Рішення № 140870399, 01.07.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2026 р. м. Київ Справа № 911/96/26

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хендлінгова компанія «Авіасервіс»

до Регіонального відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях

за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство «Міжнародний аеропорт Бориспіль»

про зобов`язання вчинити певні дії

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників:

від позивача: Гончаров Е.В.;

від відповідача: Зікрата М.М.;

від третьої особи: Коноваленко І.М.

Обставини справи:

У провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хендлінгова компанія «Авіасервіс» до Регіонального відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство «Міжнародний аеропорт Бориспіль» про зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.02.2026 відкрито провадження у справі № 911/96/26за правилами загального позовного провадження.Сторони належним чином повідомлені про дане судове провадження.

В ході підготовчого провадження у справі № 911/96/26 судові засідання відкладались з метою з`ясування усіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

За наслідками підготовчого провадження у справі позивач позовні вимоги підтримав, відповідач проти позову заперечував, сторони зазначили про те, що ними повідомлено про всі обставини справи, які їм відомі, та надані суду всі наявні у них докази. Третя особа підтримала позицію відповідача.

На виконання вимог ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України та ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України судом під час підготовчого провадження у справі № 911/96/26 вирішено питання та вчинено усі дії, необхідні для підготовки справи до розгляду по суті.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 01.07.2026.

У судовому засіданні 01.07.2026представник позивача позовні вимоги підтримав, представники відповідача та третьої особи проти позову заперечували.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 01.07.2026судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Хендлінгова компанія «Авіасервіс» із позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, за участю третьої особи - Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило звільнити його від плати за користування майном за Договором оренди № 2174 від 22.10.2018 за період з 29.05.2025 до моменту відновлення авіаційної діяльності Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та відновлення можливості використання майна за цільовим призначенням, зобов`язавши відповідача здійснити таке звільнення на підставі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та підпункту 4-2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.10.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях як орендодавцем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Хендлінгова компанія «Авіасервіс» як орендарем і Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» як балансоутримувачем укладено Договір оренди державного майна № 2174 у новій редакції (далі Договір).

За умовами Договору орендарю передано у строкове платне користування частину твердого покриття - майданчик для засобів перонної механізації загальною площею 100,0 кв. м, розташований на території аеропорту. Відповідно до пункту 7.1 розділу І Договору майно могло використовуватися для розміщення модульної будівлі - складу та побутових приміщень. Майно передано позивачу за актом приймання-передачі від 22.10.2018.

Позивач зазначає, що модульну будівлю було введено в експлуатацію 14.11.2019, а її призначенням було розміщення оперативних змін технічного персоналу, інструменту й обладнання для технічного обслуговування повітряних суден. На думку позивача, використання орендованого майна функціонально залежить від роботи аеропорту та здійснення цивільних авіаперевезень.

Позивач посилається на закриття повітряного простору України для цивільної авіації з початку повномаштабного воєнного вторгнення РФ 24.02.2022 та стверджує, що після цієї дати не здійснював і не здійснює господарської діяльності з технічного обслуговування повітряних суден у Міжнародному аеропорту «Бориспіль». У зв`язку з цим, на його думку, орендоване майно не могло використовуватися за цільовим призначенням з причин, за які він не відповідає.

Позивач також зазначає, що підпунктом 4-2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2025 № 614 передбачено ненарахування орендної плати за державне майно, розташоване в аеропортах, до моменту відновлення авіаційної діяльності аеропортів, крім випадків, коли балансоутримувач у визначений строк повідомив орендодавця про використання орендарем майна у звітному місяці.

Позивач стверджує, що не використовував орендоване майно, а перебування модульної будівлі на майданчику саме по собі не свідчить про господарське використання майна. Звернення працівників позивача щодо доступу на територію аеропорту, за доводами позивача, були пов`язані з виконанням умов окремої генеральної угоди та контролем стану орендованого майна, а не з його використанням. На підтвердження відсутності господарської діяльності позивач посилається, зокрема, на довідки про відсутність доходу від технічного обслуговування повітряних суден.

Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. Відповідач зазначає, що підпункт 4-2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 634 установлює ненарахування орендної плати лише за умови відсутності повідомлення балансоутримувача про використання майна орендарем у відповідному місяці. Якщо таке повідомлення подане не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, орендна плата за відповідний місяць нараховується в повному обсязі.

За твердженням відповідача, балансоутримувач повідомляв його про використання позивачем орендованого майна, зокрема листами від 10.06.2025 № 25-22-259, від 10.07.2025 № 01-22Е-61 та від 08.08.2025 № 25-22-304. Відповідач також посилається на матеріали оглядів орендованого майна, фотознімки, наявність на майданчику модульної будівлі, а також звернення працівників позивача щодо доступу до контрольованої зони аеропорту.

Відповідач вважає, що закриття повітряного простору для цивільної авіації саме по собі не доводить неможливості використовувати конкретне орендоване майно. За умовами Договору майно призначалося також для розміщення складу та побутових приміщень, а не лише для забезпечення технічного обслуговування повітряних суден. Позивач не повернув майно орендодавцю, не демонтував модульну будівлю та не надав доказів вивезення зі складу інструменту, обладнання чи інших речей.

Третя особа - Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (балансоутримувач) також заперечує проти задоволення позову. Третя особа зазначає, що модульну будівлю розміщено на майданчику позивачем, її призначенням є складські та побутові приміщення, а в період з липня до листопада 2025 року балансоутримувач проводив огляди об`єкта з фотофіксацією. За результатами оглядів на орендованому майданчику було виявлено модульну будівлю та інше майно, що не належить балансоутримувачу. Третя особа також посилається на листи позивача щодо доступу його працівників на територію аеропорту та на дані системи контролю доступу.

Позивач заперечує проти цих доводів та вказує, що відсутність доходу від технічного обслуговування повітряних суден і призначення модульної будівлі для забезпечення саме такої діяльності підтверджують неможливість використання орендованого майна за цільовим призначенням. Позивач також зазначає, що звільнення від орендної плати в силу підпункту 4-2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 634 не потребує внесення змін до договору чи прийняття орендодавцем окремого рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та доводи учасників справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів, а зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію або утриматися від її вчинення, а друга сторона має право вимагати виконання цього обов`язку.

За змістом статей 759, 762 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором.

Частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Застосування цієї норми пов`язане з установленням у конкретному спорі факту неможливості використання саме переданого в найм майна з причин, за які наймач не відповідає. Саме по собі існування обставин, які ускладнюють або унеможливлюють певний вид господарської діяльності орендаря, не є достатнім, якщо не доведено, що через ці обставини орендар був позбавлений можливості використовувати орендоване майно.

Такий правовий підхід викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що частина шоста статті 762 Цивільного кодексу України не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання майна, та способів їх підтвердження, а тому суд має встановити відповідні обставини на підставі доказів, поданих учасниками справи, за загальними правилами доказування.

Також у постанові Об`єднаної палати КГС ВС від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 суд розглядав застосування частини шостої статті 762 ЦК до оренди повітряних суден. Із постанови випливає, що сам факт невикористання майна не є достатнім: суд має встановити об`єктивну неможливість його використання та оцінити обставини справи й поведінку сторін.

Також у постанові КГС ВС від 27.02.2024 у справі № 922/2258/23 застосовано підхід, за яким для звільнення від плати важлива саме неможливість користування майном через обставини, за які орендар не відповідає, а не просто ускладнення чи невигідність користування

Порядок нарахування орендної плати за державне майно, розташоване в аеропортах, у спірний період урегульовано підпунктом 4-2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2025 № 614, яка набрала чинності 29.05.2025.

Згідно з цією нормою за відповідними договорами оренди орендна плата не нараховується починаючи з 24.02.2022 і до моменту відновлення авіаційної діяльності аеропортів. Водночас, якщо балансоутримувач майна, розташованого на території аеропорту, не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, повідомив орендодавця про використання орендарем майна у звітному місяці, орендна плата за такий місяць нараховується в повному обсязі.

Отже, наведене спеціальне регулювання пов`язує ненарахування плати не лише з місцем розташування майна в аеропорту та невідновленням авіаційної діяльності, а й передбачає окремий наслідок на випадок повідомлення балансоутримувачем про використання орендарем майна у відповідному місяці. Питання щодо наявності такого використання має встановлюватися судом за доказами у справі, а не лише за твердженнями сторін або за самим фактом відсутності цивільних авіаперевезень.

Матеріалами справи підтверджено, що орендоване позивачем майно є частиною твердого покриття площею 100,0 кв.м, переданою для розміщення модульної будівлі, призначеної для складу та побутових приміщень. Встановлення модульної будівлі на майданчику відбулося 14.11.2019. Наведену обставину сторони не заперечують.

Позивач пояснює, що модуль призначений для забезпечення роботи технічного персоналу та зберігання інструменту й обладнання під час технічного обслуговування повітряних суден. Водночас сама умова договору визначає дозволене використання майна як розміщення модульної будівлі - складу та побутових приміщень. Отже, погоджене сторонами призначення орендованого майданчика не обмежується фактичним виконанням робіт з технічного обслуговування повітряних суден у конкретний день чи місяць.

Докази відсутності доходу позивача від надання послуг з технічного обслуговування повітряних суден підтверджують відсутність відповідного доходу від цього виду діяльності. Проте такі докази самі по собі не підтверджують, що орендований майданчик не міг використовуватися як місце розміщення модульної будівлі, складу чи побутових приміщень. Відсутність господарського доходу не є тотожною неможливості користування конкретним об`єктом оренди.

Суд також ураховує, що позивач не надав доказів повернення орендованого майна орендодавцю, демонтажу або переміщення модульної будівлі, звільнення майданчика від належного йому майна чи припинення фактичного володіння та користування об`єктом. Натомість матеріали справи містять докази наявності модульної будівлі на орендованому майданчику під час оглядів, проведених балансоутримувачем у період з липня до листопада 2025 року.

Зокрема, балансоутримувачем складено звіти про візуальний огляд майна за липень 2025 року від 23.07.2025 № 22-11/1-7, за серпень 2025 року від 28.08.2025 № 22-11/1-9, за вересень 2025 року від 30.09.2025 № 22-11/1-11, за жовтень 2025 року від 30.10.2025 № 22-11/1-16 та за листопад 2025 року від 28.11.2025 № 22-11/1-59. У звітах зафіксовано наявність на об`єкті оренди модульної будівлі та майна, яке не належить балансоутримувачу. Результати оглядів підтверджені фотоматеріалами.

Наявність модульної будівлі, розміщеної позивачем на орендованому майданчику для складських і побутових потреб, у сукупності з відсутністю доказів її демонтажу, вивезення майна або повернення об`єкта орендодавцю свідчить про збереження позивачем фактичного володіння орендованим майном та можливості використовувати його відповідно до погодженого договором призначення. За таких обставин саме по собі припинення цивільних авіаперевезень не доводить повної об`єктивної неможливості використання орендованого майданчика.

Суд бере до уваги й те, що балансоутримувач повідомляв орендодавця про використання майна позивачем, зокрема листами від 10.06.2025 № 25-22-259, від 10.07.2025 № 01-22Е-61 та від 08.08.2025 № 25-22-304. Позивач не заперечив факту направлення таких повідомлень у зазначені дати, однак не погодився з оцінкою зафіксованих обставин як використання майна.

Крім того, матеріали справи містять звернення позивача щодо доступу його працівників до контрольованої зони аеропорту, зокрема листи від 12.05.2025 № 9В, від 27.05.2025 № 24В, від 02.06.2025 № 25В, від 16.06.2025 № 28В, від 30.06.2025 № 31В, від 22.07.2025 № 34В, від 04.09.2025 № 38В, від 17.09.2025 № 39В та від 11.11.2025 № 41В. Позивач пояснює ці звернення потребами виконання іншої угоди та контролю стану об`єкта. Суд оцінює ці листи не ізольовано, а в сукупності з матеріалами оглядів, наявністю модульної будівлі на майданчику та відсутністю доказів повернення майна.

При цьому, використання об`єкту для виконання іншої угоди, необхідність контролю стану об`єкта, систематичність відвідування об`єкту у відповідний період, свідчить про користування позивачем об`єктом.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 26.11.2024 у справі № 914/3026/23 не спростовує наведених висновків. У зазначеній справі суди оцінювали можливість використання орендованого приміщення з огляду на його конкретне призначення, відсутність доступу покупців та неможливість здійснення в ньому торговельної діяльності; зберігання речей у приміщенні не було метою оренди. Натомість у цій справі Договір прямо передбачає розміщення модульної будівлі для складських і побутових потреб, а докази підтверджують, що така будівля продовжувала знаходитися на орендованому майданчику і у позивача був інтерес у її використанні. Тому фактичні обставини справ є різними.

Суд погоджується з позивачем, що постанова Кабінету Міністрів України № 634 не встановлює необхідності укладення додаткової угоди до договору для застосування передбаченого нею режиму. Однак це не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, з якими закон пов`язує звільнення від плати, та не усуває передбаченого підпунктом 4-2 пункту 1 цієї постанови правила про нарахування плати за місяць, у якому балансоутримувач своєчасно повідомив орендодавця про використання майна.

Крім того, вимога заявлена на період з 29.05.2025 до моменту відновлення авіаційної діяльності аеропорту та відновлення можливості використання майна. Такий період охоплює як уже минулі звітні місяці, щодо яких у справі наявні повідомлення балансоутримувача й матеріали оглядів, так і майбутні періоди, обставини використання майна в яких на час вирішення спору не настали. Відповідно до підпункту 4-2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 634 питання про нарахування орендної плати вирішується стосовно кожного звітного місяця з урахуванням факту використання майна та своєчасності повідомлення балансоутримувача орендодавцю. Тому заявлена вимога про звільнення від плати на весь невизначений майбутній період не може бути задоволена без установлення обставин використання майна за кожний відповідний місяць.

У цій справі позивач не довів, що орендований майданчик у спірний період об`єктивно не міг використовуватися ним за погодженим у договорі призначенням - для розміщення модульної будівлі, складу та побутових приміщень. Натомість подані сторонами докази підтверджують наявність модульної будівлі на орендованому майданчику, збереження позивачем фактичного володіння ним, здійснення балансоутримувачем оглядів і направлення орендодавцю повідомлень про використання майна.

Отже, позивач не довів наявності передбачених частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України підстав для звільнення від плати за користування майном за весь заявлений період. Також не доведено, що відповідач зобов`язаний здійснити звільнення позивача від плати на весь майбутній період незалежно від того, чи буде майно фактично використовуватися у відповідних звітних місяцях та чи повідомлятиме про це балансоутримувач.

Також суж враховує зміст підпункту 4-2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 634, який застосовується у кожному конретному випадку і не вимагає додаткових погоджень сторонами, укладення додаткових угод чи іншого додаткового визнання.

В той же час, позивач у позові фактично намагається розтлумачити та зафіксувати на свою користь наведене у відновідній нормі підпункту 4-2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 634 поняття «авіаційна діяльність», чим убезпечити себе від дії абз. 2 наведного пункту, що суперечить змісту постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, тому задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст.ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 22.10.2026.

Суддя Т.П. Карпечкін