Рішення № 140710050, 16.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 рокусправа № 380/9154/26місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (ліквідаційна комісія) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

у с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (ліквідаційна комісія) код ЄДРПОУ 40108833, адреса: 79000, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, у якій просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (ліквідаційна комісія) щодо у прийняті заяви і пакету документів для оформлення висновку про призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків;

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (ліквідаційна комісія) розглянути повторно заяву ОСОБА_1 та скерувати до Міністерства внутрішніх справ України документи та висновок щодо призначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому другої групи інвалідності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015року № 850 Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції, що настала внаслідок травми, одержаної під час проходження служби, пов`язаного з виконанням службових обов`язків".

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 6 червня 1992 року позивач, перебуваючи на посаді старшого інженера відділу матеріально технічного постачання, збуту та залізничного транспорту Управління виконання покарань УМВС України у Львівській області, отримав тілесні пошкодження в період проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов`язків, пов`язаних безпосередньою участю в охороні громадського порядку. 21 грудня 1998 року позивач звільнений зі служби наказом УМВСУ у Львівській області №6160/с від 10 грудня 1998 року згідно п.64 "б" (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Відповідно до пункту 8. Постанови №850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, або керівник уповноваженої установи МВС, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги. Відповідно до пункту 9. Постанови №850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, або до уповноваженої установи МВС для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

29.05.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив повністю. Відзив обґрунтований тим, що права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Для того, щоб отримати грошову допомогу працівник міліції має володіти таким правом. Пунктом 4 Порядку № 850 встановлено, що якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми. З аналізу вищенаведеної норми випливає, що право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі виникає тільки тоді, коли працівнику міліції встановлено вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності протягом двох років після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності. Оскільки ОСОБА_1 , як майор внутрішньої служби, належав до категорії осіб начальницького складу управління по виконанню покарань, отже не належав до категорії працівників міліції, тому норми Закону на позивача не можуть бути поширені. Зважаючи на вищенаведене відсутні підстави для формування висновку та скерування матеріалів до МВС України для прийняття рішення щодо проведення виплати.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 16.09.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 02.06.2026 суд залишив позовну заяву без руху для усунення недоліків позовної заяви та визначив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням поважності причин його пропуску та відповідних доказів.

Ухвалю від 15.06.2026 суд продовжив розгляд справи.

Ухвалою від 16.10.2026 суд відмовив повністю у клопотанні представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

6 червня 1992 року позивач, перебуваючи на посаді старшого інженера відділу матеріально технічного постачання, збуту та залізничного транспорту Управління виконання покарань УМВС України у Львівській області, отримав тілесні пошкодження в період проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов`язків, пов`язаних безпосередньою участю в охороні громадського порядку.

21 грудня 1998 року позивач звільнений зі служби наказом УМВСУ у Львівській області №6160/с від 10 грудня 1998 року згідно п.64 "б" (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

В 2002 році Військово-лікарською комісією УМВС України у Львівській області позивачу встановлена інвалідність третьої групи терміном на один рік, яку він не продовжував.

Страхувальних виплат за втрату здоров`я позивач не отримував.

26 травня 2023 року Львівською обласною медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлена друга група інвалідності, пов`язана з виконанням службових обов`язків, що підтверджується довідкою і випискою з акту медико-соціальною експертною комісією серія 12ААВ № 740729 і довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, серія ААА № 027038.

В березні 2026 року позивач звернувся із заявою відповідними документами до Головного управління Національної поліції у Львівській області про виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 815 "Про порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі(смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції".

19.03.2026 позивача повідомлено листом про повернення матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги, оскільки він, як майор внутрішньої служби не належав до категорії працівників міліції. тому норми Закону України Про Національну поліцію не можуть бути поширені на позивача.

Вважаючи протиправними вказані дії відповідача, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд керувався такими мотивами.

Відповідно до частини 2 пункту 1 названих Основних напрямків створено у Міністерстві внутрішніх справ УРСР Головне управління по виконанню покарань (ГУВП), на яке покладено організацію виконання покарань на території республіки, в УВС областей відповідні управління, відділи по виконанню покарань (УВП-ВВП). Покладено на Головне управління по виконанню покарань організацію виконання покарань, узагальнення пенітенціарної практики, розробку і координацію виконання програм щодо удосконалення матеріального, кадрового, фінансового, організаційного, наукового забезпечення кримінально-виконавчої системи, організацію комерційного посередництва в її виробничо-господарській діяльності, керівництво через обласні органи управління виправними установами, слідчими ізоляторами.

З метою подальшого реформування кримінально-виконавчої системи та на виконання зобов`язань, взятих Україною при вступі до Ради Європи, Указом Президента України від 22 квітня 1998 року № 344/98 утворено Державний департамент України з питань виконання покарань на базі Головного управління виконання покарань МВС України як центральний орган виконавчої влади з тимчасовим підпорядкуванням МВС України.

Згідно з Указом Президента «Про виведення державного департаменту з питань виконання покарань з підпорядкування МВС України» №248/99 від 12 березня 1999 року новоутворений Департамент виведено з підпорядкування МВС України і підпорядковано безпосередньо Кабінету Міністрів України.

У подальшому 23 червня 2005 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-ІV (далі - Закон №2713-ІV).

Згідно статті 1 названого Закону на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Указом Президента України від 09 грудня 2010 року №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління та відповідно до пункту 15 частини 1статті 106 Конституції України утворено Державну пенітенціарну службу України, реорганізувавши Державний департамент України з питань виконання покарань.

Згідно пункту 1 Положення Про Державну пенітенціарну служба України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №394/2011 вона є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Згодом постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» від 18 травня 2016 року №343 з метою оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції, раціонального використання бюджетних коштів Кабінет Міністрів України ліквідував Державну пенітенціарну службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації. Також пунктом 2 названої постанови Уряд установити, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної пенітенціарної служби, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції» від 18 травня 2016 року №348 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи управління Державної пенітенціарної служби та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації.

Згідно положень зазначеної постанови, правонаступником управління Державної пенітенціарної служби в Житомирській області, якому підпорядковувалася установа ЯЮ309/7, де позивач проходив службу, стало Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.

У подальшому, постановою Уряду «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» від 24 січня 2020 року №20 ліквідовано Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, а його правонаступником став міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань Департамент з питань виконання кримінальних покарань.

Відповідно до пункту 7 Положення про Департамент з питань виконання кримінальних покарань, затвердженого наказом Міністра юстиції України від 20 вересня 2023 року №3362/5 Департаменту безпосередньо підпорядковуються, зокрема, установи виконання покарань, слідчі ізолятори у Київській, Житомирській, Черкаській, Чернігівській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях, а також табори для тримання військовополонених.

З вищенаведеного вбачається, що до 1998 року органи і установи виконання покарань були складовою частиною органів внутрішніх справ, а з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань як центрального органу виконавчої влади, який у подальшому був перетворений в остаточному вигляді на момент виникнення спірних правовідносин у Департамент з питань виконання кримінальних покарань, юрисдикція якого поширюється на територію Житомирської області, де проходив службу позивач на момент звільнення, який є міжрегіональним територіальним органом Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань.

Як встановив суд, 6 червня 1992 року позивач, перебуваючи на посаді старшого інженера відділу матеріально технічного постачання, збуту та залізничного транспорту Управління виконання покарань УМВС України у Львівській області, отримав тілесні пошкодження (закритий черезвер-тлюговий відламковий перелом лівої стегневої кістки зі зміщенням фрагментів) в період проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов`язків, пов`язаних безпосередньою участю в охороні громадського порядку.

21 грудня 1998 року позивач звільнений зі служби наказом УМВСУ у Львівській області №6160/с від 10 грудня 1998 року згідно п.64 "б" (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

В 2002 році Військово-лікарською комісією УМВС України у Львівській області позивачу була встановлена інвалідність третьої групи терміном на один рік, яку він не продовжував.

Страхувальних виплат за втрату здоров`я позивач не отримував.

26 травня 2023 року Львівською обласною медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлена друга група інвалідності, пов`язана з виконанням службових обов`язків, що підтверджується довідкою і випискою з акту медико-соціальною експертною комісією серія 12ААВ № 740729 і довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, серія ААА № 027038.

Частиною п`ятою статті 23 Закону №2713-ІV у первинній редакції було передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону № 565-XII, а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Національної поліції» від 10 листопада 2015 року №766-VIII, який набув чинності з 09 грудня 2015 року, у першому реченні названої правової норми слова і цифри «поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію» замінити словами «поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а слова «працівників органів внутрішніх справ» словом «поліцейських».

При цьому згідно абзацу 3 пункту 15 «Прикінцевих положень» Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII, який набрав чинності 07 листопада 2015 року, право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що зазначеними нормативно-правовими актами закріплено право осіб, які виконували покладені на них обов`язки в межах кримінально-виконавчої системи, на гарантії, передбачені для працівників міліції. При цьому реалізація таких гарантій не припинена й після ліквідації міліції та створення поліції.

Окрім цього, 31 січня 2025 року Львівський окружний адміністративний суд виніс рішення у справі № 380/20116/24, яким зобов`язав Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції подати Міністерству юстиції України документи ОСОБА_1 (за вх.С-1375 від 25.06.2024 року) та висновок щодо виплати йому грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, згідно з вимогами Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.

03 липня 2025 року Восьмий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції залишив без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі № 380/20116/24 - без змін.

Як вказав Львівський окружний адміністративний суд у вказаному рішенні, згідно з частиною 6 статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року №565-XII (в редакції Закону України від 13.02.2015 року №208-VIII, який набрав чинності 12.03.2015 року), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога.

На виконання вказаної норми затверджено Порядок №850.

Відповідно до пункту 2 цього Порядку №850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Окрім цього, судовим рішенням у справі №380/28160/23, яке набрало законної сили, встановлено, що до правовідносин позивача належить застосовувати вимоги саме Порядку №850.

Таким чином, твердження відповідача, викладені у листі від 19.03.2026, про те, що оскільки позивач, як майор внутрішньої служби, належав до категорії осіб начальницького складу управління по виконанню покарань, отже не належав до категорії працівників міліції, тому норми Закону на позивача не можуть бути поширені, тому відсутні підстави для формування висновку та скерування матеріалів до МВС України для прийняття рішення щодо проведення виплати не відповідають обставинам справи, оскільки до правовідносин позивача належить застосовувати вимоги саме Порядку №850 та нормативно-правовими актами закріплено право осіб, які виконували покладені на них обов`язки в межах кримінально-виконавчої системи, на гарантії, передбачені для працівників міліції.

Отже, відмова відповідача щодо прийняття заяви і пакету документів для оформлення висновку про призначення та виплати позивача одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків є протиправною.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача розглянути повторно заяву позивача про скерування до Міністерства внутрішніх справ України документи та висновок щодо призначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому другої групи інвалідності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015року № 850 Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції, що настала внаслідок травми, одержаної під час проходження служби, пов`язаного з виконанням службових обов`язків.

Водночас, у позовній вимозі про скерування до Міністерства внутрішніх справ України документи та висновок щодо призначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому другої групи інвалідності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015року № 850 Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції, що настала внаслідок травми, одержаної під час проходження служби, пов`язаного з виконанням службових обов`язків потрібно відмовити у зв`язку з передчасністю, оскільки відповідач лише послався на те, що норми Закону на позивача не можуть бути поширені, не дослідивши інші підстави скерування вказаного висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

V. Судові витрати

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (ліквідаційна комісія) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (ліквідаційна комісія) щодо прийняття заяви і пакету документів для оформлення висновку про призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків.

Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (ліквідаційна комісія) розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про скерування до Міністерства внутрішніх справ України документів та висновку щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції, що настала внаслідок травми, одержаної під час проходження служби, пов`язаного з виконанням службових обов`язків.

В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович