Рішення № 140837845, 22.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року справа №320/10048/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області від 26.01.2024 №80111300021454 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Ірану Аболхасанікарімабаді Сахар;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області винести нове рішення про видачу посвідки на тимчасове проживання громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .

Мотивуючи позовні вимоги позивачка зазначає, що рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області № 80111300021454 від 26.01.2024 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянці Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 є протиправним, адже відсутні підстави, передбачені підпунктом 9 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 322 від 25.04.2018.

Звертає увагу, що позивачка вже тривалий час проживає на території України разом з чоловіком громадянином України та спільною дитиною, яка народилась в Україні і є громадянином України, нею були подані правдиві документи для отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні, аналогічні тим, які вона подавала для цього для отримання попередньої посвідки на тимчасове проживання. Вважає, що жодних підстав вважати, що позивачка надала неправдиві дані або підроблені документи немає. А тому позивачка має право на отримання посвідки на тимчасове проживання, оскільки саме в Україні проживає її сім`я - чоловік та дитина.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 (суддя Балаклицький А.І.) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

15.04.2024 через підсистему "Електронний Суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області вказує про правомірність прийнятого ним рішення та просить суд в задоволенні позову відмовити повністю. Вказує, що працівниками Управління організації запобігання нелегальній міграції проведено виїзну перевірку адреси, яку позивачка зазначила в заяві-анкеті про оформлення посвідки на постійне/тимчасове проживання за адресою: АДРЕСА_1 та виявлено відсутність останньої за місцем проживання, що підтверджується інформацією, отриманою від мешканця квартирного приміщення № 81. У зв`язку із наведеним, прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання. Окрім цього, представником відповідача надано копії матеріалів особової справи Аболхасанікарімабаді Сахар.

Відповідь на відзив на адресу суду не надходила.

22.10.2024 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 з посади справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 прийнято адміністративну справу №320/10048/24 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. Продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що 28.08.2026 представником позивачки подано через канцелярію суду заяву про забезпечення позову, в якій остання просить суд:

- зупинити дію рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 26.01.2024 №80111300021454 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянці Ірану Аболхасанікарімабаді Сахар до набрання законної сили рішенням суду у справі №320/10048/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії;

- заборонити Центральному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області вчиняти будь-які дії, спрямовані на примусове повернення в країну походження або третю країну громадянки Ірану Аболхасанікарімабаді Сахар до набрання законної сили рішенням суду у справі №320/10048/24.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Домітращук Ірини Михайлівни від 28.08.2026 про забезпечення позову в адміністративній справі №320/10048/24 - відмовлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 постановлено здійснювати розгляд справи №320/10048/24 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання у справі на 29.09.2026 о 10:00 год. Викликано для участі у судовому засіданні учасників справи (їх представників), а також як свідка чоловіка позивачки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 . Витребувано докази у справі у позивача та відповідача.

Відповідно до службового документу попереднього судового засідання від 29.09.2026 судове засідання, призначене на 29.09.2026, знято з розгляду у зв`язку з оголошенням сигналу повітряної тривоги у м. Києві. Наступне судове засідання призначено на 02.10.2026.

28.09.2026 через підсистему "Електронний Суд" від позивачки на виконання ухвали суду від 04.09.2026 надійшли витребувані судом матеріали.

У судове засідання, призначене на 02.10.2026, з`явились представник позивачки та свідок ОСОБА_3 . Представник відповідача не з`явився, був сповіщений належним чином, клопотань до суду з приводу своєї неявки не подавав.

У судовому засіданні 02.10.2026 представник позивачки підтримав позовні вимоги, у судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_3

02.10.2026 до суду надійшло клопотання представника позивачки про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Протокольною ухвалою від 02.10.2026, враховуючи клопотання представника позивачки, постановлено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представника позивача та здійснивши допит свідка, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд

в с т а н о в и в:

Позивачка - громадянка Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документована паспортом № НОМЕР_1 , виданим 12.12.2023, зі строком дії до 11.12.2028 (т. 1 а.с. 14).

10.11.2020 позивачка уклала шлюб із громадянином України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2 а.с. 49), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим Центральним районним у місті Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №637 (т. 1 а.с. 19).

21.04.2022 ОСОБА_3 уклав із ОСОБА_4 договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 130-132).

Згідно з п.4 вказаного договору строк оренди становить 6 місяців, починаючи з 21.04.2022 по 21.10.2022. При пролонгації договору Орендар зобов`язаний повідомити Орендодавця за 30 календарних днів до дати закінчення договору.

22.07.2022 заступником начальника відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Пясковською Оленою Валеріївною стосовно позивачки складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ №011299 (т. 1 а.с. 140-141), в якому зазначено, що позивачка порушила правила перебування іноземців в Україні, а саме проживала за документами, строк дії яких закінчився. Місцем скоєння правопорушення та адресою проживання позивачки вказано: АДРЕСА_1 .

Постановою заступника начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Петрова Дмитра Васильовича від 22.07.2022 серії ПН МКМ №011275 (т. 1 а.с. 142-143) позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф у розмірі 1700,00 грн. У постанові адресою проживання позивачки також зазначено: АДРЕСА_1 .

26.07.2022 позивачка сплатила зазначений штраф у повному розмірі, що підтверджується квитанцією №88764666 від 26.07.2022 (т. 1 а.с. 144) на суму 1700,00 грн та відміткою про виконання постанови.

01.08.2022 позивачка звернулася із заявою-анкетою №105126993 про обмін посвідки на тимчасове проживання на підставі возз`єднання сім`ї з громадянином України у зв`язку з перебуванням у шлюбі (т. 1 а.с. 103-104).

Під час розгляду зазначеної заяви міграційним органом проведено перевірку адреси проживання позивачки: АДРЕСА_1 . Як зазначено у листі Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії від 17.08.2022 №8010.8.4/44201-22 (т. 1 а.с. 135-136), під час перевірки позивачку за цією адресою не виявлено, двері квартири ніхто не відчинив, а опитані мешканці будинку та сусідка з квартири АДРЕСА_3 повідомили, що позивачка їм не відома, від надання письмових пояснень відмовилися.

23.08.2022 позивачці видано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_3 зі строком дії до 22.08.2023 (т. 1 а.с. 17-18). Підставою видачі посвідки зазначено возз`єднання сім`ї з громадянином України на підставі шлюбу, підстава видачі - 04/14, орган, що видав - 8011.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у спільному шлюбі позивачки та ОСОБА_3 народився син - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим 14.10.2022 Голосіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №877 (т. 1 а.с. 21).

07.10.2022 позивачка надала начальнику ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області письмові пояснення (т. 1 а.с. 133), в яких повідомила про проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору оренди житлового приміщення.

З 09.05.2023 місце проживання позивачки зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується наявною у справі інформацією про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи (т. 1 а.с. 164).

Листом від 06.06.2023 №8010.6.2/29519-23 (т. 1 а.с. 146) Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області у відповідь на запит Шевченківського відділу ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області від 31.05.2023 №8036.2/3476-23 (т. 1 а.с. 145) підтвердило факт видачі позивачці посвідки № НОМЕР_3 та повідомило, що станом на 05.06.2023 рішення про її скасування не приймалося.

15.01.2024 позивачка звернулася із заявою-анкетою №105144719 (т. 1 а.с. 147-148) про обмін посвідки на тимчасове проживання у зв`язку із закінченням строку її дії. Підставою видачі посвідки зазначено возз`єднання сім`ї з громадянином України на підставі шлюбу.

У заяві-анкеті позивачка зазначила зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , та фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Правильність внесених до заяви-анкети відомостей позивачка підтвердила власним підписом.

Також 15.01.2024 позивачка уклала з Товариством з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Авеста Страхування" договір добровільного медичного страхування №047582 зі строком страхування з 15.01.2024 до 14.02.2025. Страхувальником та застрахованою особою у договорі зазначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт № НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 165-166).

16.01.2024 під час розгляду документів позивачки відповідачем направлено до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області запит № 8010.6.2-2154/8010.6-24 (т. 1 а.с. 174) щодо наявності або відсутності підстав для відмови в оформленні (обміні) посвідки на тимчасове проживання.

25.01.2024 працівниками Управління організації запобігання нелегальній міграції проведено перевірку фактичного місця проживання позивачки за адресою, зазначеною у заяві-анкеті: АДРЕСА_1 .

За результатами перевірки складено акт від 25.01.2024 (т. 1 а.с. 180), в якому зазначено, що інформацію про місце проживання позивачки не підтверджено. Власника житла під час перевірки не встановлено. В акті зафіксовано, що сусід із квартирного приміщення №81 повідомив про непроживання гр. ОСОБА_6 за зазначеною адресою та відмовився від підпису і надання пояснень. Акт підписано заступником начальника відділу Ковригіним Олександром та головним спеціалістом Кулічем Владиславом.

26.01.2024 Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято рішення №80111300021454 (т. 1 а.с. 181) про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання позивачці на підставі підпункту 9 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322.

Конкретні відомості чи документи, які міграційний орган визнав завідомо неправдивими або підробленими, у тексті зазначеного рішення не наведено. У відзиві відповідач пояснив, що рішення прийнято з огляду на результати перевірки адреси проживання позивачки від 25.01.2024 та інформацію, отриману від мешканця квартири АДРЕСА_4 .

За твердженням позивачки, оскаржуване рішення вона отримала 10.02.2024.

Не погоджуючись із відмовою, позивачка звернулася до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування рішення від 26.01.2024 №80111300021454 і зобов`язання відповідача прийняти нове рішення про видачу їй посвідки на тимчасове проживання.

Під час судового розгляду представник позивачки наполягала на тому, що відомості про її фактичне місце проживання, зазначені у заяві-анкеті від 15.01.2024, відповідають дійсності, оскільки вона разом із чоловіком та сином проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

На підтвердження зазначених обставин 28.09.2026 представником позивачки подано додаткові матеріали, зокрема підтвердження отримання послуг таксі "Uklon" за 2023-2025 роки (т. 2 а.с. 4-35), в яких адресою початку або завершення поїздок зазначено: АДРЕСА_5 , а ім`ям власника платіжної картки - Sahar.

Також позивачкою подано заяву власниці квартири ОСОБА_4 від 05.05.2026 (т. 2 а.с 2) про надання згоди на її проживання у квартирі АДРЕСА_6 . Справжність підпису на заяві засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В.В., зареєстровано в реєстрі за №467.

Належність зазначеної квартири ОСОБА_4 підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №495881809 від 28.09.2026 (т. 2 а.с 3). Право власності на квартиру зареєстровано 19.09.2017 на підставі свідоцтва про право на спадщину №3943 від 19.09.2017, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В.В., номер відомостей про речове право - 22412897.

28.09.2026 власницею квартири також надано згоду на проживання у ній чоловіка позивачки - ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 47). Справжність підпису на відповідній заяві засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименко А.Є., зареєстровано в реєстрі за №1115.

Згідно з поясненнями позивачки, її чоловік зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 , однак із лютого 2022 року фактично за цією адресою не проживає у зв`язку з евакуацією до м. Києва. На підтвердження цих обставин подано акти про встановлення факту непроживання особи за місцем реєстрації від 09.08.2026 (т. 2 а.с. 36), підписані сусідами, та заяву ОСОБА_3 від 27.08.2026 (т. 2 а.с. 37-38) про ненарахування та перерахунок плати за комунальні послуги у зв`язку з фактичним непроживанням за адресою місця реєстрації ( АДРЕСА_7 ).

На підтвердження реальності та тривалості сімейних відносин позивачки з чоловіком серед наданих матеріалів містяться фотоматеріали (т. 1 а.с. 193-246) та скриншоти їхнього листування у месенджері Telegram та на вебсайті "InterPals" (т. 1 а.с. 247-250, т. 2 а.с. 1, 39-44).

Допитаний у судовому засіданні 02.10.2026 як свідок чоловік позивачки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив, що познайомився з позивачкою через вебсайт "InterPals", після чого вони підтримували спілкування, а 10.11.2020 уклали шлюб у м. Миколаєві.

За показаннями свідка, у квітні 2022 року подружжя переїхало до м. Києва та відтоді проживає у квартирі АДРЕСА_6 . Квартиру знайшли через знайомих матері свідка. Свідок повідомив, що разом із позивачкою та сином постійно проживає за цією адресою, працює дистанційно вдома, у зв`язку з чим постійно перебуває вдома, а позивачка доглядає дитину. Їхній син народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Києві.

Свідок також пояснив, що знайомий із мешканцями сусідньої квартири АДРЕСА_4 , вітається з ними, а позивачка іноді спілкується із сусідкою. Про час проведення перевірки місця проживання працівниками міграційної служби сім`ю не повідомляли. В квартиру свідка ніхто із міграційної служби не приходив, хоча вдома постійно хтось знаходиться. За словами свідка, повідомлень телефоном та електронною поштою про майбутню перевірку не надходило.

Щодо звернення дружини за обміном посвідки свідок пояснив, що подружжя вважало строк її дії продовженим на період воєнного стану. Після звернення до міграційного органу їм повідомили про необхідність страхування, після чого вони оформили страховку та подали заяву з документами на отримання нової посвідки. За показаннями свідка, під час відвідування міграційного органу їм також повідомляли, що місце проживання буде перевірено, однак конкретного часу перевірки не зазначали.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне, суд зазначає, що правомірність оскаржуваного рішення суд оцінює відповідно до норм матеріального права, чинних на час його прийняття 26.01.2024.

Згідно зі статтею 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, а також порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначається Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" №3773-VI від 22.09.2011 (далі - Закон №3773-VI).

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 4 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Згідно з частиною третьою статті 5 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону №3773-VI передбачено, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок №322).

Посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 1 Порядку №322).

Відповідно до підпункту 9 пункту 61 Порядку №322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів.

Згідно з абзацом першим пункту 62 Порядку №322 рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником.

Відповідно до абзацу другого пункту 62 Порядку №322 рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки формується засобами Реєстру за допомогою кваліфікованого електронного підпису. Після підписання рішення сканується до заяви-анкети із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.

Абзацом третім пункту 62 Порядку №322 передбачено, що копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття надсилається рекомендованим листом такій особі.

Відповідно до пункту 77 Порядку №322 рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.

Відповідно до підпункту 3 пункту 7 Порядку №322 обмін посвідки здійснюється у разі закінчення строку дії посвідки.

Пунктом 39 Порядку №322 передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть подати також інші документи, які підтверджують наявність підстав для оформлення посвідки або підтверджують інформацію, зазначену в заяві-анкеті, зокрема, про місце проживання (документи, що підтверджують право власності на житло, договір наймання (піднаймання, оренди) тощо). Копії таких документів долучаються до заяви-анкети.

Згідно з абзацами першим - п`ятим пункту 36-1 Порядку №322 з метою підтвердження наданої іноземцем або особою без громадянства у заяві-анкеті інформації про місце проживання територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС проводить перевірку адреси місця проживання іноземця або особи без громадянства.

У разі коли іноземцем або особою без громадянства не подавалися документи, що підтверджують інформацію, зазначену в заяві-анкеті (зокрема, документи, що підтверджують право власності на житло, договір наймання (піднаймання, оренди) тощо), перевірка проводиться шляхом відвідання заявника за зазначеною ним адресою.

Про час проведення перевірки іноземець або особа без громадянства повідомляються телефоном та електронною поштою за один робочий день до перевірки.

Результат перевірки оформляється у вигляді акта, який повинен бути підписаний двома працівниками територіального органу/територіального підрозділу ДМС та іноземцем або особою без громадянства (у разі, коли його проживання за зазначеною адресою підтверджено). У разі потреби для перекладу тексту акта іноземцеві або особі без громадянства на зрозумілу їм мову може бути залучений перекладач.

У разі відсутності іноземця або особи без громадянства за місцем проживання акт може бути також підписаний власником житла, сусідами (мешканцями прилеглих квартир, приватних будинків).

Суд також надає оцінку обставинам звернення позивачки із заявою про обмін посвідки на тимчасове проживання після закінчення зазначеного в ній строку дії.

Абзацами другим та третім постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2022 №1202 "Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану" (далі Постанова №1202) у редакції, чинній на час звернення позивачки та прийняття оскаржуваного рішення, установлено, що посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам Російської Федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 р., підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування; іноземці або особи без громадянства, крім громадян Російської Федерації, зобов`язані в установленому законодавством порядку подати документи для обміну таких посвідок на тимчасове чи постійне проживання протягом 30 календарних днів з дня припинення або скасування воєнного стану.

Позивачка є громадянкою Ісламської Республіки Іран, а строк дії виданої їй посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 закінчився 22.08.2023, тобто після 24.02.2022. Отже, на зазначену посвідку поширювалося наведена спеціальна правова норма постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2022 №1202.

Правовим наслідком застосування Постанови №1202 було збереження за такою посвідкою значення документа, який підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні іноземця протягом визначеного постановою періоду, попри закінчення зазначеного в ній строку дії. При цьому обов`язок подати документи для її обміну пов`язувався з установленим постановою строком після припинення або скасування воєнного стану.

На час звернення позивачки із заявою-анкетою від 15.01.2024 №105144719 та прийняття рішення від 26.01.2024 воєнний стан в Україні тривав. Тому закінчення строку дії посвідки 22.08.2023 не свідчило про незаконність перебування позивачки в Україні або пропуск установленого спеціальним регулюванням строку звернення за її обміном.

Постанова КМУ №1202 не встановлювала заборони на звернення за обміном посвідки під час воєнного стану. Відповідно, подання позивачкою документів 15.01.2024 підлягало розгляду за процедурою, визначеною Порядком №322, з урахуванням наведених особливостей. Закінчення зазначеного в посвідці строку дії за цих обставин не перешкоджало прийняттю рішення про її обмін за умови виконання інших установлених законодавством вимог.

Таким чином, законність перебування позивачки після 22.08.2023 ґрунтувалася на спеціальному правовому регулюванні, чинному на час спірних правовідносин. Показання чоловіка позивачки, допитаного як свідка, щодо розуміння подружжям правових наслідків воєнного стану пояснюють обставини звернення, однак правовою підставою наведеного висновку суду є приписи постанови №1202.

Відповідно до пунктів 3, 6, 8, 9 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Згідно з частиною третьою статті 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, складення акта перевірки посадовими особами відповідача не надає цьому документу наперед установленої доказової сили та не звільняє суд від перевірки обґрунтованості зафіксованих у ньому висновків. Такий акт підлягає оцінці з урахуванням змісту наведених відомостей, способу їх отримання та взаємного зв`язку з іншими доказами у справі.

У цьому спорі визначальним є встановлення обставин, які підтверджують або спростовують подання позивачкою завідомо неправдивих відомостей під час звернення із заявою-анкетою від 15.01.2024. Тому відмітка в акті про непідтвердження адреси проживання потребує перевірки за допомогою конкретних фактичних даних і не може самостійно замінювати доказування застосованої відповідачем підстави відмови.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваного рішення, суд зазначає, що підставою відмови в оформленні (видачі) позивачці посвідки на тимчасове проживання відповідач визначив підпункт 9 пункту 61 Порядку №322. Як пояснено у відзиві, висновок про подання позивачкою завідомо неправдивих відомостей ґрунтується на результатах перевірки адреси її фактичного місця проживання, оформлених актом від 25.01.2024.

Застосування зазначеної підстави відмови потребує встановлення факту подання саме завідомо неправдивих відомостей. Отже, відповідач мав установити не лише невідповідність повідомлених позивачкою відомостей дійсним обставинам, але й те, що під час подання заяви-анкети позивачка усвідомлювала їх неправдивість.

Водночас непідтвердження інформації про місце проживання за результатами одноразового відвідування зазначеної адреси не є тотожним установленню факту подання завідомо неправдивих відомостей. Відсутність особи за місцем проживання у певний момент не виключає її проживання за цією адресою.

Як вбачається з акта від 25.01.2024, власника житла під час перевірки не встановлено, а висновок про непроживання позивачки за зазначеною адресою пов`язаний із повідомленням сусіда з квартири АДРЕСА_4 . При цьому акт не містить відомостей, які дають змогу ідентифікувати цю особу, встановити джерело її обізнаності щодо місця проживання позивачки, період, якого стосувалося повідомлення, та конкретні обставини, на яких воно ґрунтувалося.

У зазначеному акті також зафіксовано відмову сусіда від підпису та надання пояснень. Таким чином, його повідомлення відображено виключно зі слів працівників міграційного органу та не підтверджено підписом особи, від якої воно отримане. Цей факт не позбавляє акт доказового значення, однак потребує перевірки наведених у ньому відомостей у сукупності з іншими доказами.

Натомість акт від 25.01.2024 не містить конкретних обставин, які свідчили б про те, що позивачка не користувалася квартирою за зазначеною адресою та під час звернення із заявою-анкетою свідомо повідомила неправдиві відомості про своє фактичне місце проживання.

Крім того, пунктом 36-1 Порядку №322 передбачено попереднє повідомлення іноземця про час проведення перевірки телефоном та електронною поштою за один робочий день до перевірки. У наданих відповідачем матеріалах відсутні докази повідомлення позивачки про час перевірки, проведеної 25.01.2024, хоча у заяві-анкеті №105144719 від 15.01.2024 зазначено її контактний номер телефону.

За таких обставин відповідач не підтвердив дотримання процедури попереднього повідомлення позивачки та не довів, що їй було забезпечено можливість бути присутньою під час перевірки, підтвердити своє проживання або надати пояснення щодо тимчасової відсутності.

Отже, акт від 25.01.2024 фіксує непідтвердження інформації про місце проживання позивачки під час проведеної перевірки, проте не доводить наявності передбаченої підпунктом 9 пункту 61 Порядку №322 підстави для відмови - подання позивачкою завідомо неправдивих відомостей.

Водночас висновок відповідача про подання позивачкою завідомо неправдивих відомостей щодо фактичного місця проживання не узгоджується з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

Суд установив, що 21.04.2022 чоловік позивачки ОСОБА_3 уклав із ОСОБА_4 договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір підтверджує наявність у чоловіка позивачки правової підстави для користування житлом, адресу якого позивачка вказала у заяві-анкеті від 15.01.2024.

Крім того, ця адреса була відома відповідачу задовго до прийняття оскаржуваного рішення. Зокрема, у протоколі про адміністративне правопорушення від 22.07.2022 серії ПР МКМ №011299 та постанові про накладення адміністративного стягнення від 22.07.2022 серії ПН МКМ №011275, складених посадовими особами відповідача, місцем проживання позивачки та місцем вчинення правопорушення зазначено: АДРЕСА_1 .

У письмових поясненнях від 07.10.2022 позивачка також повідомила міграційний орган про проживання за цією адресою на підставі договору оренди житлового приміщення.

Зазначені документи самі по собі не встановлюють безперервного проживання позивачки у квартирі до січня 2024 року, однак підтверджують послідовність повідомлених нею відомостей та наявність зв`язку її сім`ї із цим житлом. Тому вони підлягають оцінці разом із доказами, що стосуються періоду звернення за обміном посвідки.

Зокрема, серед поданих підтверджень отримання послуг таксі "Uklon" містяться відомості про поїздки позивачки протягом 2023 2025 років, зокрема 23.01.2024 об 11 годині 08 хвилин від будинку АДРЕСА_5 до АДРЕСА_8 . Ця поїздка відбулася незадовго до складання акту від 25.01.2024. Інші підтвердження поїздок за 2023-2025 роки із зазначенням цього будинку як адреси початку або завершення маршруту додатково підтверджують зв`язок позивачки із зазначеною адресою. Водночас суд ураховує, що відомості про поїздки до конкретного будинку або від конкретного будинку окремо не встановлюють проживання у конкретній квартирі, а оцінюються у сукупності з іншими доказами.

Належність квартири АДРЕСА_6 власниці, яка надала згоду на проживання позивачки та її чоловіка, підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №495881809 від 28.09.2026. Згідно із зазначеною довідкою право власності на квартиру зареєстровано 19.09.2017, тобто до укладення договору оренди та звернення позивачки із заявою про обмін посвідки.

Заява власниці квартири від 05.05.2026 про надання згоди на проживання позивачки, справжність підпису на якій засвідчено нотаріально, також підтверджує згоду власниці на користування позивачкою зазначеним житлом. Хоча ця заява складена після прийняття оскаржуваного рішення та самостійно не доводить проживання позивачки у січні 2024 року, вона узгоджується з договором оренди, попередніми поясненнями позивачки та відомостями про її поїздки.

Суд також ураховує, що у заяві-анкеті від 15.01.2024 позивачка окремо зазначила адресу зареєстрованого місця проживання - АДРЕСА_2 , та адресу фактичного місця проживання - АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 147-148). Отже, позивачка повідомила відповідачу про відмінність цих адрес. Сама така відмінність не доводить неправдивості відомостей про фактичне місце проживання.

Оцінивши зазначені докази у сукупності, суд доходить висновку, що вони підтверджують зв`язок позивачки та її сім`ї із житлом за адресою, зазначеною у заяві-анкеті від 15.01.2024, та не дають підстав вважати цю адресу довільно обраною або свідомо неправдиво повідомленою.

Натомість відповідач не надав доказів, які спростовували б зазначені обставини та підтверджували, що на дату подання заяви-анкети позивачка усвідомлювала неправдивість відомостей про своє фактичне місце проживання. За таких обставин висновок відповідача про наявність підстави для відмови, передбаченої підпунктом 9 пункту 61 Порядку №322, не має достатнього доказового обґрунтування.

Оцінюючи обґрунтованість оскаржуваного рішення, суд також ураховує мету звернення позивачки за обміном посвідки на тимчасове проживання - возз`єднання сім`ї з громадянином України на підставі шлюбу.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачка з 10.11.2020 перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянином України ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя у місті Києві народився син - ОСОБА_5 . Отже, на час звернення із заявою-анкетою від 15.01.2024 позивачка перебувала у шлюбі понад три роки та мала малолітню дитину.

Наявні у справі свідоцтва про шлюб і народження дитини, договір оренди житла, фотоматеріали та листування позивачки з чоловіком у сукупності підтверджують її сімейні зв`язки з громадянином України. Відповідач не надав доказів, які спростовували б ці обставини або свідчили про припинення сімейних відносин, на підставі яких позивачка звернулася за обміном посвідки.

Наявність шлюбу та спільної дитини не звільняє позивачку від дотримання міграційного законодавства. Водночас ці обставини мають істотне значення для оцінки наслідків відмови у документуванні посвідкою на тимчасове проживання, оскільки така відмова впливає на можливість позивачки продовжувати спільне сімейне життя з чоловіком та малолітнім сином в Україні.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини у рішенні Великої палати у справі "Jeunesse v. the Netherlands" від 03.10.2014 (заява №12738/10, пункти 106 109) зазначив, що у справах, які стосуються сімейного життя та імміграції, необхідно забезпечити справедливий баланс між інтересами особи та суспільства. При цьому врахуванню підлягають конкретні обставини сім`ї, міцність її зв`язків із державою проживання, можливі перешкоди для спільного проживання в іншій державі та обставини, пов`язані з дотриманням імміграційного законодавства. Якщо відповідне рішення зачіпає дітей, їхнім найкращим інтересам має надаватися значна вага.

Застосовуючи зазначені підходи до обставин цієї справи, суд враховує, що позивачка з 10.11.2020 перебуває у шлюбі з громадянином України ОСОБА_3 , разом із яким виховує малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Наявність сімейних відносин підтверджується свідоцтвами про шлюб та народження дитини, а спільне проживання сім`ї - дослідженими судом доказами та показаннями свідка.

Зазначені сімейні обставини не звільняють позивачку від виконання вимог законодавства щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання. Водночас вони потребують належного врахування при оцінці обґрунтованості та пропорційності рішення міграційного органу. Відмова, яка впливає на можливість позивачки продовжувати законне проживання в Україні разом із чоловіком та малолітньою дитиною, повинна ґрунтуватися на встановлених обставинах, що підтверджують передбачену законодавством підставу для її прийняття.

Однак у цій справі відповідач не довів подання позивачкою завідомо неправдивих відомостей про фактичне місце проживання. Висновок міграційного органу ґрунтується на акті перевірки від 25.01.2024 та зафіксованому в ньому повідомленні мешканця сусідньої квартири, особу якого не встановлено, які за результатами оцінки у сукупності з іншими доказами не підтверджують наявності зазначеної підстави для відмови. За таких обставин посилання відповідача на необхідність здійснення міграційного контролю не є достатнім обґрунтуванням оскаржуваного рішення.

Приймаючи рішення за заявою позивачки, відповідач мав оцінити не лише результати перевірки адреси, але й документи щодо підстав її тимчасового проживання та наслідки відмови для сім`ї, зокрема для малолітньої дитини.

Однак зміст оскаржуваного рішення та надані відповідачем матеріали не свідчать про проведення такої оцінки. Відповідач обмежився висновком про подання завідомо неправдивих відомостей, зробленим на підставі непідтвердження адреси під час перевірки, не навівши достатніх доказів неправдивості цих відомостей та не врахувавши підтверджені матеріалами справи сімейні обставини позивачки.

За відсутності належного підтвердження застосованої підстави відмови несприятливі наслідки такого рішення для позивачки та її сім`ї не можуть бути виправдані лише посиланням на необхідність дотримання міграційних правил. Установлені судом обставини свідчать, що відповідач не забезпечив належного балансу між метою міграційного контролю та інтересами позивачки, її чоловіка і малолітньої дитини.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з абзацами першим та другим частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Однак у цій справі відповідач не довів наявності обставин, які давали підстави для застосування підпункту 9 пункту 61 Порядку №322. Акт перевірки від 25.01.2024 не містить достатніх відомостей для висновку про подання позивачкою завідомо неправдивої інформації, а інші наявні у справі докази підтверджують зв`язок позивачки та її сім`ї із зазначеним у заяві-анкеті житлом.

Відповідач також не підтвердив дотримання процедури попереднього повідомлення позивачки про проведення перевірки та не навів належного обґрунтування висновку про свідоме повідомлення нею неправдивих відомостей. Непідтвердження адреси під час одноразової перевірки було фактично ототожнено з установленням завідомої неправдивості відомостей без достатніх доказів для такого висновку.

Разом з тим показання свідка ОСОБА_3 щодо переїзду сім`ї до м. Києва у квітні 2022 року та проживання за адресою: АДРЕСА_1 , узгоджуються з письмовими поясненнями позивачки від 07.10.2022, зазначенням цієї адреси у документах міграційного органу та підтвердженнями поїздок позивачки.

Суд ураховує, що свідок є чоловіком позивачки, тому оцінює його показання у сукупності з іншими доказами. Водночас повідомлені ним обставини спільного проживання, користування квартирою та догляду за дитиною ґрунтуються на його особистій обізнаності як члена сім`ї та мешканця зазначеного житла.

Показання свідка про ненадходження повідомлень щодо часу перевірки узгоджуються з відсутністю у наданих відповідачем матеріалах доказів такого повідомлення. Загальне попередження про можливість перевірки адреси не підтверджує повідомлення про конкретний час її проведення за один робочий день до перевірки.

Таким чином, показання свідка доповнюють наявні письмові докази щодо фактичного проживання сім`ї за зазначеною у заяві-анкеті адресою та не підтверджують висновку відповідача про свідоме повідомлення позивачкою неправдивих відомостей.

Оцінивши письмові докази та показання свідка ОСОБА_3 у сукупності, суд установив, що на час подання заяви-анкети від 15.01.2024 №105144719 позивачка фактично проживала разом із чоловіком та малолітнім сином за адресою: АДРЕСА_1 .

Цей висновок ґрунтується на сукупності відомостей про користування сім`єю зазначеним житлом, послідовних письмових пояснень позивачки, підтверджень її поїздок до зазначеного будинку та від нього, зокрема у січні 2024 року, а також показань свідка щодо проживання сім`ї у цій квартирі з квітня 2022 року. Документи, складені у 2026 році, суд ураховує як додаткові докази, що узгоджуються з наведеними відомостями, а не як самостійне підтвердження проживання позивачки у січні 2024 року.

Натомість акт перевірки від 25.01.2024, який містить повідомлення неідентифікованого мешканця сусідньої квартири та висновок про непідтвердження адреси під час відвідування, не спростовує встановлених судом обставин фактичного проживання позивачки. Тимчасова відсутність особи під час перевірки не є доказом її непроживання за відповідною адресою.

Отже, зазначені позивачкою у заяві-анкеті відомості про фактичне місце проживання відповідали встановленим судом обставинам. Висновок відповідача про подання завідомо неправдивих відомостей є необґрунтованим.

Оцінюючи зазначені обставини у сукупності, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення прийнято без належного з`ясування обставин, які мали значення для вирішення заяви позивачки, та без достатнього доказового підтвердження застосованої підстави відмови. Водночас підтверджені матеріалами справи сімейні зв`язки позивачки та наслідки відмови для неї і малолітньої дитини належної оцінки відповідачем не отримали.

Таким чином, рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 26.01.2024 №80111300021454 не відповідає вимогам обґрунтованості, розсудливості та пропорційності, а також урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

За наведених обставин позовна вимога про визнання протиправним та скасування зазначеного рішення підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти нове рішення про видачу позивачці посвідки на тимчасове проживання суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Сама належність питання оформлення та видачі посвідки до компетенції органу ДМС не означає, що цей орган за будь-яких обставин має право обирати між задоволенням заяви та відмовою в її задоволенні. Наявність свободи розсуду визначається змістом правового регулювання та умовами прийняття відповідного рішення.

Якщо передбачені законодавством умови виконані, а підстави для відмови відсутні, зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь заявника забезпечує виконання його правового обов`язку. За таких обставин суд не здійснює адміністративну процедуру замість міграційного органу, а зобов`язує його реалізувати повноваження відповідно до встановлених судом обставин та вимог законодавства.

Конституційний Суд України в абзаці десятому пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Отже, обраний судом спосіб захисту має забезпечувати фактичне усунення наслідків протиправного рішення та відновлення порушеного права позивачки. При визначенні такого способу суд ураховує зміст заявлених вимог, установлені обставини справи та умови застосування частини четвертої статті 245 КАС України.

При визначенні належного способу захисту суд враховує підхід Верховного Суду, викладений у постанові від 08.02.2024 у справі №500/3925/22, яка стосувалася відмови в оформленні посвідки на тимчасове проживання. Верховний Суд наголосив, що механізм відновлення порушеного права має бути ефективним та унеможливлювати подальші протиправні дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Хоча обставини зазначеної справи стосувалися оформлення посвідки особі, визнаній особою без громадянства, наведений підхід до ефективності судового захисту підлягає врахуванню при визначенні способу відновлення порушеного права позивачки. При цьому підстави для зобов`язання відповідача прийняти рішення на її користь суд визначає з огляду на встановлені обставини цієї справи та виконання умов, передбачених законодавством.

У цій справі відповідач прийняв до розгляду заяву-анкету позивачки від 15.01.2024 №105144719 та за результатами її розгляду прийняв рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки. Єдиною зазначеною у рішенні та обґрунтованою у відзиві підставою відмови було подання позивачкою завідомо неправдивих відомостей про фактичне місце проживання.

Водночас судом установлено, що наведені відповідачем обставини не підтверджують наявності зазначеної підстави відмови. Судом установлено достовірність зазначених позивачкою у заяві-анкеті від 15.01.2024 №105144719 відомостей про фактичне місце проживання. Отже, за результатами судового розгляду спростовано доказове обґрунтування відмови та підтверджено відповідність повідомленої позивачкою адреси фактичним обставинам її проживання.

Підстава звернення позивачки за обміном посвідки - возз`єднання сім`ї з громадянином України на підставі шлюбу підтверджена свідоцтвом про шлюб. Наявність спільної малолітньої дитини та інші досліджені судом докази підтверджують реальність сімейних зв`язків позивачки. Обставин припинення цієї підстави відповідач не встановив та суду не довів.

В оскаржуваному рішенні та відзиві відповідач не посилався на неповноту поданого пакета документів, невідповідність їх оформлення встановленим вимогам або наявність інших обставин, які перешкоджали прийняттю рішення про обмін посвідки. Отже, спірна відмова ґрунтувалася на конкретній підставі, правомірність застосування якої перевірена та спростована судом.

Наявність у позивачки медичного страхування на час подання заяви-анкети від 15.01.2024 №105144719 та прийняття оскаржуваного рішення підтверджується договором добровільного медичного страхування №047582 від 15.01.2024 зі строком страхування до 14.02.2025, копія якого міститься у матеріалах особової справи. Отже, під час розгляду зазначеної заяви позивачка мала чинний документ про медичне страхування.

Закінчення строку страхування після прийняття оскаржуваного рішення не спростовує виконання позивачкою відповідної вимоги на час звернення та не може ретроспективно обґрунтовувати правомірність відмови від 26.01.2024. Суд при цьому не встановлює чинності зазначеного договору на час ухвалення цього рішення.

Зобов`язання відповідача прийняти рішення про видачу посвідки спрямоване на відновлення права позивачки за результатами розгляду заяви від 15.01.2024, у задоволенні якої їй було протиправно відмовлено. Водночас оформлення посвідки на виконання судового рішення не звільняє позивачку від забезпечення передбаченого законодавством страхового покриття на строк дії документа, який оформлюватиметься. Ця вимога стосується виконання рішення та не змінює наданої судом оцінки правомірності оскаржуваної відмови.

Вирішуючи питання про зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь позивачки, суд оцінює документи, які підтверджують підставу звернення позивачки та виконання умов для обміну посвідки.

Особу позивачки та її належність до громадянства Ісламської Республіки Іран підтверджує паспорт № НОМЕР_5 , виданий 12.12.2023 зі строком дії до 11.12.2028. Отже, на час подання заяви-анкети від 15.01.2024 №105144719 та прийняття оскаржуваного рішення паспортний документ був чинним.

Посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , за обміном якої звернулася позивачка, була видана 23.08.2022 на підставі возз`єднання сім`ї з громадянином України у зв`язку з перебуванням у шлюбі, зі строком дії до 22.08.2023. Як установлено судом, на час звернення позивачки на цю посвідку поширювалися приписи постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2022 №1202, тому закінчення зазначеного в ній строку дії не свідчило про незаконність проживання позивачки в Україні або пропуск установленого спеціальним регулюванням строку звернення за її обміном.

Збереження підстави для тимчасового проживання позивачки підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , актовий запис №637, відповідно до якого 10.11.2020 вона уклала шлюб із ОСОБА_3 . Належність її чоловіка до громадянства України підтверджується паспортним документом, копія якого міститься у матеріалах справи. Доказів припинення шлюбу або припинення зазначеної підстави тимчасового проживання судом не встановлено.

Достовірність повідомлених позивачкою відомостей про фактичне місце проживання суд оцінив на підставі сукупності письмових доказів та показань свідка. Результати перевірки, оформлені актом від 25.01.2024, не підтверджують подання позивачкою завідомо неправдивих відомостей, а тому не утворюють застосованої відповідачем підстави для відмови.

Зобов`язання відповідача прийняти нове рішення про видачу посвідки у цьому випадку спрямоване на усунення наслідків протиправної відмови та реалізацію підтвердженої підстави тимчасового проживання позивачки. При цьому оформлення та видача документа здійснюватимуться відповідачем у встановленому порядку, а суд не перебирає на себе функції міграційного органу.

Таким чином, суд доходить висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивачки є зобов`язання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти за заявою-анкетою від 15.01.2024 №105144719 рішення про видачу посвідки на тимчасове проживання громадянці Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для повного задоволення позову.

Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, документально підтверджені витрати позивачки зі сплати судового збору за подання позову відповідно до квитанції від 19.02.2024 (т. 1 а.с. 22) у сумі 2 422,40 грн підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області від 26.01.2024 №80111300021454 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Ірану Аболхасанікарімабаді Сахар.

3. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області прийняти рішення про видачу посвідки на тимчасове проживання громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .

4. Стягнути судові витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598) на користь громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у розмірі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.