Рішення № 140847952, 21.10.2026, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа№ 303/2466/26

2/303/1057/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 жовтня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої-судді Гутій О.В.

за участю секретаря судових засідань Олесінь А.Ю.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: КЕВ м. Мукачево про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщення, виселення без надання іншого житла, зняття із реєстрації.

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: КЕВ м. Мукачево про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщення, виселення без надання іншого житла, зняття із реєстрації.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12 листопада 2007 року № 584 йому було розподілено службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 45,9 кв. м, житловою площею 25,6 кв. м, на склад сім`ї з трьох осіб, а саме: позивача, його дружини ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 , на період проходження військової служби або до отримання житла для постійного проживання.

На підставі рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 30 жовтня 2008 року № 276 було видано ордер № 165 серії СЖ на вселення до зазначеної квартири позивача та членів його сім`ї.

Позивач вважає, що відповідачі втратили право користування квартирою, оскільки фактично в ній не проживають увесь час з моменту їхньої реєстрації, жодного разу не приходили у квартиру, не проживали в ній, не сплачували комунальні послуги та не зберігають там свої особисті речі. У зв`язку з цим позивач просить суд визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування службовою квартирою, а також виселити їх із зазначеного житлового приміщення без надання іншого житла та зняти із реєстрації .

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 25.03.2026 року відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження.

07 квітня 2026 року від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, у яких позов просить задоволити в повному обсязі так як відповідачі перестали бути членами сім`ї позивача та не проживають у службовій квартирі понад 6 місяців без поважних причин, квартирою не цікавляться, проте не знялися з реєстрації місця проживання, що перешкоджає у встановленому законом порядку закріпити дане житлове приміщення за позивачем та членами його сім`ї.

06 травня 2026 року представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 подала відзив, у якому просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

На обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначила, що спірна квартира надавалася її колишньому чоловікові як військовослужбовцю для проживання сім`ї, до складу якої входили вона та їхній син. Після отримання ордера вони зареєструвалися у квартирі, однак одразу переїхати до неї не змогли через відсутність ремонту, належних умов для проживання та необхідних меблів.

За твердженням відповідача, після розірвання шлюбу вона залишилася із сином, тоді як позивач проходив військову службу в Києві та тривалий час проживав в іншому місці. Відповідач також послалася на усну домовленість із позивачем, за якою вона не зверталася до суду щодо стягнення аліментів, а позивач, зі свого боку, не заперечував проти подальшого користування квартирою їхнім сином.

Відповідач стверджує, що мала доступ до квартири, отримала ключі та зберігала там особисті речі й речі дитини. На її думку, реєстрація місця проживання у спірній квартирі та обставини її надання сім`ї свідчать про наявність у неї та сина правомірного інтересу щодо користування цим житлом.

Крім того, відповідач зазначила, що в лютому 2026 року, коли вона виїхала за кордон на лікування, позивач без її відома зареєстрував у квартирі свою нову дружину та доньку від іншого шлюбу. Про це, за її словами, вона дізналася лише після отримання доступу до матеріалів справи 24 квітня 2026 року.

У відзиві відповідач послалася на положення Конституції України, Цивільного кодексу України, статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини щодо захисту права на житло та необхідності дотримання принципу пропорційності втручання у це право.

11 травня 2026 представником відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 подано відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позову повністю та продовжити процесуальний строк подачі відзиву.

Разом із відзивом на позовну заяву представником відповідача заявлено клопотання про поновлення строку на його подання.

В обґрунтування клопотання представник відповідача зазначив, що про наявність цивільної справи відповідачу стало відомо 24 квітня 2026 року після отримання нею доступу до матеріалів електронної справи, тому днем отримання ухвали про відкриття провадження є 24 квітня 2026 року . Після ознайомлення з матеріалами справи представником відповідача було підготовлено та подано відзив на позовну заяву.

При цьому судом встановлено, що направлена на адресу відповідача копія ухвали про відкриття провадження у справі повернулася до суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній».

Враховуючи наведені обставини, з метою забезпечення права відповідачів на захист та дотримання принципу змагальності сторін, суд вважає причини пропуску строку на подання відзиву поважними, а тому поновлює відповідачам строк на подання відзиву та враховує їхні доводи і додані до відзивів докази при вирішенні справи по суті.

11 травня 2026 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якому просив визнати неповажними причини пропуску звернення із відзивом та заперечив стосовно доводів, викладених у відзиві, посилаючись на те, що будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у відповідачів самостійного та чинного права на користування спірним службовим приміщенням матеріали відзиву не містять

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що на балансі і обліку КЕВ м. Мукачево знаходиться службова квартира АДРЕСА_1 , власником якої є Міністерство оборони України (а.с. 20-1).

Відповідно до витягу №584 з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 надано житлове приміщення незалежно від перебування військовослужбовця на квартирному обліку, без урахування пільг, передбачених при забезпеченні громадян житлом. Службове приміщення за адресою. АДРЕСА_2 надано для проживання ОСОБА_1 та членів його сімї: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.30)

Рішенням виконавчого комітету Мукачівської міської ради 30 жовтня 2008 року видано ордер №165 на службове жиле приміщення КЕВ-м.Мукачево ОСОБА_1 з сім`єю з трьох чоловік (а.с.22).

Відповідно до рішення Мукачівського міськрайонного суду від 10 серпня 2009 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано. Рішення набрало законної сили (а.с. 25).

Типовий договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 30 липня 2011 року, укладений між ЖРЕП-5 та наймачем ОСОБА_1 .

Факт відсутності проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , 02.06.2002 року зафіксовано актом встановлення факту проживання/не проживання осіб в житлового приміщенні №1 від 05.02.2026 року, відповідно до якого останні не проживають у квартирі АДРЕСА_1 з моменту отримання ордеру на квартиру. Акт підписали представник ОСББ «Куруців» О.Я. Симутенко та мешканці квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_5 та квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_6 (а.с. 37-1). Ця обставина визнана також відповідачами.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, Пленум Верховного Суду України упостанові "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року № 2підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року № 47597-ВР, якими закріплено принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Вирішуючи позову вимогу про визнання особи, такою, що втратила право на користування житлом, суд виходить з наступного.

За змістом статті 58 ЖК України єдиною підставою для вселення в жиле приміщення є ордер, який у будинках державного та громадського фонду видається на підставі рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування на вільне жиле приміщення.

Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється за договором найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення (стаття 61 ЖК України).

Правовідносини, що виникають у зв`язку з наймом житла регулюється Житловим кодексом та іншими актами житлового законодавства (ч.1 ст.3 ЖК України).

За ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно зі ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Поважні причини відсутності відповідача, які перелічені в ст.71 ЖК України, відсутні, оскільки відповідачами не надано у відзиві належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне.

Посилання відповідача ОСОБА_2 про наявність усної домовленості між нею та позивачем щодо збереження за сином права користування спірною квартирою в рахунок несплачених аліментів не свідчать про наявність поважних причин непроживання у спірному житловому приміщенні протягом тривалого часу. Належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які об`єктивно перешкоджали відповідачам проживати у квартирі або зумовили їхню тривалу відсутність з поважних причин, суду не надано. Сам по собі факт реєстрації місця проживання у спірній квартирі, як і посилання на усну домовленість із позивачем, не є достатнім підтвердженням поважності причин непроживання. Отже, доводи, викладені у відзивах, не спростовують обставин, на які позивач посилається як на підставу позову, та не дають підстав для висновку про наявність поважних причин тривалої відсутності відповідачів у спірному житловому приміщенні.

Щодо вимоги позивача про виселення без надання іншого житла суд вважає, що позовна вимога про виселення відповідачів із спірного житлового приміщення задоволенню не підлягає, оскільки зібраними у справі доказами підтверджується, що відповідачі фактично у спірній квартирі не проживають. За таких обставин відсутні підстави для застосування до них такого способу захисту, як виселення, оскільки він передбачає усунення особи від фактичного зайняття житлового приміщення. Визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та їх виселення є самостійними вимогами, кожна з яких підлягає окремій оцінці судом. Отже, з огляду на фактичне непроживання відповідачів у спірній квартирі, у задоволенні позовної вимоги про їх виселення слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про зняття з реєстрації місця проживання відповідачів, то суд приходить до висновку, що дана вимога не є компетенцією суду, враховуючи те, що вирішення питання про зняття з реєстраційного обліку вирішується компетентним органом в тому числі на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; то суд приходить до висновку, що у заявленій вимозі в цій частині необхідно відмовити.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на вищевказане, позов підлягає частковому задоволенню.

Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідачів підлягає стягненню судовий збір.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.8,41 Конституції України, ст. ст.109,114, 116 ЖК України, ст.ст.2,12,18,76-77,81,141,247,274-279,263-265,268, 354-355 ЦПК України,-

УХ В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: КЕВ м. Мукачево про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщення, виселення без надання іншого житла, зняття із реєстрації - задоволити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 такими, що втратили право користування житлом, а саме квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5 .

Третя особа: КЕВ м. Мукачево, ЄДРПОУ 08439994, адреса: м. Мукачево, вул. Берегівська-обїздна, 1 А

Рішення виготовлено 21 жовтня 2026 року.

Головуюча О.В .Гутій