Рішення № 140670454, 16.10.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 16.10.2026Справа № 554/4029/26Провадження № 2/554/3061/2026РІШЕННЯ

Іменем України

16 жовтня 2026 року м. Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави в складі:

головуючого судді Гольник Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Ківшик Я.О.,

за участю представника позивача Маслій А.А.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до ОСОБА_1 про відшкодування надмірно виплаченої пенсії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне некомерційне товариство «Інститут оцінювання функціонування»,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі ГУ ПФУ в Полтавській області) звернулось до Шевченківського районного суду міста Полтави з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування надмірно виплаченої пенсії з урахуванням уточненням позовних вимог. Позивач просили стягнути з відповідача суму надмірно виплаченої пенсії в розмірі 297 242,71 грн. на рахунок ГУ ПФУ в Полтавській області. Прохали залучити до участі в розгляді справи Державну установу «Український державний науково дослідний інститут медико соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (далі - ДУ «УкрДержНДІ медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України»), як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області перебуває ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка отримувала пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На підставі виписки з акту огляду МСЕК до довідки серії 12 ААБ №701917 ОСОБА_1 визнана особою з інвалідністю ІІ групи до 01.12.2020 року, розмір пенсії 4629,40 грн. В подальшому розмір пенсії змінювався у зв`язку з підвищенням прожиткового мінімуму, відповідно до урядових постанов. Станом на 01.04.2025 розмір пенсії становив - 8129,47 грн.

У зв`язку з надходженням витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від ДУ «УкрДержНДІ медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» від 19.06.2025 №ЦО-11920, наданого ГУ ПФУ в Дніпропетровській області 21.07.2025 (вх. №6735/9 від 21.07.2025), ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю III групи на період з 21.06.2020 до 21.06.2021.

Управлінням проведено перерахунок пенсії у зв`язку зі зміною групи інвалідності з II на ІІІ та встановлено термін виплати по 30.06.2021, розмір пенсії зменшився з 01.07.2020 та становить 2571,89 грн.

У результаті проведеного перерахунку за період з 01.07.2020 по 31.07.2025 виникла переплата пенсії в розмірі 297242,71 грн.

Управління наголошує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Факт небажання добровільного повернення надмірно виплаченої пенсійної виплати, фактична поведінка відповідача свідчить про її недобросовісність.

В ході досудового врегулювання спору листами №1600-0403-8/56929 від 30.07.2025, №1600-0306-8/65504 від 03.09.2025 року ОСОБА_1 повідомлено про причини виникнення суми переплати пенсії та вирішення питання погашення переплати.

Також Управлінням було направлено претензію №1600-0802-8/76114 від 08.10.2025 року на адресу відповідача з повідомленням про наявну переплату пенсії, але відповіді не надходило та кошти на рахунок Управління не були повернуті. Відсутність надходження цих коштів до Пенсійного фонду України завдає шкоди державним інтересам у сфері соціального захисту населення та ускладнює процедуру виплати пенсій, у зв`язку з чим заявлено цей позов.

Ухвалою суду від 25.03.2026 року відрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ДУ «УкрДержНДІ медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» (49005, м. Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, 1-А).

03.06.2026 року надійшла уточнена позовна заява.

18.06.2026 року від представника відповідача адвоката Дашка М.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що відповідно до довідки МСЕК серії АВ №0030240 ОСОБА_1 з 28.11.2018 року на строк до 01.12.2020 року встановлено ІІ групу інвалідності, причиною якої визначено загальне захворювання. Дату чергового переогляду зазначено листопад 2020 року. За за результатами повторного огляду ОСОБА_1 з 02.07.2020 року встановлено ІІ групу інвалідності безстроково. Причиною інвалідності визначено загальне захворювання. У зв`язку із встановленням другої групи інвалідності відповідач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області з 26.11.2018 року та отримує пенсію по інвалідності. Розмір пенсії становив 4629,40 грн. Станом на 01.04.2025 року розмір пенсії 8129,47 грн. ОСОБА_1 не було відомо про існування рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ДУ «УкрДержНДІ медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» від 19.06.2025 року № ЦО-11920, на яке посилається позивач. 02.07.2020 року вона проходила повторний огляд у МСЕК, за результатами якого їй безстроково встановлено другу групу інвалідності, що підтверджується відповідними документами. Позивачем наведено суперечливі та взаємовиключні відомості щодо встановлення групи інвалідності за один і той самий період. Так, рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 19.06.2025 року № ЦО-11920, на яке посилається позивач, визначає інший обсяг інвалідності за період, який частково перетинається з датою проведення повторного огляду МСЕК 02.07.2020 року, за результатами якого відповідачу безстроково встановлено ІІ групу інвалідності. При цьому відповідач не була та об`єктивно не могла бути обізнана про існування зазначеного рішення експертної команди на момент проходження повторного огляду МСЕК 02.07.2020 року, оскільки воно прийняте значно пізніше та не могло бути враховане при ухваленні рішення МСЕК. Відтак, саме рішення МСЕК є чинним на момент його прийняття та ґрунтується на актуальних на той час медичних документах, поданих відповідачем. Рішення МСЕК від 02.07.2020 року є чинним, не скасованим у встановленому законом порядку та ухваленим на підставі повного обсягу медичних документів, наданих відповідачем на той час. Відтак, воно породжує юридичні наслідки та є обов`язковим для врахування до моменту його скасування або зміни у передбаченому законом порядку. Відповідач у спірний період отримувала пенсію на підставі чинного та належним чином оформленого рішення про встановлення їй ІІ групи інвалідності безстроково. Вона не вводила в оману Управління ПФУ щодо стану свого здоров`я. Позивачем не було надано жодних доказів, які б свідчили про надання відповідачем завідомо неправдивих даних, які стали підставою для призначення пенсії як особі з інвалідністю ІІ групи, а також зловживань з боку відповідача при призначенні і отриманні пенсії до прийняття рішення про її скасування. Відповідач не причетний до призначення і нарахування пенсії у визначеному розмірі, адже свого часу надавав позивачеві правдиві та достовірні відомості для нарахування пенсії, у т.ч. й щодо стану свого здоров`я.

06.07.2026 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з урахуванням уточнених позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, заяв та клопотань до суду не подавав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ДУ «УкрДержНДІ медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України», який у подальшому змінив найменування на Державне некомерційне товариство «Інститут оцінювання функціонування» в судове засідання свого представника не направив, заяв, клопотань не подавав.

Враховуючи відсутність підстав, передбачених ст. 223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які в засідання не з`явились.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області перебуває ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка отримувала пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На підставі виписки з акту огляду МСЕК до довідки серії 12 ААБ №701917 ОСОБА_1 визнана особою з інвалідністю ІІ групи до 01.12.2020 року. Розмір пенсії 4629,40 грн. В подальшому розмір пенсії змінювався у зв`язку з підвищенням прожиткового мінімуму, відповідно до урядових постанов. Станом на 01.04.2025 розмір пенсії становив 8129,47 грн.

У зв`язку з надходженням витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» від 19.06.2025 №ЦО-11920, наданого ГУ ПФУ в Дніпропетровській області 21.07.2025 (вх. №6735/9 від 21.07.2025), ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю III групи на період з 21.06.2020 до 21.06.2021.

Управлінням проведено перерахунок пенсії у зв`язку зі зміною групи інвалідності з II на ІІІ та встановлено термін виплати по 30.06.2021 згідно з вищевказаним витягом. Розмір пенсії зменшився з 01.07.2020 та становить - 2571,89 гри.

У зв`язку з вищезазначеним виникла переплата пенсії за період з 01.07.2020 по 31.07.2025 в розмірі 297242,71.

ГУ ПФУ в Полтавській області вказує на те, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Факт небажання добровільного повернення надмірно виплаченої пенсійної виплати, фактична поведінка відповідача свідчить про недобросовісність з його боку.

Відповідач ОСОБА_1 не погоджується з позовними вимогами та вважає, що переплат та зловживань з боку пенсіонера немає, тому вимога про повернення коштів (пенсії) є безпідставною.

Суд вважає доводи відповідача слушними, а позовні вимоги ГУ ПФУ в Полтавській області не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Порядок та підстави повернення суми пенсій, виплачених пенсіонеру, визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 та Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788.

Частиною першою статті 30 Закону України №1058 передбачено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України №1058 пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності.

Згідно частини першої суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії. Відрахування на підставі рішень органу, що призначає пенсії, провадяться в розмірі не більше 20 процентів пенсії понад відрахування з інших підстав.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, регулюється Порядком відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України №6-4 від 21.03.2003 року.

Відповідно до пункту 4 вказаної постанови зі змінами, внесеними Постановою правління Пенсійного фонду України № 25-3 від 25.11. 2014 року, у разі припинення виплати пенсії відповідно до частини першої статті 49 Закону України №1058 решта переплати пенсії, що стягувалася за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України, або суми пенсії, виплачені надміру внаслідок рахункової помилки, у випадку відмови пенсіонера від добровільного повернення виплачених сум стягуються в судовому порядку.

Згідно пункту 3 цього Порядку, суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Тлумачення цієї норми свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 року у справі № 545/163/17 (провадження №61-33727сво18).

Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у ст. 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.

Виходячи із аналізу ст. 1215 ЦК України, обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Зі змісту п. 3 постанови правління Пенсійного фонду України № 6-4 від 21.03.2003 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.05.2003 року за № 374/7695 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пенсійного фонду № 25-3 від 25.11.2014 року) вбачається, що для відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе тільки за двох умов: зловживання з боку пенсіонера та подання страхувальником недостовірних даних. Даний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже, повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме через зловживання, зокрема, у випадку надання недостовірної інформації або взагалі ненадання відповідної інформації.

З долучених до справи доказів не вбачається, що нарахування суми пенсії, яку позивач обраховує як надмірно виплачену, виникла саме внаслідок недобросовісності з боку отримувача.

Тому недобросовісність набувача, як підстава для стягнення суми переплати пенсії, є обставиною, яка підлягає доказуванню.

Але в матеріалах справи докази того, що мала місце недобросовісність ОСОБА_1 у правовідносинах з ГУ ПФУ в Полтавській області, відсутні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи викладене, розглядаючи справу на підставі наявних доказів, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК).

Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4458,64 грн покладаються на нього та не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відзиві на позовну заяву представником відповідача заявлено про наявність судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30000 грн.

Положеннями статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина восьма, дев`ята статті 139 ЦПК України).

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Судом встановлено, що 18.05.2026 між ОСОБА_1 та адвокатом Дашком М.В. укладено Договір про надання професійної правничої допомоги № 672, п. 3.1 якого визначено, що вартість правничої допомоги (гонорар адвоката) за цим договором становить 30 000,00 грн. Відповідно Акту про надані послуги до договору про надання професійної правничої допомоги згідно договору №672 від 18.06.2026 становить 30 000,00 грн. Згідно квитанції №18/06 від 18.06.2026 ОСОБА_1 сплачено адвокату Дашко М.В. 30 000,00 грн.

Суд, оцінюючи співмірність витрат на послуги адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, а також заперечення відповідача, вважає, що стягненню з відповідача підлягають витрати на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,223,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.1212, 1215 ЦК України, суд,-

у х в а л и в:

В задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до ОСОБА_1 про відшкодування надмірно виплаченої пенсії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне некомерційне товариство « Інститут оцінювання функціонування», відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за вебадресою на офіційному вебпорталі судової влади України: http://www.ok.pl.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 16 жовтня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, код ЄДРПОУ 13967927, адреса місцезнаходження: 36000, м.Полтава, вул. Гоголя, 34.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача: Державне некомерційне товариство «Інститут оцінювання функціонування», код ЄДРПОУ 03191673, адреса місцезнаходження: 49005, м. Дніпро, пров. Макаревського Феодосія, буд. 1-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Л.В.Гольник