Рішення № 140759476, 19.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 рокусправа № 380/14800/26 м. ЛьвівЛьвівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання бездіяльності до Військової частини НОМЕР_1 протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні в період з 29.01.2020 року до 01.05.2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок з 29.01.2020 року до 01.05.2023 року грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 відповідно та на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 у період з 29 січня 2020 року по 01 травня 2023 року проходив дійсну військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Позивач зазначає, що протягом зазначеного періоду військова частина нараховувала та виплачувала йому щомісячне грошове забезпечення (основні та додаткові види) виходячи зі штучно заниженої розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року в сумі 1762,00 грн, що призвело до систематичної недоплати належних йому сум грошового забезпечення.

Представник позивача наголошує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та нечинним пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, яким раніше вносилися зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб. У зв`язку зі скасуванням зазначеної норми в судовому порядку, починаючи з 29 січня 2020 року відновила свою дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704.

Згідно з відновленою нормою пункту 4 Постанови № 704 у взаємозв`язку з вимогами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями є виключно прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня поточного календарного року. Відповідно, при обчисленні грошового забезпечення ОСОБА_1 розрахунковою величиною мали слугувати прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлені законами про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки (на 01 січня 2020 року - 2102,00 грн; на 01 січня 2021 року - 2270,00 грн; на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн; на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн).

З метою досудового захисту своїх прав позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про проведення перерахунку грошового забезпечення за весь період служби. Проте листом від 10 липня 2026 року № 4613 відповідач відмовив у проведенні перерахунку, мотивуючи відсутністю нормативних підстав. Позивач вважає таку бездіяльність військової частини протиправною та просить суд зобов`язати відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату грошового забезпечення з обов`язковою виплатою компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

Ухвалою від 22 липня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами.

27 липня 2026 року через підсистему Електронний суд від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заперечення військової частини обґрунтовані тим, що відповідно до статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців віднесено до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України. Відповідач зазначає, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 не створила підстав для автоматичного щорічного перегляду посадових окладів, а належною розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн), що підтверджується висновками Верховного Суду у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 520/5794/2020.

Крім того, представник відповідача послався на постанову Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 (набрала чинності 20 травня 2023 року), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції та прямо закріплено розрахункову величину 1762,00 грн. Відповідач зазначив, що постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій про нечинність Постанови № 481 та відмовлено у задоволенні позову про її скасування, що, на думку відповідача, свідчить про правомірність дій частини. Також відповідач вважає вимогу про нарахування компенсації сум податку з доходів фізичних осіб передчасною, оскільки обов`язок щодо компенсації виникає безпосередньо під час фактичної виплати доходу.

Дослідивши письмові докази, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши їх у системному взаємозв`язку, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 у період з 29 січня 2020 року по 01 травня 2023 року проходив дійсну військову службу у лавах Збройних Сил України у складі Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ: 08180776, с. Старичі Яворівського району Львівської області).

01 травня 2023 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Як беззаперечно підтверджується дослідженими судом матеріалами справи, довідками про нараховане грошове забезпечення, грошовим атестатом позивача та визнається сторонами у заявах по суті справи, Військова частина НОМЕР_1 протягом усього періоду проходження служби позивачем (з 29 січня 2020 року по 01 травня 2023 року) здійснювала нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних та щомісячних додаткових видів, а також одноразових виплат) виходячи зі сталої та заниженої розрахункової величини 1762,00 грн - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.

Застосування вказаної фіксованої розрахункової величини мало наслідком розрахунок посадового окладу за встановленим тарифним розрядом та окладу за військовим званням у суттєво занижених розмірах, що автоматично вплинуло на базу нарахування щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби, премії, надбавки за вислугу років) та виплат при звільненні.

З метою захисту своїх прав позивач звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 із письмовою заявою про проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 01 травня 2023 року виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлених законами про Державний бюджет України на 1 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022 та 2023 роки).

Листом від 10 липня 2026 року № 4613 командир Військової частини НОМЕР_1 відмовив ОСОБА_1 у проведенні перерахунку грошового забезпечення, зазначивши, що виплата коштів здійснювалася на підставі діючих нормативно-правових актів та в межах затвердженого фонду грошового забезпечення, а правові підстави для застосування іншої розрахункової величини відсутні.

Незгода позивача із зазначеною відмовою та бездіяльністю військової частини щодо непроведення перерахунку грошового забезпечення за період служби з 29 січня 2020 року по 01 травня 2023 року стала підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи всебічну, повну, об`єктивну та вичерпну правову оцінку спірним правовідносинам, аналізуючи норми матеріального і процесуального права в їх системному взаємозв`язку та застосовуючи обов`язкові правові висновки Верховного Суду і практику Європейського суду з прав людини, суд виходить із таких мотивів та засад нормативно-правового регулювання:

Згідно з частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 233 Кодексу законів про працю України встановлено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Предметом цього спору є виплата належних сум грошового забезпечення військовослужбовця, проходження служби яким є спеціальною формою публічної служби та реалізацією конституційного права на працю і своєчасне отримання винагороди за неї (стаття 43 Конституції України).

Суд наголошує, що Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних виплат. Конституційний Суд України наголосив, що обов`язок роботодавця своєчасно та у повному обсязі виплатити винагороду за працю є абсолютним, а його порушення має триваючий характер.

Крім того, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Початковим моментом перебігу встановленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцю є не дата видання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини, а дата отримання військовослужбовцем офіційного письмового повідомлення (розрахункового документа, довідки з помісячною деталізацією складових виплат та утримань), яке дає особі реальну можливість оцінити правильність здійснених нарахувань відповідно до статті 110 КЗпП України та положень Конвенції МОП № 95.

Військова частина НОМЕР_1 при звільненні ОСОБА_1 у травні 2023 року розрахункових повідомлень із розшифруванням базових окладів та алгоритмів їх обчислення не надавала.

Офіційне письмове рішення про відмову у проведенні перерахунку грошового забезпечення із зазначенням правових мотивів застосування розрахункової величини 1762,00 грн відповідач надав позивачу листом від 10 липня 2026 року № 4613.

Позовну заяву до суду надіслано через підсистему Електронний суд 17 липня 2026 року - тобто протягом кількох днів після отримання письмової відмови частини, в межах усіх передбачених законом строків. За таких обставин строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначений конституційний імператив вимагає неухильного дотримання субординації нормативно-правових актів та пріоритету законів України над відомчими чи урядовими підзаконними актами.

Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Військова служба є державною службою особливого характеру та спеціальною формою реалізації конституційного права громадянина на працю, яка гарантує отримання належного, справедливого та повного матеріального забезпечення.

Конституційний Суд України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 та від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 неодноразово підкреслював, що особливий статус військовослужбовців зумовлений високим рівнем відповідальності, підвищеним ризиком для життя і здоров`я та особливими умовами проходження публічної служби. Держава, покладаючи на військовослужбовців обов`язок щодо захисту Вітчизни під час воєнного стану, бере на себе взаємний обов`язок забезпечити їм належні матеріальні гарантії, розмір яких не може необґрунтовано зменшуватися або піддаватися звужувальному ревізуванню на рівні підзаконного регулювання.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та встановлює єдину систему їх грошового й правового забезпечення, є Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.

Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 пункт 4 Постанови № 704 було викладено в редакції, яка передбачала розрахунок окладів виходячи зі сталої величини прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн). Проте постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 (залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року) пункт 6 Постанови № 103 визнано протиправним та нечинним.

Згідно з частиною другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відтак з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 (з 29 січня 2020 року) відновила свою дію первісна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка пов`язує визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями зі змінною розрахунковою величиною - прожитковим мінімумом для працездатних осіб, встановленим законом на 1 січня відповідного календарного року.

Пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України прямо визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Оскільки норми закону мають вищу юридичну силу за підзаконні акти, єдиною належною розрахунковою величиною для визначення розмірів окладів є прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня поточного року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21).

Згідно зі статтями 1 та 6 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом. За пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України Державний бюджет України встановлюється виключно законами України.

Статтею 7 законів України про Державний бюджет України на відповідні роки встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб:

станом на 01 січня 2020 року - 2102,00 грн (Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX);

станом на 01 січня 2021 року - 2270,00 грн (Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX);

станом на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн (Закон України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX);

станом на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн (Закон України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX).

Жоден із законів про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки не містив застережень або обмежень щодо застосування для грошового забезпечення військовослужбовців розрахункової величини, зафіксованої на рівні 2018 року (1762,00 грн).

Надаючи оцінку запереченням відповідача щодо прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 12 травня 2023 року № 481, суд зазначає таке:

Спірний період проходження служби ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_1 тривав з 29 січня 2020 року по 01 травня 2023 року.

Постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, якою пункт 4 Постанови № 704 було викладено в новій редакції із зазначенням розрахункової величини 1762,00 грн, набрала чинності лише 20 травня 2023 року і зворотної дії в часі не має (стаття 58 Конституції України). Тобто станом на весь спірний період служби позивача, який завершився 01 травня 2023 року, зазначеної постанови Уряду взагалі не існувало.

Відтак посилання відповідача на Постанову № 481 та на судове рішення Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 (яке оцінювало нормотворчу компетенцію Уряду щодо прийняття Постанови № 481 у межах абстрактного нормоконтролю) є безпідставними та не мають правового застосування до правовідносин, що виникли та повністю завершилися до 01 травня 2023 року.

За таких обставин бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування відновленого пункту 4 Постанови № 704 та не приведення посадового окладу й окладу за військовим званням ОСОБА_1 у відповідність до прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня 2020, 2021, 2022 та 2023 років, є протиправною.

Оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням є базовими величинами для визначення розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії тощо) та одноразових виплат, їх заниження призвело до пропорційного недоотримання позивачем грошового забезпечення протягом усього періоду служби з 29 січня 2020 року по 01 травня 2023 року.

Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб (ПДФО):

Згідно з пунктом 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується для відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення, право на які особи набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Згідно з пунктами 4 та 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється щомісяця одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання.

Покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку нарахувати та виплатити належні суми грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44 є належним, повним та ефективним способом судового захисту прав військовослужбовця, спрямованим на реальне відновлення його фінансового стану без необхідності ініціювання нових спорів.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності своєї поведінки покладається на відповідача.

Відповідач законності та правомірності застосування розрахункової величини 1762,00 грн при нарахуванні грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 29 січня 2020 року по 01 травня 2023 року не довів, а наведені у відзиві аргументи повністю спростовуються вимогами спеціального законодавства, актами вищої юридичної сили та обов`язковими судовими висновками Верховного Суду.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить беззаперечного висновку про повну обґрунтованість заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню повністю.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 КАС України. Оскільки позивач відповідно до пунктів 1 та 13 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір звільнений від сплати судового збору як особа, яка звернулася за захистом права на оплату військової служби (стягнення грошового забезпечення), та як учасник бойових дій, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 19, 72-77, 90, 122, 139, 241-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, при обчисленні в період з 29 січня 2020 року до 01 травня 2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 , а саме невизначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 вказаної постанови.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошового забезпечення (основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових виплат при звільненні) за період з 29 січня 2020 року до 01 травня 2023 року включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, а саме: за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102,00 грн; за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2270,00 грн; за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2481,00 грн;за період з 01 січня 2023 року по 01 травня 2023 року - виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 19 жовтня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний