Рішення № 140878598, 12.10.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 186/2583/25

Номер провадження2/205/2102/26

Справа № 186/2583/25

Провадження № 2/205/2102/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Федотової В.М.,

при секретарі Волошенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року до Новокодацького районного суду міста Дніпра із Шахтарського міського суду Дніпропетровської області за підсудністю надійшли матеріали вищевказаної позовної заяви.

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що 09.11.2011 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 560/18-ф36/11, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 66 800 грн. З 15.10.2019 року правонаступником АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк». 12.08.2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». В якості забезпечення умов виконання вказаного кредитного договору між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 560/18-ф36/11-1 від 09.11.2011 року. Також, в якості забезпечення умов виконання вказаного кредитного договору між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 560/18-ф36/11-2 від 09.11.2011 року. Банк свої зобов`язання за вказаним кредитним договором виконав у повному обсязі. В свою чергу, відповідачі свої зобов`язання за вказаним кредитним договором та договорами поруки не виконали, у зв`язку з чим, станом на 15.10.2025 року, утворилась заборгованість у розмірі 73 932,58 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 31 173,44 грн., сума заборгованості за відсотками - 42 759,14 грн.

Враховуючи викладене, представник позивача звертається до суду та, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 18.05.2026 року, просить стягнути солідарно із відповідачів суму заборгованості за вказаним кредитним договором, станом на 25.12.2015 року, у розмірі: 58 064,27 грн., з яких: 31 173,44 грн. - заборгованість по кредиту; 11 042,21 грн. - заборгованість за відсотками; 6 334,66 грн. пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 3 334,02 грн. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків; 4 020,28 грн. інфляційні витрати за кредитом; 2 159,65 грн. інфляційні витрати за відсотками, а також судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23.01.2026 року вказану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 13.02.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі та призначено судове засідання.

06.03.2026 року представник відповідачів адвокат Гребенар О.В. через систему «Електронний суд» направив до суду відзив на позовну заяву у якому просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, застосувати наслідки пропуску строків дії поруки при зверненні до суду про стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості в солідарному порядку та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування заперечень посилався на те, що позивачем до позову не додані докази на підтвердження перерахування коштів в рахунок виконання банком кредитних зобов`язань за вказаним кредитним договором. Окрім того, позивач, нехтуючи своїм процесуальним обов`язком довести ті обставини, на які він посилається, не надав суду об`єктивні відомості щодо розміру ставок за депозитами, за час на який наданий кредит, у зв`язку з чим перевірити зроблений позивачем розрахунок процентів за кредитом неможливо. На думку представника, нарахування процентів за кредитом є безпідставним, необґрунтованим, недоведеним та таким, що здійснене поза межами погодженого сторонами строку кредитування. Окрім того, відповідно до п. 1.1.1. договору кредиту № 560/18-ф36/11 від 09.11.2011 року, строк повернення кредиту встановлено до 08.11.2016 року включно. Останній платіж за кредитом відповідачем проведений 14.07.2014 року. Тобто, порушення прав позивача розпочалося з 09.08.2014 року. Трирічний строк позовної давності відносно останнього платежу сплинув 08.11.2019 року. З позовом АТ «Сенс Банк» звернувся до суду 11.12.2025 року, тобто, з пропуском строку позовної давності. Окремо представник звертає увагу суду, що договори поруки № № 560/18-ф36/11-1 від 09.11.2011 року та № 560/18-ф36/11-2 від 09.11.2011 року є однаковими між собою за змістом відносно кожного з поручителів. Зазначає, що договорами поруки у спірних правовідносинах конкретно не встановлено строк, після настання якого порука припиняється, а встановлено тільки до повного виконання всіх вимог, забезпечених порукою. Оскільки у спірних правовідносинах строк дії поруки не встановлений, потрібно керуватися нормою, яка встановлює вимогу, що порука діє протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання взагалі та протягом шести місяців від кожного щомісячного платежу за договором окремо. Таким чином, позивач по справі мав звернутися з вимогами до відповідачів поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не пізніше 08.05.2017 року, щодо останнього платежу за кредитним договором або не пізніше 08.02.2015 року відносно першого простроченого щомісячного платежу за кредитом, однак звернувся лише у грудні 2025 року, тобто, з пропуском строків, встановлених ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а тому підлягають застосуванню наслідки пропуску цих строків. Заявлені вимоги до поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо стягнення заборгованості в солідарному порядку, є безпідставними.

18.05.2026 року до суду від представника позивача ОСОБА_4 надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій вона, зокрема, зазначила, що підставою для звернення з даним позовом до суду є необхідність завершення судового розгляду вимог, заявлених банком до Біловодського районного суду Луганської області у справі № 408/2958/16-ц про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № 560/18-ф36/11 від 09.11.2011 року, розрахованих станом на 25.12.2015 року. За результатом розгляду цивільної справи № 408/2958/16-ц Біловодським районним судом Луганської області 16.06.2016 року було ухвалено заочне рішення, яким стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість у розмірі 58 064,27 грн. за вказаним кредитним договором. Вказане рішення суду 07.02.2020 року було скасовано та призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження. Однак, по суті позовних вимог вказана справа не була розглянута. Так, розпорядженням Верховного Суду від 10.01.2023 року № 2 змінено територіальну підсудність судових справ Біловодського районного суду Луганської області на Шахтарський (Першотравенський) міський суд Дніпропетровської області. Для можливості відновлення втраченого судового провадження, АТ «Сенс Банк» звернулося із заявою до Шахтарського міського суду Дніпропетровської області, за результатом розгляду якої 17.06.2025 року суд ухвалив рішення про відмову у задоволенні заяви АТ «Сенс Банк» про відновлення втраченого судового провадження у цивільної справи № 408/2958/16-ц, оскільки рішення у вказаній справі станом 17.05.2025 року не ухвалене та роз`яснив, що позивач має право звернутися з позовною заявою заново до суду, якому визначена територіальна підсудність справ Біловодського районного суду Луганської області. Відповідно до умов кредитного договору № 560/18-ф36/11 від 09.11.2011 року, сторони погодили плату за користування кредитними коштами встановлена у розмірі 15,9 % річних на строк до 01.11.2012 року та дійшли згоди, що повернення кредиту має відбуватися згідно встановленого графіку, з кінцевим строком повернення до 08.11.2016 року. В якості забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору між кредитором та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 560/18-ф36/11-1 від 09.11.2011 року. Аналогічний договір поруки було укладено між кредитором та ОСОБА_2 № 560/18-ф36/11-2 від 09.11.2011 року. Відповідно до п. 1.1 договорів поруки поручителі прийняти на себе обов`язок солідарної відповідальності перед кредитором. Оскільки з серпня 2014 року позичальник ОСОБА_3 перестав виконувати умови кредитного договору, допустивши прострочення платежу, кредитор ПАТ «Укрсоцбанк» 10.05.2016 року звернувся з позовом до Біловодського районного суду Луганської області про стягнення боргу з ОСОБА_3 за кредитним договором № 560/18-ф36/11 від 09.11.2011 року, провадження за яким було відкрито судом 30.05.2016 року.

01.06.2026 року представник відповідачів адвокат Гребенар О.В. через систему «Електронний суд» направив до суду заперечення на заяву про зменшення позовних вимог у якій поданий ним відзив підтримав. Окремо зазначив, що ст. 2 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено заборону нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Таким чином, заявлена позивачем до стягнення пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 6 334,66 грн. та пеня за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 3 334,02 грн. не підлягають стягненню. Також, позивачем не доведено можливість нарахування процентів після 09.08.2014 року (дата першого прострочення боржника) тобто дати, коли припинилося правомірне користування кредитом.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11.09.2026 року клопотання представника позивача Тернової І.В. про зменшення позовних вимог було задоволено, вирішено прийняти до розгляду уточнену позовну заяву АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог від 18.05.2026 року.

Представник позивача Тернова І.В. письмово просила розгляд справи проводити за її відсутності, уточнені позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідачів адвокат Гребенар О.В. письмово просив розгляд справи проводити за його відсутності та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 09.11.2011 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір кредиту на купівлю автотранспортного засобу № 560/18-ф36/11 (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав у платне строкове користування грошові кошти у розмірі 66 800 грн. на купівлю автомобіля VOLKSWAGEN POLO, рік випуску - 2011, колір-сірий, тип-легковий седан, державний номер НОМЕР_1 , вінкод XW8ZZZ61ZCG019451 - який було передано банку в заставу (а.с. 136а-150).

Кредитор свої зобов`язання за вказаним кредитним договором виконав, надавши кредитні кошти в обумовленій сумі в порядку визначеному п. 2.1 кредитного договору, що підтверджується випискою про зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника ОСОБА_3 № НОМЕР_2 , з якого кредитні кошти у розмірі 66 800 грн., були перераховані на рахунок ТОВ «Автопреміум» з призначенням платежу «за авто Volkswagen POLO, гос.ном. НОМЕР_3 , зг. Догов. кредиту № 560/18-ф36/11 від 09.11.2011 р., Догов. купівлі-прод. № 289ФЛ/V-кр від 03.11.2011р.ПДВ-11133.3» (а.с. 172, 173).

Відповідно до умов вказаного кредитного договору плата за користування кредитними коштами була встановлена у розмірі 15,9 % річних на строк до 01.11.2012 року.

Враховуючи, що сторони дійшли згоди, що процентна ставка про кредиту є плаваючою (змінною), розмір якої може бути змінений в порядку визначеному умовами п. 2.7 кредитного договору, однак не може бути меншим ніж 12 % та не перевищувати розмір у 27% річних.

Згідно із п. 2.4.1 кредитного договору сторони дійшли згоди що сплата процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно не пізніше 09 числа кожного місяця, починаючи з місяця наступним за місяцем надання кредиту.

Розділом 4 кредитного договору сторони обумовили, що у разі допущення позичальником прострочення строків оплати процентів та повернення кредиту позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

У пункті 1.1.1 кредитного договору сторони дійшли згоди, що повернення кредиту має відбуватися згідно встановленого графіку, з кінцевим строком повернення до 08.11.2016 року.

Матеріалами справи підтверджено, що в якості забезпечення виконання ОСОБА_3 умов вказаного кредитного договору, між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 560/18-ф36/11-1 від 09.11.2011 року (а.с. 11-12).

Також, в якості забезпечення виконання ОСОБА_3 умов вказаного кредитного договору, між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 560/18-ф36/11-2 від 09.11.2011 року (а.с. 13-14).

Відповідно до п. 1.1 договорів поруки № 560/18-ф36/11-1 та № 560/18-ф36/11-2 від 09.11.2011 року поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі, солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та порядку, передбачених договором кредиту.

Поручитель ознайомлений з умовами договорів кредиту, жодних заперечень, а також непорозумінь його положень не має (п. 1.2 Договорів поруки).

Рішенням АТ «Укрсоцбанк» № 5/2019 від 15 жовтня 2019 року було припинено АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «АЛЬФА-БАНК» де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у АТ «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року (а.с. 25).

12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на AT «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року. Також внесено зміни до Статуту АТ «Альфа-Банк», шляхом затвердження його в новій редакції (а.с. 19).

Таким чином, судом встановлено, що правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк» є АТ «Сенс Банк».

Матеріалами справи також підтверджено, що заочним рішенням Біловодського районного суду Луганської області у цивільній справі № 408/2958/16-ц від 16.06.2016 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 560/18-ф36/11 від 09.11.2011 року було задоволено у повному обсязі, стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість у розмірі 58 064,27 грн. за вказаним кредитним договором (а.с. 174-176).

Згідно ухвали Біловодського районного суду Луганської області, у цивільній справі № 408/2958/16-ц від 07.02.2020 року, заочне рішення Біловодського районного суду Луганської області у цивільній справі № 408/2958/16-ц від 16.06.2016 року було скасовано та призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження (а.с. 178-179).

По суті позовних вимог, після скасування вказаного заочного рішення, цивільна справа № 408/2958/16-ц Біловодським районним судом Луганської області не була розглянута у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану 24.02.2022 року.

Верховний Суд розпорядженням від 10.01.2023 року № 2 змінив територіальну підсудність судових справ, що перебували на розгляді у Біловодському районного суду Луганської області на Шахтарський (Першотравенський) міський суд Дніпропетровської області.

Для можливості відновлення втраченого судового провадження позивач АТ «Сенс Банк» звернувся до Шахтарського міського суду Дніпропетровської області із заявою про відновлення втраченого судового провадження, за результатом розгляду якої 17.06.2025 року суд постановив ухвалу про відмову у задоволенні заяви АТ «Сенс Банк» про відновлення втраченого судового провадження у цивільної справи № 408/2958/16-ц, оскільки рішення у вказаній справі станом 17.05.2025 року не ухвалено по суті (а.с. 182-185).

Представник позивача просив суд стягнути солідарно із відповідачів заборгованість за вказаним кредитним договором, станом на 25.12.2015 року, у загальному розмірі 58 064,27 грн., з яких: 31 173,44 грн. - заборгованість по кредиту; 11 042,21 грн. - заборгованість за відсотками; 6 334,66 грн. пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 3 334,02 грн. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків; 4 020,28 грн. інфляційні витрати за кредитом; 2 159,65 грн. інфляційні витрати за відсотками, на підтвердження чого надав відповідні розрахунки (а.с. 130-136).

Надаючи правову оцінку обставинам, що склались між сторонами у вказаній цивільній справі, суд зазначає наступне.

Щодо вимог про стягнення заборгованості із поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України та частин 1 та 2 статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки

За змістом частини 4 статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Ці строки є преклюзивними та не підлягають поновленню.

Частиною 1 статті 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (частина 3 статті 254 ЦК України).

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що порука - це строкове зобов`язання, строк поруки відноситься до преклюзивних строків, а тому його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Таким чином, з аналізу положень частини 4 статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Зазначена позиція узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.06.2018 року у справі № 408/8040/12 та в постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 18.03.2020 року № 344/14965/13-ц, від 26.02.2020 року № 509/223/16-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) зазначено, що строк, передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Як було встановлено судом, договори поруки № 560/18-ф36/11-1 від 09.11.2011 року та № 560/18-ф36/11-2 від 09.11.2011 року, укладені між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , є аналогічними за змістом відносно кожного з поручителів.

Відповідно до п. 6.2. договорів поруки договір набуває чинності з моменту підписання й діє до повного виконання всіх вимог забезпечених порукою.

Із вказаних договорів поруки вбачається, що у них конкретно не встановлено строк, після настання якого порука припиняється, а встановлено тільки до повного виконання всіх вимог, забезпечених порукою.

На думку суду, у даному випадку слід керуватися нормою, яка встановлює вимогу, що порука діє протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання взагалі та протягом шести місяців від кожного щомісячного платежу за договором окремо.

Враховуючи наведені норми законодавства, позивач мав право звернутися з вимогами до відповідачів поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не пізніше 08.05.2017 року щодо останнього платежу за кредитним договором або не пізніше 08.02.2015 року відносно першого простроченого щомісячного платежу за кредитом, однак звернувся тільки у грудні 2025 року, тобто з пропуском строків, встановлених ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тому порука ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за вказаними договорами поруки є припиненою.

При цьому, суд звертає увагу, що заочним рішенням Біловодського районного суду Луганської області у справі № 408/2958/16-ц від 16.06.2016 року було задоволено позовні вимоги банку саме до ОСОБА_3 , тобто, до позичальника. Вимог до поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявлено не було.

Таким чином, підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених банком у вказаній справі до поручителів, з урахуванням встановлених судом обставин, відсутні, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення із ОСОБА_3 заборгованості по кредиту у розмірі 31 173,44 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як було встановлено судом, 09.11.2011 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір кредиту на купівлю автотранспортного засобу № 560/18-ф36/11 (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав у платне строкове користування кошти у розмірі 66 800 грн. на купівлю автомобіля VOLKSWAGEN POLO, рік випуску - 2011, колір-сірий, тип-легковий седан, державний номер НОМЕР_1 , вінкод XW8ZZZ61ZCG019451 - який було передано банку в заставу (а.с. 136а-150).

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Підписавши кредитний договір, відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання у платне строкове користування грошових коштів у розмірі 66 800 грн. на купівлю автомобіля, що і було здійснено сторонами.

Таким чином, судом встановлено, що між позивачем і відповідачем було укладено кредитний договір у письмовій формі та погоджені всі його істотні умови. Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування та взяв на себе відповідні зобов`язання.

Матеріали справи свідчить про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору, як того вимагають положення ст. 638 ЦК України.

При цьому, підписання вказаного кредитного договору відповідачем ОСОБА_3 не заперечувалось.

Положеннями ст. 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог договору та вимог закону.

У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється його належним виконанням.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Положеннями ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

Сторона відповідача заперечувала щодо фактичного отримання відповідачем ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 66 800 грн. за вказаним кредитним договором.

Так, відповідно до п. 5 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Суд звертає увагу, що грошові кошти за кредитним договором № 560/18-ф36/11 від 09.11.2011 року у розмірі 66 800 грн. 09.11.2011 року були зараховані на поточний рахунок позичальника ОСОБА_3 - № НОМЕР_2 , що підтверджується відповідною випискою. Того ж дня кредитні кошти з рахунку позичальника ОСОБА_3 у розмірі 66 800 грн. були перераховані на рахунок ТОВ «Автопреміум» з призначенням платежу «за авто Volkswagen POLO, гос.ном. НОМЕР_3 , зг. Догов. кредиту № 560/18-ф36/11 від 09.11.2011р., Догов. купівлі-прод. № 289ФЛ/V-кр від 03.11.2011р.ПДВ-11133.3» (а.с. 172.

Окрім того, ОСОБА_3 частково сплачував заборгованість за вказаним кредитним договором, що не заперечувалось його представником у відзиві на позов та підтверджується випискою по рахунку та розрахунком заборгованості, які містяться у матеріалах справи.

Таким чином, виписка, яка міститься в матеріалах справи є належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19).

У постанові КЦС ВС від 15.01.2025 року № 753/16762/15-ц (61-7242 св 24) викладено правовий висновок про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Окрім того, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що: не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Також, в постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року по справі № 127/23910/14-ц зазначено, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Згідно наданого представником позивача розрахунку заборгованості, станом на 25.12.2015 року, заборгованість відповідача ОСОБА_3 по кредиту за кредитним договором № 560/18-ф36/11 від 09.11.2011 року становить 31 173,44 грн., з урахуванням часткового внесення відповідачем платежів в рахунок погашення заборгованості до 14.07.2014 року включно.

Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 року по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заборгованість по кредиту у розмірі 31 173,44 грн. є доведеною, а тому підлягає стягненню із відповідача ОСОБА_3 на користь позивача.

Щодо вимоги про стягнення із відповідача ОСОБА_3 заборгованості за відсотками у розмірі 11 042,21 грн., суд зазначає наступне.

Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому, відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як було встановлено судом, у кредитному договорі № 560/18-ф36/11 від 09.11.2011 року сторони погодили плату за користування кредитними коштами у розмірі 15,9% річних на строк до 01.11.2012 року. Вказана процентна ставка переглядається кожного року 01 листопада.

Сторони також дійшли згоди, що процентна ставка по кредиту є плаваючою (змінною), розмір якої може бути змінений в порядку визначеному умовами п. 2.7 кредитного договору, однак не може бути меншим ніж 12 % та не перевищувати розмір у 27% річних.

Із наданого представником позивача розрахунку заборгованості станом на 25.12.2015 року вбачається, що позивачем розраховано заборгованість за кредитним договором № 560/18-ф36/11 від 09.11.2011 року, застосовуючи різні відсоткові ставки за відповідні періоди, зокрема:

- за період з 09.12.2011 року по 31.10.2012 року за відсотковою ставкою 15,9%;

- за період з 01.11.2011 року по 31.10.2013 року за відсотковою ставкою 25,20%;

- за період з 01.11.2013 року по 31.10.2014 року за відсотковою ставкою 22%;

- за період з 01.11.2014 року по 31.10.2015 року за відсотковою ставкою 24,98%;

- за період з 01.11.2015 року по 24.12.2015 року за відсотковою ставкою 25,67%.

Суд зазначає, що первинно було встановлено розмір процентної ставки 15,9%. Однак подальші процентні ставки в долучених до матеріалів справи документах не передбачені.

У розрахунку заборгованості позивач наводить інші процентні ставки за відповідні періоди, однак перевірити правильність їх встановлення неможливо. Надані виписки по рахунку не містять інформації про розмір процентної ставки, яка використовувалася при розрахунку суми процентів.

Відповідно до частини 1 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно із частиною 3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У частині 4 указаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

У разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Таку правову позицію виклав Верховний Суд України в постанові від 17 жовтня 2017 року у справі за № 6-1374цс17 (аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року та 30 листопада 2016 року).

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідача ОСОБА_3 про зміну процентної ставки відповідно до процедури, встановленої законом, за вказаним кредитним договором.

Оскільки позивачем не було надано достатніх доказів на підтвердження виконання банком свого обов`язку проінформувати позичальника про зміну відсоткової ставки, то при розрахунку заборгованості за кредитним договором слід використовувати первинно встановлену в договорі плату за користування кредитними коштами у розмірі 15,9% річних на строк до 01.11.2012 року, що передбачено умовами договору.

Згідно наданого розрахунку заборгованості, за період з 09.12.2011 року по 31.10.2012 року (відсоткова ставка - 15,9%), позивачем нараховано відсотки за кредитним договором № 560/18-ф36/11 09.11.2011 року на загальну суму 9 656,29 грн.

При цьому, у вказаному розрахунку також зазначено, що відповідачем ОСОБА_3 сплачено відсотків у валюті кредиту у розмірі 24 146,01 грн.

Таким чином, оскільки сплачена відповідачем ОСОБА_3 сума відсотків значно перевищує розмір нарахованих відсотків за період з 09.12.2011 року по 31.10.2012 року, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо вимоги про стягнення із відповідача ОСОБА_3 пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 6 334,66 грн. та пені за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 3 334,02 грн., суд зазначає наступне.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-УП від 02.09.2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Таким чином позивачем було нараховано відповідачу ОСОБА_3 пеню за несвоєчасне повернення кредиту та пеню за несвоєчасне повернення відсотків за період з 24.12.2014 року по 24.12.2015 року, тобто після 14.04.2014 року, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо клопотання представника відповідачів про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, суд зазначає наступне.

За приписами частини 1 статті 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною 1 статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Положеннями ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (п.п. 6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року, прийнятій по справі № 911/3681/17).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зазначено, що якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Судом встановлено, що останній платіж за вказаним кредитним договором ОСОБА_3 здійснив 14.07.2014 року (а.с. 132). Тобто, порушення прав позивача розпочалося з 09.08.2014 року (граничний строк наступного платежу за кредитом, який позивач вже не отримав).

Таким чином, трирічний строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 31 173,44 грн. мав би сплинути 09.08.2017 року.

Разом з тим, заочним рішенням Біловодського районного суду Луганської області у справі № 408/2958/16-ц від 16.06.2016 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 560/18-ф36/11 від 09.11.2011 року було задоволено у повному обсязі (а.с. 174-176).

В межах строку позовної давності, ПАТ «Укрсоцбанк» заявило вимоги до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, а тому строк позовної давності перервався.

В подальшому, згідно ухвали Біловодського районного суду Луганської області у справі № 408/2958/16-ц від 07.02.2020 року, вказане заочне рішення було скасовано та призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження (а.с. 178-179).

По суті позовних вимог, після скасування заочного рішення, цивільна справа № 408/2958/16-ц Біловодським районним судом Луганської області не була розглянута у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану 24.02.2022 року.

Таким чином, скасування заочного рішення 07.02.2020 року розпочало перебіг трирічного строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за кредитом спочатку - з 08.02.2020 року (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

02.04.2020 року набув чинності Закон України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.

У постанові Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України що до продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, оскільки заочне рішення Біловодського районного суду Луганської області у справі № 408/2958/16-ц від 16.06.2016 року суду було скасоване 07.02.2020 року, новий перебіг трирічного строку позовної давності розпочався з 08.02.2020 року та не сплив станом на 02.04.2020 року.

Разом з тим, Законом України від 15.03.2022 року (набув чинності 17.03.2022) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введений воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні».

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257, 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14.05.2025 року № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Станом на 11.12.2025 року (звернення до суду з позовом) воєнний стан на території України діяв і продовжує діяти на час розгляду справи в суді, а тому позивачем дотримано строки позовної давності при зверненні до суду з позовом про стягнення суми заборгованості за кредитом у розмірі 31 173,44 грн.

Позивач просив суд стягнути інфляційні втрати за кредитом у розмірі 4 020,28 грн. та інфляційні витрати за відсотками у розмірі 2 159,65 грн. за період з грудня 2014 року по листопад 2015 року.

Разом з тим, суд звертає особливу увагу на той факт, що трирічний строк позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат, сплинув 09.08.2017 року, оскільки порушення прав позивача розпочалося з 09.08.2014 року (граничний строк наступного платежу за кредитом, який позивач вже не отримав).

При цьому, звертаючись 10.05.2016 року до Біловодського районного суду Луганської області, ПАТ «Укрсоцбанк» не заявляв вимог про стягнення інфляційних втрат із відповідача ОСОБА_3 . Матеріали справи не містять також доказів звернення ПАТ «Укрсоцбанк» до суду про стягнення інфляційних втрат із відповідача ОСОБА_3 в межах строку позовної давності, тобто до 09.08.2017 року.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин, клопотання представника відповідачів про застосування строків позовної давності підлягає частковому задоволенню лише до позовних вимог про стягнення інфляційних втрат. В іншій частині вказане клопотання задоволенню не підлягає.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 року у справі № 209/3103/21 зазначив, що при вирішенні цивільних справ судами ураховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 560/18-ф36/11 від 09.11.2011 року, станом на 25.12.2015 року, в розмірі 31 173,44 грн., з яких: 31 173,44 грн. заборгованість по кредиту. В іншій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити через їх необґрунтованість та недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

При вирішенні питання розподілу судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача ОСОБА_3 на користь позивача судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 300,53 грн. (31 173,44 грн. * 2 422,40 грн. / 58 064,27 грн.).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 15-16, 251, 256, 267, 509, 512, 514, 525-526, 598-599, 610, 611, 612, 614, 615, 625, 626, 628, 629, 1046-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-81, 89, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, юридична адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) заборгованість за кредитним договором № 560/18-ф36/11 від 09.11.2011 року, станом на 25.12.2015 року, в розмірі 31 173,44 грн. (тридцять одна тисяча сто сімдесят три) гривні 44 копійки, з яких: 31 173,44 грн. заборгованість по кредиту.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, юридична адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір у розмірі 1 300,53 грн. (одна тисяча триста) гривень 53 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714, юридична адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_3 ;

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_4 ;

відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Суддя: Федотова В.М.