Рішення № 140849212, 29.09.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/7324/26

Провадження №: 2/336/5031/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року місто Запоріжжя

Шевченківський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Турчинського Максима Ігоровича, за участі секретаря судового засідання Єршової Алли Олексіївни, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи:

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (в інтересах якої діє ОСОБА_2 )

до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району

про визнання права на приватизацію житлового приміщення без ордеру,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та позиції сторін

Позивачі звернулися з зазначеним позовом до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, в якому вказали, що після отримання відмови у здійсненні приватизації квартири через відсутність ордеру про надання житлової площі, вони вимушені звернутися до суду із захистом своїх прав в судовому порядку на приватизацію квартири, в якій вони зареєстровані та постійно проживають тривалий час.

Зазначена службова квартира була виділена (надана) підприємством Запорізьке відділення «Придніпровська залізниця» ОСОБА_1 в 1983 році як працівниці на сім`ю у складі на 4 осіб, згодом службова квартира була виключена з числа службових на підставі рішення Шевченківської ради народних депутатів міста Запоріжжя від 17.11.1994 за №694.

Зазначивши про те, що ордер про надання житлової площі було втрачено та не може бути відновлений відповідно до відповіді уповноваженого органу, оскільки архівні дані щодо ордеру не збереглися, разом з тим, житлова квартира не відноситься до переліку об`єктів визначених законодавством, на які поширюється заборона щодо приватизації та перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Запоріжжя.

З метою реалізації права на приватизацію житлового приміщення позивачі звернулись до суду з позовом та просять суд визнати право на приватизацію житла без ордеру із зобов`язанням відповідача провести дії щодо передачі у власність квартиру (приватизацію) за відсутності ордера.

Представником відповідача подано до суду пояснення з приводу того, що у вказаному приміщенні зареєстровані позивачі та постійно мешкають в квартирі, заперечень щодо задоволення позову відсутні, а вимоги, викладені в позовній заяві підтримує.

Рух справи

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 04.08.2026р. відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 29.09.2026р. закрите підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судом фактичні обставини по справі та правовідносини сторін

Відповідно до паспорту громадянина України Серії НОМЕР_1 , підтверджено, що ОСОБА_1 є громадянкою України та народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Кірово Оріхівського району Запорізької області, місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 з 31 травня 1985р., що підтверджено штампом у паспортному документі. Місце реєстрації особи також підтверджено Витягом з реєстру територіальної громади за №2026/010145495

Також, відповідно до паспорту громадянина України Серії НОМЕР_2 , підтверджено, що ОСОБА_3 є громадянином України та народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Запоріжжя, місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 з 01 червня 2004 року, що підтверджено штампом у паспортному документів. Місце реєстрації також підтверджено Витягом з реєстру територіальної громади за №2026/010146601.

Разом з тим, відповідно до паспорту громадянина України НОМЕР_3 підтверджено, що ОСОБА_2 є громадянином України та народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м.Запоріжжя. Місце проживання особи зареєстроване з 25.07.2003о за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено штампом у паспортному документі. Місце реєстрації також підтверджено Витягом з реєстру територіальної громади за №2026/010145910

Відповідно до примірника Актового запису про народження (сформований за допомогою застосунку «ДІЯ»), ОСОБА_4 народжена ІНФОРМАЦІЯ_4 у м.Запоріжжя, батьками якої записані ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , про що відповідно складено актовий запис за №580 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції 21.05.2013р. та видано свідоцтво Серії НОМЕР_4 .

Листом від 22.05.2026р. за №О-1842 Департаментом з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради повідомлено ОСОБА_6 про відсутність запису про оформлення ордера на квартиру АДРЕСА_2 .

Разом з тим, листом Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 29.05.2026р. за №О-889-1170 повідомлено заявницю ОСОБА_1 про відмову у проведенні приватизації житлового приміщення по АДРЕСА_1 за відсутності ордера.

Судом досліджено документи щодо видачі службового житла, а саме: Карточка квартиронаймача від 17.10.1994р., відповідно до якої, - ОСОБА_1 було надано квартиру на підставі рішення Шевченківського РИК №37 від 09.02.1988р. (ордер №694) на сім`ю з 4 осіб та досліджено примірник Рішення Виконавчого комітет Шевченківської районної Ради народних депутатів від 17.11.1994 за №694, відповідно до якого виключено квартиру зі службового житла, оглянуті судом документи технічної інвентаризації на зазначену житлову квартиру.

Застосовані судом норми права та висновки суду

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За правилами ст.345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

У ч.3 ст.9 Житлового кодексу Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до приписів ч.4 ст.5 зазначеного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (ч.5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно із ч.11 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Натомість, ч.10 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (ч.2 ст.1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (ч.2 ст. 2 вказаного Закону).

Відповідно до пункту 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 вказаного Положення затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації.

Разом з тим, відсутність ордеру на заселення квартири, при наявності всіх інших документів, які дозволяють зробити висновок про наявність підстав для приватизації житла особою, яка про це заявила, не може бути підставою для позбавлення особи права визначеного Конституцією України та Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та суспільної безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Принцип пропорційності у розумінні Європейській суд з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави та суспільства, пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Згідно ч.10 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», органи приватизації не мають права відмовляти мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону.

Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, і вбачається, що на спірні правовідносини цей перелік не розповсюджується.

З урахуванням викладеного квартира, в якій проживають позивачі підпадає під дію законів, які регулюють питання приватизації, оскільки квартира знаходиться в будинку, який перебуває у комунальній власності, квартира не включена до переліку квартир щодо яких приватизація заборонена.

Частиною 1 статті 61 ЖК Української РСР передбачено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Відповідно до наданих до суду документів позивачі зареєстровані та проживають у вищевказаній у квартирі досить тривалий час.

Відповідачем не спростований факт законності проживання осіб у вищевказаній квартирі та наявність обумовлених заборон для приватизації вказаного житлового приміщення, а вимоги, заявлені позивачами визнані представником відповідача.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд враховує правові позиції Верховного Суду висловлені в постанові від 12 березня 2020 року у справі № 483/731/19 (провадження № 61-1845св20), де Верховний Суд застосував такий спосіб захисту у справі про приватизацію квартири державного житлового фонду, як визнання безпідставною відмову органу приватизації передати у приватну власність квартиру державного житлового фонду з покладанням обов`язку на останнього оформити право власності на приміщення. При цьому у цій справі було зроблено правовий висновок, що не є належним способом захисту визнання права власності на квартиру. Тобто, суд не може визнати право власності, він може лише визнати безпідставною відмову і зобов`язати орган оформити цю приватизацію.

Суд враховує правові позиції Верховного Суду висловлені в постанові від 08 червня 2022 року у справі № 202/3820/19 (провадження № 61-836св21) Верховний Суд вважав обґрунтованими вимоги про зобов`язання державного департаменту житлового господарства міської ради як органу приватизації державного житлового фонду провести приватизацію квартири. Про ефективність та належність визначеного позивачем способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду шляхом зобов`язання вчинити дії щодо приватизації свідчать висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 183/2859/16 (провадження № 61-10997св18), від 19 червня 2019 року у справі № 338/347/16-ц (провадження № 61-24054св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18 (провадження № 61-13774св19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18).

Суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду висловлені в постанові від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18). У цій справі було визнано неправомірною відмову департаменту житлового господарства міської ради у приватизації і зобов`язано департамент провести приватизацію квартири.

За таких обставин, з метою ефективного захисту права позивачів щодо приватизації житлового приміщення, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання права на приватизацію вказаних осіб, що є належним способом захисту порушеного (невизнаного) права.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 без надання ордеру про надання житлової площі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП:не зазначено, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, ЄДРПОУ:37573885, адреса місцезнаходження: 69068 м.Запоріжжя пр.Моторобудівників,34;

Повний текст рішення складено та підписано 21.10.2026р.

Суддя Шевченківського районного суду м.Запоріжжя Максим ТУРЧИНСЬКИЙ

29.09.26