Рішення № 140818222, 10.08.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВАсправа № 753/20193/24

провадження № 2/753/4022/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Київ

Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Кулика С.В., за участю секретарів Щербак А.О., Мірошниченко І.Р., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 представника третьої особи Мікайилова Р.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» про поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

До Дарницького районного суду м. Києва звернулась ОСОБА_5 , з позовом до ОСОБА_3 , про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позову зазначено, що 11.07.2002 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб, від вказаного шлюбу сторони мають двох дітей ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 . Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.11.2019 року шлюб між сторонами було розірвано. Під час перебування в шлюбі сторонами було придбано однокімнатну квартиру, загальною площею 32,00 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи що вищевказану квартиру було придбано під час шлюбу позивач просить в порядку поділу майна визнати за позивачем право власності на частину вищевказаної квартири.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 04.12.2024 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі в порядку загального позовного провадження, призначено по справі провести підготовче провадження.

Від відповідача до суду надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідач заперечує проти задоволення заявлених позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло відповідачу ОСОБА_3 , його матері ОСОБА_8 , та брату ОСОБА_9 , належала на праві власності в рівних частках трьохкімнатна квартира АДРЕСА_2 . Як вбачається з нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12.10.2007 року співвласники квартири ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , та ОСОБА_9 , продали вищевказану квартиру ОСОБА_10 . Відповідно до вказаного договору вартість квартири складала 48676,38 грн. Цього ж дня відповідно до нотаріально посвідченого договору співвласники ОСОБА_10 , та ОСОБА_9 , продали належну їм однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 покупцю ОСОБА_3 , відповідно до умов вказаного договору вартість квартири складала 4491,84 грн. З вказаного вбачається, що однокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була придбана відповідачем у шлюбі, за особисті кошти отримані з продажу трьохкімнатної квартири, що належала відповідачу на праві приватної власності, тому вказана квартира не належить до спільної сумісної власності подружжя. З урахуванням наведеного в задоволенні позову просив відмовити.

Від представника відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності, в обґрунтування якої зазначено, що з червня 2019 року подружжя проживало окремо, спільне господарство не велось, позивач не користувалась спірним майном, вказане майно було у користуванні та володінні відповідача. Позивачу було відомо про порушення її права на користування зазначеним у позові майном із дня коли між сторонами було розірвано шлюб. Оскільки позивач звернулась з зазначеним позовом до суду 12.10.2024 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, то наявні підстави для застосування норми закону про позовну давність.

Представник позивача подав заяву про поновлення процесуального строку, в якій зазначено, що між сторонами була домовленість що відповідач подарує частини вказаної квартири ОСОБА_6 , до повноліття останнього, а позивач в свою чергу не буде звертатись до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя. 06.07.2024 року ОСОБА_6 , став повнолітнім, а відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання стосовно дарування частини квартири, у зв`язку з чим позивач була вимушена звернутись до суду.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25.08.2025 року було закрито підготовче провадження по вказаній цивільній справі, призначено справу до судового розгляду.

Від позивача надійшли письмові пояснення відповідно до яких зазначено, що як вбачається з ч. 4 п. 7 Договору купівлі-продажу від 12.10.2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 9683, спірна квартира була придбана за нотаріальною згодою дружини позивача. Тобто, наданням згоди позивачем на укладення договору, остання засвідчила на розпорядження спільними коштами для набуття майна в спільну сумісну власність, що підтвердив відповідач, поставивши свій підпис на договорі купівлі-продажу. Таким чином перед придбанням відповідачем спірної квартири, позивач надав свою письмову згоду на те, що таке майно буде придбаватися ним за спільні кошти в спільну власність, і ця згода була відображена в умовах договору купівлі-продажу квартири, відповідно правові підстави для віднесення такого майна до об`єктів особистої приватної власності відповідача, відсутні. Вказано, що заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Водночас відповідач не довів належними та допустимим доказами факт використання особистих коштів на придбання спірної квартири, з огляду на не відображення даних істотних обставин в договорі купівлі-продажу.

Представник відповідача подав додаткові пояснення в яких зазначено, що придбання спірної квартири відбулось в період шлюбу, цього ж дня відповідач продав свою частку у трикімнатній квартирі яка належала йому на праві власності з 1995 року. Обидва договори купівлі-продажу були укладені в один день, що свідчить про прямий фінансовий зв`язок між ними та підтверджує використання особистих коштів відповідача для придбання нового житла. Сума отримана від продажу частки у трикімнатній квартирі становила 48676,38 грн., тоді як вартість спірної квартири складала 4491,84 грн., що в рази менше, ніж отримана сума. Вказане виключає потребу у спільному фінансуванні. Крім того зазначено, що позивач не надала доказів внесення коштів у придбання квартири, не здійснювала оплату та не брала участі у переговорах, не вкладала коштів на її утримання чи ремонту. Єдиним документом на який посилається позивач, є нотаріальна згода на укладення договору купівлі-продажу надана відповідачу, однак така згода є формальною умовою. З моменту придбання квартири у 2007 році до подання позову у 2024 році минуло понад 16 років, за цей час позивач не заявляла жодних претензій, не вимагала поділу, не користувалася квартирою, не вчиняла жодних дій, які б свідчили про її інтерес до майна. Така тривала бездіяльність підтверджує, що квартира вважалася особистою власністю відповідача. Відповідач самостійно сплачував комунальні платежі, утримував квартиру, здійснював ремонт. Факт припинення спільного проживання між сторонами підтверджується рішеннями Дарницького районного суду м. Києві про розірвання шлюбу та про виключення відомостей про батька з актового запису про народження, з яких вбачається, що сторони не проживають з 2018 року, а позивач з 2019 року почала проживати з іншим чоловіком.

Відповідач подав додаткові пояснення за змістом аналогічним зі змістом викладеним у відзиві на позов та додаткових поясненнях.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17.12.2025 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПАТ АБ «Укргазбанк».

Від представника ПАТ АБ «Укргазбанк» надійшли письмові пояснення відповідно до яких зазначено, що 25.04.2008 року між ОСОБА_3 , та АБ «Укргазбанк» було укладено кредитний договір № 24-01-с/08. 23.06.2011 року між ОСОБА_3 , та АБ «Укргазбанк» укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 24-01-с/08 від 25.04.2008 року. В забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, 25.04.2008 року між ОСОБА_3 , та АБ «Укргазбанк» укладено договір іпотеки, згідно з п. 2.1 якого предметом іпотеки є нерухоме майно: 1-кімнатна квартира АДРЕСА_3 . Вказано, що АБ «Укргазбанк» заперечує проти поділу предмета іпотеки до повного погашення заборгованості за кредитним договором. Залишок заборгованості за вищевказаним кредитним договором складає: 39956,79 грн., простроченої заборгованості по кредиту; - 5 940,97 грн. заборгованість за несвоєчасне погашення кредиту та процентів за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року; - 16 252,65 грн. сума збільшення заборгованість з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення кредиту.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав зазначених у позові та додаткових поясненнях, окремо зазначила, що позивач весь час була офіційно працевлаштована та брала кредити на покупку вказаної квартири та на проведення ремонтних робіт у ній, відповідач офіційно не був працевлаштований, працював таксистом.

Представник позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач в судовому засіданні заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог. Вказав, що спірна квартира придбана за його особисті кошти.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав наведених у відзиві та у додаткових поясненнях.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. Зазначив про необґрунтованість заявлених позовних вимог. Вказав, що наразі спірна квартира перебуває в заставі у ПрАТ «Укрсиббанк», в якості забезпечення кредитних забов`язань відповідача.

Допитаний під час судового розгляду свідок ОСОБА_9 зазначив, що відповідач є його рідним братом. До шлюбу з позивачем, відповідачу належала 1/3 частина трьохкімнатної квартири по АДРЕСА_4 в якій він мешкав разом із матір`ю та братом. Приватизація вказаної квартири відбулась у 1995 році. В подальшому відповідач одружився та бажав мешкати окремо. Тому він придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , у дружини свідка. Зазначив, що продаж частки відповідача у квартирі батьків та купівля квартири АДРЕСА_5 відбулись в один день. Вважає, що відповідач придбав спірну квартиру за особисті кошти отримані від продажу частки квартири приватизованої до шлюбу.

Допитаний під час судового розгляду свідок ОСОБА_6 вказав, що сторони у справі є його батьками. Батьки проживали разом до того як свідку виповнилось 14 років, після чого стосунки між ними погіршились та батьки розлучились. Після цього свідок проживав спочатку з батьком, а потім з матір`ю. Відповідач неодноразово обіцяв подарувати свідку або його сестрі належну йому квартиру, після того як діти досягнуть повноліття. Проте так цього і не зробив. Також зазначив, що за час сумісного мешкання родини у спірній квартирі позивач провадила там ремонтні роботи та купляла меблі і побутову техніку. Наразі позивач не проживає у спірній квартирі з 2016 року і там проживає відповідач. З відповідачем відносини в теперішній час не дуже добрі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши сторони, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 29.01.2010 року виданого повторно відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_9 , батьками якого є ОСОБА_11 , та ОСОБА_8 .

Згідно з свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 02.10.2008 року виданого повторно відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_11 , та ОСОБА_8 .

Відповідно до свідоцтва про одруження серія НОМЕР_3 від 11.07.2002 року виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві, 11.07.2002 року було укладено шлюб між ОСОБА_3 , та ОСОБА_12 , після укладення шлюбу прізвище подружжя - ОСОБА_13 .

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 від 03.08.2006 року виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_6 , батьками якого є ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 .

Згідно з свідоцтвом про народження серія НОМЕР_5 від 29.12.2007 року виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м.Києва, ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_7 , батьками якого є ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.11.2019 року було розірвано шлюб між ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 . Вказаним рішенням було встановлено, що сторони не ведуть спільного господарства не підтримують шлюбні стосунки з 2018 року.

Відповідно до звіту про ринкову вартість нерухомого майна від 28.05.2024 року виконаний ФОП ОСОБА_14 , ринкова вартість однокімнатної квартири, загальною площею 32,00 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , складає 1192906,00 грн.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12.10.2007 року ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , та ОСОБА_9 , продали квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_10 . Відповідно до вказаного договору вартість квартири складала 48676,38 грн.

Згідно з нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 12.10.2007 року ОСОБА_10 , та ОСОБА_9 , продали належну їм однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 покупцю ОСОБА_3 , відповідно до умов вказаного договору вартість квартири складала 4491,84 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19.03.2021 року позов ОСОБА_5 , до ОСОБА_3 , було задоволено та виключено з графи «батько» запис « ОСОБА_3 » у актовому записі № 2282 від 10.09.2020 про народження ОСОБА_6 . З вказаного рішення вбачається, що підставами звернення до суду є та обставина, що у ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась дитина від ОСОБА_15 , з яким позивач проживала однією сім`єю. Вказано, що з відповідачем позивач не проживає з червня 2019 року, 14.11.2019 року шлюб між сторонами було розірвано, та оскільки з моменту розірвання шлюбу і до дня народження дитини не пройшло 10 місяців, його батьком було записано відповідача.

25.04.2008 року між ОСОБА_3 , та АБ «Укргазбанк» було укладено кредитний договір № 24-01-с/08. Відповідно до умов вказаного договору банк надав позичальнику кредит в сумі 12000,00 доларів США., на строк з 25.04.2008 року по 24.04.2013 року, зі сплатою процентів за користування кредитом.

23.06.2011 року між ОСОБА_3 , та АБ «Укргазбанк» укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 24-01-с/08 від 25.04.2008 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 24-01-с/08 від 25.04.2008 року, 25.04.2008 року між ОСОБА_3 , та АБ «Укргазбанк» укладено договір іпотеки, згідно з п. 2.1 якого предметом іпотеки є нерухоме майно: 1-кімнатна квартира АДРЕСА_3 .

23.06.2011 року між ОСОБА_3 та АБ «Укргазбанк» укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки, посвідченого 25.04.2008 року. Відповідно до якого було внесено зміни до п.1.1 та п.4.2. договору іпотеки.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

На майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України)).

Відповідно до частин першої, другої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або в позасудовому порядку.

Згідно з частинами першою, другою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Стаття 60 СК України містить норму про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи приписів статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із вимогами ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Оцінюючи надані сторонами докази в їх сукупності, суд виходить з того, що спірна квартира була придбана відповідачем 12.10.2007 року у період перебування сторін у шлюбі, однак сам по собі факт її придбання у цей період не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.10.2007 року відповідач разом з іншими співвласниками провів відчуження належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_2 за 48 676,38 грн, після чого в той же день, придбав спірну однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за 4491,84 грн. Отже, часовий та фінансовий зв`язок між укладенням зазначених договорів, а також істотна різниця між отриманою від продажу особистого майна відповідача сумою та вартістю придбаної спірної квартири, свідчать про те, що джерелом набуття спірної квартири були особисті кошти відповідача.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідачем спростовано належними та допустимими доказами презумпцію спільності майна на спірну квартиру. Сам факт надання позивачем нотаріально посвідченої згоди на укладення договору купівлі-продажу квартири не підтверджує внесення нею коштів на її придбання та не спростовує встановленого судом джерела фінансування придбання майна. Вказана згода свідчить про відсутність заперечень позивача щодо укладення відповідачем відповідного правочину, однак сама по собі не є доказом набуття квартири за спільні кошти подружжя.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що зазначене нерухоме майно є особистою приватною власністю відповідача та не належить до об`єктів спільної сумісної власності подружжя. За таких обставин правові підстави для поділу спірної квартири між сторонами та визнання за позивачем права власності на 1/2 її частину відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273-279, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» про поділ спільного майна подружжя - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Позивач: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_6 .

Відповідач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_1

Третя особа: Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», ЄДРПОУ 23697280, адреса: м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1

Суддя С.В.Кулик