Рішення № 140831783, 12.10.2026, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 жовтня 2026 рокум. ТернопільСправа № 921/326/26

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

за участі секретаря судового засідання Баб`юка А.В.

розглянув справу

за позовом Тернопільського обласного закритого акціонерного товариства по туризму і екскурсіях "Тернопільтурист" (46008, Тернопільська область, місто Тернопіль, вул. Медова, буд. 2)

до відповідача Фізичної особи підприємця Гудими Андрія Тарасовича ( АДРЕСА_1 )

про усунення перешкод в користуванні власністю.

За участі від:

позивача Кноль П.М.

відповідача не з`явився

Зміст позовних вимог, позиція позивача.

Тернопільське обласне закрите акціонерне товариство по туризму і екскурсіях "Тернопільтурист" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи підприємця Гудими Андрія Тарасовича про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом зобов`язання останнього звільнити частину будівлі автогаража, літера В, площею 21,8 кв. м. та частину площадки відстою, площею 698,2 кв. м. за адресою: вул. Будного, 1, м. Тернопіль.

В обґрунтування позовних вимог позивачем у позовній заяві зазначено, що вказане майно належить йому на праві власності. На підставі договору оренди від 01.01.2021 між позивачем (як орендодавцем) та відповідачем (як орендарем) вказане майно передано в оренду останньому строком на один рік. Сторонами у двосторонньому порядку строк дії договору оренди неодноразово продовжувався, востаннє до 27.12.2025.

З урахуванням умов п. 8.5 договору, 30.09.2025 за №№ 67, 68 позивач направив відповідачу повідомлення про відсутність наміру продовжувати договір оренди та з пропозицією звільнити вказане приміщення, передавши об`єкт оренди по акту приймання передачі.

Посилаючись на ст. 391 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), Тернопільське обласне закрите акціонерне товариство по туризму і екскурсіях "Тернопільтурист" просило задоволити позов.

Позиція відповідача.

Відповідач у заявах по суті справи просив відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування цьому ним зазначено, що позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

На суд покладено обов`язок вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб. У той же час, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У даній справі відносини за договором оренди підпадають під правове регулювання норм глави 58 ЦК України, а не ст. 391 ЦК України.

Відповідачем на виконання встановленого п. 8.5. договору оренди строку для повідомлення про намір укладення договору на новий строк, листом № 002 від 01.09.2025 (тобто в строк за 3 (три) місяці до 27.12.2025 дати закінчення строку оренди) повідомив позивача про намір продовжити строк оренди ще на один календарний рік.

У встановлений п. 8.5. договору оренди тримісячний строк до дати закінчення строку оренди, тобто до 27.09.2025, будь-яких заяв (листів) про припинення дії договору оренди після його закінчення АТ «Тернопільтурист» не передавалося (не надсилалося) та відповідачем не отримувалося.

Статутом, як установчим документом АТ «Тернопільтурист», а саме п. 9.2.6 встановлено, що рішення щодо володіння, користування і розпорядження майном товариства приймаються загальними зборами акціонерів, і повноваження на прийняття таких рішень є виключною компетенцією загальних зборів акціонерів.

Позивачем не надано рішень загальних зборів акціонерів АТ «Тернопільтурист» про припинення зобов`язань за договором оренди, відмову від продовження строку оренди за договором оренди на новий строк, зміну правового режиму використання об`єкта оренди, тощо.

За наведених обставин та погоджених сторонами умов договору оренди зобов`язання за таким договором після 27.12.2025 не припинялися і відповідач продовжує користуватися орендованим майне на законних підставах.

Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою суду від 01.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/326/26 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.06.2026, яке надалі відкладалось на 27.07.2026.

Ухвалою суду від 27.07.2026 закрито підготовче провадження по справі №921/326/26 та призначено її до розгляду по суті на 18.08.2026.

У зв`язку із перебуванням судді Шумського І.П. у відпустці та, відповідно, неможливістю проведення судового засідання 18.08.2026, ухвалою суду від 30.07.2026 продовжено строк розгляду справи по суті на підставі ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та призначено розгляд даної справи по суті на 01.10.2026.

Представниками позивача в судовому засіданні 01.10.2026 підтримано позовні вимоги.

Представником відповідача в судовому засіданні 01.10.2026 заперечено проти позову.

01.10.2026 судом відкладено ухвалення та проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення на 12.10.2026, про що постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними матеріалами справи.

12.10.2026 суд ухвалив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Верховним Судом у постанові від 25.09.2025 у справі №913/182/20 зазначено, що згідно зі статтею 219 ГПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Так, ухвалення та проголошення судового рішення не є стадіями розгляду справи по суті.

Згідно зі статтею 220 ГПК України під час ухвалення судового рішення суддя не має права обговорювати обставини та матеріали справи, застосування норм права та судову практику в цій справі, а також зміст судового рішення з іншими особами, крім складу суду, який розглядає справу.

Проголошення судового рішення є лише процесуальною формою доведення прийнятого рішення до відома учасників справи. Право учасників справи на ознайомлення з повним текстом судового рішення забезпечується шляхом вручення його копій відповідно до вимог статті 242 ГПК України.

Таким чином, розгляд справи по суті і стадії ухвалення та оголошення судового рішення є різними стадіями процесу: перша передбачає дослідження доказів, заслуховування пояснень та судові дебати, і саме на цій стадії забезпечується реалізація принципів змагальності та рівності сторін; другі є процесуальним завершенням розгляду справи та способом доведення результатів судового розгляду до відома учасників.

Процесуальний закон не покладає на суд обов`язку забезпечити обов`язкову присутність сторін при проголошенні судового рішення, а лише передбачає право учасників бути присутніми у цьому засіданні.

Відповідно до змісту цієї постанови Верховного Суду відсутність особи під час проголошення рішення не може розцінюватись як порушення її права на участь у розгляді справи через неналежним чином повідомлення її про дату, час і місце судового засідання (п.5 ч.1 ст. 310 ГПК України).

Крім того, процесуальне законодавство гарантує учасникам справи доступ до повного тексту судового рішення через його виготовлення у письмовій формі та вручення (направлення) копій.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

На підставі рішення 17 сесії 3 скликання від 29.05.2001 Тернопільської міської ради народних депутатів Тернопільської області, Тернопільському обласному дочірньому підприємству «Тернопільтурист» (вул. С. Будного, 1, ідентифікаційний код 00185181) 19.06.2001 видано державний акт серії ІІ-ТР №002035 на право постійного користування землею площею 0,5979 га для будівництва та обслуговування Тернопільської автобази «Турист» за адресою: вул. С. Будного, 1. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №598.

Відповідно до інформації витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 31.05.2002 зареєстровано Тернопільське обласне закрите акціонерне товариство по туризму і екскурсіях "Тернопільтурист" (ідентифікаційний код 02648099).

Відповідно до статуту Тернопільського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Тернопільтурист", затвердженого загальними зборами акціонерів протокол №11 (рішення №11/5) від 12.04.2007, а саме його п. 1.1 Тернопільське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Тернопільтурист" (далі - товариство) створене відповідно до установчого договору від 19.04.2002.

Товариство є правонаступником Тернопільського обласного дочірнього підприємства "Тернопільтурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур». Вся сукупність прав та обов`язків переходять до товариства.

Відповідно до п. 2.3 статуту товариство має самостійний баланс, діє на основі повної господарської самостійності, самоврядування і самоокупності, наділено власними основними і оборотними засобами.

Згідно з п. 2.6 статуту товариство має право від свого імені укладати правочини (договори, контракти) з юридичними і фізичними особами України та інших держав, набувати майнових прав та особових немайнових прав та нести пов`язані з цим обов`язки, бути позивачем та відповідачем в суді, господарському суді.

Товариство самостійно вирішує питання щодо реалізації права власності на належне йому майно у повному обсязі (п. 2.7 статуту).

Управління товариством здійснюють: загальні збори акціонерів; спостережна рада; правління (п. 9.1 статуту).

У п. 9.2 статуту зазначено, що загальні збори акціонерів є вищим органом товариства.

Відповідно до п.п. 10 п. 9.2.6 статуту до компетенції загальних зборів належить здійснення права власності (володіння, користування і розпорядження об`єктами власності) щодо майна товариства.

Перелічені положення статуту позивача чинні як на час виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи в суді.

На підставі рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №737 від 21.08.2002, Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації видано 05.09.2002 Тернопільському обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях «Тернопільтурист» свідоцтво про право колективної власності на будівлі загальною площею 1780,30 кв. м., які розташовані за адресою: м. Тернопіль, вул. С. Будного, 1, а саме: під літ. «А» адмінкорпусу пл. 596,6 кв. м.; під літ. «Б» виробничої будівлі пл. 235 кв. м.; під літ. «В» автогаража з майстернями пл. 922,1 кв. м.; під літ. «Г» контрольного пропускного пункту пл. 26,6 кв. м., про що внесено запис в реєстрову книгу за №1419.

За даними Витягу №183193874 від 02.10.2019 за Тернопільським обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Тернопільтурист» 25.09.2019 на праві приватної власності зареєстровано будівлю автогаража з майстернями під літ. «В» площею 296,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням річних загальних зборів акціонерів Тернопільського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Тернопільтурист» №Р-21-14 від 27.04.2016 затверджено в новій редакції Положення «Про оренду нерухомого майна ЗАТ «Тернопільтурист» (надалі Положення).

Згідно з п. 2.2 Положення прийняття рішення про надання згоди на укладення договорів оренди здійснюється наглядовою радою ЗАТ «Тернопільтурист», якщо предмет договору містить умову, що строк дії договору оренди становить від 1 до 3 років.

Відповідно до пункту 2.3 Положення укладення договорів оренди здійснюється правлінням ЗАТ «Тернопільтурист» окремих інвентарних об`єктів нерухомого майна, майна виробничо-технічного призначення, строк дії, яких становить до 1 року на умовах, що не суперечать п. 2.1. та п. 2.2.

Між Тернопільським обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Тернопільтурист» (надалі - Орендодавцем) та Фізичною особою - підприємцем Гудимою Андрієм Тарасовичем (надалі Орендарем) 01.01.2021 укладено договір оренди №1 частини будівлі та частини площадки відстою (надалі - Договір), згідно з п. 1.1 якого Орендодавець у відповідності з цим Договором передає, а Орендар приймає в оренду, тобто в строкове і платне користування, частину будівлі та частину площадки відстою, визначені нижче (далі за текстом «Об`єкт»).

Відповідно до п. 1.2 Договору вступ Орендаря у строкове користування Об`єктом настає з моменту підписання Акта приймання-передачі Об`єкта (додаток 1, який є невід`ємною частиною цього Договору).

Згідно з п. 2.1 Договору Об`єктом оренди є частина будівлі автогаража з майстернями (Літера «В») площею 21,8 м та частина площадки відстою загальною площею 698,2 м2, що знаходиться за адресою м. Тернопіль, вул. Ст. Будного, 1 та зазначається в Акті приймання-передачі. Разом з приміщенням в орендне користування може передаватися майно, яке також зазначається в Акті приймання-передачі. Цільове призначення Об`єкта оренди: ведення господарської діяльності.

Об`єкт, який передається в оренду, належить Орендодавцю - ЗАТ «Тернопільтурист» на праві приватної власності на підставі: Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 5 вересня 2002 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №737 від 21.08.2002 (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 3.2 Договору передача Орендарю Об`єкта здійснюється за Актом приймання-передачі.

Орендодавець зобов`язаний передати Орендарю в оренду Об`єкт згідно з цим Договором за Актом приймання-передачі (п. 6.2.1 Договору).

Цей Договір набирає юридичної чинності з моменту його підписання Сторонами, строк оренди починає обчислюватись з дати підписання Акта приймання - передачі Об`єкта в оренду та діє до 31 грудня 2021 року. Умови цього Договору зберігають чинність протягом усього строку його дії, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором (п. 8.1 Договору).

Згідно з п. 8.2 Договору зміни до цього Договору можуть бути внесені за погодженням Сторін. Зміни, запропоновані однією зі Сторін, розглядаються іншою Стороною у строк, встановлений чинним законодавством. Одностороння відмова від виконання цього Договору не допускається, крім випадків, передбачених пунктами 8.3, 8.4 цього Договору.

У п. 8.5 Договору сторонами обумовлено, що за 3 місяці до закінчення строку цього Договору одна зі Сторін повинна передати іншій Стороні заяву (лист) про припинення дії зазначеного Договору та про наміри укладення Договору на новий строк, після його закінчення.

Цей Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; банкрутства Орендаря; загибелі Об`єкта; дострокового розірвання у разі, якщо Орендар не вносить орендну плату в повному обсязі протягом одного місяця з дня закінчення строку платежу, відповідно до п.8.3. цього Договору; дострокового розірвання за угодою Сторін, або за рішенням суду (п. 8.7 Договору).

Згідно з п. 8.8 Договору після закінчення строку дії Договору Орендар зобов`язаний в 2-денний термін передати Об`єкт за Актом здачі-приймання Орендодавцю. Під час підписання Акта Орендар передає Орендодавцю ключі від Об`єкта.

Після закінчення строку оренди Орендар звільняє та передає Об`єкт оренди Орендодавцю в стані, в якому він його прийняв, з урахуванням нормального зносу. Крім того, Орендар вивозить все своє майно, що можуть бути відокремлені від Об`єкта оренди. Повернення Об`єкта оренди оформляється Актом здачі-приймання, який підписується Сторонами (п. 11.6 Договору).

У п. 13.6 Договору зазначено, що Сторони домовились не застосовувати до цього Договору вимоги Закону України «Про оренду державного майна» або будь-яке законодавство, що регулює відносини оренди суб`єктів державної та комунальної власності.

У розділі «Додатки» Договору зазначено, що ними є: Акт приймання-передачі Об`єкта; Викопіювання Об`єкта; Фототаблиці.

В матеріалах справи міститься акт приймання-передачі орендованого майна, на підставі якого 01.01.2021 Тернопільським обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Тернопільтурист" (Орендодавцем) передано, а Фізичною особою - підприємцем Гудимою Андрієм Тарасовичем (Орендарем) прийнято частину будівлі автогаража з майстернями (Літера «В») площею 21,8 кв. м. та частину площадки відстою загальною площею 698,2 кв. м., що знаходиться за адресою м. Тернопіль, вул. Ст. Будного, 1. Цільове призначення об`єкта оренди ведення господарської діяльності.

Надалі, до Договору між сторонами укладено Додатки від 30.12.2021, від 30.12.2022, від 29.12.2023, від 27.11.2024, якими внесено зміни до п. 8.1 Договору. З їх урахуванням строк дії договору продовжено до 27.12.2025.

Матеріали справи не містять доказів існування рішень загальних зборів позивача щодо укладення договору та додатків про продовження його дії.

Про їх відсутність стверджено представником позивача під час розгляду справи.

Однак законність цих правочинів відповідач з цієї підстави не заперечує.

Право оренди відповідач не реєстрував.

У листі №002 від 01.09.2025 відповідач звернувся до позивача з пропозицією продовжити строк оренди частини будівлі автогаража (літера «В») площею 21.8 кв. м., та частини площадки відстою, площею 698,2 кв. м. за адресою вулиця Будного, 1 в м. Тернополі на один рік.

У відповідь на вказане звернення, листами №67, 68 від 30.09.2025 позивач повідомив відповідача про відсутність наміру продовжувати договір оренди на 2026 рік після закінчення терміну дії договору. У зв`язку з цим просив повернути об`єкт оренди за актом здачі-приймання у дводенний термін після закінчення строку дії договору.

Листи №67, 68 від 30.09.2025 надіслано на адресу відповідача 30.09.2025 рекомендованим листом від 30.09.2025 з штрихкодовим ідентифікатором № 4600800198692 (копії фіскального чека, накладної, опису вкладення містяться в матеріалах справи).

Надалі, позивач неодноразово направляв на адресу відповідача листи №79 від 26.11.2025, №87 від 15.12.2025, №89 від 22.12.2025, №8 від 27.02.2026 з вимогами звільнити орендоване майно та передати його власнику за місцезнаходженням цього майна.

У свою чергу, відповідач у листах №003 від 07.10.2025, №005 від 03.12.2025, №003 від 04.03.2026 просив повідомити про намір позивача щодо подальшого використання майна.

31.03.2026 позивач черговий раз направив на адресу відповідача лист №22 від 31.03.2026 з вимогою звільнити орендоване майно та передати його власнику, підписавши акт передачі - приймання, прибувши 10.04.2026 о 10 год. за місцезнаходженням майна. При цьому позивач звернув увагу на те, що у листі від 15.12.2025 ним повідомлено відповідача про зміну формату використання зазначеного об`єкта нерухомості, виведення приміщення з орендного фонду та перехід у безпосереднє господарське відання власника.

Позивачем стверджено, що вказану вимогу відповідач залишив без відповідного реагування, у вказаний час та місце для оформлення акту передачі приймання об`єкта оренди останній не прибув, про що представниками позивача складено акт від 10.04.2026.

Згідно з поясненнями представників сторін в засіданні 12.10.2026 відповідач продовжує займати раніше передані приміщення. За твердженням представника позивача, після 27.12.2025 відповідач не вносить плати за користування ними.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вимогою про відновлення його порушених прав.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За положеннями частин першої та другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У частині першій статті 44 ГПК України наголошено, що усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність).

Частиною першою статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Результат аналізу наведених норм прав дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю (негаторний позов).

Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Позов про усунення порушень права, не пов`язаного з позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

У постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі № 910/4426/19 зазначено, що у розумінні приписів статті 391 ЦК України право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Тотожні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, постановах Верховного Суду від 21.01.2025 у справі № 910/19845/23.

Верховний Суд постанові від 15.11.2022 у справі № 914/917/21 зазначив, що у розумінні норм статті 391 ЦК України право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Отже, в аспекті захисту прав орендаря предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном орендаря до інших осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися цим майном тим чи іншим способом.

При цьому для задоволення вимог орендаря достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні орендарем своїх правомочностей.

З огляду на викладене умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

Поряд з цим слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 30.07.2019 у справі №926/3881/17, від 27.03.2024 у справі №907/66/23, від 13.10.2021 у справі №910/18952/20, від 17.04.2018 у справі №924/623/16, від 29.08.2019 у справі №910/551/18, від 17.04.2018 у справі №924/623/16, від 30.07.2019 у справі №926/3881/17, від 29.08.2019 у справі №910/551/18, від 17.09.2024 у справі №917/827/22 тощо, зазначав, що звернутися з передбаченим наведеною нормою негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Суд зазначає, що титульними володільцями є особи, які здійснюють фактичне володіння майном на підставі правового титулу, що надає їм визначений законом або договором обсяг повноважень щодо такого майна, але не є правом власності.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2025 у справі № 909/952/24.

Отже, у розумінні наведених правових висновків під поняттям "власник" у контексті застосування статті 391 ЦК України слід розуміти не лише безпосереднього власника речі, а й титульного володільця, який здійснює фактичне володіння нею на правомірних підставах (зокрема, на праві оперативного управління).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23, негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин його можна пред`явити лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою в договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.

Речове право захищають за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме собою зобов`язального правовідношення.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.

Якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не можна заявити, а право власника слід захищати за допомогою зобов`язально-правових способів (аналогічні позиції викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20).

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що договірний характер правовідносин між сторонами спору унеможливлює застосування до них положень статті 391 ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що Тернопільському обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Тернопільтурист" на праві власності належить спірне майно, яке було передано в оренду відповідачу на підставі договору №1 від 01.01.2021.

Відповідачем не реєструвалось у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інше речове право право оренди вищевказаного майна.

З урахуванням вищенаведених правових норм та правових висновків Верховного Суду, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню ст. 391 ЦК України.

У господарському процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, а ніж закон. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу novit curia.

Отже, згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 ЦК України встановлюють, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Між позивачем та відповідачем виникли правовідносини на підставі договору оренди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджений факт укладення сторонами у справі договору №1 від 01.01.2021 оренди частини будівлі та частини площадки відстою, а також факт передачі позивачем за актом приймання - передачі від 01.01.2021 відповідачу визначеного вказаним договором майна.

Пунктом 8.5 договору оренди сторони передбачили порядок його продовження.

Відповідно до п. 8.5 договору за 3 місяці до закінчення строку цього договору одна зі сторін повинна передати іншій стороні заяву (лист) про припинення дії зазначеного договору та про наміри укладення договору на новий строк, після його закінчення.

Судом встановлено, що строк дії договору оренди №1 від 01.01.2021, з урахуванням внесених до нього змін додатком від 27.11.2024, становив до 27.12.2025.

Відповідно до ч. 1 ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Зазначена норма права є імперативною в силу закону. Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 910/6590/18, від 04.06.2020 у справі №916/1686/18.

У п. 8.7 договору сторонами обумовлено, що цей договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; банкрутства орендаря; загибелі об`єкта; дострокового розірвання у разі, якщо орендар не вносить орендну плату в повному обсязі протягом одного місяця з дня закінчення строку платежу, відповідно до п.8.3 цього договору; дострокового розірвання за угодою сторін, або за рішенням суду.

Згідно з п. 8.8 договору після закінчення строку дії договору орендар зобов`язаний в 2-денний термін передати об`єкт за актом здачі-приймання орендодавцю. Під час підписання акта орендар передає орендодавцю ключі від об`єкта.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Суд підкреслює, що як Законом, так і п. 8.8 договору обов`язок звільнення (повернення) орендованого майна по акту покладено на наймача.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У листі №002 від 01.09.2025 ФОП Гудима А.Т. звернувся до Тернопільського обласного закритого акціонерного товариства по туризму і екскурсіях "Тернопільтурист" (вх. №14-а від 02.09.2025) з пропозицією продовжити строк оренди частини будівлі автогаража (літера «В») площею 21,8 кв. м., та частини площадки відстою, площею 698,2 кв. м. за адресою вулиця Будного, 1 в м. Тернополі на один рік.

У відповідь на вказане звернення, листами №67, 68 від 30.09.2025 позивач повідомив відповідача про відсутність наміру продовжувати договір оренди на 2026 рік після закінчення терміну дії договору. У зв`язку з цим, позивач просив повернути об`єкт оренди за актом здачі-приймання у дводенний термін після закінчення строку дії договору.

Отже, позивач звернувся до відповідача з повідомленням про небажання продовжувати договір в межах встановлено ст. 764 ЦК України строку. Тобто своєчасно.

Окрім того, суд зазначає, що з урахуванням умов п. 8.5 договору, позивач звернувся до відповідача з листами №67,68 від 30.09.2026 не рівно за 3 місяці до закінчення строку дії договору (26.09.2025), а з недотриманням цього строку лише на 3 дні.

Відповідно до частини другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

На суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Таким чином, господарський суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ГПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому суд враховує, що формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії", "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії").

Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справах "Волчлі проти Франції", "ТОВ "Фріда" проти України").

Водночас, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд (рішення ЄСПЛ у справі "Салов проти України").

У даному випадку суд також зазначає, що врахування судом трьох днів пропуску строку (обумовленого п. 8.5 договору) не є істотним порушенням позивачем умов договору оренди. Протилежне було б надмірним формалізмом суду при оцінці такого доказу.

Отже, договір є припиненим 28.12.2025.

Вже згаданими листами №67, 68 від 30.09.2025, а також листами №79 від 26.11.2025, №87 від 15.12.2025, №89 від 22.12.2025, №8 від 27.02.2026, №22 від 31.03.2026 відповідача повідомлено про необхідність звільнення та передання позивачу за актом приймання-передачі об`єкта оренди 10.04.2026 о 10:00 за адресою місцезнаходження об`єкта оренди.

Відповідач обізнаний про існування таких звернень (підтвердженням чому є його листи-відповіді №003 від 07.10.2025, №005 від 03.12.2025, №003 від 04.03.2026) та про запропоновану позивачем дату та час повернення об`єкта оренди.

Існування спору в межах даної справи та зміст заперечень відповідача проти позову (згідно яких дію договору продовжено на новий строк), вказують на те, що відповідач (як орендар) відмовився від повернення об`єкта оренди та від підписання акта приймання-передачі (повернення) до договору оренди.

На це вказує також складений відповідний акт від 10.04.2026 в присутності представників орендодавця (позивача). А також пояснення представників обох сторін в судовому засіданні.

Оскільки після закінчення строку дії договору орендар не виконав обов`язку повернути майно з оренди, це спонукало орендодавця звернутись із цим позовом до суду.

З урахуванням відсутності рішень органів, які здійснюють управління позивачем, на укладення договору та продовження його дії, суд не бере до уваги доводи відповідача щодо відсутності такого рішення щодо припинення дії договору.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності відображені і в ст. 14, ч. 4 ст. 74 цього Кодексу, за змістом яких суд не може самостійно збирати докази, крім окремих визначених випадків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Встановлена судом обставина припинення дії договору та доведення позивачем належними, допустимими, достовірними доказами обставини невиконання відповідачем зобов`язань п. 8.8 договору та ст. 785 ЦК України щодо звільнення (повернення) орендованого ним майна є підставою для задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

В порядку ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12-13, 20, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Позов задоволити.

1. Зобов`язати Фізичну особу - підприємця Гудиму Андрія Тарасовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звільнити частину будівлі автогаража, літера В, площею 21,8 кв. м. та частину площадки відстою, площею 698,2 кв. м. за адресою: вулиця Будного, 1, м. Тернопіль, яке належить на праві колективної власності Тернопільському обласному закритому акціонерному товариству по туризму і екскурсіях "Тернопільтурист" (46008, Тернопільська область, місто Тернопіль, вул. Медова, буд. 2, ідентифікаційний код 02648099).

Видати наказ.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Гудими Андрія Тарасовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Тернопільського обласного закритого акціонерного товариства по туризму і екскурсіях "Тернопільтурист" (46008, Тернопільська область, місто Тернопіль, вул. Медова, буд. 2, ідентифікаційний код 02648099) 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн судового збору в повернення сплачених судових витрат.

Видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Суддя І.П. Шумський