Рішення № 140672856, 16.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/12092/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі управління державного нагляду (контролю) у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі управління державного нагляду (контролю) у Львівській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті управління державного нагляду (контролю) у Львівській області від 20.05.2026 №ОПШ 111186 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу № ОПШ 111186 від 20.05.2026 було вирішено стягнути з позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 гривень. Позивач вказує на те, що відповідач, визначаючи перевізником саме позивача, фактично виходив лише з того, що саме позивач є власником транспортного засобу, яким здійснювалося перевезення вантажу та щодо якого було проведено перевірку (тобто виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб), що є неприпустимим. Відповідач не надав жодного доказу того, що під час перевірки автомобільним перевізником був позивач. Ці обставини відповідач зобов`язаний був установити під час належного розгляду по суті справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, чого не здійснив і протиправно застосував адміністративну відповідальність до власника транспортного засобу. Вважаючи вказану постанову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 16.06.2026 позовну заяву залишено без руху. У встановлений в ухвалі строк позивач недоліки позовної заяви усунув.

Ухвалою судді від 01.07.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Державна служба України з безпеки на транспорті подала відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що відповідно до пунктів 9, 10, 11, 12 Порядку № 1567, 20 квітня 2026 року, на а/д М-11 Львів Шегині 30 км., старшим державним інспектором Відділу державного контролю на наземному транспорті Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області, був зупинений транспортний засіб марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , (далі Водій), який здійснював внутрішні перевезення вантажів. У ході рейдової перевірки транспортного засобу було встановлено ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» - на момент перевірки відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, п. 6.1. наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010; пп. 6 п. 1 Розділу ІІ наказу Мінрозвитку № 703 від 16.04.2025; ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» - відсутні реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водія(їв)-тахокарти за: 19.04.2026, 18.04.2026, 15.04.2026, 14.04.2026, 13.04.2026, 12.04.2026, 11.04.2026, 10.04.2026, 09.04.2026, 05.04.2026, 04.04.2026, 03.04.2026, 02.04.2026, 31.03.2026, 29.03.2026, 25.03.2026, 24.03.2026, 23.03.2026, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачено статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абз. 3, част. 1. За результатами рейдової перевірки складено Акт № ЕАР 013374 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом від 20.04.2026. Водій зі змістом Акту № № ЕАР 013374 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом від 20.04.2026, ознайомився. За результатом розгляду справи, було винесено Постанову про застосування адміністративного - господарського штрафу № ОПШ 111186 від 20.05.2026, за ч. 1 абз.3 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт».

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Відповідно до пунктів 9, 10, 11, 12 Порядку № 1567, 20 квітня 2026 року, на а/д М-11 Львів Шегині 30 км., старшим державним інспектором Відділу державного контролю на наземному транспорті Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області, був зупинений транспортний засіб марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який здійснював внутрішні перевезення вантажів.

У ході рейдової перевірки транспортного засобу було встановлено ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» - на момент перевірки відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, п. 6.1. наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010; пп. 6 п. 1 Розділу ІІ наказу Мінрозвитку № 703 від 16.04.2025; ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» - відсутні реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водія(їв)-тахокарти за: 19.04.2026, 18.04.2026, 15.04.2026, 14.04.2026, 13.04.2026, 12.04.2026, 11.04.2026, 10.04.2026, 09.04.2026, 05.04.2026, 04.04.2026, 03.04.2026, 02.04.2026, 31.03.2026, 29.03.2026, 25.03.2026, 24.03.2026, 23.03.2026, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачено статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абз. 3, част. 1.

За результатами рейдової перевірки складено Акт № ЕАР 013374 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом від 20.04.2026. Водій зі змістом Акту № № ЕАР 013374 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом від 20.04.2026, ознайомився.

На виконання вимог п. 17 Порядку № 1567, Позивачу було направлено, повідомленням № 33904/33.2/24-26 від 28.04.2026 про розгляд матеріалів справи про порушення (Запрошення на розгляд матеріалів справи), рекомендованим відправленням № R06716 0313525 засобами поштового зв`язку оператора «Укрпошта», яким останнього було запрошено на розгляд матеріалів справи про порушення № 1486 який відбувся 20.05.2026, о 10:00 год., в приміщенні Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області, за адресою: Львівська обл., Львівський р-н., с. Малехів, вул. Івасюка 8.

За результатом розгляду справи, було винесено Постанову про застосування адміністративного - господарського штрафу № ОПШ 111186 від 20.05.2026, за ч. 1 абз.3 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт».

Позивач вважає постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ОПШ 111186 від 20.05.2026 протиправною, тому звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні визначено Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 2344-III).

Згідно з ч. 7 ст. 6 Закон № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі Положення № 103).

Згідно з пунктом 1 Положення №103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Пунктом 4 Положення №103 передбачено, що основними завданнями Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті.

Згідно з пунктом 8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначає Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок № 1567).

Пунктом 3 Порядку №1567 передбачено, що рейдові перевірки на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення і направлення на рейдову перевірку.

Відповідно до п. 4 Порядку №1567 рейдова перевірка проводиться на підставі направлення на рейдову перевірку (у паперовій або електронній формі (за наявності технічної можливості) із зазначенням посадових осіб за формою згідно з додатком 1 (далі - направлення), що складається та підписується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу.

Згідно з п. 5 Порядку №1567 Під час проведення рейдової перевірки перевіряється дотримання автомобільними перевізниками та водієм вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Вичерпний перелік питань щодо дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, який перевіряється під час проведення рейдової перевірки посадовими особами, розробляється Укртрансбезпекою і затверджується Мінрозвитку.

Судом встановлено, що Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті сформувало направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 20.04.2026 №ЕНР0004589.

Відтак, відповідач є органом, уповноваженим на проведення рейдових перевірок на автомобільному транспорті.

Відповідно до п. 13 Порядку №1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки транспортного засобу порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою, яка провела перевірку, складається акт проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за формою згідно з додатком 2 (далі - акт проведення перевірки).

Пунктом 15 Порядку №1567 передбачено, що копія акта проведення перевірки, акта про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів, акта про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів видається водію транспортного засобу (за винятком відмови від їх отримання), про що посадова особа робить в актах відповідні записи, а у разі відмови водія транспортного засобу від отримання, копія акта проведення перевірки надсилається автомобільному перевізнику або уповноваженій ним особі.

Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті склало Акт № ЕАР 013374 проведення перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажі автомобільний транспортом від 20.04.2026.

Вказаним актом зафіксовано факт проведення перевірки транспортного засобу марки DAF номерний знак НОМЕР_1 із водієм ОСОБА_4 , що належить автомобільному перевізнику ОСОБА_1 .

Актом встановлено порушення ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» - на момент перевірки відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, п. 6.1. наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010; пп. 6 п. 1 Розділу ІІ наказу Мінрозвитку № 703 від 16.04.2025; ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» - відсутні реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водія(їв)-тахокарти за: 19.04.2026, 18.04.2026, 15.04.2026, 14.04.2026, 13.04.2026, 12.04.2026, 11.04.2026, 10.04.2026, 09.04.2026, 05.04.2026, 04.04.2026, 03.04.2026, 02.04.2026, 31.03.2026, 29.03.2026, 25.03.2026, 24.03.2026, 23.03.2026, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачено статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абз. 3, част. 1.

Ст.48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» - на момент перевірки відсутній первинний документ, що фіксує маршрут руху транспортного засобу спеціального та спеціалізованого призначення суб`єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об`єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 кілометрів від об`єкта будівництва (ремонту)».

Згідно з п. 16-17 Порядку №1567 матеріали, складені за результатами рейдової перевірки, формуються у справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт (далі - справа про порушення) та розглядаються керівником або заступником керівника територіального органу Укртрансбезпеки в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою автомобільного перевізника або його уповноваженої особи) протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності автомобільного перевізника або уповноваженої ним особи.

Про час і місце розгляду справи про порушення автомобільному перевізнику або його уповноваженій особі повідомляється не пізніше ніж за сім календарних днів до дня розгляду особисто під підпис чи шляхом надсилання повідомлення засобами поштового зв`язку (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або на адресу електронної пошти (за наявності) з урахуванням вимог Закону України Про адміністративну процедуру.

У разі неявки автомобільного перевізника або його уповноваженої особи справа про порушення розглядається без їх участі.

Матеріали справи підтверджують, що позивач брала участь у розгляді справи порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, подавала заяву та була присутня під час розгляду.

Пунктом 19 Порядку №1567 установлено, що за результатами розгляду справи про порушення керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник:

за наявності порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за які передбачена частиною першою статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт, виносить постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу за формою згідно з додатком 5;

за наявності порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт (відповідальність за які не передбачена частиною першою статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт) виносить припис щодо усунення порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт (далі - припис) за формою згідно з додатком 6.

за відсутності належного підтвердження порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт виносить постанову про закриття справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за формою згідно з додатком 7.

За результатами розгляду справи про порушення вимоги про порушення законодавства про автомобільний транспорт контролюючим органом винесено постанову № ОПШ 111186 від 20.05.2026 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою стягнуто з автомобільного перевізника ОСОБА_1 17000,00 грн.

Щодо суті встановлених порушень, суд зазначає таке.

За змістом абз. 2 ч. 1 ст. 34 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Частиною 1 статті 39 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналіз наведених норм права вказує, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються регулярні пасажирські перевезення, передбачених статтею 39 Закону № 2344-III, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. Непред`явлення під час проведення перевірки, зазначених у статтях 39 і 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких виконуються перевезення, свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування до автомобільного перевізника санкцій, визначених абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ.

Водночас суд зауважує, що законодавець під час визначення документів для здійснення регулярних пасажирських перевезень фактично не встановив їх вичерпного переліку, проте відзначив про необхідність наявності, в тому числі, інших документів, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до статті 18 Закону №2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані, зокрема, організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Отже, у розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону № 2344-ІІІ та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів наказом Міністерства транспорту і зв`язку України від 07 червня 2010 року № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 року за № 811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі Положення №340), яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку (пункт 1.2).

Відповідно до пункту 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Згідно з пунктом 6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Пунктом 6.3 Положення № 340 передбачено, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Згідно з визначенням, наведеним у абзаці дванадцятому пункту 1.5 Положення № 340, тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.

Отже, тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких ТЗ та про певні періоди роботи їх водіїв. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.

Своєю чергою, Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24 червня 2010 року № 385 (далі Інструкція № 385).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385:

контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Умови використання тахографів визначені розділом ІІІ Інструкції № 385.

Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відповідно до приписів пункту 3.5 Інструкції № 385 перевізники:

забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий);

зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії;

аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Пунктом 3.6 Інструкції № 385 передбачено, що перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема:

правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов`язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР);

дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа;

дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;

наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа;

строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Аналіз наведених норм вказує на те, що автомобільний перевізник, що використовує вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн, повинен обладнати транспортний засіб діючим та повіреним тахографом, у разі використання аналогового тахографа, водій такого транспортного засобу використовує тахокарти, своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання, має із собою заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР.

07 вересня 2005 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2819-IV «Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)», яким постановила приєднатися до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), укладеної 01 липня 1970 року в м. Женева.

20 грудня 2010 року набула чинності Поправка № 6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), укладеної 01 липня 1970 року в м. Женева (далі Поправка № 6 до ЄУТР), в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних днів, а в разі відсутності тахокарт надання бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.

Відповідно до пункту 6.4 Положення № 340 у разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4).

Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Перевізники зберігають бланк підтвердження діяльності протягом 12 місяців.

Отже, водії зобов`язані надавати посадовим особам для контролю реєстраційні листки за поточний день та попередні 28 календарних днів, тобто, 29 тахокарт. Водночас факт нездійснення водієм перевезень може бути підтверджений бланком підтвердження діяльності.

Водночас, Положення №340, зокрема щодо необхідності подання тахокарт, не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб`єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об`єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об`єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об`єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об`єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.

З аналізу вищенаведених норм суд висновує, що Законом №2344-ІІІ обов`язок щодо організації роботи водіїв транспортних засобів, режиму їх праці та відпочинку покладено саме на перевізника.

Водночас, стаття 60 Закону №2344-ІІІ передбачає притягнення перевізників до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт шляхом застосування адміністративно-господарських штрафів.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, покликається на те, що він не є перевізником в розумінні Закону №2344-ІІІ, тому до нього не може бути застосовано відповідні адміністративно-господарські санкції.

Питання відповідності учасника руху, який перевозить вантаж, критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом України «Про автомобільний транспорт» в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у справах №№640/27759/21, 240/22448/20, 280/3520/22, 620/18215/21, 600/1407/22-а та 280/2150/23.

Так, у постанові від 19 жовтня 2023 року (справа №640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких, зокрема, досліджувалося питання правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності лише з тих підстав, що працівники Укртрансбезпеки дійшли висновку, що він, як власник авто, є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

Вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у (справа № 240/22448/20) зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом і у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатував, що положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 620/18215/21).

Отож, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можна визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі №280/2150/23).

У постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

У аспекті наведеного, колегія суддів зазначає, що приписи частини другої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» містять дві умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону, а саме:

- особа повинна бути суб`єктом господарювання, який надає послугу з перевезення;

- перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах;

- використання транспортного засобу на законних підставах.

Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.

Водночас саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов`язок ретельно перевірити надану водієм інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення вантажу на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.

Суд враховує, що автомобільного перевізника у цій справі органом контролю було встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб.

Також відповідач покликався на розхідні накладні № 1 374, № 1 375, № 1 376 від 20.04.2026. З аналізу накладних вбачається, що такі засвідчує факт передачі товару (пластикові труби) за договором продажу будівельних матеріалів (постачальник ТОВ "Інсталпласт", покупець ОСОБА_5 ). Однак у зазначених накладних відсутні будь-які покликання на ОСОБА_1 , як на перевізника.

З огляду на наведене, суд висновує, що відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області оскаржувану постанову прийнято необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі, у зв`язку з чим вона є протиправною та підлягає скасуванню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У відповідності до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання цього позову сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Саме таку суму судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі управління державного нагляду (контролю) у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 20.05.2026 №ОПШ 111186.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач Державна служба України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, вул. Антоновича, 51; код ЄДРПОУ 39816845).

Суддя Сидор Н.Т.