Рішення № 140668845, 18.05.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/30169/25

пр. № 2/759/5173/26

18 травня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Корецької М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртелеком», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом зняття арешту,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиції учасників справи

Стислий зміст позовної заяви та її обґрунтування

11 грудня 2025 року до суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана 06 грудня 2025 року адвокатом Лещенком С.О., до Акціонерного товариства «Укртелеком» (далі також - Товариство), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі також - Святошинський ВДВС) про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом зняття арешту.

Позов обґрунтований тим, що:

- ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира);

-за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на 17 березня 2005 року на все майно ОСОБА_1 накладений арешт;

-арешт накладений задля забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з позивачки на користь УАГН ЗАТ «УТЕЛ», правонаступником якого є Товариство, заборгованості за послуги телефонного зв`язку;

-натепер заборгованість позивачки перед Товариством погашена; зняти арешт в позасудовому порядку позивачка не може у зв`язку зі знищенням матеріалів виконавчого провадження;

-наявність арешту позбавляє позивачку права розпоряджатися квартирою

Стислий зміст відзиву на позовну заяву та її обґрунтування

Товариство проти позову заперечило.

01 травня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшов відзив на позовну заяву, поданий 27 квітня 2026 адвокаткою Матвієнко С.М.

У відзиві представник Товариства підтвердила, що у позивачки відсутня заборгованість перед Товариством за послуги зв`язку. Також зазначила, що Товариство не порушувало прав позивачки, тому не є належним відповідачем за цим позовом.

З урахуванням викладеного, просила в позові відмовити.

Стислий зміст відповіді на відзив

18 травня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла відповідь на відзив, подана 05 травня 2026 року адвокатом Лещенком С.О.

У відповіді на відзив представник позивачки акцентував, що Товариство є належним відповідачем в цій справі, адже у справах про зняття арешту з майна має відповідати особа, в інтересах якої накладений арешт на майно.

Позиція сторін у судовому засіданні

Позивачка та її представник, адвокат Лещенко С.О., в судове засідання не з`явилися. 28 квітня 2026 року від представника позивачки через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла заява, подана 23 квітня 2026 року, про розгляд справи без його участі та участі позивачки, в якій він просив позов просив задовольнити.

Представник Товариства в судове засідання не з`явився. 18 травня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла заява представника Товариства, адвокатки Матвієнко С.М., подана 06 травня 2026 про розгляд справи без ї їучасті.

Позиція третьої особи

Представник Святошинського ВДВС у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Будь-яких пояснень щодо позову або відзиву Святошинський ВДВС не подав.

За змістом положень частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка у судове засідання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, що її належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

ІІ. Процесуальні дії суду

27 березня 2026 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, у якій визначив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, призначив судове засідання на 18 травня 2026 року.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося

ІІІ. Обставини, які встановив суд

ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим Криворучком В.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 06.12.2000 за р. № 4928. Право власності ОСОБА_1 на квартиру зареєстроване 18.12.2000, що підтверджується реєстраційним написом на правовстановлювальному документі, вчиненим комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 18.12.2000, номер запису 41883 в реєстрову книгу 306-116 (а.с. 19).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 448757214 від 22.10.2025, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявне обтяження № 1775895, зареєстроване 17.03.2005 Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою, підстава обтяження: постанова відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві № 196/39 від 15.03.2005; об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно; власник: ОСОБА_1 (а.с. 24).

21 травня 2004 року Святошинський районний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 2-2009/2004р, яким стягнув із ОСОБА_1 на користь Українсько-Американсько-Голландсько-Німецького ЗАТ «УТЕЛ» заборгованість за послуги зв`язку та судові витрати на загальну суму 1 701,21 гривень (а.с. 26).

15 березня 2005 року державний виконавець відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві прийняв постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, яким наклав арешт на все майно ОСОБА_1 при примусовому виконанні рішення суду у справі № 2-2009/2004р від 21.05.2004 (а.с. 29).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого за допомогою вебсервісу Опендатабот 22.10.2025, 10 вересня 2020 року Українсько-Американсько-Голландсько-Німецьке закрите акціонерне товариство «УТЕЛ» змінило назву на Дочірнє підприємство «УТЕЛ» відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»; статус підприємства станом на 22.10.2025 - припинено (а.с. 17).

Згідно з довідкою Товариства ОСОБА_1 станом на 22.04.2026 не має перед Товариством заборгованості за надані електронні комунікаційні послуги (а.с. 92).

Згідно з листом Святошинського ВДВС від 30.10.2025 № 147300 у відділі відсутня можливість установити, в межах якого виконавчого провадження накладений арешт на майно ОСОБА_1 (а.с. 32).

ІV. Мотиви суду

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.

Одним зі способів захисту цивільних прав, згідно із п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є припинення правовідношення.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За змістом приписів ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частина 1 статті 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦПК України).

Обтяженням є заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), (що ратифікована Україною 17.07.1997, і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила:

1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (заява № 5876/15; п. 61) від 09.10.2018 Європейський суд з прав людини зазначив, що помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо у разі відсутності інших конфліктуючих приватних інтересів. Іншими словами, ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи.

Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Згідно зі ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 Верховний Суд виснував, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16, від 07 квітня 2021 року у справі № 174/474/17 виснувала, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

V. Мотиви і висновки суду

У справі, що розглядається:

- ОСОБА_1 належить квартири АДРЕСА_1 ;

-17 березня 2005 року задля забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з позивачки на користь УАГН ЗАТ «УТЕЛ» на все майно ОСОБА_1 накладений арешт;

-станом на день розгляду справи заборгованість ОСОБА_1 за послуги телефонного зв`язку відсутня; про це зазначило саме Товариство;

-арешт накладений задля забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з позивачки на користь УАГН ЗАТ «УТЕЛ», правонаступником якого є Товариство, заборгованості за послуги телефонного зв`язку;

-зняти арешт в позасудовому порядку позивачка не може у зв`язку зі знищенням матеріалів виконавчого провадження через закінчення строків їх зберігання.

За таких обставин, суд доходить висновку, що тривала наявність арешту на квартиру і, як наслідок, неможливість нею розпоряджатися, за відсутності будь-яких вимог до позивачки з боку Товариства, покладає на неї надмірний тягар і становить непропорційне втручання у конвенційне право позивачки на мирне володіння своїм майном.

Доводи Товариства про те, що воно не є належним відповідачем у справі, суд відхиляє, адже у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту належним відповідачем є особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях. У вказаній справі такою особою було Українсько-Американсько-Голландсько-Німецьке закрите акціонерне товариство «УТЕЛ», яке надалі змінило назву на Дочірнє підприємство «УТЕЛ» відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» і було припинене як юридична особа; усі права і обов`язки цього підприємства перейшли до Товариства як його засновника.

З огляду на викладене, суд задовольняє позов повністю.

VІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачка при поданні позову сплатила судовий збір у сумі 1 211,20 гривень, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки АТ «Ощадбанк» № 22 від 06.12.2025 (а.с. 1).

Доказів понесення інших судових витрат сторони у справі не надали.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки сторони не заявляли вимоги щодо відшкодування судових витрат, суд не вирішує питання їх розподілу.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 259, 263-265, 273, 280, 282, 288, 289, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртелеком», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом зняття арешту задовольнити повністю.

Зняти арешт, накладений на все нерухоме майно ОСОБА_1 , зареєстрований 17 березня 2005 року Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві № 196/39 від 15.03.2005, номер обтяження Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 1775895.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Акціонерне товариство «Укртелеком» (місцезнаходження: місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 18, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21560766).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місцезнаходження: місто Київ, вулиця Гната Юри, будинок 9).

Повне рішення суду складене 25 травня 2026 року.

Суддя Ю.В. Кравченко