Рішення № 140759478, 19.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 рокусправа № 380/13513/26

Львівський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого-суддіМартинюк Віталій Ярославовичсекретар судового засіданняКлочко Наталія Сергіївназ участю представників

від позивача - Бундз Р.О..

від відповідача - Стецюренко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 до Львівської митниці про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Львівської митниці (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.06.2025 року №UA2090002025222 та №UA2090002025223.

Позивач у заявах по суті наводить такі аргументи.

За усталеною правовою позицією Верховного Суду митний орган країни імпортера за відсутності виняткових обставин не має права відмовити у наданні права на преференцію, зокрема у випадку, якщо відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запиту, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №240/7093/19 та від 11.04.2022 у справі №260/2805/20. Верховний Суд також вказує, що алгоритм дій митного органу у випадку отримання відповіді компетентного органу, яка не містить достатньої інформації для визначення достовірності документа або походження товарів, не передбачає аналізу контролюючим органом додаткових доказів та не надає права відмовити у наданні права на преференцію за відсутності виняткових обставин.

У цьому випадку відповідь уповноваженого органу Франції від 11.01.2024 не містить інформації про встановлення іншого (непреференційного) походження товару. Зі змісту листа вбачається, що єдиною причиною внесення відмітки про невідповідність стало неотримання відповіді від уповноваженого органу Польщі на запит від 15.05.2023, тобто фактично - відсутність відповіді на запит у межах процедури перевірки. Така обставина за наведеною вище правовою позицією Верховного Суду не є достатньою підставою для відмови у наданні права на преференцію та для висновку про непідтвердження країни походження товару. Фактично, компетентний орган Франції лише повідомив про неможливість завершення перевірки через відсутність відповіді іншого компетентного органу. Отже, відповідач зробив юридично неправильний висновок, прирівнявши відсутність підтвердження до встановлення факту відсутності походження товару. Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12.08.2025 у справі №500/1516/22 та від 09.12.2025 у справі №380/22832/24, зазначивши, що непідтвердження компетентним органом походження товару не є безумовним доказом його непреференційного походження, а відповідна інформація повинна оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами.

Більше того, у матеріалах справи відсутні докази того, що уповноважений орган Франції звертався безпосередньо до експортера (компанії PK-EUROBUD Sp. z o.o.) з вимогою надати документи на підтвердження статусу походження товару, як це передбачено частиною третьою статті 17 Доповнення I до Регіональної конвенції. Зі змісту листа від 11.01.2024 вбачається, що уповноважений орган Франції звертався не до самого експортера, а до митної служби Польщі з проханням про сприяння у зв`язку з ним, і саме на цьому етапі перевірка не була завершена. Тобто мова йде не про результат перевірки експортера, здійсненої компетентним органом країни видачі сертифіката, а про недосягнутий результат допоміжної процедурної дії. Відповідач, на якого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок доведення правомірності оскаржуваних рішень, не надав жодних доказів того, що перевірку сертифіката EUR.1 №A5175430 у розумінні статті 17 Доповнення I до Регіональної конвенції взагалі було завершено.

Позивач не видавав сертифікат EUR.1, не мав повноважень перевіряти правильність його оформлення та не міг впливати на проведення його подальшої перевірки компетентними органами Франції чи Польщі. Тому відсутні будь-які правові підстави вважати, що саме позивач порушив вимоги статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції.

Відповідач у заявах по суті наводить такі аргументи.

Уповноваженим органом Франції у листі від 11.01.2024 б/н повідомлено наступне: «Так як експортер польського походження (PK EUROBUD), ми запитали представників Митної служби Польщі 15/05/2023 чи зможуть вони зв`язатись з їх оператором. З цього дня, Польські представники не відповіли на наш запит. Таким чином, вживаний трактор не можна вважати таким, що походить з ЄС відповідно до положень протоколу №1 до Угоди про асоціацію між Європейським співтовариством з атомної енергії та їх державами-членами, з одного боку, та Україною, з іншого». Враховуючи ту обставину, що для товару, ввезеного за вказаною митною декларацією преференційне походження є визначальним для оподаткування, а інформація про преференційне походження виявилась недостовірною, а тому, позивач преференційні ставки ввізного мита до товару, зазначеного у сертифікаті з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 27.02.2023 №А5175430, застосовано неправомірно.

Слід зазначити, що митний орган країни імпортера не повинен спростовувати походження товарів не з Європейського Союзу і не повинен доводити інше походження товарів, він лише приймає до уваги відомості уповноваженого органу країни експорту та надалі вчиняє дії, передбачені Угодою, а саме - приймає рішення щодо правомірності надання суб`єкту господарювання певної преференції.

Митному органу не надається повноважень, права діяти на власний розсуд за вказаних обставин, не надається право перевіряти додатково надану йому інформацію, не надано право здійснювати будь які інші дії з цього приводу, не надано право оцінювати надану інформацію з будь-якого боку.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 року по справі №240/7093/19, від 11.04.2022 року по справі №260/2805/20. Одночасно Верховний Суд вказує і на те, що у випадку прийняття такого рішення, митний орган не повинен приймати до уваги навіть правомірність поведінки суб`єкта господарювання, якому надана преференція, оскільки ані національне законодавство, ані міжнародний договір не зазначають про необхідність її врахування або наявність будьяких поважних причин, за наявності яких митний орган може прийняти інше рішення за таких обставин. Під час здійснення вказаної перевірки мова йдеться лише про те, що експортер повинен надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів. Експортер повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту чи вивезення вчинити такі дії.

Ухвалою суду від 06.07.2026 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі.

Ухвалою, відображеною у протоколі судового засідання №7019854 від 07.09.2026 року, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою, зазначеною у протоколі судового засідання №7187618 від 05.10.2026 року, зекрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено такі обставини.

Наказом відповідача від 08.05.2025 №174 призначено проведення документальної невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, в тому числі залежно від країни походження товарів, застосування знижених ставок ввізного мита при переміщенні через митний кордон України товарів за митною декларацією від 13.03.2023 №23UA209180009039U8.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 05.06.2025 №88/25/7.4-19/3184904906, яким встановлено порушення позивачем вимог:

- статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції, частини другої статті 46, частини першої статті 257 Митного кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита за митною декларацією від 13.03.2023 №23UA209180009039U8, на загальну суму 61507,02 гривень;

- підпункту в) пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією від 13.03.2023 №23UA209180009039U8, на загальну суму 12301,41 гривень.

На підставі згаданого акта перевірки відповіідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.06.2025 року:

за №UA2090002025222, яким збільшено суму грошового зобов`язання позивача за платежем "Мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання" на суму 61507 грн. 02 коп.;

за №UA2090002025223, яким збільшено суму грошового зобов`язання позивача за платежем "Податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання (крім лікарських засобів ...; тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну ...)" на суму 15376 грн. 76 коп., у тому числі за податковими та/або іншими зобов`язаннями - 12301 грн. 41 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3075 грн. 35 коп.

Змістом спірних правовідносин є відповідність податкових повідомлень-рішень від 27.06.2025 року №UA2090002025222 та №UA2090002025223 критеріям правомірності, передбачених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

При цьому, ключовими у даному спорі є достатня обгрунтованість висновку про непідтвердження преференційного походження товарів на підставі листа уповноваженого органу іноземної держави.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з таких мотивів.

Фундаментальні основи відносин між суб`єктами приватного та публічного права визначені ст.19 Конституції України.

Частиною першою наведеної статті Основного Закону України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України).

Згідно положень ч.2 ст.1 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - МК України), відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Пунктом 1.2.статті 1 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - ПК України) передбачено, що правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім правил оподаткування товарів митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

Відповідно до частини першої статті 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з пунктом 190.1 статті 190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті й включаються до ціни товарів.

Ввізне мито, відповідно до положень статті 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об`єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Верховною Радою Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року ратифіковано Угоду від 27 червня 2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом (далі - Угода).

Статтею 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлено, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I "Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва".

Відповідно до частини першої статті 2 Протоколу І Угоди, з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

(a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

(b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Згідно з абзацом першим пункту 1 статті 6 Протоколу І Угоди в статті 2 цього Протоколу товари, які не є повністю виробленими у вказаній країні, вважаються достатньо обробленими або переробленими у ній, якщо виконуються умови, наведені у Додатку II до цього Протоколу.

Згадані вище умови вказують для всіх товарів, що підпадають під дію цієї Угоди, обробку, яку необхідно виконати з використовуваними у виробництві товару матеріалів іншого походження. Ці умови можуть бути застосовані тільки до вказаних матеріалів. Зі вказаного витікає, що якщо товар, який набув статусу виробленого у вказаній країні завдяки виконанню умов, вказаних у Додатку II, використовується для виготовлення іншого товару, то застосовні для цього другого товару умови не поширюються на перший; також не має значення, чи використовувались для виготовлення першого товару матеріали іншого походження. Зазначено в абзаці 2 наведеного пункту.

Статтею 33 Протоколу І Угоди врегульовано питання щодо перевірки підтверджень походження товару.

Відповідно до пункту 1 статті 33 Протоколу І Угоди подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу I Угоди).

Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (пункт 3 статті 33 Протоколу І Угоди).

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (пункт 5 статті 33 Протоколу I Угоди).

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (пункт 6 статті 33 Протоколу I Угоди ).

Положення аналогічні положенням статті 33 Протоколу І Угоди містяться і в статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Доповнення 1 до Регіональної конвенції), до якої України приєдналась відповідно до Закону України від 8 листопада 2017 року № 2187-VIII.

Відповідно до пунктів 2 та 6 Протоколу І Угоди товарами, що походять з Європейського Союзу мають вважатися такі, що цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу та товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Наведені норми дають підстави вважати, що якщо товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені повністю у Європейському Союзі, можуть вважатися такими, що походять з Європейського Союзу за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 Протоколу І Угоди.

За змістом статті 6 Протоколу 1 Угоди та статті 2 цього Протоколу товари, які не є повністю виробленими у вказаній країні, вважаються достатньо обробленими або переробленими у ній, якщо виконуються умови, наведені у Додатку II до цього Протоколу.

Пунктом 1 статті 2 Доповнення І до Регіональної конвенції визначено, що з метою імплементації відповідної Угоди наступні продукти вважаться такими, що вироблені в Договірній Стороні при експорті в іншу Договірну Сторону:

(а) товари цілком вироблені в певній країні відповідно до Статті 4;

(b) товари, отримані в Договірній Стороні, включаючи товари, які не були повністю там вироблені, за умови, що ці матеріали пройшли достатню обробку та переробку в цих Договірних Сторонах відповідно до Статті 5;

(c) майно, що виробляється в Європейському Економічному Просторі (ЄЕП) в рамках значення Протоколу 4 до Угоди про Європейський економічний простір. Такі товари повинні розглядатися, як вироблені в Європейському Союзі, Ісландії, Ліхтенштейні1 чи Норвегії (сторони ЄЕП), при експорті відповідно з Європейського Союзу, Ісландії, Ліхтенштейну чи Норвегії до договірної країни, крім учасників ЄЕП.

Згідно з пунктом 1 статті 5 Доповнення І до Регіональної конвенції з метою виконання положень Статті 2, товари, які не є повністю отриманими, повинні вважатись достатньо обробленими та переробленими у ній, при виконанні умов, викладених у Додатку II.

Пунктом 1 статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції визначено, що товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а;

(b) сертифікат з перевезення товару EUR-МЕD, зразок якого наведений у Додатку III b;

(c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься "декларацією походження" або "декларацією походження EUR-МЕD"), надана експортером до інвойса. повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV а і b.

Подібно, відповідно до пункту 1 статті 16 розділу 5 Протоколу I Угоди товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або

(b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Відтак, як Угода, так і Регіональна конвенція чітко визначають, що товар вважається таким, що походить з Європейського Союзу за умови подання сертифікату з перевезення товару EUR.1.

Процедуру видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлює стаття 16 Доповнення І до Регіональної конвенції та стаття 17 Протоколу І Угоди.

Згідно зі статтею 16 Доповнення І до Регіональної конвенції сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, а також бланк заявки, зразок якої наведений у Додатку III, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і відповідно до норм національного законодавства країни експорту. Якщо ці бланки заповнюються від руки, вони повинні заповнюватися ручкою друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього графі, не залишаючи вільних рядків. Якщо графа не заповнена повністю, під останнім рядком опису проставляється горизонтальна лінія, вільне місце перекреслюється (пункт 2 названої статті).

Експортер, який подає заявку про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції (продовжується у пункті третьому цієї ж статті).

У пункті сьомому продовжується: "Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також для виконання інших умов цієї Конвенції. Для цих цілей вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть доцільними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї Статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена графа, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.".

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару (п.9 наведеної вище статті Доповнення І до Регіональної конвенції).

Подібно до вищенаведеного, згідно зі статтею 17 Протоколу І до Угоди сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником (п.1).

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки. Наведене зазначено у пункті другому статті 17 Протоколу І до Угоди.

Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу (п.3 статті 17 Протоколу І до Угоди).

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню. таке зазначено у п.5 статті 17 Протоколу І до Угоди.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару (п.7 статті 17 Протоколу І до Угоди).

Відповідно до пунктів 1, 6, 7 та 8 статті 21 Доповнення І до Регіональної конвенції "Декларація про походження або декларація про походження EUR-МЕD, зазначена в статті 15(1)(с), може бути складена:

(a) уповноваженим експортером відповідно до положень Статті 23, або

(b) експортером на будь-яку партію товару, що складається з однієї або більше одиниць упаковки, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Складання декларації про походження або декларації про походження EUR-МЕD здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV а та b, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цих Додатках, і відповідно до положень національного законодавства країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами.

Декларації про походження та декларації про походження EUR-МЕD мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте уповноважений експортер у розумінні Статті 22 не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам Договірної сторони-експортера письмове зобов`язання нести повну відповідальність за будь-яку декларацію про походження, у якій він зазначений, так, ніби вона підписана ним власноручно.

Декларація про походження або декларація про походження EUR-МЕD може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше, ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.".

Аналогічно статтею 22 Протоколу І до Угоди встановлено, що декларація інвойс, зазначена в статті 16(1)(b) цього Протоколу, може бути складена:

(a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу,

або

(b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро (п.1).

Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Зазначено у п.4 статті 22 Протоколу І до Угоди.

У пункті 5 згаданої статті Протоколу І до Угоди йдеться про таке: "Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов`язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно.".

Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується (п.6 статті 22 Протоколу І до Угоди).

Отже, саме митний орган Договірної сторони країни експорту видає сертифікат EUR.1.

Аналіз наведених норм міжнародного законодавства та законодавства України дає підстави для висновку, що однією із передумов для використання переваг, передбачених Угодою про асоціацію, є надання документа, що підтверджує походження товару, зокрема сертифіката з перевезення товару EUR.1

За змістом пункту 5 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції митні органи, за запитом яких було здійснено перевірку, які мають бути повідомлені про їх результати, так і ці результати (1) повинні чітко вказувати на те чи є перевірені документи достовірними та (2) чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних країн і (3) відповідати іншим вимогам Конвенції.

При цьому змістом положень пункту 6 статтю 32 Доповнення І до Регіональної конвенції чітко визначено випадки у разі наявності яких митні органи, що подали запит за відсутності виняткових обставин повинні відмовляти у наданні права на преференції: (1) якщо має місце обгрунтований сумнів, і відповідь на запит про перевірку не надана протягом 10- місяців з дати подання запиту; (2) відповідь на запит не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів.

Висновки акта перевірки ґрунтуються на інформації зазначеній у листі уповноваженого органу Французької Республіки від 11.01.2024.

Уповноваженим органом Французької Республіки у цьому листі повідомлено наступне: «Так як експортер польського походження (PK EUROBUD), ми запитали представників Митної служби Польщі 15/05/2023 чи зможуть вони зв`язатись з їх оператором. З цього дня, Польські представники не відповіли на наш запит.

Таким чином, вживаний трактор не можна вважати таким, що походить з ЄС відповідно до положень протоколу №1 до Угоди про асоціацію між Європейським співтовариством з атомної енергії та їх державами-членами, з одного боку, та Україною, з іншого».

Досліджуючи наведений доказ (лист уповноваженого органу) через призму їх кількісних (достатність) та якісних (належність, допустимість та достовірність) показників, суд зазначає таке.

Зазначений лист не містять "документально підтверджених відомостей щодо країни походження… які відрізняються від задекларованих".

Крім того, зміст відповіді уповноважених органу іноземної держави свідчить про те, що компетентний іноземний орган підтвердив лише факт ненадходження від представників Митної служби Польщі відповіді на їх запит.

При цьому жодних доказів, які б підтверджували факт офіційного звернення уповноваженого органу Французької Республіки до експортера за наданням належних документів на підтвердження статусу походження товару, чи відповіді експортера, матеріали справи не містять.

Пунктом 3 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції передбачено, що перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони - експортера. Для виконання цього завдання, продовжується у цьому пункті, вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

В матеріалах справи наявний лист PK-EUROBUD (контрагент позивача - експортер) від 11.09.2026, в якому зазначено, що на момент надання відповіді відсутні запити від митниці Республіки Польщі чи будь-якої іншої митниці стосовно преференційного походження товару, на який видано Сертифікат походження товару форми EUR.1 від 27.02.2023 №А5175430.

Також повідомили у цьому листі, що готові надати документи на підтвердження статусу походження транспортного засобу марки DAF XF105, VIN: НОМЕР_1 .

Відтак уповноважений орган іноземної держави не вимагав будь-яких доказів від експортера і не здійснювали будь-яку перевірку його рахунків.

Дані обставини під час проведення перевірки не дослдіжувались, а докази які б спростовували наведений висновок суду у матеріалах справи відсутні.

В акті перевірки відсутня інформація, підтверджена відповідними первинними документами чи іншими матеріалами, яка б свідчила про подання декларантом недостовірних документів або інформації, а також про вчинення ним інших протиправних дій, що призвели до заниження обов`язкових митних платежів. Також не зафіксовано розбіжностей між даними, поданими платником податків для митного оформлення, та фактичними обставинами, встановленими під час перевірки. Крім того, в акті не зазначено про наявність первинних документів чи інших доказів, які б підтверджували наявність порушень. У тому числі, відсутні дані про надання Держмитслужбою доручення на проведення вибіркової перевірки. Іншими словами матеріалами справи не підтверджено наявність обгрунтованого сумніву, як передумови надіслання запиту до уповноважений орган іноземної держави, як цього вимагає пункт 1 статті 33 Протоколу І Угоди.

Пунктом 1 статті 33 Доповнення І до Регіональної конвенції встановлено, що у випадках виникнення спорів щодо процедур перевірки відповідно до статті 32, які не можуть бути вирішені між митними органами, які вимагають перевірки і митними органами, відповідальними за проведення цієї перевірки, повинні бути представлені двосторонньому органу, який встановлений відповідною Угодою. Інші, ніж ті, які пов`язані з процедурами перевірки згідно зі Статтею 32, суперечки щодо тлумачення цієї Конвенції повинні бути представлені Спільному Комітету.

Згідно з пунктом 2 статті 33 Доповнення І до Регіональної конвенції у всіх випадках вирішення спорів між імпортером і митними органами Договірної сторони імпортера має бути здійснено відповідно до законодавства цієї країни.

Відтак, пунктом 2 статті 33 Доповнення І до Регіональної конвенції чітко визначено, що у випадку виникнення спорів імпортера з митними органами Договірної сторони імпортера їх вирішення має бути здійснено відповідно до законодавства цієї країни.

Частиною першою статті 41 МК України встановлено, що документами, які підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару або засвідчена декларація про походження товару, або декларація про походження товару, або сертифікат про регіональне найменування товару.

Згідно з частиною третьою статті 41 МК України сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом цієї країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Частиною шостою статті 41 МК України встановлено, що декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, що стосується товару.

Отже, відповідно до положень частини третьої статті 41 МК України сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом.

Позивач підтвердив належним документом, що транспортний засіб, ввезено згідно із зазначеною у акті митній декларації, придбано у контрагента, який зареєстрований у країні ЄС. Такий транспортний засіб прибув з країни ЄС. Ввезений транспортний засіб згідно з сертифікатом, свідоцтвами про реєстрацію виготовлений у країні - члені ЄС, стояв на обліку в цих країнах, потім був придбаний контрагентом позивача (польською стороною), який в подальшому відчужив його позивачу. Такий транспортний засіб не виходив за межі країн ЄС до його придбання позивачем, пудтвердженням чого є сертифікат переміщення EUR.1.

При цьому долучений сертифікат EUR.1, який подавався до митного оформлення, не анульований, не визнаний недійсним, не відкликаний. Також відсутні докази того, що вказаний документ був підроблений або одержаний незаконним шляхом.

Відтак, товар, який був увезений позивачем в Україну, згідно з митною декларацією, походить з Європейського Союзу та відповідає правилам походження, що регулюють преференційну торгівлю з Україною. Під час митого оформлення товару декларант позивача надав достатній обсяг документів на підтвердження походження товарів із країн Європейського Союзу, тому до вказаного транспортного засобу застосований преференційний митний режим в рамках Протоколу 1, оскільки імпортований позивачем автомобіль виготовлений в країні ЄС, які є державами-членами цієї угоди.

Оцінюючи наведені докази в сукупності, суд уважає, що лист уповноваженого органу іноземної держави, який був покладений в основу висновків відповідача під час проведення перевірки, не є достатнім та достовірним поряд з іншими доказами, які наявні в матеріалах справи, в підтвердження обставин відсутність підстав для застосування преференції « 410».

Суд звертає увагу на те, що при вирішенні спорів щодо правомірності індивідуальних акті суб`єктів владних повноважень обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, що прямо випливає із положень статті 77 КАС України.

Додатково слід звернути увагу на те, що судом в силу положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин враховано висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 09.12.2025 року у справі №380/22832/24.

При цьому, висновки у постановах Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №240/7093/19, від 11.04.2022 у справі №260/2805/20 та від 17.06.2025 року по справі №380/21022/24, на які посилається позивач, викладені за інших умов, на підставі дослідження доказів та обставин справи, що не є подібними у цій справі.

Наведене у своїй сукупності вказує на те, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають критерію обгрунтованості, передбаченому п.3 ч.2 ст.2 КАС України.

Підсумовуючи викладене, суд уважає, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають критерію обгрунтованості (п.3 ч.2 ст.2 КАС України), а тому позовні вимоги є обрунтовані та підлягають до задоволення.

Щодо судового збору, то такий в силу положень ст.139 КАС України, належить присудити з відповідача, оскільки позов задоволено повністю.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати, прийняті Львівською митницею, податкові повідомлення-рішення від 27.06.2025 року №UA2090002025222 та №UA2090002025223.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (адреса: м.Львів, вул. Костюшка, 1, код ЄДРПОУ43971343) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 1064 (одну тисячу шістдесят чотири) грн. 96 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне рішення складено 20 жовтня 2026 року.

СуддяМартинюк Віталій Ярославович