відповідно до витягу з реєстру боржників позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 136159 у загальному розмірі 11 284,40 грн, з яких: 7 086,10 грн заборгованість за основною сумою боргу (тілом кредиту), 3 697,30 грн заборгованість за процентами, 501,00 грн заборгованість за комісією. Після відступлення права вимоги відповідач жодного платежу на погашення заборгованості не здійснив, а позивач жодних нарахувань не проводив.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 136159 у розмірі 11 284,40 грн та понесені судові витрати.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.04.2025 відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу роз`яснено право подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі направлено відповідачу рекомендованим поштовим відправленням за адресою його зареєстрованого місця проживання, яку підтверджено відповіддю органу реєстрації від 13.06.2025: АДРЕСА_1 . Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення копію ухвали про відкриття провадження вручено відповідачу 11.06.2025. Відзиву на позовну заяву, заперечень чи будь-яких заяв по суті справи відповідач до суду не подав.

У силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п.п. 3,4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

У відповідності до ч. 5ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено, що 04.04.2024 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про споживчий кредит № 136159 (індивідуальна частина), невід`ємними частинами якого є графік платежів, паспорт споживчого кредиту та публічна частина договору, розміщена на веб-сайті кредитодавця https://finx.com.ua.

Відповідно до п. 2.2.1 договору сума (загальний розмір) кредиту становить 8 000,00 грн, яка надається не пізніше наступного дня після укладення договору в такому порядку: 2 503,16 грн для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит № 133400 від 06.03.2024, укладеним з кредитодавцем; 3 496,84 грн на рахунок/картку позичальника № НОМЕР_1 ; 2 000,00 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією за надання кредиту, нарахованою згідно з п. 2.5 індивідуальної частини.

Згідно з п. 2.3 договору проценти за користування кредитом нараховуються за фіксованою ставкою 390,00 % річних з дня, наступного за днем отримання кредиту, протягом строку кредитування, визначеного п. 2.6 договору та/або графіком платежів. Пунктом 2.4 договору встановлено знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту 1,00 грн та стандартний (базовий) тариф 100,00 грн за кожен розрахунковий період; за змістом визначень договору комісія у наступному розрахунковому періоді нараховується за стандартним тарифом, якщо позичальник прострочив сплату чергового платежу згідно з графіком. Пунктом 2.5 договору передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 2 000,00 грн. Загальний строк кредитування становить 84 дні з 04.04.2024 по 27.06.2024 (п. 2.6 договору), періодичність платежів один раз на два тижні згідно з графіком. Загальні витрати за кредитом визначено в розмірі 6 689,40 грн, орієнтовну загальну вартість кредиту 14 689,40 грн (п. 2.7, 2.9.1 договору).

Договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця шляхом підписання позичальником індивідуальної частини електронним підписом одноразовим ідентифікатором, надісланим кредитодавцем на мобільний телефонний номер позичальника (п. 5.1, 5.2 договору). Кожна сторінка індивідуальної частини договору містить відмітку «Підписано ОСОБА_1 ідентифікатором НОМЕР_2 , час 04.04.2024 12:06:27», паспорт споживчого кредиту відмітку про підписання ідентифікатором b948b321 о 12:04:30 04.04.2024. У розділі реквізитів сторін зазначено паспортні дані, РНОКПП відповідача НОМЕР_3 , номер його рахунку/картки НОМЕР_1 та його адресу в с. Хотів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором, а відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняється в письмовій формі, може вчинятися за допомогою електронних засобів зв`язку; правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі в електронних. Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до ч. 3, 4, 6, 12 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; відповідь особи про прийняття пропозиції може бути надана, зокрема, шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, визначеному ст. 12 цього Закону; електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаними в порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 Закону визначено, що електронний договір вважається підписаним стороною, зокрема, у разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Верховний Суд неодноразово виснував, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на номер мобільного телефону з одноразовим ідентифікатором, без здійснення входу на сайт кредитодавця за допомогою логіна та пароля особистого кабінету позичальника кредитний договір не був би укладений, а такий договір є укладеним у письмовій формі (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19). У постанові від 17.12.2025 у справі № 686/32982/23 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що договір, укладений з використанням одноразового ідентифікатора, надісланого на номер телефону, зазначений у заявці позичальника, є укладеним, а тягар доведення того, що такий номер йому не належить, покладається на позичальника.

Відповідач факту укладення кредитного договору та належності йому зазначених у договорі контактних даних і платіжної картки не спростував. Отже, суд вважає доведеним, що 04.04.2024 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 у належній формі укладено договір про споживчий кредит № 136159, сторони якого погодили всі його істотні умови (ст. 638 ЦК України).

Щодо надання кредитних коштів суд враховує, що в матеріалах справи наявна картка обліку виконання договору № 136159, складена первісним кредитором ТОВ «ФК «Кредіплюс», підписана його директором Македонським О. Є. та скріплена електронним підписом і електронною печаткою товариства в сервісі «Вчасно» 17.10.2024. Згідно з цією карткою 04.04.2024 відповідачу надано кредит у сумі 8 000,00 грн, у межах строку кредитування з 05.04.2024 по 27.06.2024 нараховано проценти в загальній сумі 4 683,40 грн, а 31.05.2024 позичальник здійснив погашення в сумі 1 900,00 грн, яке зараховано на погашення тіла кредиту (913,90 грн) та процентів (986,10 грн). Здійснення відповідачем часткового погашення заборгованості свідчить про отримання ним кредиту та фактичне виконання ним умов кредитного договору. Зміст картки обліку узгоджується з умовами договору (сума та строк кредиту, процентна ставка, графік платежів), а сума нарахованих процентів (4 683,40 грн) збігається з розміром процентів, передбачених графіком платежів (загальні витрати за кредитом 6 689,40 грн за вирахуванням комісії за надання кредиту 2 000,00 грн та комісії за обслуговування за зниженим тарифом 6,00 грн).

Відповідач, будучи обізнаним про розгляд справи та отримавши копію ухвали про відкриття провадження, отримання кредитних коштів не заперечив, доказів неотримання коштів, належності картки № НОМЕР_1 іншій особі, сплати заборгованості в більшому розмірі чи власного контррозрахунку не надав. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Оцінюючи докази за правилами ст. 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що факт надання відповідачу кредиту в сумі 8 000,00 грн на умовах договору № 136159 є більш вірогідним, ніж протилежний.

Щодо переходу права вимоги до позивача суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) зобов`язується передати або передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) виклала висновки щодо ознак договору факторингу та його відмежування від договору відступлення права вимоги. У постанові від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду підтвердив, що предметом договору факторингу може бути право вимоги за кредитними договорами, а новий кредитор набуває права в обсязі, що існував у первісного кредитора на момент відступлення.

Судом встановлено, що 12.09.2024 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» (клієнт) та ТОВ «ФК «ЄАПБ» (фактор) укладено договір факторингу № 12092024, за умовами п. 1.1 якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги до боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом та інші платежі. Відповідно до п. 1.2 договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги відбувається в день підписання сторонами акта приймання-передачі реєстру боржників, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників. Згідно з актом приймання-передачі реєстру боржників від 12.09.2024, підписаним сторонами та скріпленим їх печатками, клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників кількістю 668. Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 12092024 від 12.09.2024 до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за кредитним договором № 136159 у розмірі 11 284,40 грн, з яких 7 086,10 грн основна сума боргу, 3 697,30 грн проценти, 501,00 грн комісія.

ТОВ «ФК «ЄАПБ» є фінансовою установою, яка має право надавати послуги факторингу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи серії ФК № 183 та розпорядженням Нацкомфінпослуг про видачу ліцензії на надання послуг з факторингу.

Таким чином, позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 136159 у тому обсязі, у якому воно існувало в первісного кредитора. Неповідомлення боржника про відступлення права вимоги не звільняє його від обов`язку виконати зобов`язання, а лише створює ризик виконання первісному кредитору, яке в такому разі вважалося б належним (ч. 1 ст. 516 ЦК України). Доказів виконання зобов`язання первісному чи новому кредитору відповідач не надав.

Водночас, перевіряючи розмір заборгованості, суд виходить з того, що навіть за відсутності заперечень відповідача суд зобов`язаний самостійно перевірити правильність наданого позивачем розрахунку та його відповідність умовам договору і вимогам закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Щодо тіла кредиту. Згідно з карткою обліку з наданих 8 000,00 грн відповідач повернув 913,90 грн, у зв`язку з чим заборгованість за тілом кредиту становить 7 086,10 грн (8 000,00 ? 913,90). Відповідно до ч. 1 ст. 530, ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1049 ЦК України строк повернення кредиту настав 27.06.2024. Зазначена сума підлягає стягненню з відповідача.

Щодо процентів. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 та від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування; після цього кредитор має право лише на відповідальність за ст. 625 ЦК України. Згідно з карткою обліку проценти нараховано за період з 05.04.2024 по 27.06.2024 включно, тобто виключно в межах строку кредитування, визначеного п. 2.6 договору, у загальній сумі 4 683,40 грн, що відповідає графіку платежів. З урахуванням сплачених відповідачем 31.05.2024 процентів у сумі 986,10 грн заборгованість за процентами становить 3 697,30 грн (4 683,40 ? 986,10). Після закінчення строку кредитування проценти не нараховувалися. Отже, вимога про стягнення процентів у розмірі 3 697,30 грн є обґрунтованою.

Щодо комісії. Позивач просить стягнути заборгованість за комісією в розмірі 501,00 грн. З картки обліку вбачається, що ця сума складається з комісії за управління та обслуговування кредиту, нарахованої 18.04.2024 за зниженим тарифом у розмірі 1,00 грн, та 02.05.2024, 16.05.2024, 30.05.2024, 13.06.2024 і 27.06.2024 за стандартним (базовим) тарифом по 100,00 грн, застосованим у зв`язку з простроченням позичальником чергового платежу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають витрати споживача на додаткові та супутні послуги, а ч. 4 ст. 11 цього Закону (у редакції, чинній на час укладення договору) забороняє встановлювати у договорі про споживчий кредит платежі за дії, які кредитодавець вчиняє у власних інтересах або без вчинення яких він не мав би змоги укласти чи виконувати договір. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09.12.2019 у справі № 524/5152/15-ц дійшла висновку, що умова договору про сплату позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною, оскільки така комісія встановлена за дії кредитодавця, які він здійснює на власну користь, а не за послуги, що надаються споживачу.

Комісія за управління та обслуговування кредиту, передбачена п. 2.4 договору, не пов`язана з наданням відповідачу будь-якої самостійної послуги, а встановлена за обслуговування кредитодавцем власного кредиту, тобто за дії, які він вчиняє у власних інтересах. Крім того, підвищення комісії у 100 разів (з 1,00 грн до 100,00 грн) саме у зв`язку з простроченням чергового платежу за своєю правовою природою є не платою за послугу, а санкцією за порушення зобов`язання. Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) за таким договором, а неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, нараховані за такі прострочення, підлягають списанню кредитодавцем. Прострочення відповідача мало місце у квітні червні 2024 року, тобто в період дії воєнного стану.

За таких обставин вимога про стягнення комісії в розмірі 501,00 грн задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 509, 526, 530, 610, 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону у встановлений строк; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; боржник, який не виконав зобов`язання у строк, вважається таким, що прострочив. Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідач, усупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав належних і допустимих доказів повернення кредиту та сплати процентів у повному обсязі або іншого розміру заборгованості. З огляду на викладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 136159 від 04.04.2024 у розмірі 10 783,40 грн, з яких 7 086,10 грн заборгованість за тілом кредиту, 3 697,30 грн заборгованість за процентами. У задоволенні вимоги про стягнення комісії в розмірі 501,00 грн слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат. Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 18.03.2025 № 103345. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги задоволено на 95,56 % (10 783,40 грн з 11 284,40 грн), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 893,56 грн (3 028,00 грн ? 10 783,40 / 11 284,40).

У попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат позивач зазначив про можливі витрати, пов`язані з розглядом справи, у розмірі 1 514,00 грн, проте доказів їх фактичного понесення до суду не подав, а вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не заявляв, у зв`язку з чим підстав для розподілу інших судових витрат суд не вбачає.

Керуючись ст. 205, 207, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 612, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1077, 1078 ЦК України, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 8, 11 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 12, 13, 7681, 89, 141, 178, 247, 263265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про споживчий кредит № 136159 від 04.04.2024 у розмірі 10783,40 грн (десять тисяч сімсот вісімдесят три гривні 40 копійок), з яких: заборгованість за тілом кредиту 7 086,10 грн (сім тисяч вісімдесят шість гривень 10 копійок), заборгованість за процентами 3 697,30 грн (три тисячі шістсот дев`яносто сім гривень 30 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 2 893,56 грн (дві тисячі вісімсот дев`яносто три гривні 56 копійок).

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 23 жовтня 2026 року.

Суддя: Наталія ПІНКЕВИЧ