Рішення № 140852747, 22.10.2026, Старосинявський районний суд Хмельницької області

СТАРОСИНЯВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 684/416/26

Провадження № 2/684/394/2026

РІШЕННЯ

іменем України

22 жовтня 2026 року с-ще Стара Синява

Старосинявський районний суд Хмельницької області в складі:

судді Гринчук С.М.,

секретар судового засідання Олійник Л.М.,

учасники справи:

позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник позивачів адвокат Куцоконь В.В.,

відповідач Старосинявська селищна рада,

третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі суду с-ща Стара Синява цивільну справу за позовом цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Старосинявської селищної ради, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання недійсним державного акту на права приватної власності на землю та визнання права власності на спадкове майно,

УСТАНОВИВ:

У липні 2026 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 через представника адвоката Куцоконя В.В. звернулися до суду із вказаним вище позовом, у якому з урахуванням зміни предмету позову просили:

- визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ХМ 00433, виданий Старосинявською селищною радою 30 жовтня 2001 року на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,36 га (0,08 га для обслуговування житлового будинку та 0,28 га для ведення особистого підсобного господарства), що розташована в АДРЕСА_1 , зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 62;

- визнати за позивачем ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частки земельних ділянок: земельної ділянки з кадастровим номером 6824455100:03:005:0054, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею 0.0800 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та земельної ділянки з кадастровим номером 6824455100:03:005:0053 площею 0.2800 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, с. Теліжинці.

- визнати за позивачем ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/2 частки земельних ділянок: земельної ділянки з кадастровим номером 6824455100:03:005:0054, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею 0.0800 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та земельної ділянки з кадастровим номером 6824455100:03:005:0053 площею 0.2800 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, с. Теліжинці.

В обґрунтування позову вказали, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті своєї матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За її заявою державним нотаріусом Старосинявської державної нотаріальної контори Гоменюк О.О. відкрита спадкова справа №573-08 та 09 жовтня 2008 року їй нотаріусом видане свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку майна померлої 2 права на земельну частку (пай), 2 права власності на майновий пай, грошового внеску в банку. Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку майна померлої видане нотаріусом її брату (сину померлої) ОСОБА_5 .

Також згідно з рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 21 липня 2009 року у справі в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в рівних частках визнане право власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкоємцем після його смерті є його дружина ОСОБА_2 , якій 05 грудня 2013 року державним нотаріусом Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори Шовкошитньою В.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку житлового будинку з господарсько побутовими будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 була спадкоємцем після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . За її заявою державним нотаріусом Старосинявської державної нотаріальної контори Намистюк Л.І. була відкрита спадкова справа №338 та 01 листопада 2001 року їй нотаріусом було видане свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно чоловіка право на земельну частку (пай) та права власності на майновий пай. До складу спадщини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 входить також право власності ОСОБА_3 на дві земельні ділянки, що розташовані в АДРЕСА_1 0,08 га для обслуговування житлового будинку та 0,28 га для особистого підсобного господарства, які були передані йому у приватну власність відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» рішенням Старосинявської селищної ради Старосинявського району Хмельницької області від 02 червня 1995 року №3.

Для видачі свідоцтва про право на спадщину на це майно ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса Старосинявської державної нотаріальної контори. Однак, постановою нотаріуса від 15 травня 2025 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки державний акт на право приватної власності на землю ХМ 00433 на вказані земельні ділянки на ім`я ОСОБА_3 був виданий Старосинявською селищною радою вже після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , тоді як згідно з статтею 9 Цивільного кодексу Української РСР цивільна правоздатність особи припиняється з моменту її смерті, у зв`язку з чим позивачі звернулись до суду.

24 липня 2026 року представник відповідача Старосинявської селищної ради Миколаєць О.Д. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому виклав свої заперечення щодо поданого позову та вказав, що позивачами обрано неналежний та неефективний спосіб захисту. Належним способом захисту порушеного права позивачів вважає визнання права на завершення приватизації та права на розробку технічної документації із землеустрою. Оскільки право власності за життя спадкодавця не було зареєстровано, воно не виникло, відтак не могло увійти до складу спадщини. Вважає, що Державний акт було оформлено на ім`я померлої особи, чия цивільна правоздатність припинилася на підставі ст. 25 ЦК України, тому вважає, що цей документ є нікчемним у силу закону. Вказав також, що Старосинявська селищна рада за життя спадкодавця ухвалила правомірне рішення від 1995 року про передачу земельної ділянки, діючи виключно у межах своїх повноважень. Жодних прав спадкодавця чи позивачів селищна рада не порушувала, не визнавала чи не оспорювала. Той факт, що бланк державного акта було фактично виготовлено у 2001 році після смерті особи, не свідчить про протиправність дій ради. Вважає, що з боку відповідача відсутні будь-які порушення прав позивачів (арк.спр.50-55).

10 серпня 2026 року представник позивачів адвокат Куцоконь В.В. подав до суду відповідь на відзив, у якій викладав свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх відхилення. Представник позивачів зазначив, що питання набуття та передачі у власність земельної ділянки громадянам станом на 02 вересня 1993 року було врегульовано ЗК України (у редакції Закону України від 13 березня 1992 року №2196-XII, далі - ЗК України 1992 року), Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет №15-92), Порядком передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року №10 (далі - Порядок від 15 лютого 1993 року №10). Вказав, що пунктами 1-3 Декрету №15-92 передбачено, що сільським, селищним, міським Радам народних депутатів слід забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України. Зазначив, що аналіз цих положень Декрету свідчить про те, що його дія поширюється на громадян, які вже мали у користуванні земельні ділянки, і умовою набуття за правилами Декрету №15-92 права власності на земельні ділянки є те, що такі ділянки мали бути надані таким особам у користування раніше. Відповідно, передбачається, що межі такої земельної ділянки вже встановлено в натурі (на місцевості) та наявний певний документ про право на таку ділянку. У протилежному випадку, тобто у разі, якщо земельна ділянка раніше не перебувала у користуванні особи, яка виявила бажання її приватизувати, підлягає застосуванню загальний порядок щодо набуття у власність земельної ділянки, визначений статтями 17, 22, 23 ЗК України 1992 року. Відповідно, за загальним правилом момент набуття права власності на земельну ділянку має пов`язуватися з встановленням меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержанням відповідного документа. У пункті 3 Декрету №15-92 зазначено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчувалися відповідною Радою народних депутатів, про що робився запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю. Тобто наведеним правилом пункту 3 зазначеного Декрету встановлено спеціальне правило набуття права власності на земельні ділянки, передані, зокрема для ведення особистого підсобного господарства в порядку, передбаченому цим нормативно-правовим актом. Звернув увагу на те, що пунктом 6 зазначеного Декрету №15-92 зупинено дію згаданої вище статті 23 ЗК України 1992 року щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 цього Декрету. Отже, враховуючи зміст та конструкцію пункту 3 зазначеного Декрету №15-92, вказав, що право на земельні ділянки, які передавалися у власність для ведення особистого підсобного господарства в порядку цього Декрету, виникало не з моменту отримання відповідного державного акта та після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а момент виникнення такого права пов`язувався з внесенням відповідного запису у земельно-кадастрові документи, посвідченого відповідною радою народних депутатів. Вказав на узгодження викладеного із правовими висновками Верховного Суду (постанова від 29 березня 2023 у справі №574/888/17).

Окрім того, покликаючись на правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з постановою від 07 грудня 2023 у справі № 278/330/14-ц, вказав, що у приватному праві не передбачалося нікчемності для оспорюваного державного акта про право власності на землю. Заявляти вимогу про визнання недійсним державного акту про право власності на землю може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею державного акту про право власності на землю. Тобто, оспорювання акта відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання акта). Позивачі заінтересовані у визнанні недійсним зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю державного акта, оскільки його наявність перешкоджає їм у подальшому в оформленні та реєстрації права власності, у зв`язку з чим просив позов задовольнити в повному обсязі (арк.спр.68-70).

Будь які інші заяви по суті до суду не надходили.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник адвокат Куцоконь В.В. в судове засідання не з`явилися, в попередньо поданій до суду заяві представник просив розглядати справу за їх відсутності, позовні вимоги підтримав повністю, просив задовльнити та визнати право власності на вказані в позові земельні ділянки в розмірі по за кожним позивачем.

Відповідач Старосинявська селищна рада Хмельницького району Хмельницької області та третя особа Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області не забезпечили явку в судове засідання представника, про розгляд справи повідомлені.

14 липня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження, задоволено клопотання представника позивачів про витребування доказів (арк.спр.42, т.1).

11 серпня 2026 року оголошено перерву в підготовчому засіданні.

20 серпня 2026 року відкладено підготовче засідання, у зв`язку з ненадходженням витребуваних доказів.

Ухвалою судді Старосинявського районного суду Хмельницької області від 23 вересня 2026 року закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті (арк.спр.31, т.2).

Будь-які інші процесуальні дії у справі не проводилися.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, суд згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України, частиною третьою статті 211 ЦПК України, здійснює розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі наявних у суду матеріалів.

З`ясувавши фактичні обставини у справі, на які заявник посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази у справі, проаналізувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов слід задовольнити, зважаючи на таке.

Суд установив, що батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (арк.спр.10, т.1).

Зміну дошлюбного прізвища позивача « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 » підтверджено Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 26 жовтня 1982 року (арк.спр.11, т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 14 серпня 2006 року відділом РАЦС Старосинявського районного управління юстиції Хмельницької області, актовий запис №91 (арк.спр.12, т.1).

Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 заведена за заявою ОСОБА_1 , спадкоємцем за законом також є ОСОБА_5 (арк.спр.219-235, т.1).

Відповідно до свідоцтва про спадщину за законом від 09 жовтня 2008 року ОСОБА_1 є спадкоємцем 1/2 частки майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкове майно складається з: права на земельну частку (пай) розміром 3,08 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості), що належали померлій на підставі сертифікатів про право на земельну частку (пай) серії ХМ №023408 та серії ХМ №023409, права власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), який має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства ПСП «Обрій» с. Теліжинці Старосинявського району Хмельницької області на підставі свідоцтва про право власності на майнові паї члена колективного сільськогосподарського підприємства серія ХМСС №006256 та серія ХМСС №006352; грошових внесків зі всіма процентами та компенсаціями, що знаходяться в Старосинявській філії №068 Старокостянтинівського Ощадного банку №2888 на рахунках № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 . Також вказано, що свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку зазначеного спадкового майна видане ОСОБА_5 (арк.спр.13, т.1).

Згідно з рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 21 липня 2009 року у справі №2-108/2009 визнано право власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на 1/2 частку (кожному) житлового будинку АДРЕСА_1 (арк.спр.14,т.1).

З Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24252407 від 26 жовтня 2009 року ОСОБА_1 зареєструвала право приватної власності на 1/2 частку будинку за адресою: АДРЕСА_1 (арк.спр.15, т.1).

15 травня 2008 року виготовлено Технічний паспорт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , власниками якого вказано ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в рівних частках 1/2 кожний (арк.спр.16-17,т.1).

Витягом з рішення двадцять восьмої чергової сесії восьмого скликання Старосинявської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області №6-28/2022 від 07 жовтня 2022 року підтверджується факт перейменування АДРЕСА_3 (арк.спр.18,т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , про що свідчить Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 від 10 травня 2000 року (арк.спр.19,т.1).

З Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №85603281 від 12 червня 2026 року вбачається, що після смерті ОСОБА_3 заведено спадкову справу №1583920 від 01 листопада 2001 року та є чинними свідоцтва про право на спадщину №30324853 від 01 листопада 2001 року та №31739384 від 16 квітня 2004 року (арк.спр.20,т.1).

Відповідно до свідоцтва про спадщину за законом від 01 листопада 2001 року спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_4 . Спадкове майно складається з: права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності сільськогосподарського підприємства селянської спілки «ІКВА» в розмірі 3,23 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості); майнового паю в пайовому фонді колективного сільськогосподарського підприємства «ОБРІЙ» в розмірі 5289 гривень, та грошового вкладу в Старосинявській філії №068 Старокостянтинівського Ощадного банку №2888 за рахунком №7130 з належними відсотками та компенсаціями (арк.спр.21,т.1).

ОСОБА_3 відповідно до архівного витягу з рішення першої сесії ХХІІ скликання Старосинявської селищної ради Старосинявського району Хмельницької області від 02 червня 1995 року №3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,36 га, яка складається з: 0,08 га для обслуговування житлового будинку (біля двору), 0,28 га для ведення особистого підсобного господарства за адресою: АДРЕСА_1 (арк.спр.22,т.1), на підставі чого 30 жовтня 2001 року видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ХМ №00433 (арк.спр.23,т.1).

Випискою з погосподарської книги від 03 серпня 2026 року №1336, виданою Старосинявською селищною радою, підтверджено, що згідно з записом у погосподарській книзі №1 за 1991-1995 роки в АДРЕСА_1 особовий рахунок НОМЕР_7 відкритий на громадянина ОСОБА_9 , членами домогосподарства вказано: голова господарства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; член домогосподарства ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , дружина. Виписка також містить інформацію про те, що в особистому користуванні господарства перебуває земля, площею земельних ділянок всього 0,35 га, з неї за цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель 0,04 га (арк.спр.71,т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , про що свідчить Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_8 від 08 жовтня 2012 року (арк.спр.25,т.1). Спадкова справа після його смерті заведена за заявою ОСОБА_2 (арк.спр.88-204, т.1).

Відповідно до свідоцтва про спадщину за законом від 05 грудня 2013 року спадкоємцем майна померлого ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_2 . Спадкове майно складається з: 1/2 частки житлового будинку, з відповідною частиною господарсько-побутових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі Рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 21 липня 2009 року, право власності на яку зареєстровано Хмельницьким БТІ від 26 жовтня 2009 року за реєстраційним номером:28650764 (арк.спр.26,т.1).

З Витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі №35992552 від 05 грудня 2013 року вбачається факт реєстрації видачі свідоцтва про право на спадщину (арк.спр.26 (зворот) 27,т.1).

Укладення шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 24 вересня 1980 року підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_9 , виданим повторно 30 березня 1985 року (арк.спр.31, т.1).

Постановою державного нотаріуса Старосинявської державної нотаріальної контори Гоменюк О.О. №378/02-31/2025 від 15 серпня 2025 року позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки (арк.спр.24, т.1).

За даними Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5300748582026 від 03 серпня 2026 року земельна ділянка площею 0.0800 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , має кадастровий номер 6824455100:03:005:0054, а земельна ділянка площею 0.2800 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, с. Теліжинці, має кадастровий номер 6824455100:03:005:0053 (арк.спр.60-65,т.1).

Позивачі, вказуючи на порушення їх законних прав та інтересів та неможливістю їх реалізувати в позасудовому порядку, звернулися до суду за захистом таких з позовом про визнання недійсним державного акту на права приватної власності на землю та визнання права власності на спадкове майно.

З огляду на викладене виник спір про право на спадкове майно та за вказаних обставин позивач не може отримати свідоцтво про право на спадщину за законом в іншому (позасудовому) порядку.

До правовідносин, що виникли між сторонами, суд застосовує такі норми права.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з пунктом 7 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України 2001 року громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

У частині першій статті 81 ЗК України визначено способи набуття громадянами права власності на земельні ділянки.

Зокрема, згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, на підставі прийняття спадщини.

Цивільні відносини щодо спадкування по даній справі виникли як до набрання чинності Цивільним кодексом України, а саме щодо спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , так і після набрання чинності ЦК України - щодо спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому застосуванню підлягають як норми ЦК УРСР від 18 липня 1963 року №1540-VI так норми ЦК України 16 січня 2003 року № 435-IV, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Відповідно до частини першої, другої статті 524, частини першої статті 529, стаття 534, статті 549 ЦК УРСР 1963року спадкоємство здійснюється за законом і заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

З огляду на наведені вище норми права, суду при розгляді справ про визнання права на спадкове майно належить встановити: факт смерті спадкодавця, коло спадкоємців, наявність (відсутність) заповіту, факт прийняття спадщини, наявність спадкового майна.

Умовою для переходу в порядку спадкування права на спадкове майно є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі на земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування.

До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

У даній справі рішенням першої сесії двадцять другого скликання Старосинявської селищної ради Старосинявського району Хмельницької області від 02 червня 1995 року, розглянувши заяву ОСОБА_3 про приватизацію земельних ділянок, які знаходяться в користуванні, селищна рада передала останньому безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства біля двору площею 0,28 га, та для обслуговування житлового будинку біля двору площею 0,08 га (арк.спр.22, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер.

Його спадкоємцем була дружина ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину після його смерті, але не оформила спадкових прав.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Її спадкоємцями є дочка ОСОБА_1 та син ОСОБА_5 , які прийняли спадщину після смерті матері.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , спадкові права після смерті матері не оформив. Його спадкоємцем є дружина ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину після його смерті.

Тобто, позивач ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_3 , але не оформила спадкових прав; позивач ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_5 , який прийняв спадщину, але не оформив спадкових прав після смерті матері ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_3 , але не оформила спадкових прав.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивачі вказують, що оскаржуваний державний акт на землю від 30 жовтня 2001 року серії ХМ №00433, виданий на ім`я ОСОБА_3 після його смерті, порушує їх право як спадкоємців на земельні ділянки, передані у власність останнього за його життя.

Оцінюючи вказані доводи позивачів, суд враховує, що спірні земельні ділянки передані ОСОБА_3 у 1995 році безкоштовно у власність для ведення особистого підсобного господарства, тому з огляду на положення статті 58 Конституції України у вирішенні питання про набуття прав на неї потрібно керуватися чинним на той час законодавством.

Питання набуття та передачі у власність земельної ділянки громадянам станом на 02 вересня 1993 року було врегульовано ЗК України (у редакції Закону України від 13 березня 1992 року №2196-XII, далі - ЗК України 1992 року), Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет №15-92), Порядком передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року №10 (далі - Порядок від 15 лютого 1993 року №10).

Так, згідно зі статтею 6 ЗК України 1992 року громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва. Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Відповідно до статті 17 ЗК України 1992 року передача у власність земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно зі статтею 56 ЗК України 1992 року, що була раніше надана громадянину, провадилася сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки. Зазначені земельні ділянки передавалися у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядали у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймали відповідні рішення.

Згідно зі статтею 22 ЗК України 1992 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до статті 23 ЗК України 1992 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Водночас пунктами 1-3 Декрету №15-92 передбачено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України.

Змістовний аналіз цих положень Декрету свідчить про те, що його дія поширюється на громадян, які вже мали у користуванні земельні ділянки, і умовою набуття за правилами Декрету № 15-92 права власності на земельні ділянки є те, що такі ділянки мали бути надані таким особам у користування раніше. Відповідно, передбачається, що межі такої земельної ділянки вже встановлено в натурі (на місцевості) та наявний певний документ про право на таку ділянку.

У протилежному випадку, тобто у разі, якщо земельна ділянка раніше не перебувала у користуванні особи, яка виявила бажання її приватизувати, підлягає застосуванню загальний порядок щодо набуття у власність земельної ділянки, визначений статтями 17, 22, 23 ЗК України 1992 року. Відповідно, за загальним правилом момент набуття права власності на земельну ділянку має пов`язуватися з встановленням меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержанням відповідного документа.

У пункті 3 Декрету №15-92 зазначено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчувалися відповідною Радою народних депутатів, про що робився запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Тобто наведеним правилом пункту 3 зазначеного Декрету встановлено спеціальне правило набуття права власності на земельні ділянки, передані, зокрема для ведення особистого підсобного господарства в порядку, передбаченому цим нормативно-правовим актом.

Окрім того, пунктом 6 зазначеного Декрету №15-92 зупинено дію згаданої вище статті 23 ЗК України 1992 року щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 цього Декрету.

Отже, враховуючи зміст та конструкцію пункту 3 зазначеного Декрету № 15-92, право на земельні ділянки, які передавалися у власність для ведення особистого підсобного господарства в порядку цього Декрету, виникало не з моменту отримання відповідного державного акта та після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а момент виникнення такого права пов`язувався з внесенням відповідного запису у земельно-кадастрові документи, посвідченого відповідною радою народних депутатів.

Таким чином, пунктом 3 Декрету № 15-92 врегульовано порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та передбачено документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц та постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 545/1631/19 та від 24 грудня 2021 року у справі № 343/1341/20 суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що якщо спадкодавець за життя не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету №15-92, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (частина третя статті 116 ЗК України).

Тобто у розмінні положень пунктів 1-3 Декрету №15-92, статей 17, 22, 23 ЗК України 1992 року на момент ухвалення вказаного рішення органом місцевого самоврядування вважався встановленим той факт, що громадяни вже мали раніше у користуванні земельні ділянки, які їм передаються у власність за цим рішенням; межі цих земельних ділянок було встановлено в натурі (на місцевості); був наявний певний документ на користування такими ділянками.

Таким чином, ОСОБА_3 набув права власності на земельні ділянки, передані, зокрема для ведення особистого підсобного господарства та обслуговування житлового будинку у спеціальному порядку, визначеному правилами пункту 3 Декрету№15-92.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Виданий після смерті спадкодавця Державний акт, який позивачі просять визнати недійсним, створює для них перешкоди у оформленні спадкових прав на вказані земельні ділянки.

Зважаючи на зміст статей 1218 та частини третьої статті 1296 ЦК України, згідно з якою до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, а також статті 155 ЗК України щодо визнання недійсним акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, задля забезпечення прав та законних інтересів позивачів, позовні вимоги є обгрунтованими, відтак позов підлягає задоволенню, доводи відповідача про неналежно обраний спосіб захисту суд відхиляє з викладених підстав.

Керуючись статтями 2, 12, 81, 141, 258, 263-265, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Старосинявської селищної ради, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання недійсним державного акту на права приватної власності на землю та визнання права власності на спадкове майно.

Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ХМ 00433, виданий Старосинявською селищною радою 30 жовтня 2001 року на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,36 га ( 0,08 га для обслуговування житлового будинку та 0,28 га для ведення особистого підсобного господарства), що розташована в АДРЕСА_1 , зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 62.

- визнати за позивачем ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частки земельних ділянок: земельної ділянки з кадастровим номером 6824455100:03:005:0054, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею 0.0800 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та земельної ділянки з кадастровим номером 6824455100:03:005:0053 площею 0.2800 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, с. Теліжинці.

- визнати за позивачем ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , право власності на 1/2 частки земельних ділянок: земельної ділянки з кадастровим номером 6824455100:03:005:0054, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею 0.0800 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та земельної ділянки з кадастровим номером 6824455100:03:005:0053 площею 0.2800 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, с. Теліжинці.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_10 .

Позивач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_11 .

Представник позивачів: адвокат Куцоконь Віктор Васильович, місцезнаходження: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_12 .

Відповідач: Старосинявська селищна рада, місцезнаходження: вул. Івана Франка, 8, с-ще Стара Синява, Хмельницький район, Хмельницька область, 31400, код ЄДРПОУ 04402824.

Третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, місцезнаходження: вул. Інститутська, 4/1, м. Хмельницький, 29016, ко ЄДРПОУ 39767479.

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Суддя С.М. Гринчук