Рішення № 140731625, 19.10.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/2635/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року місто Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рішко С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

Акціонерного товариства «Ідея Банк»,

в особі представника Заставної Ольги Василівни

(79008, м. Львів, вул. Валова,11, ЄДРПОУ: 19390819)

до

ОСОБА_1

( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 )

про стягнення боргу за кредитним договором,

встановив:

I. Позиції сторін та учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 102 430 грн 94 коп. та суму понесених витрат на сплату судового збору.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 29.11.2023 після проведення ідентифікації та верифікації клієнта відповідно до вимог законодавства України між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 1868718 про використання електронного підпису клієнта та акцепт публічної оферти AT «Ідея Банк» про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку. Даний договір було підписано клієнтом ЦВП, шляхом відтворення власноручного підпису на екрані електронного сенсорного пристрою (смартфону) через мобільний додаток O.Bank 2.0. у відповідності до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та «Про електронну комерцію». Банком підписано Договір шляхом накладення КЕП уповноваженого представника банку, що також узгоджується з Положенням про використання електронного підпису та електронної печатки, затвердженим постановою Національного банку України.

04.07.2025 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №R01.34606.012003856. Означений договір підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (OTP-пароль), який був надісланий на номер мобільного телефону (фінансовий номер) відповідача. Власне волевиявлення на укладення кредитного договору відповідач висловив шляхом його підписання електронним підписом, а саме відповідачем було введено на інтерфейсі власного мобільного пристрою з фінансового номеру в мобільному додатку O.Bank 2.0 СМС-повідомлення (OTP-пароль, отриманий від Банку - з альфа імені «IdeaBank»), що узгоджується з п.1.4.1 Договору № 1868718.

Згідно кредитного договору №R01.34606.012003856 відповідач отримав кредит у розмірі 75 000 грн 0780 коп., зі сплатою 71,77% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у томі числі процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. Позивач повністю виконав свої зобов`язання, згідно наведеного кредитного договору, що підтверджується копіями доказів видачі кредиту, однак відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатив нараховані інші платежі, у тому числі проценти за кредитним договором. Отже, сума боргу відповідача за кредитним договором станом на 09.02.2026 становить 102 430 грн 94 коп. Оскільки відповідач у добровільному порядку не сплатив заборгованість за кредитним договором, у тому числі проценти за кредитним договором, позивач просить заявлені вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 13.04.2026 відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

26.06.2026 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Зокрема, вказує на те, що відповідач не підписував ДКБОФО та Тарифи, які є невід`ємною частиною договору, а наявність підпису в анкеті-заяві, за відсутності тексту самих Умова та Тарифів безпосередньо у документів не дає підстав для стягнення підвищених процентів. Так, позив не надав доказів, що надані ним витяги зі специфічними умовами з відсотковою ставкою та штрафами були погоджені відповідачем. Роздруківка з сайту або посилання на електронний архів не є належним доказом того, що саме з цими тарифами відповідач був ознайомлений на момент підписання договору через мобільний додаток «O.Bank 2.0». Відповідач позбавлений технічної можливості перевірити, чи текст умов на сайті у 2026 році відповідає тому тексту, що був там на дату укладення договору, адже банк може змінювати такий текст в односторонньому порядку.

Крім цього, вказує на те, що позивач не зазначив в який спосіб та в якому розмірі було надано позичальнику грошові кошти. Розрахунок заборгованості та виписки про рух коштів не є належними доказом отримання коштів відповідачем та сам по собі розрахунок заборгованості не відноситься до первинних банківських документів і відображає методику нарахування позивачем заборгованості, але ніяк не відображає операції з надходження кредитних коштів на рахунки клієнта та їх повернення. Ставка 71,77% не була погоджена індивідуальним підписом.

Зазначає про те, що 06.01.2026 позивач надіслав відповідачу вимогу про усунення порушень та дострокове повернення всієї суми кредиту протягом 30 днів та всупереч вимогам закону продовжував нараховувати заборгованість по 09.02.2026.

Також, представник відповідача надає контр-розрахунок заборгованості, відповідно до якого: період нарахування 04.07.2025 09.02.2026, тіло кредиту становить 75 000 грн 78 коп., проценти за користування кредитом 0,00 грн, різниця з розрахунком банку 27 430 грн 13 коп. (сума, яка підлягає беззаперечному виключенню).

Відтак, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Разом з відзивом представником відповідача подано до суду клопотання про передачу справи за підсудністю та про витребування доказів.

01.07.2026 представником позивача подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якого остання заперечила доводи, що викладені у відзиві на позовну заяву. Зокрема, вказала, що перед укладення кредитного договору проводилась ідентифікація та верифікації клієнта. Кредитний договір підписано електронним підписом відповідача, про що свідчить пункт 22 Кредитного договору та реквізити договору. Власне волевиявлення відповідач підтвердив, шляхом ведення ОТП-паролю: kod 6831 для підписання кредитного договору та kod 4451 для підписання паспорту споживчого кредиту, які були надіслані з Альфа імені «IdeaBank» на фінансовий номер відповідача +380631441180. Так, укладений кредитний договір містить усі істотні та звичайні умови кредитного договору, в тому числі суму кредиту, процентну ставку, строк кредитування, порядок надання та погашення кредиту, графік погашення платежів тощо. Підписуючи кредитний договір, у відповідності до п. 11.4 цього договору, відповідач погодився з тим, що ДКЮБОФО та Тарифи, які є невід`ємною частиною ДКБОВО, Графік щомісячних платежів є невід`ємними складовими цього договору та зобов`язався виконувати їх умови.

Крім цього, відповідно до п. 2 кредитного договору банк у день підписання кредитного договору переказав кредитні кошти в сумі 78 00 грн 78 коп. на рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Ідея Банк»,, МФО 336310, призначення платежу: погашення кредитної заборгованості договорі №С-001-251045-23-980 від 29.141.2023, датою видачі кредиту є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування за призначенням. Зазначила, що банком припинено нарахування процентів за кредитом з моменту пред`явлення позичальнику вимоги про усунення порушення кредитних зобов`язань від 06.01.2026.

Відтак, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

24.07.2026 представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, згідно яких видача кредиту мала суто віртуальний характер у межах самого банку, кошти миттєво пішли на закриття старого боргу клієнта, що є рефінансуванням, яке супроводжувалось кабальним підвищенням відсоткової ставки до 71,77%, та позичальник фактично не отримав коштів. Також, зазначив про те, що надання банком самих витягів з реєстр смс-повідомлень, не є безумовним доказом волевиявлення відповідача на підписання кредитного договору.

Разом з запереченням, представник відповідача подав до суду клопотання про витребування доказів.

11.09.2026 представником позивача подано до суду додаткові пояснення, відповідно до яких остання зазначила, що посилання представника відповідача на висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 17.04.2019 у справі №539/1271/17 (справа про розірвання шлюбу), від 12.01.2022 у справі №344/7201/20 (справа про скасування заходів забезпечення позову), від 13.01.2021 у справі №450/4096/16 (відсутні дані в Єдиному реєстрі судових рішень) є неправомірним, так як таких взагалі не існує або жодна з цих справ не стосується кредитних правовідносин та переглядалась судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Ухвалами Галицького районного суду м. Львова від 14.09.2026 відмовлено у задоволені клопотання представника відповідача від 24.06.2026 та від 24.07.2026 про витребування доказів.

У позовній заяві представник позивача просить проводити розгляд справи за його відсутності, згідно якої вона позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач та його представник в судове засідання повторно не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими відправленнями та довідками про доставку електронного документа в електронний кабінет представника відповідача. Представник відповідача подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи посилаючись на зайнятість в іншому судовому засіданні.

Вирішуючи відповідне клопотання, суд виходить з наступного.

У клопотанні про відкладення розгляду справи призначеної на 14.10.2026 представник вказав на зайнятість у судовому засіданні призначеному в іншому суді на 12.10.2026 року. До зазначеного клопотання долучено копію ухвали судді Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 24.06.2026 про призначення судового засідання у справі № 743/819/26 на 14.10.2026 о 10 годині 00 хвилин. Дані про учасників зазначеного провадження знеособлені, тобто у зазначеному процесуальному рішенні відсутні відомості про ОСОБА_2 . До клопотання також долучено ордер на представництво інтересів ОСОБА_3 адвокатом Курилкіним С.І. у справі №743/819/26. Крім того, із зазначеної ухвали вбачається, що така розглядається за правилами загального позовного провадження і судове засідання призначене на вказану дату є першим у справі та підготовчим, явка сторони відповідача обов`язковою не визнавалась.

Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;

5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, сторона зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суд відзначає, що у цьому провадженні сторона відповідача чотири рази зверталась до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, які були задоволені судом, та жодного разу ні відповідач, ні його захисник не з`явились в судове засідання, в тому числі в режимі відеоконференції.

З врахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, також того, що відповідач (його представник) неодноразово не з`являвся в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, суд приходить до переконання про наявність законних підстав для вирішення спору по суті. При цьому, суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні відповідача (його представника), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка (в даному випадку неодноразова) учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для відкладення розгляду справи.

Крім того, відповідач реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у заявах поданих суду, інших доказів, окрім наявних у матеріалах справи, протягом часу судового провадження не подав, з врахуванням тривалості провадження, з метою забезпечення розумних строків провадження у справі, суд вважає, що розгляд справи у відсутності відповідача є можливим, а законні підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відтак, з огляду на забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

З огляду на неодноразову неявку сторони відповідача по даній цивільній справі, врахувавши позицію сторони позивача, суд вважає можливим розглядати справу.

При цьому, суд враховує положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які покладають на суд обов`язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства прямо забороняється Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів , поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 29.11.2023 після проведення ідентифікації та верифікації клієнта, відповідно до вимог законодавства України, між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 1868718 про використання електронного підпису клієнта та акцепт публічної оферти AT «Ідея Банк» про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку. Даний договір було підписано клієнтом ЦВП, шляхом відтворення власноручного підпису на екрані електронного сенсорного пристрою (смартфону) через мобільний додаток O.Bank 2.0. у відповідності до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та «Про електронну комерцію». Банком підписано Договір шляхом накладення КЕП уповноваженого представника банку, що також узгоджується з Положенням про використання електронного підпису та електронної печатки, затвердженим постановою Національного банку України.

04.07.2025 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №R01.34606.012003856. Означений договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (OTP-пароль) (6803), який був надісланий на номер мобільного телефону (фінансовий номер) відповідача. Власне волевиявлення на укладення кредитного договору відповідач висловив шляхом його підписання електронним підписом, а саме відповідачем було введено на інтерфейсі власного мобільного пристрою з фінансового номеру в мобільному додатку O.Bank 2.0 СМС-повідомлення (OTP-пароль, отриманий від Банку - з альфа імені «IdeaBank»), що узгоджується з п.1.4. Договору № 1868718.

Згідно даного кредитного договору, відповідач отримав кредит у розмірі 75 000 грн 78 коп., зі сплатою 71,77% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у томі числі процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. Строк кредиту 48 місяців (п. 1 - 3 Договору кредиту №R01.34606.012003856 від 04.07.2025).

Відтак, доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_5 не погоджувалась процентна ставка не відповідає дійсності, та спростовується укладеним між сторонами кредитним договором.

Позивач повністю виконав свої зобов`язання, згідно кредитного договору, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями. Однак, відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін, не сплатив нараховані відсотки.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч.3 ст.207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк. За умовами ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. У відповідності до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України та умов договору, у разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов`язань в частині повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій згідно з умовами договору, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу неустойку (штраф, пеня). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається із матеріалів справи, у зв`язку із невиконанням умов кредитного договору, 06.01.2026 на адресу відповідача банком направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань. Згідно даної вимоги, позивач вимагав терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги, виконати зобов`язання по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. Також, відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в 30-денний строк з дня направлення цієї вимоги банком будуть здійсненні заходи щодо примусового стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором на власний вибір.

З детального розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем припинились нарахування з 06.01.2026, а відтак доводи сторони відповідача про нарахування після цієї дати судом відхиляються.

Із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості встановлено, що у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, станом на 09.02.2026 утворилась заборгованість у розмірі 102 430 грн 94 коп., яка складається із: простроченого боргу у розмірі 75 000 грн 78 коп.; прострочених процентів 27 430 грн 16 коп.

Заборгованість відповідача підтверджується випискою по особовому рахунку № НОМЕР_3 , детальним розрахунком заборгованості та довідкою - розрахунком заборгованості станом на 09.02.2026.

Зміст кожної операції (щодо підписання кредитного договору №R01.34606.012003856 від 04.07.2025) підтверджується не одним ізольованим документом, а системою взаємопов`язаних доказів (одноразовим ідентифікатором, графіком щомісячних платежів, реєстром смс повідомлень, платіжними інструкціями, випискою по рахунку, арифметична узгодженість сум), яку представник відповідач жодним чином не спростував і не поставив під сумнів по суті. Зокрема, відповідач не заявив про подання стороною позову про визнання кредитного договору №R01.34606.012003856 від 04.07.2025 недійсним або неукладеним. Відповідач не звертався до правоохоронних органів із заявою про підроблення його персональних даних, незаконне заволодіння платіжною карткою чи телефонним номером, не надав жодного доказу на підтвердження того, що зазначені кредитні кошти відповідачу не надходили та такими останній не користувався. Більш того, з реєстру смс повідомлень до Договору надання послуг №01/01122020 за липень 2025 року, на телефон відповідача, який зазначений у кредитному договорі №R01.34606.012003856 від 04.07.2025, +380631441180 (msg_id 13264448), скеровано текст повідомлення: «OTP: 4451 dlia pidpusannia Pasportu pozhivchogo kreditu №R01.34606.012003856», (msg_id 13264459), скеровано текст повідомлення: «OTP: 6803 dlia pidpusannia Kreditnogo dogovoru №R01.34606.012003856». Згода на підписання кредитного договору, паспорту споживчого кредиту є відправлення СМС з текстами «4451» та «6308» на номер 3553.

Окремо слід зазначити, що номер відповідача, який вказаний у кредитному договорі №R01.34606.012003856 від 04.07.2025, +380631441180, збігається з номером телефону зазначеним стороною відповідача у заявах поданих суду.

Щодо посилань представника відповідач на те, що видача кредиту мала суто віртуальний характер, суд зазначає наступне.

Згідно п. 2 кредитного договору №R01.34606.012003856 від 04.07.2025, призначення платежу: погашення кредитної заборгованості договір №С-001-251045-23-980 від 29.11.2023.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відтак, якщо новий кредит на рефінансування видається фізичній особі для погашення її попередніх особистих боргів і не пов`язаний із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, він підпадає під визначення споживчого кредиту.

Так, підписанням договору позичальник підтвердив призначення платежу, а тому в цій частині суд відхиляє доводи сторони відповідача.

З приводу посилань представника відповідача про те, що вказаній спір не підсудний Галицькому районному суду м. Львова, суд зазначає наступне.

Відповідно до загальних правил територіальної юрисдикції (підсудності) визначених ст.27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Разом з тим, ст. 28 ЦПК України визначено випадки підсудності справ за вибором позивача (альтернативна підсудність), зокрема позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів (ч. 8 ст. 28 ЦПК України).

Системний аналіз відповідних норм ЦПК України, які регулюють питання щодо визначення підсудності, дає підстави для висновку, що підсудність справи визначається на момент пред`явлення позову шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції (ст. 27, 184, 187 ЦПК України).

Крім того, територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності (альтернативна та виключна).

Питання обрання суду у разі реалізації права вибору альтернативної підсудності вирішується позивачем на стадії пред`явлення позову шляхом подання відповідної заяви. У такий спосіб позивач реалізує своє право на доступ до правосуддя.

Так, позивач у відповідній заяві зазначив, що користуючись своїм правом, встановленим ч. 8 ст. 28 ЦПК України, пред`являє позов до Галицького районного суду, а саме подає його за місцем виконання договору, тобто місцем знаходження банку.

Відповідно до п. 24 кредитного договору №R01.34606.012003856 від 04.07.2025, сторони підтверджують, що ця угода виконується за місцем знаходження банку: 79008, м. Львів, Галицький район, вул. Валова, 11, і у випадку спору між сторонами за цією угодою, позов може пред`являтись також за місцем виконання Договору.

Відтак, позивач пред`явив цей позов до Галицького районного суду м. Львова користуючись своїм правом наданим законом та договором.

Суд виходить з того, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Основою механізму забезпечення права на доступ до правосуддя є певна сукупність втілених у Конституції та чинному законодавстві України правових принципів, установлених інститутів, норм та юридичних гарантій, які в комплексі уможливлюють і сприяють його дотриманню, реалізації та захисту. В свою чергу, право на доступ до правосуддя є невід`ємною складовою права на судовий розгляд. Оскільки останнє, у свою чергу, є складовою прав людини, їх конституційно-правові гарантії в цілому повністю стосуються і права на доступ до правосуддя, що дає підстави для висновку про існування згаданого права в системі координат загального конституційно-правового механізму гарантій прав людини.

Дотриманням судами процесуальних норм інституту підсудності означає дотримання положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачем, відповідно до наданих йому законом прав, обрано саме Галицький районний суд м. Львова, і право на визначення належного суду за правилами альтернативної підсудності належить виключно позивачеві, приходжу до висновку, що у задоволенні клопотання відповідача слід відмовити, оскільки передача справи на розгляд до іншого суду призведе до обмеження права позивача на доступ до правосуддя за встановленою законом процедурою та порушення передбаченого цивільним процесуальним законодавством права позивача на звернення до суду за правилами альтернативної підсудності.

Суд також критично відноситься до посилання представника відповідача на «кабальні умови кредитного договору, щодо встановлення процентної ставки 71,77% річних».

Так, згідно п. 4 кредитного договору №R01.34606.012003856 від 04.07.2025, процентна ставка є розміром плати за користування кредитним коштами та становить 71,77% річних від неповернутої суми, що складає 0,14% у день та є фіксованою.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

З вище наведеного вбачається, що встановлена денна процентна ставка в розмірі 0,14% в день не перевищує встановленого законом обмежуваного розміру.

Також, суд не знаходить підстав для застосування положень закону щодо позовної давності, як підстави для відхилення заявлених вимог, оскільки така позивачем не пропущена. Зокрема, як вбачається з кредитного договору №R01.34606.012003856, такий укладено 04.07.2025.

Згідно п. 24 кредитного договору №R01.34606.012003856, сторони домовились, що строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за цим договором становить 5 (п`ять) років.

Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України(в редакції від 02.04.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п. 19розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України(в редакції від 17.03.2022, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями257-259,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк його дії, який виключений, пункт 19 розділу виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025.

Відтак, строк позовної давності у цій ситуації не пропущений.

Щодо посилань представника відповідача у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив на неіснуючі постанови Верховного Суду, то судом встановлено таке.

Так, у відзиві представником наведено посилання на постанови Верховного Суду та цитати з таких постанов, а саме: від 26.12.2019 у справі №464/2900/18 (не існує даних про справу у Єдиному реєстрі судових рішень), від 10.02.2021 у справі №461/5270/19 (скарга начальника управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради ОСОБА_4 на постанову слідчого слідчого відділу Галицького відділу поліції головного управління національної поліції у Львівській області ОСОБА_5 від 21 червня 2019 року про закриття кримінального провадження №12017140050001306 від 22.03.2017), від 07.10.2020 у справі №132/1006/19 (наведені представником відповідача висновки не відповідають змісту постанови ВС), від 28.03.2018 у справі №444/951/15-ц (справа щодо видачі судового наказу).

У запереченні на відповідь на відзив представником наведено посилання на постанови Верховного суду та цитати з таких, а саме: від 17.04.2019 у справі №539/1271/17 (справа щодо розірвання шлюбу, даних про рішення ВС у справі у Єдиному реєстрі судових рішень немає), від 12.01.2022 у справі №344/7201/20 (скасування заходів забезпечення, даних про рішення ВС у справі у Єдиному реєстрі судових рішень немає), від 13.01.2021 у справі №450/4096/18 (призначення судово-медичної експертизи у кримінальному провадженні, даних про рішення ВС у справі у Єдиному реєстрі судових рішень немає).

Отже, наведені обставини свідчать про використання представником відповідача неіснуючих висновків суду касаційної інстанції у заявах поданих суду. Зазначені обставини можуть свідчити, серед іншого, про використання представником технологій штучного інтелекту без належної перевірки достовірності даних, для обґрунтування своєї позиції.

Верховний Суд у постанові від 15.01.2026 р. у справі №240/14153/24 звернув увагу на тому, що використання ШІ для підготовки процесуальних документів саме по собі не заборонено. Проте відповідальність за достовірність інформації, викладеної у процесуальних документах, покладається виключно на учасника справи. Верховний Суд наголосив на обов`язковості дотримання принципу фахового людського контролю (human-in-the-loop). Використання ШІ у правничій діяльності допускається виключно як допоміжний інструмент, який не може замінити професійну діяльність правника: його критичне мислення, фахове судження та правову кваліфікацію (Рекомендації з відповідального використання штучного інтелекту для правників (схвалені Міністерством цифрової трансформації та Міністерством юстиції України, липень 2025 року).

Подання до суду недостовірної інформації, зокрема посилань на неіснуючі постанови та правові позиції Верховного Суду становить порушення принципу добросовісності користування процесуальними правами, закріпленого у статті 44 ЦПК України, незалежно від способу підготовки цієї інформації.

Отже, на переконання суду, дії адвоката Курилкіна Сергія Івановича суперечать принципу добросовісності користування процесуальними правами, закріпленому у статті 44 ЦПК України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу адвоката Курилкіна С.І. на неприпустимість допущення у подальшому подібних дій, позаяк вони матимуть більш суворе реагування, як то: притягнення до відповідальності за зловживання процесуальними правами чи звернення суду до відповідної Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав клієнту грошові кошти у кредит. Відповідач скористався кредитними коштами, але свої зобов`язання за договором виконав не у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість. Таким чином, виходячи із наведеного, суд приходить до висновку, що відповідач порушив умови договору і з останнього на користь АТ «Ідея Банк» слід стягнути заборгованість у визначеному розмірі.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень ст. 141 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з відповідача суму сплаченого АТ «Ідея Банк» судового збору в повному розмірі, що становить 2662 грн 40 коп.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року, справа №1519/2-5034/11, провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України,

ухвалив:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість у розмірі 102 430 гривень 94 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» судові витрати пов`язані із сплатою судового збору у розмірі 2 662 гривні 40 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач - Акціонерне товариство «Ідея Банк»

(79008, м. Львів, вул. Валова, 11, ЄДРПОУ: 19390819);

представники позивача Заставна Ольга Василівна, Михашула Євгенія Іванівна

(79008, м. Львів, вул. Валова, 11);

відповідач ОСОБА_1

( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 )

представник відповідача ОСОБА_2

( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 )

Повний текст рішення складено 19.10.2026 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький