Ухвала суду № 140736170, 19.10.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/7677/23

Провадження № 2/201/254/2026

УХВАЛА

Іменем України

19 жовтня 2026 року м. Дніпро

Суддя Соборного районного суду міста Дніпра Наумова О.С., розглянувши питання про прийняття до спільного розгляду позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (третя особа ОСОБА_2 ) про захист прав споживачів шляхом визнання недійсними умов кредитного договору та зменшення суми стягнення, поданої у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Соборного районного суду міста Дніпра перебуває цивільна справа № 201/7677/23 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № DNHLGB00000791 від 12.10.2007.

Ухвалою судді від 02.10.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 01.02.2024 здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 14.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

На час надходження позовної заяви третьої особи розпочато судовий розгляд справи по суті, проведено судове засідання, заслухано пояснення учасників справи та досліджено письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

16.09.2026 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана її представником адвокатом Графченко І.А., як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, в якій вона просить залучити її до участі у справі в цьому процесуальному статусі; визнати недійсними пункти 2.2.3, 2.2.9, 2.3.8, 3.2, 3.6, 3.10, 4.3, 5.1, 6.2, 7.1, 7.4, 7.5 кредитного договору № DNHLGB00000791 від 12.10.2007 в частині винагород, відшкодування витрат банку, штрафу, страхових платежів, відсотків за дострокове погашення та пені; зменшити суму стягнення за цим договором на суми, сплачені ОСОБА_2 за умовами, які вона вважає нікчемними, та на 350 413,80 доларів США, направлені на сплату страхових платежів.

В обґрунтування позову заявниця посилається на те, що з 21.11.2003 до 25.04.2023 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 ; кредитний договір укладено в період шлюбу, а кредитні кошти використано на придбання житла сім`ї. На її думку, за правилами статей 60, 65, 73 Сімейного кодексу України існує реальна можливість покладення на неї відповідальності за цим зобов`язанням, а рішення у цій справі щодо розміру боргу матиме преюдиційне значення для можливих майбутніх спорів банку з нею. Заявниця вказує, що банк залучив її співвідповідачем у справі № 201/16387/16-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, але не залучив до цієї справи, що, за її доводами, порушує її право на доступ до суду, гарантоване статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Статус третьої особи без самостійних вимог заявниця вважає недостатнім для ефективного захисту своїх інтересів.

Дослідивши позовну заяву третьої особи та матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її прийняття до спільного розгляду з первісним позовом з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу (частина друга цієї статті).

Таким чином, законодавець визначив три критерії вступу третьої особи із самостійними вимогами: матеріально-правовий (єдиний предмет спору), суб`єктний (вимоги до однієї чи обох сторін) та часовий (до закінчення підготовчого провадження).

Ці критерії є кумулятивними, на що вказав Верховний Суд у постанові від 09.09.2019 у справі № 910/12463/18.

У цій справі підготовче провадження закрито ухвалою від 14.08.2025.

Позовну заяву ОСОБА_1 подано 16.09.2026, тобто більш ніж через рік після закінчення підготовчого провадження, коли судовий розгляд справи по суті вже розпочато, перше судове засідання проведено, пояснення учасників заслухано, а письмові докази досліджено. Заява не містить обґрунтування причин подання позову поза встановленим строком, хоча позивачці (третій особі) було відомо про цю справу щонайменше з часу розгляду справи № 201/16387/16-ц, у якій вона брала участь.

Верховний Суд у постанові у справі № 953/7178/20 виснував про те, що до позовів третіх осіб із самостійними вимогами застосовуються правила статей 193, 194 ЦПК України, а наслідки подання такого позову з порушенням вимог закону мають бути такими самими, як і для зустрічного позову. За частиною третьою статті 194 ЦПК України заява, подана з порушенням строку та умов спільного розгляду, ухвалою суду повертається заявнику, а її копія долучається до матеріалів справи.

Суд також враховує, що за частиною четвертою статті 52 ЦПК України після вступу третьої особи із самостійними вимогами справа за клопотанням учасника розглядається спочатку. Справа перебуває в провадженні суду з 2023 року, тому вступ у неї нового учасника на стадії розгляду по суті призвело б до необґрунтованого затягування розгляду спору та порушення принципу розумності строків розгляду справи (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Посилання на статтю 6 Конвенції суд відхиляє. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на доступ до суду не є абсолютним і може бути обмежене, зокрема процесуальними строками, якщо такі обмеження переслідують легітимну мету і не порушують самої суті права (рішення у справах «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1975, «Ашінгдейн проти Сполученого Королівства» від 28.05.1985). Строк, визначений частиною першою статті 52 ЦПК України, слугує правовій визначеності та розгляду справи у розумний строк. Він не позбавляє заявницю права на суд, оскільки ті самі вимоги вона може заявити в окремому позові на загальних підставах.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога банку до позичальника ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого є лише банк і позичальник. ОСОБА_1 стороною кредитного договору не є, що вона визнає в позовній заяві.

За статтями 509, 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором обов`язок повернути кредит і сплатити проценти несе позичальник. Згідно з частиною першою статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи.

Застосування частини четвертої статті 65 СК України не змінює цього висновку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц виснувала, що той із подружжя, хто не брав участі в укладенні договору, стає зобов`язаною особою лише за поєднання двох умов: договір укладено в інтересах сім`ї і одержане за ним використано в інтересах сім`ї; у такому разі відповідальність подружжя є солідарною.

Такий підхід висловлено також у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 752/7501/18 та від 31.01.2023 у справі № 369/1229/20. У останній суд зазначив, що перебування подружжя у шлюбі саме по собі не є підставою для покладення боргових зобов`язань одного з них на другого, а доведення цих умов покладається на кредитора.

Проте навіть за наявності солідарного обов`язку частина перша статті 543 ЦК України надає кредитору право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Отже, пред`явлення банком позову лише до позичальника є реалізацією його права на вибір боржника і не потребує участі у справі колишнього чи дійсного члена подружжя. Визначення відповідача є правом позивача, а співвідповідача суд може залучити лише за клопотанням позивача і до закінчення підготовчого провадження (частина перша статті 51 ЦПК України).

Суд визнає, що зміст спірних правовідносин може зумовити певні майнові наслідки для ОСОБА_1 за зобов`язаннями колишнього чоловіка. Однак такі наслідки можуть виникнути не внаслідок ухвалення рішення у цій справі, а лише на стадії його виконання та в порядку, визначеному законом - у порядку статті 73 СК України, згідно із якою за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути звернене лише на його особисте майно і на його частку в праві спільної сумісної власності подружжя, яка буде виділена в натурі за рішенням суду, або ж у порядку статті 443 ЦПК України, за якою визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням виконавця з повідомленням співвласників.

Доводи заявниці про преюдиційне значення рішення у цій справі для неї суд відхиляє. За частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду, не доказуються лише в справі, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. За частиною сьомою цієї статті особа, яка не брала участі у справі, може спростувати встановлені в ній обставини у загальному порядку. Отже, відсутність ОСОБА_1 серед учасників цієї справи не позбавляє її можливості захищатися у майбутніх спорах з банком.

Участь заявниці у справі № 201/16387/16-ц була зумовлена іншим предметом спору вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житла. Це речова вимога, що безпосередньо стосувалася її права користування житлом. У цій справі заявлено виключно грошову вимогу до позичальника, тому процесуальний склад учасників тієї справи не визначає складу учасників цієї.

З урахуванням того, що позовну заяву ОСОБА_1 подано після закінчення підготовчого провадження та під час розгляду справи по суті, що суперечить частині першій статті 52 ЦПК України. Крім того, рішення у цій справі не вирішує питання про її права та обов`язки, а можливі наслідки для неї можуть виникнути лише під час виконання рішення і підлягають захисту в окремих процедурах за її участю.

За таких обставин у прийнятті позовної заяви до спільного розгляду з первісним позовом слід відмовити, а заяву повернути заявниці за аналогією з частиною третьою статті 194 ЦПК України. Це не позбавляє її права звернутися до суду з окремим позовом на загальних підставах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 51, 52, 82, 193, 194, 258261, 353, 354 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у прийнятті до спільного розгляду з первісним позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів шляхом визнання недійсними умов кредитного договору та зменшення суми стягнення.

Роз`яснити, що відмова у прийнятті позовної заяви не перешкоджає зверненню з позовом у загальному порядку, передбаченому ЦПК України.

Позовну заяву ОСОБА_1 з доданими до неї документами повернути заявниці. Копію позовної заяви долучити до матеріалів справи.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала підписана суддею 19 жовтня 2026 року.

Суддя О.С. Наумова