Рішення № 140883266, 23.10.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2348/25

Провадження № 2/369/2993/26

РІШЕННЯ

Іменем України

23.10.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н. С.,

за участю секретаря судового засідання Худинець Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 19.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі ТОВ «1 БАНК», первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 76972152 у вигляді електронного документа з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи та електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». За умовами договору позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів його електронного платіжного засобу, а позичальник повернути позику в день закінчення строку позики та сплатити проценти.

14.06.2021 між ТОВ «1 БАНК» (клієнт) та ТОВ «ФК «ЄАПБ» (фактор) укладено договір факторингу № 14/06/21, за умовами якого клієнт відступає фактору за плату права грошової вимоги до боржників, зазначених у реєстрах боржників. Відповідно до реєстру боржників № 22 від 11.04.2024 до договору факторингу № 14/06/21 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором позики № 76972152 у сумі 17 290,26 грн, з яких: 6 000,00 грн заборгованість за основною сумою боргу, 11 290,26 грн заборгованість за відсотками. Відповідач свої зобов`язання не виконав, жодного платежу ні первісному кредитору, ні позивачу не здійснив; з моменту набуття права вимоги позивач нарахувань не здійснював.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором позики № 76972152 у розмірі 17 290,26 грн, з яких: 6 000,00 грн основна сума боргу, 11 290,26 грн відсотки, а також судові витрати. Позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 028,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 96062 від 28.01.2025.

У позовній заяві позивач також просив розглядати справу без участі його представника, а в разі неявки відповідача ухвалити заочне рішення.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.02.2025 відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Копію ухвали про відкриття провадження разом з копією позовної заяви та доданих до неї документів надіслано відповідачу за адресою його зареєстрованого місця проживання, яку він отримав 25.03.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідачу роз`яснено право подати відзив на позовну заяву, проте відзив до суду не надходив.

28.04.2025 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з погіршенням стану здоров`я. Розгляд справи неодноразово відкладався.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив розглядати справу без його участі. Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п.п. 3,4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

У відповідності до ч. 5ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено, що позивачем надано копію договору позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 76972152 від 19.11.2023, укладеного між ТОВ «1 БАНК» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник), РНОКПП НОМЕР_1 , з додатком № 1 (таблицею обчислення загальної вартості кредиту). Відповідно до п. 2 договору сума позики становить 6 000,00 грн, строк позики 30 днів, дата надання позики 19.11.2023, дата повернення позики (останній день) 18.12.2023; базова процентна ставка 2,5 % на день (фіксована), знижена процентна ставка, яка застосовується відповідно до умов програми лояльності, 1 % на день; процентна ставка за понадстрокове користування позикою 2,70 % на день, яка, як і пеня, не застосовується в період воєнного стану; орієнтовна загальна вартість позики 7 800,00 грн. Згідно з додатком № 1 до договору позичальник мав повернути 18.12.2023 суму позики 6 000,00 грн та проценти за користування позикою 1 800,00 грн, а всього 7 800,00 грн. У розділі реквізитів позичальника зазначено маскований номер платіжної картки « НОМЕР_2 », а також електронний підпис одноразовим ідентифікатором «Am98JQEmyY».

Відповідно до ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 205, 207, 639 ЦК України електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.

Водночас дотримання письмової форми договору позики та факт його підписання сторонами самі по собі не свідчать про виникнення у позичальника обов`язку повернути позику.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, договір позики є реальним, і обов`язок позичальника повернути позику та сплатити проценти за користування нею виникає лише з моменту фактичного отримання ним грошових коштів. За умовами п. 1 договору позики № 76972152 позика мала бути надана шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок позичальника з використанням реквізитів його електронного платіжного засобу. Таким чином, саме на позивача, який заявив вимогу про повернення позики, відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України покладено обов`язок довести факт перерахування первісним кредитором суми позики на рахунок (платіжну картку) відповідача.

Матеріали справи не містять жодного первинного документа, який би підтверджував перерахування первісним кредитором грошових коштів у сумі 6 000,00 грн на платіжну картку чи рахунок відповідача, платіжної інструкції, квитанції, довідки (листа) банку-емітента чи платіжної установи (оператора платіжної системи) про успішне здійснення переказу, виписки з рахунку позичальника тощо. Відомості про такий доказ відсутні і в переліку додатків до позовної заяви. Зазначення в договорі маскованого номера платіжної картки « НОМЕР_2 » засвідчує лише реквізити, на які позикодавець зобов`язувався перерахувати кошти, проте не підтверджує, що таке перерахування фактично відбулося, у якій сумі та коли; більше того, за маскованим номером неможливо встановити, що зазначена картка емітована саме на ім`я відповідача.

Додаток № 1 до договору (таблиця обчислення загальної вартості кредиту) має характер графіка платежів та інформації про орієнтовну вартість кредиту, яку позикодавець зобов`язаний надати споживачу до укладення договору відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», і не є доказом видачі позики. Розрахунок заборгованості, складений представником позивача станом на 31.12.2024, а також витяг з реєстру боржників № 22 від 11.04.2024 до договору факторингу є документами, складеними самим позивачем та первісним кредитором в односторонньому порядку для цілей відступлення права вимоги; вони відтворюють лише залишки заборгованості на дату відступлення і не можуть підміняти первинні документи, що підтверджують рух коштів. Верховний Суд неодноразово наголошував, що розрахунок заборгованості сам по собі не є первинним документом і не підтверджує наявність боргу, тоді як належними доказами руху коштів за кредитним договором є, зокрема, первинні платіжні документи та виписки з рахунку позичальника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17).

Позивач, будучи професійним учасником ринку фінансових послуг і набувши право вимоги, за умовами договору факторингу № 14/06/21 (п. 4.1) мав право отримати від клієнта документацію щодо боржника, однак доказів видачі позики суду не надав, клопотань про витребування таких доказів у первісного кредитора чи у банківської установи відповідно до ст. 84 ЦПК України не заявляв. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд, у свою чергу, з огляду на принципи змагальності та диспозитивності (ст. 12, 13 ЦПК України) не може самостійно збирати докази на користь однієї зі сторін.

Відсутність відзиву відповідача не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а суд від обов`язку перевірити обґрунтованість позовних вимог на підставі наявних у справі доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 щодо обов`язку суду перевірити правильність розрахунку незалежно від позиції відповідача).

Крім того, суд звертає увагу, що навіть за умови доведеності видачі позики заявлений до стягнення розмір процентів (11 290,26 грн) не узгоджується з умовами договору позики. Строк позики сплинув 18.12.2023, а проценти за весь строк позики відповідно до додатка № 1 становлять 1 800,00 грн (за зниженою ставкою 1 % на день), а за базовою ставкою 2,5 % на день не більше 4 500,00 грн (6 000,00 грн ? 2,5 % ? 30 днів). Процентна ставка за понадстрокове користування позикою, згідно з умовами самого договору, у період воєнного стану не застосовується. Позивач не надав детального розрахунку процентів із зазначенням періоду їх нарахування та застосованої ставки, у зв`язку з чим перевірити правильність визначення суми 11 290,26 грн неможливо. Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування; після цього кредитор може вимагати сплати боргу з урахуванням ст. 625 ЦК України, вимог на підставі якої позивачем не заявлено.

Також суд зазначає, що відповідно до ст. 512, 514, 1077, 1078 ЦК України новий кредитор набуває права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Додаткова угода № 22 від 11.04.2024 до договору факторингу № 14/06/21 та акт прийому-передачі реєстру боржників № 22 від 11.04.2024 не містять заповнених відомостей про загальну суму прав вимоги та ціну продажу, а доказів оплати фактором ціни продажу (п. 3.2 договору факторингу) суду не надано. Втім, з огляду на недоведеність самого факту видачі позики, тобто існування грошового зобов`язання відповідача перед первісним кредитором, яке могло бути відступлене, суд не вбачає підстав для детальної оцінки обставин відступлення права вимоги, оскільки до нового кредитора не може перейти більше прав, ніж мав первісний кредитор.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до уваги докази, що не стосуються предмета доказування; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оцінивши подані позивачем докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не довів факту передання первісним кредитором відповідачу грошових коштів у сумі 6 000,00 грн за договором позики № 76972152 від 19.11.2023, а отже і виникнення у відповідача грошового зобов`язання з повернення позики та сплати процентів, право вимоги за яким могло перейти до позивача. За таких обставин позовні вимоги про стягнення 6 000,00 грн основної суми боргу та 11 290,26 грн процентів є недоведеними і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, понесені позивачем, покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. 205, 207, 512, 514, 526, 639, 1046, 1048, 1049, 1077, 1078 ЦК України, ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 12, 13, 7681, 141, 247, 263265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 23 жовтня 2026 року.

Суддя: Наталія ПІНКЕВИЧ