Рішення № 140831548, 12.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/5318/25Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвій Г.В. розглянувши справу №916/5318/25

За позовом: Заступника керівника Херсонської обласної прокуратури ( 73025, м.Херсон, вул.Михайлівська, 33, код ЄДРПОУ 04851120) в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (73025, м.Херсон, пл.Свободи, 1, код ЄДРПОУ 00022645)

До відповідачів: Тягинської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області (74330, Херсонська обл., Бериславський р-н, село Тягинка, вул.Вишнева, буд.1Д, код ЄДРПОУ 44697084); Тягинської сільської ради (74330, Херсонська обл., Бериславський р-н, село Тягинка, вул.Вишнева, буд.1Д, код ЄДРПОУ 04401345)

За участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області (73003, Україна, Херсонська обл., місто Херсон, Миколаївське шосе, будинок 26, ЄДРПОУ 39766281)

про скасування рішення державного реєстратора та усунення перешкод

за участю представників:

від прокуратури: Волкова Н.М. посвідчення

від позивача: Макаренко М.В. самопредставництво;

від відповідачів: 1. не з`явився;

2. Іщук Н.Р. ордер;

від третьої особи: Савенко В.С. самопредставництво;

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Тягинської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області та Тягинської сільської ради про скасування рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області Ковша М.Н. індексний номер рішення 62366841 від 17.12.2021р. та проведену 14.12.2021р. на його підставі державну реєстрацію права комунальної власності Тягинської сільської ради на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 8,0696 га кадастровий номер 6520687100:02:030:0004, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2537089565020, а також про усунення перешкод у здійснення Херсонською обласною державною адміністрацією права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянку площею 8,0696 га кадастровий номер 6520687100:02:030:0004.

Ухвалою від 05.01.2026р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Херсонської обласної прокуратури було залишено без руху.

06.01.2026р. до господарського суду надійшла заява (вх. №320/26) Херсонської обласної прокуратури про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.01.2026р. провадження по справі №916/5318/25 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 07.04.2026р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Головне управління Держгеокадастру Херсонської області.

Ухвалою Господарського суду від 04.06.2026р. підготовче засідання було закрито, розгляд справи призначено по суті в засіданні суду.

Розпорядженням керівника апарату Господарському суді Одеської області від 17.06.2026 № 106, відповідно до статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з прийняттям Вищою радою правосуддя рішення від 16.06.2026 № 1182/0/15-25 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Одеської області у зв`язку з поданням заяви про відставку", на виконання пункту 10.6.4. Засад використання автоматизованої системи документообігу в Господарському суді Одеської області, затверджених рішенням зборів суддів від 20.03.2025 № 17-01/2025, з метою дотримання строків визначених ГПК України, призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 916/5318/25, за результатами якого вказану справу передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Погребної К.Ф., яка ухвалою від 22.06.2026р. прийняла відповідну справу до свого провадження із здійсненням розгляду справи спочатку в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.

Ухвалою Господарського суду від 15.09.2026р. підготовче засідання було закрито, розгляд справи призначено по суті в засіданні суду.

28.01.2026. за вх. №3335/26 до суду від позивача - Херсонської обласної державної адміністрації надійшли письмові пояснення, згідно яких останній позовні вимоги Херсонської обласної прокуратури підтримує та просить суд їх задовольнити.

04.06.2026р. за вх. №19454/26 до суду від відповідача 2 надійшли письмові пояснення, згідно яких останній позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та просить суд в задоволені позову відмовити повністю.

Відповідач 1 в судові засідання не з`явився, відзив на позову заяву не надв. Про дату, час та місце проведення засідання суду був належним чином повідомлений, шляхом скерування ухвал суду в систему Електронний суд, які доставлені в електронний кабінет останнього, що підтверджується довідками про доставку документа в кабінет електронного суду, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду".

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

28.08.2026р. за вх. №29303/26 до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі.

Судом, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

За посиланнями прокурор, за результатами опрацювання стану використання земель лісогосподарського призначення на території Тягинської територіальної громади Бериславського району Херсонської області встановлено порушення вимог законодавства, допущені Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Херсонській області) при розпорядженні земельними ділянками державної власності, внаслідок чого з державного лісового фонду та постійного користування Токарівського лісництва ДП «Олешківське лісомисливське господарство» вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення.

10.04.2019р. внесено відомості до ДЗК про формування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520687100:02:030:0004 площею 8,0696 га.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14.12.2021 зареєстровано право власності Тягинської сільської ради на земельну ділянку площею 8,0696 га кадастровий номер 6520687100:02:030:0004, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2537089565020.

Так, державним реєстратором Виконавчого комітету Милівської сільської ради Бериславського району Ковшем М.В. 17.12.2021 прийнято рішення № 62366841 про державну реєстрацію права комунальної власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 8,0696 га кадастровий номер 6520687100:02:030:0004, власник Тягинська сільська рада та 14.12.2021 проведено державну реєстрацію права комунальної власності.

За посиланнями прокурора, підстава для реєстрації права власності - наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 27.11.2020 № 11 та акт-приймання передачі від 08.12.2020.

Як вказує прокурор, цим наказом № 11 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Тягинській сільській раді Тягинської територіальної громади Бериславського району Херсонської області у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4417,2759 га згідно із переліком, у якому зазначені кадастрові номери ділянок, місце їх розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельні ділянки, обмеження у їх використанні.

До цього переліку увійшла і ділянка площею 8,0696 га з кадастровим номером 6520687100:02:030:0004 (п.41), лісогосподарського призначення.

Прокурор зазначає, що 08 грудня 2020 року складено Акт приймання-передачі земельних ділянок на підставі наказу № 11 від 27.11.2020, відповідно до якого Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області передало із державної власності, а Тягинська сільській раді Тягинської територіальної громади Бериславського району Херсонської області прийняла у комунальну власність Тягинської сільської ради Тягинської територіальної громади Бериславського району Херсонської області земельні ділянки згідно з додатком.

Поряд з цим, яка вказує прокурор, відповідно до матеріалів ВО «Укрдержліспроект» спірна земельна ділянка комунальної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520687100:02:030:0004 площею 8,0696 га частково накладається на землі кварталу 49 і 50 Токарського лісництва ДП «Херсонське лісове господарство», яке на цей час приєднано до ДП «Олешкове лісомисливське господарство».

Також, прокурор зазначає, що на підставі матеріалів лісовпорядкування ДП «Херсонське ЛМГ» (з 18.09.2018 ДП «Олешківське ЛМГ») Токарівське лісництво 2015 року та п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України дана ділянка відноситься до земель державного лісового фонду. Згода на вилучення цих ділянок із земель лісового фонду та переведення (віднесення) їх до земель сільськогосподарського призначення не надавалась.

Крім того, вивченням даних Державного земельного кадастру (шари «Лісовий кадастр»/«Ліси») встановлено, що земельна ділянка площею 8,0696 га з кадастровим номером 6520687100:02:030:0004 перебуває в межах земель лісогосподарського призначення з розміщеними лісовими масивами.

Зазначені картографічні матеріали стосовно спірної земельної ділянки також підтверджують її взаємне розміщення із землями лісогосподарського призначення.

Враховуючи зазначене, віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення державної власності відбулося ще до проведення у 2019 році інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.

Прокурор наголошує, що наказом від 27.11.2020 № 11 Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області розпорядилося земельною ділянкою лісогосподарського призначення державної власності під виглядом земель сільськогосподарського призначення поза компетенцією, оскільки розпорядження нею мала здійснювати Херсонська обласна державна адміністрація.

Вказане, на переконання прокурора, свідчить про те, що внаслідок передачі в комунальну власність Тягинській сільській раді всупереч вимогам земельного законодавства України фактично незаконно вилучено та змінено цільове призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Прокурор вважає, що право комунальної власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано з порушенням вимог законодавства, останнє має бути припинено шляхом скасування державної реєстрації такого права.

Також прокурор просить усунути перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 8,0696 га кадастровий номер 6520687100:02:030:0004.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини, Херсонська обласна прокуратура звернулась до суду з відповідним позовом за захистом порушеного права.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог з наступних підстав.

Так, предметом заявленого прокурором в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації є вимоги про скасування рішенні державного реєстратора та усунення перешкод у здійснені права власності.

Наразі суд зазначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором [пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)].

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68)].

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними [постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)].

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).

Так, суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Так, суд зазначає, що прокурор у поданому позові просить суд: скасувати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області Ковша М.Н. індексний номер рішення 62366841 від 17.12.2021р. та проведену 14.12.2021р. на його підставі державну реєстрацію права комунальної власності Тягинської сільської ради на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 8,0696 га кадастровий номер 6520687100:02:030:0004, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2537089565020, а також про усунути перешкоди у здійснення Херсонською обласною державною адміністрацією права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянку площею 8,0696 га кадастровий номер 6520687100:02:030:0004.

Господарським судом було встановлено, що 14.12.2021 державним реєстратором Виконавчого комітету Милівської сільської ради Бериславського району Ковшем М.В. було проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку 8,0696 га кадастровий номер 6520687100:02:030:0004, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 448560634 від 21.10.2025. Власником вказаної земельної ділянки є Тягинська сільська рада.

В обґрунтування заявленого позову прокурор посилається на проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 8,0696 га за рахунок земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення. Прокурор наголошує, що за матеріалами ВО Укрдержліспроект спірна земельна ділянка площею 8,0696 га частково накладається на землі кварталу 49 і 50 Токарського лісництва ДП «Херсонське лісове господарство», яке на цей час приєднано до ДП «Олешкове лісомисливське господарство».

Згідно з ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч. 1 ст. 56 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Згідно з вимогами ст. 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст. 16 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

В обґрунтування заявленого позову прокурор вказує, що відповідно до матеріалів ВО «Укрдержліспроект» спірна земельна ділянка комунальної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520687100:02:030:0004 площею 8,0696 га частково накладається на землі кварталу 49 і 50 Токарського лісництва ДП «Херсонське лісове господарство», яке на цей час приєднано до ДП «Олешкове лісомисливське господарство». Вказані матеріали лісовпорядкування, за переконанням прокурора, підтверджують обставину віднесення ділянки до земель державного лісового фонду згода на вилучення яких та переведення їх до земель сільськогосподарського призначення позивачем не надавалася.

Також, прокурор зазначає, що на підставі матеріалів лісовпорядкування ДП «Херсонське ЛМГ» (з 18.09.2018 ДП «Олешківське ЛМГ») Токарівське лісництво 2015 року та п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України дана ділянка відноситься до земель державного лісового фонду. Згода на вилучення цих ділянок із земель лісового фонду та переведення (віднесення) їх до земель сільськогосподарського призначення не надавалась.

Крім того, вивченням даних Державного земельного кадастру (шари «Лісовий кадастр»/«Ліси») встановлено, що земельна ділянка площею 8,0696 га з кадастровим номером 6520687100:02:030:0004 перебуває в межах земель лісогосподарського призначення з розміщеними лісовими масивами.

Поряд з цим суд зазначає, що з наявних матеріалів справи неможливо встановити, яка ж саме площа спірної земельної ділянки з кадастровим номером: 6520687100:02:030:0004 накладається на землі лісового фонду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 55, 56, 59), сформулювала висновки про те, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак лісових земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема, про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому, Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

Відповідно до п.68 постанови, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

У пункті 60 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду відступила також від висновку про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; та що у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 60).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем.

Як встановлено по тексту рішення вище, власником спірної земельної ділянки є Тягинська сільська рада.

Господарський суд зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (пп. 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.

Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц).

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)).

Отже, помилковим є висновок прокурора про те, що з урахуванням того, що уповноваженим органом державної виконавчої влади рішення про передачу, зміну цільового призначення земельних ділянок та передачу їх у комунальну власність не приймалося, то ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельних ділянок, є негаторний позов. Як зазначено вище, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном. Натомість прийняття чи неприйняття органом державної влади рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок чи передачу їх у комунальну власність не є критерієм такого розмежування.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб (далі за текстом - ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до вимог ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 Цивільного кодексу України).

Приписами ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

За приписами ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (п. 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 ( п. 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (п. 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (п. 74) від 21 листопада 2021 № 359/3373/16.

Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

Отже, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Даний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №446/478/19 сформульовано висновок про те, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів. Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.

Враховуючи, що позивач як уповноважений орган згоди на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером: 6520687100:02:030:0004, як земельної ділянки лісогосподарського призначення Токарівського лісництва ДП Херсонське лісове господарство, яке наразі приєднане до ДП Олешківське лісомисливське господарство, не надавав, процедура вилучення земельної ділянки правомірно не проводилася, спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі. Таким чином, саме вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Тягинської сільської ради є належним та ефективним способом захисту.

Поряд з цим суд наголошує, що витребування, як належний спосіб захисту у цій справі, не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 8,0696 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на землі лісогосподарського призначення.

У постанові ж від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі часткового накладання спірної земельної ділянки на земельну ділянку позивача, витребування як належний спосіб захисту не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається.

Для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр"). Не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Таке втручання не може визнаватися незаконним. Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством. Отже, у такому випадку належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку позивача. Вказані висновки наведені у постанові Верховного Суду від 01.07.2026 у справі № 902/562/24, які враховуються судом під час вирішення цього спору.

Отже прокурор повинен довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на землі лісогосподарського призначення. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо.

Поряд з цим суд зазначає, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Скасування рішення державного реєстратора та проведену на його підставі державну реєстрацію права комунальної власності та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що Тягинська сільська рада буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку лісового фонду, належну Херсонській обласній державній адміністрації, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність якої надання у власність Тягинській сільській раді не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

Крім того, варто зазначити, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.

Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у порядку, визначеному законодавством.

Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема, віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві комунальної власності Тягинській сільській раді та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності Херсонської обласної державної адміністрації.

Отже, з огляду на встановлені судом обставини, належним способом захисту порушеного права є віндикаційний позов, а саме позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається.

Водночас неналежність та неефективність заявленого позивачем способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (пункт 67), від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 (пункт 8.17), від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22 (пункт 116)).

Враховую наведене вище та встановлені судом обставини, суд доходить висновку що в задоволенні позові Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації до Тягинської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області, Тягинської сільської ради про скасування рішення державного реєстратора та усунення перешкод у здійсненні права власності слід відмовити з огляду на неналежність обраного способу захисту.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Інші посилання прокурора не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, аналізуючи норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Херсонської обласної прокуратури в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на прокуратуру згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позову Заступника керівника Херсонської обласної прокуратури ( 73025, м.Херсон, вул.Михайлівська, 33, код ЄДРПОУ 04851120) в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (73025, м.Херсон, пл.Свободи, 1, код ЄДРПОУ 00022645) до Тягинської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області (74330, Херсонська обл., Бериславський р-н, село Тягинка, вул.Вишнева, буд.1Д, код ЄДРПОУ 44697084) та до Тягинської сільської ради (74330, Херсонська обл., Бериславський р-н, село Тягинка, вул.Вишнева, буд.1Д, код ЄДРПОУ 04401345) за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області (73003, Україна, Херсонська обл., місто Херсон, Миколаївське шосе, будинок 26, ЄДРПОУ 39766281) відмовити повністю.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на Херсонську обласну прокуратуру (7300, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33, код ЄДРПОУ 04851120)

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22 жовтня 2026 р.

Суддя К.Ф. Погребна