Рішення № 140861936, 07.08.2026, Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/8202/22-ц

пр. 2-1826/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сіренко С.О.,

за участю:

представника позивача - Іванова Т.Б. ,

представника відповідача 1 - Кутєпова О.Є.,

представника відповідача 2 - не з`явився,

представника відповідача 3 - Невгад Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України, Національної поліції України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3 ) звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідачі - 1), Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2, ДКСУ) про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 квітня 2009 року до Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві звернулась ОСОБА_4 (колишня дружина) із заявою про вчинення позивачем розпусних дій відносно їхньої спільної доньки ОСОБА_5 , 2000 року народження.

24 квітня 2009 року начальником ВКМСД Дніпровського району в м. Києві винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за вказаним фактом, яку 25 травня 2009 року скасовано заступником прокурора Дніпровського району м. Києва та справу направлено на додаткову перевірку.

01 червня 2009 року начальником ВКМСД Дніпровського РУ УМВС України в м. Києві за результатами перевірки повторно винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, яку 10 червня 2009 року скасовано заступником прокурора Дніпровського району в м. Києві та в подальшому ним же порушено кримінальну справу № 54-2742 за фактом вчинення розпусних дій щодо неповнолітньої ОСОБА_5 , за ознаками злочину передбаченого частиною першою статті 156 КК України, яку для проведення досудового слідства направлено до слідчого відділу Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві.

Прокуратурою міста Києва 22 липня 2009 року кримінальну справу № 54-2742 передано до СУ ГУМВС України в м. Києві для проведення подальшого розслідування.

Заступником начальника слідчого відділу СУ ГУМВС України в м. Києві Морозовим М.В., за наслідками розгляду матеріалів кримінальної справи № 54-2742, порушено кримінальну справу відносно позивача за частиною третьою статті 153 КК України і об`єднано її в одне провадження з кримінальною справою № 54-2742.

У порядку статті 115 КПК України 14 серпня 2009 року позивача затримано та поміщено в ізолятор тимчасового тримання.

У подальшому, 17 серпня 2009 року Шевченківським районним судом м. Києва позивачу обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

21 серпня 2009 року позивачу пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 153 КК України, та у подальшому останнього переведено з Київського слідчого ізолятора № 13 до слідчого ізолятора Служби Безпеки України.

29 вересня 2011 року кримінальна справа № 54-2742 за обвинуваченням позивача за частиною третьою статті 153 КК України прийнята до провадження ГСУ МВС України.

30 вересня 2011 року кримінальну справу № 54-2742 закрито на підстав пункту 1 частини першої статті 6, пункту 1 статті 213 КПК України. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд 14 травня 2010 року скасовано.

Після винесення постанови про закриття кримінальної справи від 30 вересня 2011 року повторно розпочато розслідування за фактом розбещення неповнолітніх за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 153 КК України, про що внесено відомості до ЄРДР за № 12014000000000336 від 15 квітня 2014 року.

У подальшому старшим слідчим в ОВС ГСУ МВС Халепою Д.В. 21 серпня 2014 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК України.

Про факт закриття кримінальної справи № 54/2742 та існування постанови про закриття зазначеної кримінальної справи від 30 вересня 2011 року позивачу достеменно стало відомо 12 жовтня 2011 року, що підтверджується його заявою до ГСУ МВС від 12 жовтня 2011 року про надання йому копії зазначеної постанови.

У результаті необґрунтованого кримінального переслідування позивача у кримінальній справі № 54-2742 від 15 серпня 2014 року, в подальшому кримінальне провадження № 12014000000000336, ОСОБА_3 було завдано матеріальної та моральної шкоди.

Завдану матеріальну шкоду внаслідок обшуку 21 серпня 2009 року у кримінальній справі № 54-2742 від 15 серпня 2014 року позивач оцінює у 5 025,00 грн, яка складається із суми коштів, вилучених у нього під час обшуку 21 серпня 2009 року, та після закриття кримінального провадження не повернутих позивачеві. Вилучення коштів на зазначену суму підтверджено протоколом обшуку від 21 серпня 2009 року.

Для свого захисту в кримінальній справі № 54-2742 від 15 серпня 2014 року, в подальшому кримінальне провадження № 12014000000000336, позивач користувався правовою допомогою. Загалом йому було надано правову допомогу у розмірі 20 150,00 грн, з яких адвокату Індутному В.І. сплачено за надання правової допомоги 10 000,00 грн, а адвокату Івановій Т.Б. - 10 150,00 грн.

Загалом йому завдано матеріально шкоди на суму 25 175,00 грн.

Перебування під вартою тривалий термін - повних 9 місяців з 14 серпня 2009 року по 14 травня 2010 року негативно вплинуло на його почуття, душевний та психічний стан та завдало йому душевних страждань. Позивач постійно перебував у стресовому стані, а слідчі дії безумовно завдали йому моральних страждань. Тримання позивача під вартою позбавило його можливості реалізації свого звичайного способу життя, звичок і бажань.

У зв`язку із тим, що позивач обвинувачувався в специфічному злочині, пов`язаному з розбещенням неповнолітніх, оточуючі люди, приймали його крайнє негативно, погіршилися його стосунки з рідними, колегами на роботі. Він втратив сім`ю, тому що його покинула дружина і вони розлучилися.

До взяття позивача під варту він працював з 01 листопада 2007 року у ТОВ Міжнародна комерційна телерадіокомпанія ІСТV на посаді редактора з акредитації Інформаційного відділу. 01 вересня 2009 року, згідно наказу № 154-п від 01 вересня 2009 року, позивач був звільнений згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Звільнення позивача відбулося в той час, коли він перебував у Київському слідчому ізоляторі № 13.

Під час перебування під вартою позивач зазнав знущань і принижень, як слідчих так і співкамерників. Обвинувачення позивача у злочині було винесено в публічну площину.

Завдану позивачу моральну шкоду внаслідок кримінального переслідування у кримінальному провадженні за фактом розбещення неповнолітніх, за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 153 КК України, у кримінальній справі № 54-2742 від 15 серпня 2014 року, в подальшому внесеному в ЄРДР за № 12014000000000336, оцінює в 2 000 000,00 грн.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд:

стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію матеріальної шкоди в розмірі 25 175,00 грн.;

стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 2 000 000,00 грн.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року відкрито провадження у справі для розгляду за правилами загального позовного провадження.

02 травня 2023 року представник Офісу Генерального прокурора - Вдовиченко Т.В. подав відзив на позовну заяву ОСОБА_3 , у якому просить в задоволенні позову відмовити, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Зазначає про те, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн., у зв`язку із чим такі вимоги є недоведеними та не підлягають задоволенню. Докази долучені до позовної заяви, якими позивач обґрунтовує вимоги щодо стягнення матеріальної допомоги, є неналежними та недостатніми для доведення.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року справу за позовом ОСОБА_3 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури - передано на розгляд до Печерського районного суду м. Києва.

Ухвалою судді Печерського районного суд м. Києва від 15 лютого 2024 року справу за позовом ОСОБА_3 прийнято до провадження судді Підпалого В.В., розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року здійснено перехід розгляду справи за позовом ОСОБА_3 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням та діями органу досудового слідства та прокуратури з розгляду справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 01 липня 2024 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року залучено Національну поліцію України (далі - відповідач-3, НПУ) до участі у розгляд справи в якості співвідповідача.

Відповідно до довідки Печерського районного суду м. Києва судове засідання, призначене на 01 липня 2024 року, було знято з розглядом у зв`язку із перебуванням судді у відпустці та призначено на 22 серпня 2024 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року по справі оголошено перерву до 08 жовтня 2024 року.

03 вересня 2024 року представник Національної поліції України - Яніга Невгад подала відзив на позов, в якому просила відмовити в позові у зв`язку із спливом позовної давності на підставі пункту 4 статті 267 ЦК України. Позивачем безпідставно пропущений строк позовної давності у три роки, оскільки на думку відповідача-3 не відповідає дійсності те, що позивач дізнався про закриття кримінального провадження тільки в 2021 році з відповіді на адвокатський запит. Відповідач-3 стверджує, що ОСОБА_3 дізнався про закриття кримінального провадження ще в 20011 році з листа ГСУ МВС України від 04 жовтня 2011 року № 13/10-54-8742, в якому зазначено, що 30 вересня 2011 року кримінальну справу № 54-2742 закрито на підставі пункту 1 статті 6 пункту 1 статті 23 КПК України, але сам позивач не вжив заходів до 2021 року для отримання постанови про закриття кримінального провадження.

Національна поліція України як орган державної влади не може представляти державу в цій справі, оскільки це виходить поза межі її компетенції, так як позивачем не зазначено, не розмежовано та не доведено належними та допустимими доказами, а отже не встановлено, якими саме діями та/або рішеннями Національної поліції України позивачу завдано моральної шкоди, при тому, що Національна поліція України та її посадові особи жодних дій, пов`язаних з незаконним засудженням, незаконним повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконним взяттям і триманням під вартою, незаконним проведенням в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконним накладенням арешті на майно, незаконним відстороненням від роботи (посади) та іншими процесуальними діями, що обмежують права громадян тощо), не вчиняла, вона не є стороною обвинувачення у кримінальному провадженні, в рамках якого приймалися згадані вище дії та/або рішення.

Крім того, витрати на правничу (правову) допомогу, надані адвокатами Індутним В.І. та Івановою Т.Б. , є необґрунтованими, та такими, що не підлягають стягненню.

Позовна вимога про стягнення 2 000 000,00 грн за період з 21 серпня 2009 року по 30 вересня 2011 року є надмірною, неспівмірною, нерозумною та несправедливою, а також безпідставною та необґрунтованою, яка не підтверджена жодним належним та допустимим доказом.

Ураховуючи відсутність встановлених та підтверджених належними доказів заподіяння позивачу моральної та матеріальної шкоди у розмірі 2 025 175,00 грн сторона відповідача-3 вважає, що позовні вимоги про відшкодування шкоди є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до довідки Печерського районного суду м. Києва судове засідання, призначене на 08 жовтня 2024 року, було знято з розглядом у зв`язку із перебуванням судді у відпустці та призначено на 31 січня 2025 року.

09 жовтня 2024 року представник ОСОБА_3 - Іванова Т.Б. подала до суду відповідь на відзив Національної поліції України, в якій вказує, що строк позовної давності ним не пропущено, оскільки досудове слідство в кримінальній справі № 54-2742 було поновлено та внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014000000000336 від 15 серпня 2014 року, за ознаками злочину передбаченого частиною третьою статті 153 КК України.

Зазначає про те, що відповідачем-3 не спростовані доводи і докази позовної заяви, відтак позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі.

05 листопада 2024 року представник Національної поліції України - Невгад Я.В. подала до суду заперечення (на відповідь на відзив), у яких сторона відповідача-3 в задоволенні позову ОСОБА_3 просить відмовити в повному обсязі. Зазначає, що у кримінальній справі № 54-2742 досудове слідство не відновлювалось, постанова про закриття кримінальної справи не скасовувалась та не оскаржувалась, відтак кримінальна справа № 54-2742 є такою, що закрита, у зв`язку із чим доводи позивача про відновлення слідства у вказаній кримінальній справі є неспроможними.

Водночас кримінальне провадження № 12014000000000336 від 15 серпня 2014 року об`єктивно жодним чином не стосується позивача, оскільки про підозру жодній особі, в тому числі і ОСОБА_3 , у вказаному кримінальному провадженні не повідомлялось, досудове розслідування проводилось щодо окремого факту кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 153 КК України, що в свою чергу підтверджується витягом з ЄРДР. Зважаючи на викладене у органу досудового розслідування не було обов`язку повідомляти позивача про початок досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні та про його закриття.

Разом із цим, позивачем не заперечується та підтверджується, що йому було відомо про те, що 30 вересня 2011 року кримінальну справу № 54-2742 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 6, пункту 1 статті 213 КПК України (відповідно до листа ГСУ МВС від 04 жовтня 2011 року, який позивачем долучено до позовної заяви), відтак про факт закриття кримінальної справи позивачу достеменно стало відомо саме 04 жовтня 2011 року, однак впродовж більше ніж десяти років позивач до суду з позовом про відшкодування шкоди не звертався, що свідчить про сплив загального строку позовної давності, який відповідно до статті 257 ЦК України становить три роки.

Позивач не навів існування обставин, що об`єктивно перешкоджали останньому своєчасно звернутись до суду з цим позовом.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2025 року справа передана для розгляду судді Хайнацькому Є.С. у зв`язку із перебування судді Печерського районного суду м. Києва Підпалого В. В. у довготривалій відпустці.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Хайнацького Є.С. від 04 лютого року прийнято до свого провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України, Національної поліції України про відшкодування шкоди заподіяної незаконним рішенням та діями органу досудового слідства та прокуратури та призначено підготовче судове засідання на 23 квітня 2025 року.

Відповідно до довідки Печерського районного суду м. Києва судове засідання, призначене на 23 квітня 2025 року, було знято з розглядом у зв`язку із розглядом невідкладних клопотань органів досудового розслідування як слідчий суддя та призначено справу на 04 серпня 2025 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 серпня 2025 року розгляд справи у підготовчому судовому засіданні відкладено на 10 листопада 2025 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 23 лютого 2026 року.

Відповідно до довідки Печерського районного суду м. Києва судове засідання, призначене на 23 лютого 2026 року, було знято з розглядом у зв`язку із неможливістю проведення судового засідання з технічних проблем роботи ВКЗ та призначено на 11 травня 2026 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2026 року по справі оголошено перерву до 07 серпня 2026 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача-1 щодо задоволення позову заперечував, просив відмовити.

В судове засідання представник відповідача-2 не з`явився; про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні представник відповідача-3 щодо задоволення позову заперечувала, просила відмовити.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини і дійшов наступних висновків.

Суд установив, що 16 квітня 2009 року до Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві звернулася дружина ОСОБА_3 із заявою про вчинення ним розпусних дій відносно їх спільної доньки ОСОБА_5 , 2000 року народження.

Начальником ВКМСД Дніпровського району в м. Києві винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за вказаним фактом від 24 квітня 2009 року, яку скасовано заступником прокурора Дніпровського району м. Києва 25 травня 2009 року, а справу направлено на додаткову перевірку.

Начальником ВКМСД Дніпровського району в м. Києві за результатами перевірки повторно винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 01 червня 2009 року.

Заступником прокурора Дніпровського району м. Києва 10 червня 2009 року скасовано постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 01 червня 2009 року та порушено кримінальну справу № 54-2742 за фактом вчинення розпусних дій щодо неповнолітньої ОСОБА_6 за ознаками частини першої статті 156 КК України.

Прокуратурою міста Києва 22 липня 2009 року кримінальну справу № 54-2742 передано до СУ ГУМВС України в м. Києві для проведення подальшого розслідування.

Заступником начальника відділу СУ ГУМВС України в м. Києві Морозовим М.В. за наслідком розгляду матеріалів кримінальної справи № 54-2742, порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_3 за частиною третьою статті 153 КК України і об`єднано її в одне провадження з кримінальною справою № 54-2742.

У порядку статті 115 КПК України 14 серпня 2009 року ОСОБА_3 затримано і поміщено в ізолятор тимчасового тримання. Факт затримання підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 серпня 2009 року.

Шевченківським районним судом 17 серпня 2009 року обрано ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, після чого ОСОБА_3 переведено з ізолятора тимчасового тримання до Київського слідчого ізолятора № 13.

ОСОБА_3 21 серпня 2009 року пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 153 КК України.

21 серпня 2009 року за адресою проживання позивача було проведено обшук. У результаті обшуку були вилучені, серед іншого, грошові кошти в сумі 4 900,00 грн купюрами номіналом по 50 грн (пункт 24 протоколу обшуку); гроші в сумі: 1 купюра номіналом 100 грн; 2 купюри номіналом 10 грн; 1 купюра номіналом 5 грн (пункт 25 протоколу обшуку).

У подальшому з Київського слідчого ізолятора № 13 ОСОБА_3 переведено до слідчого ізолятора Служби безпеки України.

На момент взяття під варту ОСОБА_3 обіймав у ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія (ІСТV) посаду редактора з акредитації Інформаційного відділу з 01 жовтня 2007 року та був звільнений з посади наказом № 154-п за прогул.

Кримінальна справа № 54-2742 за обвинуваченням ОСОБА_3 за частиною третьою статті 213 КК України, прийнята ГСУ МВС України до провадження 29 вересня 2011 року та закрита 30 вересня 2011 року на підставі пункту 1 частини першої статті 6 КПК України у редакції, чинній станом на 30 вересня 2011 року. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано 14 травня 2010 року.

Після винесення постанови про закриття кримінальної справи від 30 вересня 2011 року повторно розпочато розслідування за фактом розбещення неповнолітніх за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 153 КК України, про що внесено відомості до ЄРДР за № 12014000000000336 від 15 квітня 2014 року.

Старшим слідчим ОВС ГСУ МВС Халепою Д.Ю. 21 серпня 2014 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 12014000000000336 від 15 квітня 2014 року.

Старшим слідчим в ОВС ГСУ МВС Халепою Д.Ю. 21 серпня 2014 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 12014000000000336 на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК України.

З матеріалів справи вбачається, що до участі у кримінальному провадженні в якості захисників ОСОБА_3 залучені адвокати: Індутний В.І., якому сплачено за договором 10 000,00 грн, та Іванова Т.Б. , якій сплачено за договором 10 150,00 грн.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач просить стягнути з держави Україна шкоду, заподіяну незаконними діями в зв`язку з його кримінальним переслідуванням.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність (частина перша статті 29 Конституції України).

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно частини другої статті 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Наявність вини значення не має.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, постановлення виправдувального вироку суду.

За змістом пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Статтею 4 вказаного Закону визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

Судова практика щодо наявності в особи права на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» лише у випадку повної реабілітації є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).

Реабілітуючі, на відміну від нереабілітуючих підстав, для застосування наведеного вище Закону України, пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний / обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

У даному випадку стосовно позивача було закрито кримінальну справу за відсутності події злочину.

Закриття кримінальної справим відносно позивача за відсутністю події злочину є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування та прокуратури, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) дійшла висновку про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд під час вирішення цього питання має керуватися таким розміром мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Верховний Суд у постановах від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20 (провадження № 61-3676св22), від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 30 вересня 2022 року у справі № 753/4724/21 (провадження № 61-947св22), від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21 (провадження № 61-8158св22) зробив такі висновки: «Статтею 13 Закону № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодування немайнової (моральної) шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Отже, з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено. При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення».

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження законної сили.

У Рішенні від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99 у справі № 1-15/99 Конституційний Суд України зазначив, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчинені злочину.

За обставинами цієї справи ОСОБА_3 перебував під слідством із 21 серпня 2009 року (дати пред`явлення обвинувачення) до 30 вересня 2011 року (дати закриття кримінальної справи постановою на підставі пункту 1 частини першої статті 6, пункту 1 статті 213 КПК України), тобто 25 повних місяців.

Посилання позивача поновленням відносно нього досудового слідства у кримінальній справі № 54-2742 та внесення її до ЄРДР за № 1201400000000336 є безпідставним, оскільки позивачу саме у зазначеному кримінальному провадженні від 15 серпня 2014 року про підозру не повідомлялося, останній не є ані підозрюваним ані обвинувачем.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі встановлено на рівні 8647 грн.

Водночас визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600,00 грн. (статті 7, 8 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»).

У постанові від 15 січня 2026 року у справі №607/24623/24 (провадження № 61-13114св25) Верховний Суд зазначив, що Закон № 266/94-ВР є спеціальним законом і саме його норми регулюють порядок і умови визначення розміру моральної шкоди у спірних правовідносинах. Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення виплат за рішеннями суду у сумі 1600,00 грн не підлягає застосуванню під час вирішення спору.

Такий правовий висновок щодо неможливості застосування спеціальної розрахункової величини, визначеної Законом про Державний бюджет України, для обчислення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури та органів досудового розслідування, узгоджується також із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 січня 2025 року у справі № 524/6017/22, від 12 лютого 2025 року у справі № 753/75/23, від 27 лютого 2025 року у справі № 161/20724/23, від 09 квітня 2025 року у справі № 757/1549/21.

Аналіз релевантної правозастосовної практики щодо розгляду справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом дає підстави для висновку, що Верховний Суд неодноразово роз`яснював необхідність застосування мінімальної заробітної плати, чинної на час розгляду справи, тобто виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент ухвалення судом відповідного рішення.

Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23, від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22, від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23, від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21, від 05 листопада 2025 року у справі № 161/12059/24 та інших.

З огляду на це у цій справі належить виходити з розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», який є чинним на момент ухвалення судом рішення у цій справі.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен хоча б наближено бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжито термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не з виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).

Як зазначено вище, відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому, визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Позивач у цій справі має право на відшкодування моральної шкоди і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», з огляду на закриття кримінальної справи відносно позивача за відсутності події злочину.

Установивши, що позивач перебував у статусі обвинуваченого у кримінальній справ, яка в подальшому була закрита за відсутності події злочину, в силу положень пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, розмір якого визначається, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (частина друга, третя статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»), за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди, завданої неправомірними (незаконними) діями органів досудового розслідування та прокуратури, оскільки він протягом 25 місяців безпідставно піддавався кримінальному переслідуванню.

У відповідності до проведеного судом розрахунку, мінімальний законодавчо визначений розмір грошового відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди становить 219 586,42 грн, що визначено шляхом множення розміру мінімальної заробітної плати - 8647,00 грн (згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік») - на 25 місяців (25 х 8647 + (8647 х 12 : 365 х 12)).

У цій справі суд дійшов висновку про необхідність збільшення суми відшкодування моральної шкоди порівняно з мінімально гарантованим розміром до 500 000,00 грн., з огляду на тривалість перебування позивача під слідством та судом, що вказує на тривалість моральних переживань позивача у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності.

Суд враховує, що до позивача у певний період часу було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, а необхідність участі у слідчих діях докорінно змінює звичний спосіб життя людини, порушує її соціальні зв`язки, спричиняє тривалий психологічний стрес. Неможливість вільно розпоряджатися власним часом і пересуватися, а також необхідність протягом тривалого часу захищати свої права, свою честь і репутацію, свідчать про завдання позивачу моральної шкоди понад встановлений законом мінімально гарантований розмір відшкодування.

Також суд ураховує, що інформація щодо кримінальної справи по обвинуваченню позивача у скоєнні злочину була розміщена на інтернет ресурсах, що завдає позивачу додаткового стресу та психологічних страждань, призводить до переживань за свою честь та репутацію в умовах коли таку статтю об`єктивно можуть прочитати і ідентифікувати у ній позивача як мінімум рідні, близькі та знайомі останнього.

Водночас суд ураховує, що визначаючи розмір відшкодування, необхідно керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Суд керується засадами справедливості, добросовісності та розумності, і виходить із встановлених фактичних обставин цієї справи.

Визначення розміру моральної шкоди є правом суду, розмір грошового відшкодування визначається судом з урахуванням обсягу страждань, обмежень прав під час кримінального провадження, характеру порушення, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.

З огляду на викладене, враховуючи тривалість та глибину моральних страждань, яких зазнав позивач, виняткові обставини розглядуваної справи, які характеризуються перебуванням позивача під слідством 25 місяців та іншими наведеними вище обставинами, суд вважає, що наявні підстави для збільшення мінімального розміру відшкодування завданої позивачу моральної шкоди до 500 000,00 грн. На думку суду, такий розмір відшкодування моральної шкоди позивачу узгоджується з вимогами розумності, виваженості та справедливості і не призводить до безпідставного збагачення особи за рахунок коштів держави.

На можливість збільшення гарантованого Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розміру відшкодування моральної шкоди залежно від конкретних обставин справи неодноразово вказував і Верховний Суд, зокрема й у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі №757/53996/17.

Принцип змагальності цивільного судочинства не припиняє свою дію і під час розгляду спорів про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Тобто, посилаючись на обставини, як на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі, який перевищує встановлений законом гарантований мінімум компенсації, особа не позбавлена права довести на підставі належних та достатніх доказів глибину своїх фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей або позбавлення можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Кожна справа про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду є унікальною справою з огляду на обставини та докази, у якій суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Однак, у даній справі позивач не довів належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами завдання йому моральної шкоди, яку має бути оцінено саме у сумі 2 000 000,00 грн. На переконання суду, у межах встановлених обставин справи, заявлена до стягнення моральна шкода у сумі 2 000 000,00 грн. є завищеною та не відповідає засадам розумності, пропорційності та справедливості.

Суд дійшов висновку, що моральна шкода у цій справі підлягає відшкодуванню у розмірі 500 000,00 грн, який є достатнім для компенсації негативних наслідків немайнового характеру, відповідає принципу верховенства права, встановленим у справі обставинам, характеру та обсягу страждань позивача, а також усталеній практиці Європейського суду з прав людини, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності і справедливості, враховуючи ступінь страждань від безпідставного обвинувачення позивача у вчиненні злочинів та тривалості обмеження його конституційних прав і наведена сума не свідчитиме про безпідставне збагачення.

Суд ураховує доводи позивача щодо тривалості його перебування під слідством і судом, заподіяння істотних моральних страждань, негативного впливу на професійну діяльність, підриву авторитету та ділової репутації, формування негативного ставлення з боку суспільства, а також суттєвих змін звичного ритму життя. Разом із тим зазначені обставини з огляду на їх характер та інтенсивність не є такими, що об`єктивно свідчать про наявність підстав для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди до заявленої позивачем суми в розмірі 2000 000,00 грн.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд, зокрема, керується тим, що така компенсація має бути не більшою, ніж це необхідно для розумного задоволення потреб потерпілої особи, та не повинна призводити до її безпідставного збагачення.

Установлений судом розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 500 000,00 грн є більшим за гарантований законом мінімум, проте достатнім для справедливої компенсації завданих немайнових втрат, не порушує баланс інтересів сторін і відповідає принципам верховенства права.

У відповідності до вимог пункту 2 статті 3, частини другої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» - у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.

Як зазначає позивач, йому не повернуті вилучені під час обшуку грошові кошти в розмірі 5 025,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Суд приходить до висновку, що на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти в розмірі 5 025,00 грн, які було вилучено та не повернуто позивачу.

Вирішуючи позовні вимог про стягнення витрат на юридичну допомогу суд виходить із наступного.

Так, позивач просить суд відшкодувати йому матеріальну шкоду в розмірі 1 500,00 грн, які він сплатив адвокату за надану правову допомогу в межах кримінального провадження № 42013110060000193.

Згідно пункту 4 частини першої статті 3 Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Установлено, що 01 грудня 2011 року ОСОБА_3 та адвокатом Індутним В.І. укладено договір про надання юридичних послуг, предметом якого було надання юридичних послуг, пов`язаних з кримінальною справою № 54-2742.

Крім цього, до матеріалів позову долучено додаток № 1 до договору про надання юридичних послуг від 01 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та адвокатом Індутним В.І., відповідно до якого сторони узгодили ціну за надання юридичних послуг в розмірі 10 000,00 грн.

Також до матеріалів справи долучено квитанцію до прибуткового касового ордера серії 02АААЛ № 972525 на суму 10 000,00 грн.

Суд зауважує, що в договорі про надання юридичних послуг від 01 грудня 2011 року предметом договору було саме надання юридичних послуг пов`язаних з кримінальною справою № 54-2742, однак вказану кримінальну справу було закрито 30 вересня 2011 року.

Суд також установив, що 21 квітня 2021 року між позивачем та адвокатом Івановою Т.Б. було укладено договір про надання правничої допомоги № 04/21-1, предметом кого було здійснення захисту та представництва Полюховича Д.І. у кримінальній справі № 54-2742 від 15 серпня 2014 року.

До матеріалів справи долучено додаток № 1 від 21 квітня 2021 року до договору № 04/21-1 від 21 квітня 2021 року, додаток № 2 від 15 червня 2021року до договору від 21 квітня 2021 року № 04/21-1, квитанцію до прибуткового касового ордера № 061 від 30 вересня 2021 року та квитанцію до прибуткового касового ордера № 040 від 21 квітня 2021 року.

Суд не приймає до уваги надані позивачем як докази надання правничої (правової) допомоги понесені позивачем у кримінальній справі № 54-2742, у зв`язку із тим, що адвокатські послуги надавалися позивачу після закриття кримінальної справи.

Таким чином, витрати на правничу (правову) допомогу є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність відповідно до статті 268 ЦК України не поширюється на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду не обмежує строками позовної давності вимоги звернення до суду про відшкодування моральної шкоди.

Судовий збір компенсується за рахунок держави.

Керуючись статтями 3, 8, 19, 55, 62, 124, 129 Конституції України, статтями 23, 1167, 1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», статтями 1-23, 76-81, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 280-282, 352, 353, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України, Національної поліції України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, - задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 500 000 (п`ятсот тисяч) грн. 00 коп. у рахунок відшкодування моральної шкоди та 5 025 (п`ять тисяч двадцять п`ять) грн. 00 коп. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Позивач - ОСОБА_3 : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач-1 - Офіс Генерального прокурора: 01001, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; код ЄДРПОУ 00034051.

Відповідач-2 - Державна казначейська служба України: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; код ЄДРПОУ 37567646.

Відповідач-3 - Національна поліція України: 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10; код ЄДРПОУ 40108578.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з для проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 07.09.2026 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ