Рішення № 140831500, 13.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2026 р.Справа № 916/4/26Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Букарова Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу,

за позовом: Регіонального відділення фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15, код ЄДРПОУ 43015722),

до: Фізичної особи-підприємця Левіна Ігоря Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Концерн Військторгсервіс в особі ПІВДЕННОГО РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ КОНЦЕРНУ "ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС" (65012, м. Одеса, пров. Штабний, буд. 1, ЄДРПОУ 35123222),

про стягнення 1314778,09 грн та зобов`язання вчинити певні дії.

За участю представників сторін:

від позивача - Дудник О.С., самопредставництво;

від відповідача - адвокат Кійко О.В., ордер серія ВН №1642933;

від третьої особи - не з`явився.

Обставини справи.

Регіональне відділення фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця Левіна Ігоря Миколайовича, в якій просить суд:

- Стягнути з фізичної особи-підприємця Левіна Ігоря Миколайовича до Державного бюджету України заборгованість із неустойки у розмірі 1847931,48 грн;

- Зобов`язати фізичну особу-підприємця Левіна Ігоря Миколайовича повернути за актом приймання-передачі Концерну Військторгервіс в особі ПІВДЕННОГО РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ КОНЦЕРНУ "ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС" нежитлові приміщення № 14, 20, 21, 22, загальною площею 345.00 кв. м, що перебувають на балансі Південного регіонального управління Концерну Військторгсервіс, за адресою: м. Одеса, 4-й Житомирський провулок, буд. 21-А.

Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 24597,58 грн позивач просить суд стягнути з відповідача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.01.2026 справу № 916/4/26 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.

Ухвалою суду від 05.01.2026 прийнято позовну заяву Регіонального відділення фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4/26. Справу № 916/4/65 постановлено розглядати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначене на 17.02.2026 о 12:30 год.

16 січня 2026 року до суду від фізичної особи-підприємця Левіна І.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Вказане клопотання з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

16 лютого 2026 року до суду від фізичної особи-підприємця Левіна І.М. надійшло клопотання про долучення доказів.

Вказане клопотання з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

16 лютого 2026 року до суду від ФОП Левіна І.М. надійшло клопотання про витребування доказів.

17 лютого 2026 року до суду від ФОП Левіна І.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач із заявленими вимогами не погоджується повністю, вважає їх необґрунтованими, такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, та такими, що суперечать фактичним обставинам справи.

В обґрунтування вказаного відзиву відповідач зазначає, що позивачем не доведено дотримання встановленого договором та законом порядку припинення правовідносин. Договір оренди є двостороннім правочином, а його припинення не може відбуватися шляхом одностороннього внутрішнього адміністративного акту без належного повідомлення іншої сторони. Сам по собі наказ Фонду не створює правових наслідків для відповідача без доведення факту його доведення до відома орендаря. Матеріали позову не містять доказів направлення відповідачу наказу № 325 від 10.03.2021, а також будь-якого повідомлення про припинення договору. Відсутні поштові квитанції, описи вкладення, повідомлення про вручення або інші докази, які б підтверджували факт отримання відповідачем інформації про припинення договору.

Крім того, як вказує відповідач, припинення договору оренди передбачає належне оформлення повернення майна. Згідно з розділом 10 договору повернення здійснюється за актом приймання-передачі. Саме цей акт є завершальною стадією припинення зобов`язання. Позивач не надав доказів складання акту приймання-передачі після 18.04.2021, не надав доказів направлення такого акту відповідачу, не довів, що пропонував здійснити передачу майна у встановленому порядку. За відсутності доказів направлення повідомлення про припинення договору та за відсутності доказів складання і направлення акту приймання-передачі неможливо вважати, що правовідносини були припинені належним чином.

Також відповідач вважає, що до позову не додано належного та детального розрахунку заявленої суми. У матеріалах справи відсутній помісячний розрахунок неустойки із зазначенням періоду нарахування, розміру базової орендної плати, формули її подвоєння та конкретних дат, з яких позивач вважає, що виникло прострочення. Позивач не зазначає, з якої саме дати він вважає правовідносини такими, що перейшли у режим, передбачений ч.2 ст. 785 ЦК України. У тексті позову фігурує дата 22.10.2022, однак її правове обґрунтування відсутнє. Також позивач, не пояснює, чому саме з цієї дати починається нарахування подвійної плати та чому вона не співпадає із датою закінчення строку договору. Таким чином заявлена сума неустойки є декларативною і не підтверджена розрахунком, який дозволив би перевірити правильність її визначення. Посилання виключно на внутрішні дані облікової системи без надання первинних бухгалтерських документів не може вважатися належним доказом розміру заборгованості. Згідно з процесуальним законом саме на позивача покладається обов`язок довести розмір заявлених вимог. Суд не може виходити з припущень або з узагальнених даних без конкретизації періоду, ставок та формули розрахунку.

Відповідачем також подаються до суду квитанції про внесення грошових коштів на рахунок державного бюджету за договором оренди від 18.05.2017, де останній платіж був здійснений у січні 2022 року, тобто безпосередньо перед початком повномасштабної агресії рф.

Щодо застосування наслідків спливу позовної давності відповідач зазначає, що виходячи виключно з тверджень самого позивача (навіть у випадку, якщо суд погодиться з позицією позивача про припинення договору 18.04.2021), момент виникнення порушення, яке є підставою для застосування частини другої статті 785 ЦК України, слід визначати згідно положень п. 10.9. договору оренди від 07.05.2018 - 21.04.2021. Саме з цього моменту, за логікою позивача, він довідався або міг довідатися про порушення свого права, а відтак з цього моменту починається перебіг спеціальної позовної давності.

Відповідно до позиції позивача, викладеної у позовній заяві та листі від 07.05.2025, строк дії договору оренди закінчився 18.04.2021, а обов`язок повернення майна виник через 3 дня. Таким чином, виходячи виключно з логіки позивача, перебіг спеціальної позовної давності за вимогами про стягнення неустойки за ч.2 ст.785 ЦК України почався з 22.04.2021.

Спеціальна позовна давність для вимог про стягнення неустойки становить один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). Отже, за загальним правилом, вона мала спливти 21.04.2022.

Проте, у період дії карантину строк позовної давності був продовжений.

Таким чином, спеціальна позовна давність спливла 09 жовтня 2025 року, а позов було подано 31 грудня 2025 року, тобто після спливу спеціальної позовної давності.

У зв`язку з викладеним відповідач заявляє про сплив позовної давності та застосування наслідків спливу позовної давності відповідно до ст. 267 ЦК України

Вказаний відзив на позовну заяву з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 17.02.2026 суд оголосив перерву до 12:30 год. 19.03.2026 та продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.

27 лютого 2026 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

В обґрунтування вказаної відповіді на відзив позивач зазначає, щодо твердження відповідача про неотримання наказу № 325 від 10.03.2021 про припинення договору, то відповідно до умов договору та законодавства, закінчення строку дії договору (18.04.2021) є самостійною підставою для його припинення. Наказ лише фіксує волевиявлення орендодавця не продовжувати відносини. Обов`язок повернути майно виникає автоматично зі спливом строку оренди.

Позивач також зазначає, що Регіональне відділення повідомляло орендаря про дату припинення договору оренди листом № 18-06-00435 від 03.02.2020, де зазначалось що термін дії договору оренди закінчується 18.04.2020 та на новий термін буде продовжено за умови здійснення нової електронної оцінки. Також, 13.03.2020 Регіональне відділення надіслало лист претензію до ФОП Левін І.М. №18-06-01291 про невиконання умов договору, а саме непоновлення страхування орендованого майна.

Сума неустойки у розмірі 1847931,48 грн розрахована на основі подвійної орендної плати за весь період фактичного неповернення майна, а посилання відповідача на дані системи «Етап Оренда» як на «внутрішні» є безпідставним, оскільки це офіційний державний реєстр обліку.

Відповідач не надав жодних доказів того, що він намагався повернути майно у період з квітня 2021 по лютий 2022 року (підписання акту, виклик представника орендодавця тощо). Отже, вина орендаря полягає у його пасивній поведінці та незаконному утриманні державного майна без правових підстав.

Щодо спростування доводів відповідача про сплив позовної давності 09.10.2025, позивач вказує, що до моменту введення воєнного стану (24.02.2022) строк позовної давності вже був продовжений дією карантину (п. 12 Прикінцевих положень). Карантин офіційно тривав до 30.06.2023. Таким чином, з квітня 2021 року (початок прострочення) по 30.06.2023 (кінець карантину) строк позовної давності не просто був «на паузі», він був законодавчо подовжений.

Відтак, станом на 04.09.2025 позивач мав у запасі не «залишок у 35 днів», як рахує відповідач, а повний обсяг спеціальної позовної давності (1 рік), оскільки весь попередній період був покритий режимом «продовження» строків через карантин та воєнний стан.

Вказану відповідь на відзив з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

19 березня 2026 року до суду від ФОП Левіна І.М. надійшло клопотання про долучення доказів.

Вказане клопотання з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 19.03.2026 суд протокольною ухвалою відмовив відповідачу у задоволені клопотання (вх. ГСОО № 5570/26 від 16.02.2026) про витребування доказів, оскільки відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Тобто, заявляючи клопотання про витребування доказів особа повинна зазначити причини, з яких вона не може одержати цей доказ самостійно, до клопотання обов`язково долучаються письмові докази (відомості), які підтверджують неможливість одержання таких доказів самостійно. При цьому, необхідним є обґрунтування, які саме обставини можуть бути підтверджені витребуваними доказами, а також їх значення для правильного розгляду та вирішення справи.

В порушення вказаних вимог, відповідачем не надано відомостей щодо неможливості самостійно одержати запитувані документи, оскільки клопотання не містить доказів звернення до позивача з метою отримання запитуваних документів та відмову у їх наданні.

Також відповідачем наданий адвокатський запит № 1 від 29.01.2026, в якому останній просив витребувати у позивача копії наявних документів (у т.ч. листів, анкет, заяв, актів приймання-передачі), які стосуються укладання, внесення змін та/або розірвання договору оренди № 2098409115885 від 18.05.2017.

У даному адвокатському запиті відповідач не просить витребувати у Регіонального відділення: докази направлення відповідачу повідомлення про припинення договору оренди від 18.05.2017, наказу № 325 від 10.03.2021; докази складання та направлення акту приймання-передачі після 10.03.2021; копію листа відповідача, поданого у період 10 12 березня 2025 року, разом із доказами його реєстрації.

Також суд враховує, що у судовому засіданні позивач повідомив суд, що запитувані документи не збереглися у позивача, на теперішній час відсутні, та не можуть будь надані до суду, навіть у разі задоволення клопотання відповідача про витребування доказів.

Таким чином, у суду відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 19.03.2026 закрито підготовче провадження у справі № 916/4/26 та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.04.2026 об 11:00 год.

У судовому засіданні 16.04.2026 представник позивача заявив усне клопотання про повернення справи № 916/4/26 на стадію підготовчого провадження.

У судовому засіданні 16.04.2026 суд протокольною ухвалою задовольнив усне клопотання позивача про повернення справи № 916/4/26 на стадію підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 16.04.2026 залучено до участі у справі № 916/4/26 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Концерн Військторгсервіс в особі ПІВДЕННОГО РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ КОНЦЕРНУ "ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС" (65012, м. Одеса, пров. Штабний, буд. 1, ЄДРПОУ 35123222). Відкладено підготовче засідання у справі на 19.05.5026 о 10:30 год. Повідомлено учасників справи, що підготовче засідання призначено на 19.05.2026 о 10:30 год.

05 травня 2026 року до суду від Регіонального відділення фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях надійшло клопотання про долучення доказів.

Вказане клопотання з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

07 травня 2026 року до суду від ФОП Левіна І.М. надійшло клопотання про долучення доказів.

Вказане клопотання з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 19.05.2026 суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання у справі на 10:50 год. 02.06.2026.

Ухвалою суду від 19.05.2026 повідомлено Концерн Військторгсервіс в особі ПІВДЕННОГО РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ КОНЦЕРНУ "ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС", що наступне підготовче засідання у справі № 916/4/26 призначено на 02.06.2026 о 10:50 год.

Ухвалою суду від 02.06.2026 постановлено провести підготовче провадження у справі № 916/4/26 впродовж розумного строку. Відкладено підготовче засідання у справі на 10:00 год. 30.06.2026.

02 червня 2026 року до суду від Регіонального відділення фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з фізичної особи підприємця Левіна Ігоря Миколайовича до Державного бюджету України заборгованість із неустойки у розмірі 1314778,09 грн.

Заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 30.06.2026 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання, оскільки не з`явився представник третьої особи.

У підготовчому засіданні 30.06.2026 суд протокольно ухвалою відмовив відповідачу у задоволенні усного клопотання про відкладення підготовчого засідання, оскільки стаття 42 ГПК України встановлює, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Враховуючи наведене, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду заяви, вважає відсутніми підстави для відкладення підготовчого засідання та дійшов висновку про можливість проведення підготовчого провадження справи за відсутності представника третьої особи.

Суд звертає увагу, що необґрунтоване відкладення розгляду заяви призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав.

Зважаючи на те, що відповідно до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Суд вважає, що третій особі було надано достатньо часу для можливості реалізації своїх процесуальних прав в підготовчому провадженні.

Ухвалою суду від 30.06.2026 закрито підготовче провадження у справі № 916/4/26. Постановлено здійснити розгляд справи № 916/4/26 по суті впродовж розумного строку. Призначено справу до судового розгляду по суті на 10.09.2026 о 12:00 год. Повідомлено учасників справи, що судове засідання призначено на 10.09.2026 о 12:00 год.

У судовому засіданні 10.09.2026 суд оголосив перерву в засіданні суду до 15:40 год. 13.10.2026.

Ухвалою суду від 10.09.2026 повідомлено Концерн Військторгсервіс в особі ПІВДЕННОГО РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ КОНЦЕРНУ "ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС", що наступне судове засідання у справі № 916/4/26 призначено на 13.10.2026 о 15:40 год.

Представник третьої особи у судове засідання 13.10.2026 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача у судовому засіданні 13.10.2026 надав пояснення, в яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.10.2026 позовні вимоги не визнав та у задоволенні позову просив відмовити, надавши аналогічні пояснення тим, які викладені у заявах по суті справи.

У судовому засіданні 13.10.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду і повідомлено представникам сторін про час складення повного рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать, що 18 травня 2017 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (надалі орендодавець або позивач) і фізичною особою підприємцем Левіним Ігорем Миколайовичем (надалі орендар або відповідач) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі Договір), а саме: нежитлових приміщень № 14, 20, 21, 22, загальною площею 345,00 кв. м, що перебувають на балансі Південного регіонального управління Концерну «Військторгсервіс», за адресою: м. Одеса, 4-й Житомирський провулок, буд. 21-А.

Орендарем прийнято у користування об`єкт оренди, про що складено Акт приймання-передавання державного нерухомого майна від 18.05.2017.

Орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (п. 5.3. Договору).

Відповідно до умов п. 5.10 Договору у разі припинення або розірвання Договору орендар зобов`язується повернути балансоутримувачу об`єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або його частини) об`єкта оренди з вини орендаря.

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 9.1. Договору).

Цей Договір укладений строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 18.05.2017 до 18.04.2020 включно (п. 10.1. Договору).

Позивач зазначає, що термін дії Договору закінчився 18.04.2021. Наказом Регіонального відділення від 10.03.2021 № 325 було прийнято рішення про припинення договору. Орендоване державне майно не повернуто.

Враховуючи вищевикладене, з моменту припинення Договору оренди правовідносини між позивачем як орендодавцем та відповідачем, як орендарем, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, з 22.10.2022 переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням частини 2 статті 785 ЦК України. Яке, в свою чергу, надає право орендодавцю вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за оренду речі за час прострочення, якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення речі, а не право нараховувати оренду плату, в розмірі передбаченому договору, оскільки останній припинив свою дію.

За розрахунком позивача, загальна сума боргу з неустойки у період з 18.04.2021 (неустойка нараховується починаючи з 21.04.2021) по 31.04.2025 (в таблиці, стані надходження період з 12.05.2021 по 12.05.2025) складає 1314778,09 грн.

Зважаючи на викладене, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою щодо повернення орендованого нерухомого майна та стягнення неустойки.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївських областях підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Суд вбачає, що за своєю юридичною природою договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 18.05.2017 є договором найму (оренди) державного нерухомого майна.

Щодо вимоги про стягнення неустойки, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до умов п. 10.1. Договору цей Договір укладений строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 18.05.2017 до 18.04.2020 включно.

Відповідно до умов п. 10.4. Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та у разі належного виконання орендарем умов цього Договору, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором та чинним законодавством за умовами відсутності заперечень органу уповноваженому управляти об`єктом оренди, наданих орендодавцю у встановлений законодавством термін.

Частиною 2 ст. 17 Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна» (надалі - Закон № 2269-ХІІ) (у редакції, чинній на час укладення Договору оренди) передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, норма зазначеної статті має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення чи зміну договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.

Тому, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 923/854/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17 та від 03.04.2019 у справі № 911/928/18.

Матеріали справи свідчать, що після 18.04.2020 орендар продовжив користуватися об`єктом оренди.

Орендодавець в свою чергу протягом одного місяця після закінчення Договору, тобто до 18.05.2020, не надіслав орендарю своїх письмових заперечень щодо продовження користування майном.

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів повідомлення орендаря про наявність у орендодавця заперечень протягом одного місяця після закінчення строку Договору (до 18.05.2020) щодо його продовження.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також установлено ст. 764 Цивільного кодексу України, згідно якої якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Суть поновлення договору оренди згідно із статтею 764 Цивільного кодексу України саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні.

Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді", і у такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що після 18.04.2020 Договір є продовженим на тих самих умовах і на той самий строк, а саме до 18.03.2023.

Стосовно доводів позивача в частині того, що термін дії Договору закінчився 18.04.2021, оскільки Наказом Регіонального відділення від 30.06.2020 № 645 (т. 1, а.с. 14-15) продовжено строк дії Договору до 18.04.2021, а Наказом Регіонального відділення від 10.03.2021 № 325 припинено Договір (т. 1, а.с. 14), то вказані доводи та докази позивача суд не приймає до уваги та відхиляє, тому що а ні умовами Договору, а ні приписами Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендодавець в односторонньому порядку шляхом прийняття наказу не має права, як продовжити строк дії договору, так і припинити його.

Також стосовно посилань позивача на направлення відповідачу наказів від 30.06.2020 № 645, від 10.03.2021 № 325 (т. 1, а.с. 14-15), листа від 03.02.2020 № 18-06-00435, претензії від 13.03.2020 № 18-06-01291 та претензії від 09.12.2019 № 18-06-01933 (т. 1, а.с. 113-115), слід зазначити, що докази направлення позивачем цих документів відповідачу в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, позивачем на надано належних та допустимих доказів повідомлення відповідача про наявність у орендодавця будь-яких пропозицій, претензій, зауважень під час дії Договору.

Як вже було встановлено судом, станом на момент укладення Договору від 18.05.2017, діяв Закон України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 за № 2269-XII.

Водночас 03.10.2019 було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

При цьому пунктом 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону було визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.

Враховуючи опублікування тексту Закону України від 03.10.2019 №157-ІХ в офіційному виданні «Голос України» 26.12.2019, цей Закон набрав чинності 27.12.2019 і, відповідно до наведених приписів, введений в дію з 01.02.2020, а отже з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за виключенням норм, зазначених в розділі «Прикінцеві та перехідні положення»).

За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина 1 статті 5 ЦК України).

В пункті 2 розділу Закону України від 03.10.2019 №157-ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» передбачено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 01.07.2020.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів, які були укладені відповідно до положень Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII.

У постанові Верховного Суду від 28.02.2023 у справі № 910/13661/21 наголошено, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) у силу вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України № 157-ІХ.

Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених відповідно до положень Закону України №2269-XII.

Схожий правовий висновок щодо необхідності чіткого розмежування порядку та підстав продовження договорів оренди державного та комунального майна, передбачених нормами Закону України № 2269-XII (чинного до 31.01.2020) і Закону України №157-ІХ (введеного в дію з 01.02.2020), викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 907/720/20, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 05.07.2022 у справі № 909/479/21, від 19.07.2022 у справі №924/852/21, від 13.12.2022 у справі № 916/4073/21, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21).

Отже, оскільки строк дії Договору було продовжено до 18.03.2023, тобто вже після 01.07.2020, то до спірних правовідносин оренди державного майна підлягають застосуванню саме норми Закону України від 03.10.2019 №157-ІХ.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ етапність передачі в оренду державного та комунального майна передбачає: прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду; внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до ЕТС; прийняття рішення про включення потенційного об`єкта оренди до одного із Переліків; опублікування інформації про потенційний об`єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення аукціону на право оренди майна або передача об`єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ об`єкти державної та комунальної власності передаються в оренду за результатами проведення аукціону виключно в ЕТС, у тому числі аукціону, предметом якого є право на продовження договору оренди об`єкта згідно із статтею 18 цього Закону.

Порядок продовження договору оренди врегульовано приписами статтею 18 Закону № 157-IX та постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна», якою затверджений Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (надалі - Порядок).

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 157-IX продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 статті 18 Закону № 157-IX передбачено, що без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:

- укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше;

- укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;

- укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;

- укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Як вбачається із матеріалів справи, Договір укладено вперше зі строком оренди менше п`яти років, тому підлягав продовженню без проведення аукціону.

Частиною 3 статті 18 Закону № 157-IX визначено, що договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Пунктом 134 Порядку встановлено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених випадках.

Згідно пункту 135 Порядку орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Відповідно до пункту 136 Порядку заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.

У пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 157-IX передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року, крім: положень статей 5, 6, 11, 14, частини восьмої статті 15, частини шостої статті 16 цього Закону (в частині роботи ЕТС), які стосуються внесення (включення) та опублікування інформації в ЕТС, подання заяв, у тому числі заяв на оренду, в ЕТС, опублікування в ЕТС Переліків, договорів оренди, укладених без проведення аукціону, змін і доповнень до договорів оренди, які вводяться в дію з 1 жовтня 2020 року.

Внесення (включення) та опублікування інформації, оприлюднення Переліків, договорів оренди, укладених без проведення аукціону, змін і доповнень до договорів оренди, що передбачені статтями 5, 6, 14, частиною восьмою статті 15, частиною шостою статті 16 цього Закону, здійснюються на офіційних вебсайтах орендодавців, а також у друкованих засобах масової інформації, якщо це передбачено рішенням представницького органу місцевого самоврядування, до моменту введення в дію положень, передбачених цим підпунктом.

Подання заяв, у тому числі заяв на оренду, передбачених статтями 6, 11, 14 цього Закону, здійснюється в паперовій або в електронній формі (без використання ЕТС) до моменту введення в дію положень, передбачених цим підпунктом пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень.

Положеннями пункту 6 частини 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна» визначено, що до початку роботи електронної торгової системи Порядок у частині внесення (включення) та оприлюднення інформації в електронній торговій системі, надсилання інформації про потенційний об`єкт оренди, подання заяв, у тому числі заяв на оренду, в електронній торговій системі, оприлюднення в електронній торговій системі Переліків, договорів оренди, укладених без проведення аукціону, змін і доповнень до договорів оренди, що передбачені статтями 5, 6, 11, 14, частиною восьмою статті 15, частиною шостою статті 16 Закону (в частині роботи електронної торгової системи), застосовується у такий спосіб:

- шляхом оприлюднення на офіційних вебсайтах орендодавців, а також у друкованих засобах масової інформації, якщо це передбачено рішенням представницького органу місцевого самоврядування або уповноваженого ним органу;

- шляхом внесення, подання, надсилання в паперовій або в електронній формі (без використання електронної торгової системи).

Надсилання інформації про потенційний об`єкт оренди до початку роботи електронної торгової системи може здійснюватися через електронну торгову систему в разі наявності такої технічної можливості.

Адміністратор повідомляє про появу технічної можливості шляхом оприлюднення відповідної інформації на власному вебсайті.

Відповідальним за забезпечення функціонування електронної торгової системи - адміністратором електронної торгової системи згідно частини 2 цієї Постанови визначено державне підприємство "Прозорро.Продажі", що належить до сфери управління Міністерства економіки.

З наведених норм вбачається, що з 01.10.2020 заява про продовження договору оренди державного чи комунального майна подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.

На сайті «Прозорро.Продажі» за посиланням https://prozorro.sale/news/deyaki-majdanchiki-vzhe-vidkrili-dostup-do-publikaciyi-perelikiv-obyektiv-orendi-erzhavnogo-ta-komunalnogo-majna-v-ets-prozorroprodazhi 08.10.2020 оприлюднено інформацію, що «Прозорро.Продажі» розробило функціонал електронної торгової системи, відповідно до перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна", зокрема публікацію переліків першого та другого типу в процедурі. Електронні майданчики, в свою чергу, розробили функціонал користувачів для роботи з переліками.

З викладеного вбачається, що для продовження договору оренди державного чи комунального майна орендар зобов`язаний подати орендодавцю в установлений строк (не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди) відповідну заяву, яка починаючи з 01.10.2020 подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.

Оскільки, спірний Договір оренди мав продовжуватися у порядку, передбаченому Законом № 157-IX Орендар повинен був не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії Договору оренди подати заяву шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі про продовження договору оренди.

Отже, з урахуванням положень пункту 135 Порядку, заява про продовження Договору повинна була бути подана відповідачем не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку його дії, тобто до 18.12.2022.

Із матеріалів справи слідує, що відповідач не звертався до позивача не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії Договору з заявою шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі про продовження Договору оренди.

За встановлених обставин справи та правового регулювання, суд дійшов висновку, що орендарем не дотримано встановленого законодавством порядку продовження строку дії Договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором, а саме: не подано у встановлені строки відповідної заяви про продовження Договору шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі, що відповідно до положень статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019 унеможливлює продовження строку його дії на той самий термін і на тих самих умовах.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що чинність Договору припинилась 18.03.2023, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до умов п. 10.9. Договору у разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем балансоутримувачу.

Оскільки Договір припинив дію 18.03.2023, а тому відповідач зобов`язаний був повернути балансоутримувачу орендоване майно протягом трьох робочих днів, чого виконано ним не було.

Отже, у період з 18.03.2023 по 31.04.2025 Орендар безпідставно утримував Майно, користувався ним всупереч умовам Договору та законодавства.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. У відповідності до ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Зі змісту ст. 610 ЦК України вбачається, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин, яка застосовується після припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів наймодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за весь час прострочення

Отже, неправомірність дій відповідача щодо несвоєчасного повернення об`єкту оренди, є підставою для нарахування неустойки, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Суд, за користування відповідачем річчю за час прострочення у період з 19.03.2023 по 31.04.2025, здійснив розрахунок неустойки, який має наступний вигляд:

Розмір неустойки за період з 19.03.2023 по 31.03.2023 складає 11762,90 грн;

За квітень 2023 року - розмір неустойки складає 28470,74 грн;

За травень 2023 року - розмір неустойки складає 28527,68 грн;

За червень 2023 року - розмір неустойки складає 28670,32 грн;

За липень 2023 року - розмір неустойки складає 28899,68 грн;

За серпень 2023 року - розмір неустойки складає 28726,28 грн;

За вересень 2023 року - розмір неустойки складає 28465,75 грн;

За жовтень 2023 року - розмір неустойки складає 28693,47 грн;

За листопад 2023 року - розмір неустойки складає 28836,94 грн;

За грудень 2023 року - розмір неустойки складає 29038,80 грн;

За січень 2024 року - розмір неустойки складає 29154,95 грн;

За лютий 2024 року - розмір неустойки складає 29242,42 грн;

За березень 2024 року - розмір неустойки складає 29388,63 грн;

За квітень 2024 року - розмір неустойки складає 29447,41 грн;

За травень 2024 року - розмір неустойки складає 29624,09 грн;

За червень 2024 року - розмір неустойки складає 30275,82 грн;

За липень 2024 року - розмір неустойки складає 30275,82 грн;

За серпень 2024 року - розмір неустойки складає 30457,48 грн;

За вересень 2024 року - розмір неустойки складає 30914,34 грн;

За жовтень 2024 року - розмір неустойки складає 31470,80 грн;

За листопад 2024 року - розмір неустойки складає 32068,74 грн;

За грудень 2024 року - розмір неустойки складає 32517,70 грн;

За січень 2025 року - розмір неустойки складає 32907,92 грн;

За лютий 2025 року - розмір неустойки складає 33171,18 грн;

За березень 2025 року - розмір неустойки складає 33668,75 грн;

За квітень 2025 року - розмір неустойки складає 33904,43 грн.

Отже, за здійсненим судом розрахунком, загальна сума неустойки за період з 19.03.2023 по 31.04.2025 становить 768583,04 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню сума неустойки лише у розмірі 768583,04 грн. В іншій частині вимоги щодо стягнення неустойки заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.

Доказів сплати або спростування заявленої до стягнення суми неустойки у розмірі 768583,04грн відповідачем суду не надано.

Щодо вимоги про зобов`язання повернення майна за актом приймання-передачі, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України Про оренду державного та комунального майна, у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Відповідно до умов п. 5.10. Договору у разі припинення або розірвання Договору орендар зобов`язується повернути балансоутримувачу об`єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або його частини) об`єкта оренди з вини орендаря.

Відповідно до умов п. 10.9. Договору, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.

З аналізу вказаних положень чинного законодавства вбачається, що наслідком припинення договору оренди є обов`язкове повернення об`єкта оренди орендодавцю, з огляду на що позовна вимога про зобов`язання ФОП Левіна І.М. повернути за актом приймання-передачі Концерну Військторгервіс в особі ПІВДЕННОГО РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ КОНЦЕРНУ "ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС" нежитлові приміщення № 14, 20, 21, 22, загальною площею 345.00 кв. м, що перебувають на балансі Південного регіонального управління Концерну Військторгсервіс, за адресою: м. Одеса, 4-й Житомирський провулок, буд. 21-А, також підлягає задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

03.06.2025 офіційно опубліковано Закон України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" (далі Закон № 4434-IX), яким п. 19 цього розділу виключено. Вказані зміни набули чинності 04.09.2025, тобто через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.

Зупинення строку позовної давності було прямо передбачено п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у редакції, чинній з 30.01.2024.

Крім того, у період з 17.03.2022 по 30.01.2024 під час дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст.ст. 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжувалися на строк його дії.

Аналогічні положення закріплено у п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, які були чинними з 02.04.2020 по 01.07.2023 та передбачали, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії такого карантину.

Положеннями ч. 3 ст. 263 ЦК України встановлено, що від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

За таких обставин з 04.09.2025, після набрання чинності Законом № 4434-IX, перебіг строку позовної давності продовжився в межах визначеного законодавством строку, з урахуванням періоду часу, який сплив від моменту початку його перебігу до моменту зупинення.

Таким чином, строк позовної давності продовжується на строк дії воєнного стану у відповідності до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому не пропущений позивачем.

З урахуванням вищенаведеного, за висновком суду позивач не пропустив позовну давність щодо стягнення 768583,04 грн.

Інші наявні в матеріалах справи докази вищевикладених висновків суду не спростовують.

Доводи відповідача, викладені ним у заявах по суті справи в частині невизнання задоволених судом позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.

Щодо інших доводів сторін у справі, викладених в обґрунтування власних правових позицій по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Левіна Ігоря Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного бюджету України (отримувач - ГУК в Од.обл./м.Одеса/22080200, код отримувача 37607526, банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), номер рахунку (IBAN) UA778999980313010094000015744) заборгованість із неустойки у розмірі 768583,04 грн.

3. Зобов`язати фізичну особу-підприємця Левіна Ігоря Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути за актом приймання-передачі Концерну Військторгервіс в особі ПІВДЕННОГО РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ КОНЦЕРНУ "ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС" (65012, Україна, Одеська область, місто Одеса, провулок Штабний, будинок 1; код ЄДРПОУ 35123222) нежитлові приміщення № 14, 20, 21, 22, загальною площею 345.00 кв. м, що перебувають на балансі Південного регіонального управління Концерну Військторгсервіс, за адресою: м. Одеса, 4-й Житомирський провулок, буд. 21-А.

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Левіна Ігоря Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (Банк: ДКСУ м. Київ, р/р НОМЕР_2 , МФО 820172) судові витрати у розмірі 11645,40 грн.

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 22.10.2026.

Суддя Нікітенко С.В.